м. Вінниця
22 жовтня 2025 р. Справа № 120/1680/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Меламеда Вадима Борисовича до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Меламеда Вадима Борисовича до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Підставою для звернення до суду з даним позовом є переконання позивача, що перерахунок його пенсії на виконання судового рішення за період з 01.07.2013 року по 31.12.2023 року має здійснюватися відповідно до законодавства, чинного на момент виплати пенсії, тобто станом на 2023 рік.
Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.
На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Стосовно відшкодування моральної шкоди вказали, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесення моральної шкоди, що зумовлює відсутність правових підстав для її стягнення.
В свою чергу, представником позивача подано відповідь на відзив, у якому останній вважає доводи відповідача необґрунтованими, а адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21.03.2023 у справ №120/517/23 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо поновлення та виплати пенсії ОСОБА_1 за віком починаючи з 01.07.2013 в сталому розмірі довічно, без обов'язкового врахування автоматичних перерахунків відповідно до ст. 28 та ч. 3 ст. 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №905330140417 від 19.12.2022 про перерахунок пенсії позивача з 01.07.2013 в сталому розмірі довічно, без обов'язкового врахування автоматичних перерахунків відповідно до ст. 28 та ч. 3 ст. 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 починаючи з 01.07.2013, з урахуванням надбавки за понаднормовий стаж відповідно до статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та з урахуванням обов'язкових автоматичних масових перерахунків пенсії, відповідно до статті 28 та частини 3 статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на момент фактичної виплати пенсії.
Позивач вважаючи, що вказане рішення відповідачем не виконано в повному обсязі, звернувся до суду з заявою про встановлення судового контролю.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 28.06.2024 заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №120/517/23 задоволено.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області протягом місяця з дня отримання цієї ухвали подати звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №120/517/23.
30.07.2024 та 12.08.2024 до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов звіт про виконання рішення суду та додаткові пояснення, у яких ГУ ПФУ у Вінницькій області зазначило, що на виконання вище зазначеного рішення Головним управлінням було поновлено ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 01.07.2013 в розмірі, встановленому на час припинення її виплати. Загальну суму поновленої пенсії за період з 01.07.2013 по 31.10.2022 виплачено в листопаді 2022 року - 107352,00 грн.
Крім того, в березні та червні 2023 року було здійснено нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів за період з 01.07.2013 по 30.06.2022 в сумі, відповідно 9475,44 грн. та 70736,39 грн.
Отже, на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду №120/517/23 від 21.03.2023 по пенсійній справі № 905330140417 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсія була перерахована з 01.07.2013, розмір пенсії, згідно рішення суду, перерахований з урахуванням надбавки за понаднормовий стаж відповідно до ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та з урахуванням обов'язкових автоматичних масових перерахунків пенсій, відповідно до статті 28 та частини 3 статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та донараховано кошти в сумі 6382,32 грн. за період з 01.07.2013 по 31.08.2024.
Позивач вважає, що відповідач мав застосовувати законодавство, чинне на момент здійснення виплати пенсії, а саме на грудень 2023 року, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, у тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Згідно з статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 16 Закону №1058-IV застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом.
Згідно з статтею 28 Закону №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.
За кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, передбаченого абзацом першим цієї частини. Наявний в особи понаднормовий страховий стаж не може бути обмежений.
Статтею 42 Закону №1058-IV встановлено, що для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії. Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.
Відповідно до пункту 2.8. розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Суд зауважує, що з дня поновлення виплати пенсії позивач користується усіма правами на підвищення та перерахунок пенсії згідно з Законом №1058-IV. Будь-яких обмежень прав позивача, як пенсіонера, якому призначено виплату пенсії за рішенням суду, Законом №1058-IV не встановлено. Виконання вимог Закону, в тому числі, щодо проведення підвищення та перерахунку пенсій є обов'язком відповідача.
Разом з тим, суд враховує, що згідно аргументів позивача, останній наполягає, що перерахунок його пенсії за весь період з 2013 року має бути здійснено у відповідності до законодавства, яке є чинним станом на час виплати пенсії, тобто законодавства станом на 2023 рік. Тобто, за позицією позивача, зокрема, його мінімальний розмір пенсії починаючи з 2013 року не повинен бути меншим, ніж мінімальний розмір пенсії, встановлений станом на 2023 рік.
З приводу такої позиції позивача слід звернути увагу, що відповідно до положень статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відтак, враховуючи приписи статті 58 Конституції України стосовно дії законів у часі, суд вважає помилковими аргументи позивача, що його пенсія за весь період з 01.07.2013 року по 31.12.2023 року має бути перерахована лише на підставі законодавства, яке є чинним станом на грудень 2023 року.
Суд зауважує, що перерахунок пенсії позивача з 2013 року має бути здійснено у відповідності до законодавства, що діяло у період, за який перераховується пенсія.
Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провело перерахунок пенсії позивача з 01.07.2013 року по 31.12.2023 року з дотриманням вимог статті 28 Закону №1058-IV в частині мінімального розміру пенсії за віком, врахувавши та застосувавши відповідні приписи Законів України "Про державний бюджет" за 2013-2023 роки.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про проведення перерахунку пенсії за весь період з 01.07.2013 по 31.12.2023 відповідно до законодавства, чинного станом на грудень 2023 року, є необґрунтованими.
Суд встановив, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області перерахунок пенсії позивача здійснено відповідно до норм чинного законодавства за кожний відповідний період, із дотриманням вимог статті 28 Закону України №1058-IV та положень законів про Державний бюджет України за відповідні роки.
Отже, підстав для задоволення позову в цій частині не вбачається, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Щодо позовних вимог про визнання дій відповідача такими, що містять ознаки дискримінації, суд зазначає, що під час розгляду справи не встановлено жодних обставин, які б свідчили про наявність ознак дискримінації стосовно позивача.
Відповідні твердження позивача не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами.
Суд звертає увагу, що питання порушення пенсійних прав громадян є предметом численних адміністративних спорів, які розглядаються судами як за позовами осіб, що постійно проживають на території України, так і за позовами громадян, які проживають за її межами.
Разом із тим, сам факт наявності спору щодо реалізації пенсійного права не може свідчити про дискримінаційний характер дій органу Пенсійного фонду України.
Стосовно вимог в частині нарахування та виплати майнової шкоди, суд зазначає, що згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За змістом статті 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов'язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.
Частиною першою статті 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
При вирішенні спору про відшкодування шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що сума недоотриманої позивачем пенсії не є майновою шкодою, а позовна вимога про її стягнення не є вимогою про стягнення (відшкодування) шкоди.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 452/3296/16-ц.
Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в сумі 250000 грн., суд враховує наступне.
Згідно з статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Позивачем не надано суду доказів наявності шкоди, або наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, фактів заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.
Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди такими, що задоволенню не підлягають.
Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
У відповідності до положень частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що у разі відмови у задоволені позову судовий збір не відшкодовується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, ЄДРПОУ 13322403).
Суддя Свентух Віталій Михайлович