21 жовтня 2025 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2
ОСОБА_3
при секретарі ОСОБА_4
за участю учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого (відеоконференція) ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
представника потерпілої ОСОБА_8
розглянула у закритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12024260000001075 відносно:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Хлівище Кіцманського району Чернівецької області, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, вдівця, маючого на утриманні трьох малолітніх дітей, офіційно не працевлаштованого, раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України, за апеляційними скаргами прокурора відділу захисту інтересів дітей та протидії насильству Чернівецької обласної прокуратури ОСОБА_9 та представника потерпілої ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 18 липня 2025 року, -
Вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 18 липня 2025 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочину,
Провадження № 11-кп/822/303/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_11
Категорія: ст. 152 КК України Доповідач: ОСОБА_12 передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк сім років.
Початок строку відбуття покарання ОСОБА_6 визначено рахувати з 12 серпня 2024 року, з моменту його фактичного затримання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_6 строк його попереднього ув'язнення з 12 серпня 2024 року до набрання даним вироком законної сили з розрахунку день попереднього ув'язнення за день позбавлення волі.
Обраний запобіжний захід відносно ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою залишено без змін до набрання даним вироком законної сили.
Цивільний позов ОСОБА_10 , поданий в її інтересах та від її імені її представником - адвокатом ОСОБА_13 , до ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 витрати на моральну (немайнову) шкоду, завдану вчиненням кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України, у розмірі 100 000 гривень.
В задоволенні іншої частини цивільного позову - відмовлено.
Вирішено долю речових доказів та розподілено процесуальні витрати.
Згідно оскаржуваного вироку, 12 серпня 2024 року, приблизно о 01 год. 00 хв., ОСОБА_6 рухаючись по лісосмузі між населеними пунктами Хлівище та Гаврилівці Чернівецького району Чернівецької області, на мопеді марки «Lifan» разом з неповнолітньою ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яку він попередньо запропонував відвезти від населеного пункту Хлівище Чернівецького району Чернівецької області (через автомобільну заправку, що розташована в с. Оршівці Чернівецького району Чернівецької області), за місцем її фактичного проживання, що за адресою: АДРЕСА_2 , знаходячись наодинці з останньою, переслідуючи злочинний умисел, протиправно, з метою задоволення власної статевої пристрасті, усвідомлюючи значення і суспільно-небезпечний характер своїх дій, направлених на порушення нормального фізичного, психічного та соціального розвитку неповнолітньої ОСОБА_10 , достовірно знаючи, що вона є неповнолітньою, на не освітлюваній та безлюдній території лісосмуги між населеними пунктами Хлівище та Гаврилівці Чернівецького району Чернівецької області, зупинив мопед марки «Lifan», під його керуванням, після чого наказав підвестися з мопеду неповнолітній ОСОБА_10 . Після того як ОСОБА_10 виконала вказівку ОСОБА_6 , останній розташувавшись позаду потерпілої, примусово, користуючись фізичною перевагою над дитиною, зняв нижню білизну з неї, після чого зняв свою нижню білизну, оголивши при цьому статеві органи свої та дитини, а в подальшому протиправно, з метою задоволення своєї статевої пристрасті, без добровільної згоди ОСОБА_10 , яка попередньо висловлювала заперечення та відмовляла ОСОБА_6 у пропозиціях вчинення по відношенню неї дій сексуального характеру, почав непристойно доторкатись руками до статевих органів неповнолітньої, після чого вчинив дії сексуального характеру, пов'язані з вагінальним проникненням в тіло дитини, з використанням геніталій.
Так, ОСОБА_6 , з метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на задоволення своєї статевої пристрасті, керуючись сексуальними спонуканнями до неповнолітньої ОСОБА_10 , про вік якої ОСОБА_6 було достеменно відомо, усвідомлюючи, що в силу її загального фізичного розвитку вона не може чинити опір, утримуючи силоміць неповнолітню ОСОБА_10 нахиленою обличчям до поверхні мопеду, притиснув її позаду своїм тілом, з метою унеможливити її втечу, після чого оголив статеві органи дитини, а в подальшому зняв свою нижню білизну, оголивши таким чином свої геніталії, а в подальшому, застосовуючи фізичне насильство відносно неповнолітньої ОСОБА_10 , що виразилося в примусовому утриманні тулуба дитини перед собою та неможливості її втечі, примусово та проти волі потерпілої ОСОБА_10 , ввів свій статевий орган у вагінальний отвір чотирнадцятирічної дитини, вчинивши дії сексуального характеру, пов'язані з вагінальним проникненням в тіло неповнолітньої потерпілої з використанням геніталій, чим порушив її статеву недоторканість.
Таким чином, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України, а саме зґвалтування, тобто вчинення дій сексуального характеру, пов'язаних із вагінальним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, без добровільної згоди потерпілої особи, за кваліфікуючою ознакою: зґвалтування неповнолітньої особи.
На вказаний вирок прокурор відділу захисту інтересів дітей та протидії насильству Чернівецької обласної прокуратури ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу, в якій не оспорюючи доведеності вини та кваліфікації дій засудженого, просить вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 18 липня 2025 року відносно ОСОБА_6 скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України, та призначити йому покарання у виді 10 років позбавлення волі.
Апеляційні доводи мотивує тим, що суд першої інстанції призначаючи ОСОБА_6 покарання, належним чином не врахував обставини вчинення злочину, особу обвинуваченого та відсутність пом'якшуючих обставин.
Зокрема те, що вчиненню особливо тяжкого злочину ОСОБА_6 передувало залякування неповнолітньої ОСОБА_10 , а саме вилучення її мобільного пристрою, залишення на тривалий час у невідомому місці у лісосмузі в нічний час.
Крім того, після зґвалтування обвинувачений привіз потерпілу додому та залишився з нею в одному приміщенні, що унеможливлювало її своєчасне повідомлення членам родини про злочин.
Вказує на те, що у ході судового розгляду не встановлено жодної обставини, що пом'якшує покарання, навпаки обвинувачений намагався перекласти всю вину на неповнолітню потерпілу.
Вважає, що посередня характеристика та наявність на утриманні трьох дітей не давали суду підстави призначити ОСОБА_6 мінімальне покарання за ч. 3 ст. 152 КК України, у виді 7 років позбавлення волі.
Зазначає, що призначене ОСОБА_6 покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого і є явно несправедливим через м'якість.
На вказаний вирок представник потерпілої ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій, не заперечуючи доведеність вини та правильність кваліфікації дій обвинуваченого, просить скасувати вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 18 липня 2025 року та ухвалити новий вирок, яким повністю задовольнити цивільний позов та засудити ОСОБА_6 до 10 років позбавлення волі.
Апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що призначене судом покарання у виді 7 років позбавленні волі є явно несправедливим через м'якість та не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі обвинуваченого.
Зазначає, що суд при призначенні покарання не врахував те, що обвинувачений не визнав своєї вини у вчиненні даного злочину, не визнав цивільного позову та не просив пробачення у потерпілої, тобто не проявив жодного розкаяння щодо вчиненого ним злочину.
Вважає, що наявність дітей у обвинуваченого не зменшує страждань та моральної травми, які були завдані неповнолітній потерпілій, а тому не є підставою для зменшення розміру моральної шкоди.
Судом не враховано покази свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які підтвердили завдання моральної шкоди потерпілій ОСОБА_10 .
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подала заперечення на апеляційні скарги прокурора ОСОБА_9 та представника потерпілої ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_8 , зі змісту яких вбачається, що вказані апеляційні скарги є необґрунтовані та не підтверджені належними доказами, а тому просила залишити їх без задоволення, а оскаржуваний вирок без змін.
Подане заперечення на апеляційну скаргу представника потерпілої мотивує тим, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази про те, чи потерпіла проходила лікування у лікаря невропатолога, психіатра, чи проходила відновні курси реабілітації з психологом, також не надано аналогічні докази і органом опіки та піклування.
Таким чином, вважає, що даний позов про відшкодування моральної шкоди у розмірі 300 000 гривень є безпідставним та не підтвердженим жодними доказами та не може бути задоволеним в такому розмірі.
В поданому запереченні на апеляційну скаргу прокурора захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 вказує на те, що твердження прокурора про призначення обвинуваченому занадто м'якого покарання є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами.
Зазначає, що невизнання вини ОСОБА_6 стосується того, що ним не застосовувались будь-які форми фізичного насильства.
Вказує, що згідно висновків психолога та експерта в потерпілої ОСОБА_10 відсутні наслідки психоемоційного характеру та ознаки психічного захворювання також не виявлено.
Таким чином вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон про кримінальну відповідальність пов'язує призначення покарання, а тому в задоволенні апеляційної скарги прокурора просить відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст оскаржуваного вироку та доводи, викладені в апеляційних скаргах, заслухавши доводи прокурора ОСОБА_5 та представника потерпілої ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_8 , які підтримали апеляційні скарги, доводи обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , які просили залишити апеляційні скарги без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження, з'ясувавши усі доводи апеляційних скарг, провівши судові дебати, надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень при обставинах, зазначених у вироку, та правильність кваліфікації його дій, жодним з учасників провадження не оспорюються, а тому, відповідно до положень ч. 1 ст. 404 КПК України, колегією суддів вирок суду в цій частині не переглядається.
Що стосується покарання, призначеного обвинуваченому, колегією суддів встановлено наступне.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винуватою у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ст. 65 КК України, п. 1 Постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» під час призначення покарання у кожному конкретному випадку, суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Судова колегія вважає, що таких вимог районний суд у повній мірі дотримався.
При призначенні ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції у повній мірі врахував тяжкість вчиненого діяння, яке згідно із ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, обставини та характер вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, є вдівцем, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, за місцем проживання характеризується як такий, що у конфліктних ситуаціях не замічений, по характеру спокійний і врівноважений, в громадських місцях поводить себе гідно, вину свою не визнав, згідно висновку судово-психіатричного експерта № 1614 від 03.09.2024 ОСОБА_6 на період часу, до якого відноситься інкриміноване йому діяння, ознак хронічного психічного захворювання, недоумства та ознак іншого, тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності не виявляв, за своїм психічним станом він міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. За своїм психічним станом, ОСОБА_6 застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.
Обставин, які пом'якшують та які обтяжують покарання, судом першої інстанції не встановлено.
Суд першої інстанції належним чином врахував, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, є особливо тяжким злочином.
Доводи апелянтів про призначення несправедливого покарання через його м'якість є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції, призначаючи покарання в межах санкції ч. 3 ст. 152 КК України, а саме у виді 7 років позбавлення волі, врахував та надав належну правову оцінку всім обставинам, з якими закон України про кримінальну відповідальність пов'язує призначення покарання, зокрема й тими, які вказані в апеляційних скаргах.
Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду та вважає, що призначене покарання є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Таким чином, підстав вважати призначене ОСОБА_6 покарання несправедливим, колегія суддів не знаходить.
Доводи представника потерпілої про те, що судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено в задоволенні частини позовних вимог, є безпідставними з огляду на наступне.
Частиною 2 ст. 127 КПК України передбачено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно-небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, КПК України не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» від 31 березня 1995 року №4 (далі - постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно з п. 9 вказаної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Суд першої інстанції дотримався вказаних вимог у повному обсязі, встановив, що потерпіла ОСОБА_10 зазнала моральних втрат і душевних страждань у зв'язку з зґвалтуванням та прийшов до правильного висновку про розмір заподіяної моральної шкоди.
Обставини заподіяння потерпілій моральної шкоди повною мірою підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи, зокрема:
- показаннями ОСОБА_10 під час її допиту в порядку ст. 615 КПК України,
- її допиту слідчим суддею Шевченківського районного суду м. Чернівці ОСОБА_16 в режимі відеоконференції під час досудового розслідування в порядку ч. 1 ст. 225 КПК України;
- професійним висновком практичного психолога ОСОБА_17 від 13 серпня 2024 року;
- висновком експерта від 30 січня 2025 року № СЕ-19/126-25/360-ПС за результатами проведення судової психологічної експертизи.
Доводи про те, що районний суд не врахував покази свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , є обґрунтованим, оскільки показання останніх у сукупності з іншими доказами підтверджують факт заподіяння потерпілій ОСОБА_10 моральних страждань. Зазначені свідки послідовно описали емоційний стан потерпілої після події, зокрема те, що потерпіла була в схвильованому стані.
Разом з тим, районним судом у повній мірі взято до уваги конкретні обставини кримінального провадження, наслідки, що настали, характер та глибину душевних і моральних страждань потерпілої, наявність на утриманні в обвинуваченого трьох малолітніх дітей та визначено справедливий розмір відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів не виявила порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність під час розгляду справи та постановлення вироку суду, а тому вважає, що постановлений по справі вирок відносно ОСОБА_6 є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування або зміни за результатами апеляційного розгляду не встановлено.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора відділу захисту інтересів дітей та протидії насильству Чернівецької обласної прокуратури ОСОБА_9 та представника потерпілої ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_8 задоволенню не підлягають, а вирок суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ч. 2 ст. 376, ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду,-
Апеляційні скарги прокурора відділу захисту інтересів дітей та протидії насильству Чернівецької обласної прокуратури ОСОБА_9 та представника потерпілої ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 18 липня 2025 року, у кримінальному провадженні № 12024260000001075 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена протягом трьох місяців з дня її проголошення до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, а засудженим, який тримається під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення .
Головуючий, суддя [підпис] ОСОБА_12
Судді: [підпис] ОСОБА_2
[підпис] ОСОБА_3