14 жовтня 2025 року
м. Харків
справа № 643/6321/24
провадження №22-ц/818/3475/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.
за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
інші учасники справи:
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору- Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2025 року у складі судді Сугачової О.О.
В червні 2024 року Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, яким просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімумів для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи стягнення від дня подання заяви до суду і до досягнення дітьми повноліття.
Позов мотивований тим, що позивач є батьком неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . З 2016 з відповідачкою припинили спільне проживання та з цього часу проживають окремо, діти проживають разом із позивачем. Відповідачка не приймає участі та ухиляється від виховання та утримання дітей. Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13.05.2024 шлюб між сторонами розірваний. Відповідачка ніяким чином не піклується про дітей, не проявляє заінтересованості в їх подальшої долі, не цікавиться їх успіхами, станом здоров'я, не піклується про фізичний та духовний розвиток дітей, їх навчання, зокрема, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, що негативно впливає на їх фізичний розвиток, як складову виховання, не спілкується з дітьми в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу, не створює умов для отримання ними освіти, тобто створились умови, які шкодять інтересам дітей. Позивач з дітьми зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та з 2016 разом із дітьми проживають за цією адресою без відповідачки. Вказана квартира належить по частки позивачу та його брату. З початку агресії рф донька у зв'язку із небезпекою з бабусею та дідусем, які є батьками відповідачки, виїхали за межі України, позивач із сином проживають разом у м. Харкові. Всі витрати, пов'язані з утриманням дітей позивач несе самостійно, займається їх вихованням, опікується дітьми тощо. Донька ОСОБА_4 є здобувачкою освіти 5-В класу ХЛ №138, навчається у закладу освіти з 2019. Позивач постійно підтримує зв'язок із класним керівником, цікавиться навчанням доньки, контролює виконання завдань, систематично відвідує онлайн батьківські збори. Син ОСОБА_4 є студентом 1-го курсу денної форми навчання за оплатним договором ХНУВД, зарахований на навчання з 01.09.2023. Крім того, позивач зазначає, що діти перебувають під наглядом фахівців КНП «МДП №7 «ХМР» з 07.08.2019, декларації підписані з лікарем-педіатром від імені батька дітей - ОСОБА_1 , який приводив дітей до фахівців поліклініки, був присутній з дітьми під час медичних оглядів, тобто саме батько дітей цікавився станом здоров'я та виконував рекомендації лікарів. Останнє відвідування лікаря-педіатра 27.09.2023. Далі, позивач зазначає, що працює у ФОП ОСОБА_5 з 05.11.2018 по теперішній час на посаді закрійника-різальника. До кримінальної відповідальності не притягався. Між тим, відповідачка вироком Московського районного суду м. Харкова від 08.05.2020 визнана винною у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України та неї призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі з іспитовим строком на 3 роки. ОСОБА_2 надала заяву 11.05.2024 про те, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо неповнолітніх дітей, стверджуючи про те, що разом з дітьми та їх батьком разом не проживають, участі у вихованні та утримані дітей не приймає. Все наведене позивачем свідчить про те, що відповідачка самоусунулась від виконання батьківських обов'язків.
Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 15 квітня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Відмовлено в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав.
Стягнуто з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позовної заяви до суду, тобто з 18.06.2024, і до досягнення повноліття ОСОБА_4 , а після цього, у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення повноліття ОСОБА_4 .
Стягнуто з ОСОБА_2 , на користь держави, судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп.
Рішення мотивоване тим, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який за встановлених у справі обставин застосовувати не можна. Разом з тим, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідачки аліментів на користь позивача на утримання двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття до досягнення повноліття ОСОБА_4 .
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог, а саме у позбавлені батьківських прав ОСОБА_2 , та в цій частині ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , виніс незаконне та необґрунтоване рішення. Зазначене рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт наголошує на том, що суд не дав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що мати дітей ОСОБА_2 , з родиною не проживає, та не підтримує зв'язок з класним керівником, не цікавиться успіхами своєї дитини, станом здоров'я та лікуванням дітей. У нотаріально посвідченій заяві відповідачка зазначила, що не приймає участі у вихованні на утриманні дітей та проти позбавлення її батьківських прав не заперечує. Суду також наданий висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Проте всім переліченим доказам суд належної оцінки не надав та безпідставно відмовив позивачу у задоволенні позову.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь головуючого судді, дослідивши наявні у справі докази, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_6 мають повнолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого Московським районним управлінням юстиції відділом реєстрації актів цивільного стану Московського районного управління юстиції, актовий запис №1257 від 12.10.2006 року (а.с.10).
Також встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 мають не повнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого Московським відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис №1189 від 30 липня 2013 року (а.с.11).
Заочним рішенням Московського районного суду міста Харкова від 13.05.2024 року шлюбні відносини між ОСОБА_1 , та ОСОБА_7 було розірвано. Шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 23 грудня 2006 року Відділом Актів цивільного стану Московського районного управління юстиції, місто Харків, актовий запис №1577 (а.с.12-13 зворот).
Згідно довідки про зареєстрованих у житловому приміщені осіб, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 датою реєстрації 23.08.2006 року, разом з апелянтом зареєстровані ОСОБА_4 зареєстрований 17.07.2008 року, та ОСОБА_4 зареєстрована 14.08.2013 року. Довідка видана станом на 21.05.2025 року. (а.с.20).
Згідно свідоцтва про право власності на житло ОСОБА_1 належить право власності на 1/2 частину вищезазначеної квартири (а.с. 19).
Відповідно до нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_2 остання не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, щодо неповнолітнього сина ОСОБА_4 , громадянина України ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітньої доньки ОСОБА_4 , громадянки України, ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованих та проживаючих за адресою АДРЕСА_1 . Відповідачка в даній заяві зазначає, що вона разом з дітьми та з їх батьком ОСОБА_1 не проживає, та не приймає участі у вихованні, утриманні дітей, правові наслідки, щодо позбавлення батьківських прав їй роз'яснено нотаріусом, також в момент підписання даної заяви відповідачка ОСОБА_2 , розуміє значення здійснюваних нею дії, та не перебуває під впливом чи помилковим сприйняттям здійснювальних дій, насильства, погроз, збігу тяжких обставин, а також є дієздатною, під опікую не перебуває, не знаходиться у алкогольному, токсичному наркотичному стані. (а.с.21).
До матеріалів справи доданий вирок по справі №643/4385/20 від 08.05.2020 про те що, ОСОБА_2 визнаною винною у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.185 ККУ та призначено покарання їй покарання у вигляді трьох років позбавлення волі, зі звільненням від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки (а.с.22-25).
Згідно листа від адміністрації комунального закладу « Харківський ліцей № 138 Хаківської міської ради» неповнолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 здобувачка освіти в 5-В класі, навчається в закладі освіти з 2019 року. Батько ОСОБА_4 , постійно приймає участь та цікавиться навчанням доньки, контролює виконання домашніх завдань, систематично відвідує онлайн батьківські збори, та підтримує зв'язок з класним керівником доньки. Мати ОСОБА_2 , з родиною не проживає, та не підтримує зв'язок з класним керівником, не цікавиться успіхами своєї дитини (а.с.14).
Довідкою Харківського національного університету внутрішніх справ виданою ОСОБА_1 17 травня 2024 року № 2/1186с підтверджується, що він перебуває на навчанні першого курсу денної форми навчання з оплатною вартістю навчання на договірних засадах Харківського національного Університету внутрішніх справ ІІІ-ІV рівня акредитації . Зарахований на навчання 01 вересня 2023 року наказом ХНУВС від 14.08.2023 року. передбачений термін навчання до червня 2027 року. (а.с.15).
Відповідно до листа директора некомерційного підприємства « Міська дитяча поліклініка №7 Харківської міської ради» - діти ОСОБА_4 , та ОСОБА_4 перебувають під наглядом фахівців КНП «МДП№7» ХМР з 07.08.2019 року, декларація підписана з лікарем педіатром ОСОБА_8 від імені батька дітей ОСОБА_1 , за інформацією лікаря-педіатра, з яким підписана декларація про надання первинної медичної допомоги, батько приводив дітей до фахівців поліклініки та був присутній з сином та донькою під час медичних оглядів. Батько цікавився станом здоров'я та виконував рекомендації по догляду та лікуванню дітей. В останнє відвідували лікаря- педіатра 27.09.2023 року. (а.с.16).
ОСОБА_1 працює у ФОП ОСОБА_5 з 05 листопада 2018 року( наказ №8-кп від 02.11.2018 року.) по теперішній час на основному місці роботи на посаді закрійника-різальника. (а.с.17).
Відповідно до витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 уродженець міста Харкова, станом на 13.03.2024 року до кримінальної відповідальності не притягувався, незанятої чи непогашеної судимості немає та в розшуку не перебуває (а.с.18).
Згідно висновку Департаменту служб у справах дітей від 22.08.2024 позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( а.с. 56- 57).
Судова колегія вважає, що суд правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував до них норми матеріального справа що їх регулюють.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідачки батьківських прав, відсутні. Позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Визнання позову з боку відповідачки не є безумовною підставою для його задоволення, оскільки суперечить вимогам закону.
При цьому судова колегія вважає, що відповідачку необхідно попередити про необхідність зміни ставлення до виконання нею своїх батьківських обов'язків щодо виховання дітей і покласти на орган опіки і піклування за місцем проживання дітей контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків, про що належить зазначити у резолютивній частині постанови суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з вищевикладеного, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Тому судова колегія вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2025 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 залишити без змін.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виховання сина та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Покласти на орган опіки і піклування за місцем проживання дітей контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 23.10.2025
Головуючий О.Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук