14 жовтня 2025 року
м. Харків
справа № 630/1360/24
провадження № 22-ц/818/3246/25
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Пилипчук Н.П., Маміної О.В.
за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Люботинська міська рада Харківської області
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу Кузьменка Олександра Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Люботинського міського суду Харківської області від 06 березня 2025 року у складі судді Малихіна О.О.,-
У грудні 2024 року ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про встановлення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті бабусі - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помела ОСОБА_3 , яка є бабусею позивача ОСОБА_1 , та яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 , Після смерті ОСОБА_3 до складу спадщини увійшов житловий будинок, розташований за цією адресою і який належав померлій. Спадкоємцем померлої ОСОБА_3 за законом першої черги був її син ОСОБА_4 , який є батьком ОСОБА_1 . Від так позивач була впевнена, що після смерті ОСОБА_3 спадщина буде прийнята саме її батьком, якому надано першочергове право на спадкування. Але батько позивача ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Лише після цього від родичів ОСОБА_1 дізналася, що її батько не реалізував свої спадкові права. Також, лише після смерті батька ОСОБА_1 стало відомо, що 20 жовтня 2020 року ОСОБА_3 склала на її користь заповіт, за яким усе своє майно заповідала позивачу. Цей заповіт був знайдений в будинку, в якому проживала ОСОБА_3 , у поштовому конверті, адресованому ОСОБА_1 з відміткою про повернення відправнику з причини не вручення адресату. Після отримання інформації про заповіт позивач ОСОБА_1 склала заяву про прийняття спадщини після бабусі ОСОБА_3 за заповітом, яку було посвідчено 08 жовтня 2021 року приватним нотаріусом Пущинського нотаріального округу Московської області. Цю заяву позивачем було подано приватному нотаріусу Харківського районного нотаріального округу Десятниченку О.В., та на її підставі була заведена спадкова справа № 21/2021. Від інших спадкоємців заяв про прийняття спадщини не надходило і спадкову справу було заведено вперше. В подальшому приватним нотаріусом Десятниченком О.В. була винесена постанова від 21 грудня 2021 року про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 після ОСОБА_3 з підстав пропуску спадкоємцем шестимісячного строку, встановленого ст. 1270 ЦК України. позивач ОСОБА_1 не була спадкоємцем за законом першої черги після померлої ОСОБА_3 і за життя свого батька не мала права на спадкування за законом. Тому необізнаність позивача ОСОБА_1 про наявність заповіту, складеного на її користь, є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. Через це вона вимушена була звернутися до суду з даним позовом.
Рішенням Люботинського міського суду Харківської області 06 березня 2025 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що позивач вже реалізувала своє право на подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_3 , суд не вбачав підстав для визначення додаткового строку для подання ще однієї заяви прийняття спадщини за заповітом. Ефективним способом захисту прав ОСОБА_1 , як спадкоємця за заповітом, є саме звернення до суду за правилами позовного провадження з вимогами про визнання права на спадщину, але позивач з такими вимогами не зверталась.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необгрунтованість рішення просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не правильно встановив характер спірних правовідносин та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для визначення заявниці додаткого строку для прийняття спадщини. Постановою нотаріуса Десятниченка О. В. від 21 грудня 2021 року нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії (видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 після ОСОБА_3 ) з підстав пропуску Позивачем шестимісячного строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу України для прийняття спадщини, відсутності доказів факту проживання Позивача разом з спадкодавцем станом на день смерті останньої. Така відмова нотаріуса і стала приичною звернення до суду з позовною заявою про надання додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки він був пропущений з поважних причин ( текст заповіту ОСОБА_3 потрапив до розпорядження позивачки вже в 2021 році, через певний час після смерті її батька).
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_1 , виданим повторно 21 січня 2022 року Харківським відділом державної РАЦС у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (а.с. 13).
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої входить житловий будинок з надвірними будівлями та земельна ділянка площею 0,0388 га, кадастровий № 6311200000:30:048:0047, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та які належали померлій на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 27 квітня 2016 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Гонтаренко С.Л. за реєстр. № 741 (а.с. 20-21).
За життя ОСОБА_3 , приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Гонтаренко С.Л. за реєстр. № 1411, був посвідчений заповіт від 20 жовтня 2020 року, згідно з яким ОСОБА_3 , яка на той час мешкала за адресою: АДРЕСА_1 , заповіла усе своє майно, де б таке не було та з чого б воно не складалось ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 15).
Таким чином, позивач ОСОБА_1 являється спадкоємцем ОСОБА_3 за заповітом.
Позивач ОСОБА_1 являється рідною онукою ОСОБА_3 , що випливає з записів у свідоцтві про народження НОМЕР_2 від 03 лютого 1988 року, яке підтверджує її дівоче прізвище « ОСОБА_5 » (російською мовою) і родинних зв'язок з батьком ОСОБА_4 ; та записів у свідоцтві про народження НОМЕР_3 , виданого повторно 03 лютого 2009 року, яке підвереджує народження ОСОБА_4 та його родинних зв'язок з матір'ю ОСОБА_3 . Зміна позивачем прізвища « ОСОБА_5 » (російською мовою) на « ОСОБА_6 » (російською мовою) підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_4 , виданого 11 серпня 2012 року відділом ЗАГС адміністрації Золотухінського району Курської області (а.с. 17, 18, 16).
В суді першої інстанції допитаний свідок ОСОБА_7 , який пояснив, що був знайомий з ОСОБА_4 , який раніше перебував у шлюбі з його тещею і після розірвання шлюбу вони продовжували проживати разом. Але з ОСОБА_1 він знайомий лише опосередковано, бо знає лише що вона донька ОСОБА_4 , і з нею ніколи не бачився. Свідок свідка ОСОБА_7 підтвердив, що ОСОБА_4 переїхав мешкати в будинок, в якому до смерті проживала його мати ОСОБА_3 , та який розташований в м. Люботин. Але через півроку ОСОБА_4 помер в цьому будинку. Про його смерть він, ОСОБА_7 , повідомив ОСОБА_1 по телефону. Вона відповіла, що не має змоги приїхати для організації поховання, тому цим вимушена була зайнятися його теща. Приблизно через два місяці після цього його теща вирішила навести лад в будинку, в якому проживав ОСОБА_4 , і він на її прохання привозив її в цей будинок. Саме під час прибирання в будинку був знайдений поштовий конверт, адресований ОСОБА_1 , в якому лежав заповіт, складений ОСОБА_3 на її ім'я. В момент, коли заповіт був знайдений, він, ОСОБА_7 , особисто не був присутнім, але про це йому повідомила його теща. Про знайдений заповіт теща повідомила телефоном ОСОБА_1 . Згодом йому зателефонувала ОСОБА_1 і попросила допомогти з оформленням документів на спадщину. Він, ОСОБА_7 , згодився, і невдовзі поштою отримав від ОСОБА_1 заяву про прийняття спадщини для подальшого передання нотаріусу. Цю заяву він як представник ОСОБА_1 подав нотаріусу. В подальшому він отримував від нотаріуса якісь запити про витребування інформації, але за спливом значного часу не пригадує, про що саме були ці запити.
Згідно довіреності посвідченої нотаріально 14 жовтня 2021 року ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_7 вести її справи щодо оформлення її спадкових прав на майно, яке залишилось після смерті її бабусі ОСОБА_3 (а.с. 49).
Згідно спадкової справи № 21/2021, наданих на вимогу суду приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Десятниченком О.В., вбачається, що до приватного нотаріуса 21 жовтня 2021 року надійшла заява ОСОБА_1 , посвідчена 08 жовтня 2021 року приватним нотаріусом Пущинського нотаріального округу Московської області, про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка мешкала за адресою: АДРЕСА_1 . В спадковій справі також міститься довіреність, посвідчена нотаріально 14 жовтня 2021 року, згідно з якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_7 вести її справи щодо оформлення її спадкових прав на майно, яке залишилось після смерті її бабусі ОСОБА_3 (а.с. 10).
В матеріалах справи наявний поштовий конверт про пересилання рекомендованого листа, на якому позначено відправника - ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 , і одержувача - ОСОБА_1 , Росія, Московська область, Серпуховський район, с. Зайцево, та на якому проставлений відбиток штампу про прийняття до відправлення 24 жовтня 2020 року.Також на поштовому конверті наявна відмітка від 08 грудня 2020 року про повернення лист на адресу відправника ОСОБА_3 , як не отриманий одержувачем (а.с. 22).
Постановою про відмову у вчинені нотаріальній дій від 21.12.2021 ОСОБА_1 відмовлено у прийнятті спадщини у зв'язку з пропущеному шестемісячному строку встановленого ст. 1270 ЦК України (а.с. 11).
У частині першій статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (статті 1261-1262 ЦК України). Згідно ч.1 ст.1266 ЦК України онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає серед живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, незнання положень закону тощо, то немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19).
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до пливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Згідно правового висновку, викладеного у постанові Великої палати Верховного Суду України від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, необізнаність спадкоємця про наявність заповіту може бути оцінена як поважна причина пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В обґрунтування поважності причин пропуску строку, ОСОБА_1 посилалась на те, що позивач була впевнена, що після смерті ОСОБА_3 спадщина буде прийнята саме її батьком, якому надано першочергове право на спадкування. Після смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 їй стало відомо, що 20 жовтня 2020 року ОСОБА_3 склала на її користь заповіт, за яким усе своє майно заповідала позивачу. 08 жовтня 2021 року ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини за заповітом до приватного нотаріусу Харківського районного нотаріального округу Десятниченку О.В., та на її підставі була заведена спадкова справа № 21/2021.
Згідно даних витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі та постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 21 грудня 2021 року спадкова справа зареєстрована 21.10.2021 за заявою ОСОБА_1 .
Відомості про наявність інших спадкоємців в матеріалах справи відсутні.
Оскільки спадкова справа після ОСОБА_3 №21/2021 заведена 21.10.2021 після надходження заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини за заповітом від 08.10.2021 , проте у видачі свідоцтва про право на спадщину останній було відмовлено у зв'язку з пропуском встановленого законом строку на прийняття спадщини, судова колегія не погоджується з висновком суду про відсутність у позивачки права на позов про визначення додаткового строку на прийняття спадщини.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Згідно показань свідка ОСОБА_7 , останній знайшов заповіт ОСОБА_3 складений на ім'я позивачки вже після смерті батька позивачки, тобто після 21.06.2021, та про це повідомив позивачку, що за балансом вірогідностей заслуговує на довіру.
Таким чином ОСОБА_1 , за умови наявності спадкоємця за законом та не обізнаності про існування заповіту, пропустила строк для прийняття спадщини з поважних причин, не маючи на меті недобросовісної поведінки або зловживання будь-якими правами.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За змістом п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати у зміні його мотивувальної частини.
З огляду на зазначене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 367, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційній суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Люботинського міського суду Харківської області від 06 березня 2025 року - скасувати.
Визначити ОСОБА_1 додатковий строк терміном три місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 з дня набрання рішення законної сили.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Пований текст рішення складено 23.10.2025.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук