ІМЕНЕМ України
15 жовтня 2025 року
м. Харків
справа № 646/5740/19
провадження № 22-ц/818/3391/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.
суддів колегії - Пилипчук Н.П., Маміної О.В.
за участі секретаря судового засідання Волобуєва О.О.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2025 року в складі судді Демченко І.М.,-
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Червонозаводського районного суду м.Харкова з позовом про стягнення в солідарному порядку з подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суми боргу за розпискою від 08.03.2019 у розмірі 17 000, 00 доларів США та 3% річних від простроченої суми заборгованості за період з 06.06.2019 по 21.08.2019 у розмірі 106, 00 доларів США, а також понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 300, 00 грн. та кошти, сплачені за банківські послуги, у розмірі 51,60 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 08.03.2019 між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідач отримав 17 000 доларів США на строк 90 календарних днів, тобто до 06.06.2019. На підтвердження фактичного отримання суми позики ОСОБА_2 надав розписку від 08.03.2019. У визначений термін відповідач суму боргу не повернув, у зв'язку з чим 08.07.2019 позивач на адресу відповідача направив вимогу про повернення боргу, яка отримана ОСОБА_2 12.07.2019, однак до теперішнього часу борг не повернуто.
Враховуючи те, що відповідач ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 та укладав договір позики в її присутності в інтересах сім'ї з метою придбання автомобіля, позивач просить стягнути заборгованість з подружжя у солідарному порядку.
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 17 000, 00 доларів США та 3% річних від простроченої суми заборгованості за період з 06.06.2019 по 21.08.2019 у розмірі 106, 00 доларів США та понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 300, 00 грн. по 2 150, 00 грн. з кожного.
Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_2 на підтвердження отримання у ОСОБА_1 позики в розмірі 17 000 доларів США написав власноручно розписку, проте не виконав умов укладеного договору позики та не повернув борг у встановлений в розписці строк, у зв'язку з чим суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для стягнення боргу та задоволення позову.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права просить рішення скасувати та постановити нове рішення яким відмовити у задоволені позовних вимог. Просить стягнути з позивача судовий збір та витрати на правничу допомогу.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_3 не знала і не могла знати про заборгованість чоловіка у сумі 17 тисяч доларів перед ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_3 та свідки у цій справі, були обізнані що ОСОБА_2 час від часу позичає гроші у своїх знайомих, але суми позик не обговорювалися. Внаслідок чого, була вимушена передати чоловіку належні їй ювелірні вироби для здачі до ломбарду, а тому жодної вигоди від позик чоловіка ані вона особисто, ані родина в цілому не мала. Позивачем не надано пояснень, чому розписка на загальну суму 17 000 дол. США, яка була написана відповідачем ОСОБА_2 під тиском лише 08.03.2019 року. Позивач не довів жодним належними та допустимими доказами факт передачі та отримання ОСОБА_2 конкретних сум коштів відповідно до наданих пояснень за період 2018-2019р., а також що кошти було використано в інтересах сім'ї, а не на особисті потреби ОСОБА_2
02.05.2025 не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права просить рішення скасувати та постановити нове рішення яким відмовити у задоволені позовних вимог. Просить стягнути з позивача судовий збір та витрати на правничу допомогу.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що під час розгляду справи ОСОБА_2 повністю заперечив факт отримання в борг грошових коштів у сумі 17 000 дол. США від позивача ОСОБА_1 .. Позивачем вказано, що він предав грошові кошти частинами: 27.07.2018 - в сумі 3600дол. США, 017.09.2018-в сумі 5000 дол. США, 14.01.2019- в сумі 6692 дол США та в січні-лютому 2019 року в сумі 1708 дол. США. Проте, позивачем не надані пояснення, чому розписка на загал ну суму 17 000 дол. США написана відповідачем лише 08.03.2019, чому він продовжував надавати кошти у борг без оформлення розписок. Судом не надана оцінка фактам того, що розписка була підписана під примусом та погроз. Зазнавши психологічного тиску від позивача та провоохорнців ОСОБА_2 боявся за рідних. Позов є результатом неправомірного тиску з боку позивача, який фактично не передавав ніяких грошових коштів, а скористався безпораднім станом та змусив написати розписку. Позивач не довів наявності обставин на які посилається, не пояснив відсутність оригіналу розписки та жодними належними доказами не довів факту передачі грошей за вказаними розписками.
12.06.2025 представник ОСОБА_5 подала відзив на апеляційні скарги залишити без задоволення, рішення суду-без змін. Зазначила, що ОСОБА_3 була обізнана про борг чоловіка ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 у сумі 17000 $ США, що підтверджуються показами свідків. Відповідачі жодним чином не довели отримання ОСОБА_2 кредитних коштів не в інтересах сім'ї, а у своїх особистих інтересах. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази укладення розписки від 08.03.2019 ОСОБА_2 під психологічним тиском та, що нібито грошові кошти ним не отримувалися від ОСОБА_1 .
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційних скаргах доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що на підставі розписки від 08.03.2019, оригінал якої судом першої інстанції досліджено під час судового розгляду, встановлено, що ОСОБА_2 взяв в позику 17 тисяч доларів у ОСОБА_1 та зобов'язався їх повернути протягом 90 календарних днів (т.1 а.с. 12).
08.07.2019 ОСОБА_1 направив на адресу ОСОБА_2 вимогу про повернення коштів за розпискою від 08.03.2019 протягом п'яти днів з дня отримання цієї вимоги (т.1 а.с.10).
Рекомендованим поштовим повідомленням підтверджено, що ОСОБА_2 особисто отримав вказану вимогу 12.07.2019 (т.1 а.с.11).
08.03.2019 ОСОБА_2 склав розписку про те, що він зобов'язується повернути кошти за автомобіль Toyota Carina 1995 р. у розмірі 4000 доларів ОСОБА_1 протягом 30 календарних днів (т.1 а.с.81).
Згідно довідки ЛКЦ «Сана» ОСОБА_2 проведено кодування від алкоголю на 5 років, яка міститься на а.с. 55 т. 1 , не приймається судом до уваги, оскільки не є належним та допустимим доказом, датована 19.07.2012, не містить повних анкетних даних пацієнта та будь-яких документів, що підтверджують законність діяльності такої установи (т. 1 а.с. 55).
Згідно довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за № 25358609/15077323 від 28.10.2019 про перерахування ОСОБА_2 02.07.2019 у розмірі 2100 грн, 02.08.2019-у розмірі 2000 грн, 01.09.2019 у розмірі 1990 грн та 05.10.2019 у розмірі 1793 грн грошових коштів на карту № НОМЕР_1 одержувачу ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 56).
Свідок ОСОБА_6 в суді першої інстанції пояснила, що вона є дружиною позивача, тривалий час вони дружили сім'ями з Поповими. У 2019 році їй стало відомо, що ОСОБА_2 взяв у її чоловіка в борг 17 тис. доларів частинами ( за кілька разів), конкретні дати та суми їй не відомі. 08.03.2019 року вони приїхали додому до відповідача, щоб той склав відповідну розписку. Чоловік спілкувався з ОСОБА_2 , той був у нормальному стані, його дружина ОСОБА_7 їй повідомила, що ОСОБА_8 «вляпався».
Допитаний в суді першої інстанції ОСОБА_9 в якості свідка пояснив суду, що він є товаришем позивача, 08.03.2019 року вони разом із родинами збиралися їхати «на природу» відпочивати. ОСОБА_10 подзвонив ОСОБА_11 , просив заїхати до нього додому. Вони під'їхали , свідок залишався в автомобілі. Потім ОСОБА_1 повернувся і повідомив, що ОСОБА_2 написав йому розписку, де підтвердив свій борг та пообіцяв повернути гроші. Зі слів позивача йому відомо, що відповідач займав гроші також у кількох спільних знайомих та не повертав їх.
В суді першої інстанції свідок ОСОБА_12 пояснив суду, що жив по сусідству з відповідачем, знайомий з ним тривалий час. Декілька років тому ОСОБА_2 взяв у нього гроші в борг та до теперішнього часу не повернув. Свідку відомо, що останній також позичав гроші у спільних знайомих, в тому числі у ОСОБА_1 , але не повертав борги. При спілкуванні з дружиною відповідача та підтвердила, що їй відомо про заборгованість, яку мав її чоловік, але додала, що навряд чи він щось поверне.
ОСОБА_13 , який допитаний в суді першої інстанції в якості свідка пояснив, що йому зі слів знайомого ОСОБА_1 відомо, що ОСОБА_2 заборгував останньому гроші та не повертає борг. Він сам особисто також давав ОСОБА_2 гроші в борг, але той не повернув, в такій ситуації опинилися кілька спільних знайомих, яким заборгував відповідач.
Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні дав суду аналогічні показання щодо спільного знайомого ОСОБА_2 , який заборгував багатьом хлопцям гроші, в тому числі позивачу, та не повернув їх.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 звернувся до Комінтернівського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним від 08.03.2019 на суму 17000 дол США укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог вказує, що розписку від 08.03.2019 ним було складено та підписано під тиском з боку ОСОБА_1 та жодних грошових коштів, а тим паче 17000 дол США у визначений день він не отримував.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 липня 2021 року у справі № 646/8324/19 у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики від 08.03.2019 недійсним відмовлено (а.с.37-38 т.2).
Постановою Полтавського апеляційного суду від 20.07.2023 вказане рішення залишено без змін (а.с. 34-35 т.2).
Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.
Згідно з статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20), від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17 (провадження № 61-4389св21).
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду у справі № 309/3458/14-ц від 13 грудня 2017 року, у справі № 310/6826/16-ц від 15 серпня 2019 року, у справі № 182/2462/ 16-ц від 18 вересня 2019 року, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, що передбачено статтею 599 ЦК України.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина 3 статті 1049 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до змісту розписки від 08.03.2019, її підписано ОСОБА_2 як позичальником та вона є документом, який виданий боржником кредитору, на підтвердження укладення договору позики та його умов, а також засвідчує як отримання боржником від кредитора грошової суми в розмірі 17 000 дол. США, так і зобов'язання повернути вказану суму протягом 90 календарних днів, тобто до 06 червня 2019 року.
Згідно з абзацом 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 липня 2021 року у справі № 646/8324/19 у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики від 08.03.2019 недійсним відмовлено. Вказане рішення залишено без змін Постановою Полтавського апеляційного суду від 20.07.2023. Зазначеними рішеннями встановлено, що ОСОБА_2 , звертаючись до суду із вказаним позовом, вказував, що розписка написана під психологічним тиском ОСОБА_1 . Разом із тим, під час розгляду справи позивач на підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги, не надав жодного належного та допустимого доказу, який би давав підстави вважати, що під час написання оскаржуваної розписки про отримання в борг грошових коштів до нього застосовувався психологічний тиск. Не надано також доказів неотримання коштів від відповідача, а отже суди дійшли висновку про те, що укладений сторонами письмовий договір позики є не лише фактом укладення договору, а й засвідчує передачу позикодавцем грошової суми позичальнику.
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла до висновку, що доводи апелянта, про те що розписка написана під психологічним тиском ОСОБА_1 є безпідставними та таким що вирішено судом вказаними рішеннями.
Підписавши розписку ОСОБА_2 взяв на себе зобов'язання повернути кошти.
Такий висновок випливає з реальності укладеного між сторонами договору та положень статті 1049 ЦК України щодо обов'язку позичальника повернути позикодавцеві передану йому позику.
Доказів, які б підтверджували безгрошовість договору позики, відповідачем не надано, а тому доводи апеляційної скарги визнаються безпідставними в цій частині.
Даючи оцінку показанням допитаних свідків, суд зазначає наступне. Якщо договір позики не укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватись на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Показаннями сторони та показами свідків не може доводитись факт виконання зобов'язання за договором. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року у справі N 143/280/17 (провадження N 61-33033св18), від 02 вересня 2020 року у справі N 569/24347/18 (провадження N 61-16630св19).
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 545 ЦК України визначено, що, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Таким чином ЦК України встановлено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставістатті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третійстатті 545ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третястатті 545 ЦК Українине охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у цій статті. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку.
Відповідне тлумачення надано у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17, провадження № 61-21724св18.
Наявність оригіналу боргової розписки у позивача - кредитора свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Зазначене відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 31жовтня 2018року, справа№ 707/2606/16-ц, провадження №61-28762св18; від 26 вересня 2018 року, справа № 483/1953/16-ц, провадження № 61-33891св18; від 27 червня 2018 року, справа №712/14562/17-ц, провадження № 61-26174ск18.
ОСОБА_1 було надано оригінал розписки від 08.03.2019, який був досліджений судом першої інстанції.
ОСОБА_2 надав докази сплати позивачу 02.07.2019 у розмірі 2100 грн, 02.08.2019-у розмірі 2000 грн, 01.09.2019 у розмірі 1990 грн та 05.10.2019 у розмірі 1793 грн грошових коштів на карту № НОМЕР_1 одержувачу ОСОБА_1 . Проте, в них відсутня інформація щодо призначення цих платежів (т.2 а.с.156-176).
Надані представником позивача скріншоти електронних повідомлень є не неналежним доказом та не відповідають нормам ст. 12, 81 ЦПК, а тому не приймаються судом до уваги, оскільки неможливо ідентифікувати їх учасників.
Тому судова колегія вважає доведеними позовні вимоги про стягнення з відповідача позичених ним грошових коштів у розмірі 17 000 дол. США.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 р. № 2120-IX (далі - Закон № 2120-IX) передбачає звільнення позичальника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання згідно з договором кредиту (позики), укладеним банком чи іншим кредитодавцем (позикодавцем).
Зокрема, відповідно до Закону № 2120-IX позичальник підлягає звільненню від відповідальності фізичних і юридичних осіб за невиконання кредитних договорів під час воєнного стану згідно зі ст. 625 ЦК (сплата суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних).
Таким чином судова колегія погоджується з висновком суду, що стягненню підлягають інфляційні нарахування за період з 06.06.2019 по 21.08.2019 , [Проценти] = 17 000,00 грн (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ?76 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 106 доларів США.
Крім того, наявна в матеріалах справи постанова про закриття кримінального правопорушення слідчого СВ Слобідського ВП ГУНП в Харківській області від 31.03.2019 року заз містом якої кримінальне провадження №1201922054000067 від 08.03.2019 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 289 КК України закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення не стосується предмету спору. (а.с. 177-178 т.2) .
Щодо доводів апелянта ОСОБА_3 про отримання ОСОБА_2 кредитних коштів не в інтересах сім'ї, а у своїх особистих інтересах, судова колегія зазначає наступне.
Згідно ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
З аналізу наведеної норми вбачається, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох обов'язкових та взаємопов'язаних між собою умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За вказаних обставин, предметом дослідження суду мають бути обставини щодо доведеності, по перше - укладання договору саме в інтересах сім'ї, по друге - отримане майно, в даному випадку грошові кошти, повинні бути використані в інтересах сім'ї.
В даному випадку суд, встановивши лише факт перебування в шлюбі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на час отримання грошової позики, прийшов до висновку про доведеність факту укладання договору позики в інтересах сім'ї, у зв'язку чим поклав на відповідачів солідарний обов'язок по її поверненню.
З вказаним висновком колегія суддів не погоджується оскільки він не ґрунтується на зібраних по справі доказах та не відповідає положенням ст. 65 СК України.
В супереч вимог ст.12, 81 ЦК України при укладанні договору позики у формі складання відповідачем ОСОБА_2 розписки не було отримано згоди, в тому числі і письмової, дружини ОСОБА_3 , не дивлячись на те, що правочин виходить за межі дрібно -побутового та стосується коштів в еквіваленті 17 000, 00 доларів США.
Схожі висновки викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:в постанові від 03 грудня 2024 року в справі № 553/2879/21 (провадження № 61-9985св24)
Як зазначила відповідач ОСОБА_3 їй нічого не було відомо про отримання в борг за договором позики коштів від ОСОБА_1 .
Враховуючи, що позивачем в справі відсутні будь-які достатньо-переконливі докази що відповідали-б критерію «поза всяким сумнівом» щодо доведеності отримання грошової позики ОСОБА_2 в інтересах сім'ї - є помилковим.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до пунктів 3,4 ч. 1, ч.4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та ( або) резолютивної частини.
Оскільки доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не спростовують правильність висновків суду, водночас апеляційна скарга ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 знайшла своє підтвердження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 належить залишити без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 - задовольнити, рішення суду скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики в солідарному порядку з ОСОБА_3 та у задоволені позову про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики від 08.03.2019 - відмовити.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
Частиною 1 статті 141ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, тому судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 4300 грн підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 3225 грн підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 .
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Апеляційну скарга ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 - задовольнити.
Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2025 року - скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ухвалити в цій частині нове рішення.
В частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 . - відмовити
Рішення в частині стягнення заборгованості за договором позики з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 - залишити без змін.
Здійснити перерозподіл судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_2 ,на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 4 300 (чотири тисячі триста) 00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 ,на користь ОСОБА_3 судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 3225 грн (три тисячі двісті двадцять п'ять) 00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 23.10.2025 року.
Головуючий О.Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук