23 жовтня 2025 року
м. Рівне
Справа № 568/1897/24
Провадження № 22-ц/4815/942/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Ковальчук Н.М., Хилевича С.В.,
секретар судового засідання: Хлуд І.П.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідачі: Козинська сільська рада Дубенського району Рівненської області, Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 15 квітня 2025 року, ухвалене в складі судді Троцюк В.О., дата складання повного тексту рішення не вказано, у справі № 568/1897/24,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Козинської сільської ради Дубенського району Рівненської області, АТ КБ «Приватбанк» про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_2 , який постійного проживав до дня смерті в АДРЕСА_1 . Після його смерті відкрилася спадщина, яка складається із земельної ділянки, що належала померлому відповідно до державного акту на право на земельну ділянку (серія РВ №013355), що розташована на території Козинської сільської ради Радивилівського району Рівненської області. На час смерті батька позивач проживав без реєстрації разом з ним, доглянув його до смерті та здійснив поховання.
Позивач вказує, що в липні 2016 року разом з сім'єю переїхав проживати з батьком, оскільки за місцем свого проживання розпочав ремонтні роботи. Факт проживання позивача разом зі спадкодавцем є загальновідомим, а тому з цього приводу не може виникнути заперечень відповідачів. Звернувшись до нотаріуса щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , позивач отримав відмову, оскільки пропустив строк для подачі заяви про прийняття спадщини.
Встановлення вказаного факту необхідно позивачу для оформлення в подальшому спадщини, яка залишилась після смерті батька, однак, в позасудовому порядку реалізувати свої права позивач можливості не має.
Просив суд встановити факт постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на час відкриття спадщини.
Рішенням у задоволенні позову ОСОБА_1 до Козинської сільської ради Дубенського району Рівненської області, Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та відмовити у задоволені позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку, щодо позивачем, недоведено належними доказами факт його проживання з батьком на час його смерті. Суд неправомірно поставив під сумнів свідчення свідків без належних для цього обґрунтованих підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам судове рішення не відповідає.
Убачається, що ОСОБА_2 належала на праві власності земельна ділянка площею 3,71 га, кадастровий номер 56258:839:00:05:002:0028, розташована на території Козинської сільської ради Радивилівського району Рівненської області на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серія РВ №01335.5
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Спадкоємцями ОСОБА_2 за законом є його діти ОСОБА_1 1987 р.н. та дочка ОСОБА_3 1989 р.н.
Після його смерті відкрилась спадщина, яка складається із земельної ділянки.
Відповідно до довідки № 490 від 02.04.2018 року ОСОБА_4 на момент смерті був зареєстрований та проживав за адресою АДРЕСА_1 один.
У встановлений законом строк, жоден із спадкоємців після смерті ОСОБА_2 право власності на спадкове майно не оформили.
30.04.2024 року державним нотаріусом Радивилівської державної нотаріальної контори Рівненської області Забожною Л.Л. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 на земельну ділянку, у зв'язку з пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини
Звертаючись із вказаним позовом, позивач вказував, що встановлення даного факту необхідно для оформлення спадкових прав на земельну ділянку після смерті батька.
Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Відповідно до статей 1217, 1218 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
Згідно з частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).
Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).
Згідно з пунктами 3.21, 3.22 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Отже, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку. Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року по справі № 227/3750/19, від 11 травня 2022 року у справі № 450/3258/17, від 28 квітня 2022 року у справі № 352/494/16-ц.
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, суд вправі встановлювати лише такі факти, які за своїми ознаками є юридичними фактами, тобто такими, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності певних прав.
У цій справі позивач заявив лише позов про встановлення факту, що має юридичне значення.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження №12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження №14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження №14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі №925/642/19, провадження №12-84гс20 та інших).
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).
Верховний Суд зазначає, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).
Отже, встановлення факту, про який просить позивач, без заявленя інших позовних вимог щодо права на спадщину, у зв'язку з чим цей факт встановлюється, не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав позивачки, а є лише підставою для вирішення інших позовних вимог, іншої справи.
Позовні вимоги про визнання права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач не заявляв. Встановивши, що спосіб захисту, обраний позивачем, не забезпечить реальне поновлення його прав, за захистом яких він звернувся до суду, тобто є неефективним, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому колегія суддів не бачить необхідності надавати оцінку іншим аргументам апеляційної скарги.
Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 15 квітня 2025 року змінити, викласти його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 23 жовтня 2025 року.
Головуючий : Гордійчук С.О.
Судді : Ковальчук Н.М.
Хилевич С.В.