Справа № 536/2151/24 Номер провадження 22-ц/814/2708/25Головуючий у 1-й інстанції Колотієвський О. О. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.
21 жовтня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Одринської Т.В.,
суддів Панченка О.О., Пікуля В.П.
за участю секретаря Сальної Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава у режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з батьком
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 01 квітня 2025 року,
У серпні2024 року позивач звернувся до місцевого суду із вказаним позовом, у якому просив визначити місце проживання дочки - ОСОБА_3 , народженої ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина - ОСОБА_4 , народженого ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком - ОСОБА_1 .
Позовна заява обґрунтована зокрема тим, що 04 липня 2008 року він уклав шлюб з ОСОБА_2 , який зареєстрований Піщанською сільською радою Кременчуцького району Полтавської області, актовий запис № 06.
Їхні сімейні стосунки не склалися. З грудня 2020 року вони перестали мешкати разом. У них різні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства.
У зв'язку з цим, Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 22 березня 2021 року шлюб розірвано.
Від шлюбу вони мають дитину - ОСОБА_4 , народженого ІНФОРМАЦІЯ_2 та дитину - ОСОБА_3 , народжену ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після розлучення він добровільно надавав відповідачу матеріальну допомогу на утримання сина та дочки та приймав участь у їх вихованні.
З 2021 року діти мешкають разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 та знаходяться на повному його утриманні.
ОСОБА_2 перебуває у шлюбі з іншим чоловіком та має від нового шлюбу дитину.
Належної матеріальної допомоги та уваги їхнім неповнолітнім дітям вона не надає. Ігнорує свої батьківські обов'язки, вихованням дітей не займається. Він має постійну роботу, самостійний дохід і постійне місце проживання. Спиртними напоями він не зловживає. Характеризується з позитивного боку.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 01 квітня 2025 року у задоволені позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що вимоги про визначення місця проживання дитини заявлені позивачем передчасно, оскільки відсутній спір між батьками щодо визначення місця проживання дитини.
Не погодившись із вказаним позовом, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 , просив скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове.
Апеляційну скаргу обгрунтовано тим, що підставою звернення до суду із вказаним позовом є неможливість між ним та матір'ю дітей досягнути домовленості щодо місця проживання сина та доньки. Договір про їх проживання не укладено.
Вказував, що у ході судового розгляду відповідачка визнала позов, але судом це було проігноровано.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлені строки не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 04 липня 2008 року позивач уклав шлюб з ОСОБА_2 , який зареєстрований Піщанською сільською радою Кременчуцького району Полтавської області, актовий запис № 06.
Сімейні стосунки у сторін не склалися. З грудня 2020 року вони перестали мешкати разом. У них різні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства.
У зв'язку з цим, Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 22 березня 2021 року шлюб розірвано.
Від шлюбу вони мають дитину - ОСОБА_4 , народженого ІНФОРМАЦІЯ_2 та дитину - ОСОБА_3 , народжену ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З 2021 року діти мешкають разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 та знаходяться на повному його утриманні.
ОСОБА_2 перебуває у шлюбі з іншим чоловіком та має від нового шлюбу дитину.
Згідно з висновком виконавчого комітету, комісія, беручи до уваги факт постійного безперешкодного тривалого проживання малолітнього ОСОБА_4 з батьком, відсутність жодних активних дій зі сторони матері щодо повернення чи відібрання дитини, визначення місця проживання сина саме з нею, орган опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, керуючись ст.ст. 19, 160, 161, 171 Сімейного кодексу України, ст.ст. 8, 12 Закону України «Про охорону дитинства», п. 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866, враховуючи висновок служби у справах дітей Крюківської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, рішення комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, вважає за недоцільне визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з одним із батьків у зв'язку з відсутністю спору, між батьками з цього питання.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги про визначення місця проживання дитини заявлені позивачем передчасно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини. Крім того, суд прийшов до висновку, що позовна заява не містить підстав необхідних для захисту інтересів як самої дитини, так і позивача.
Місцевий суд виходив з того, що на час звернення позивача до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом з ним, між батьками дитини не виник спір саме щодо її місця проживання, оскільки мати дитини не вимагала від батька дитини змінити її місце проживання, не порушувала в судовому порядку питання щодо відібрання дитини у позивача, не зверталася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з собою, при вирішенні органом опіки та піклування питання про визначення місця проживання дитини відповідач участі не приймала.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частинами 6, 8 статті 7 Сімейного кодексу України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.
Згідно із ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті (ч. 1 ст. 157 СК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Частиною 1 ст. 161 Сімейного кодексу України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Одним із проявів принципу диспозитивності у цивільному судочинстві є те, що сторони вільно розпоряджаються наданими їм процесуальними правами, за допомогою яких вони можуть впливати на хід процесу. Зокрема, відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно із ст. 49 ЦПК України, право на збільшення або зменшення розміру позовних вимог, відмови від позову, зміни підстав або предмета позову належить виключно позивачеві.
Згідно зі ст. 175 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст. ст. 49, 265 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.
Згідно з ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Крім того, відповідно до ч.3 ст.160 СК України, дитина, яка досягла чотирнадцяти років визначає своє місце проживання самостійно.
Оскільки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вже виповнилось 14 років, вона самостійно має вирішувати питання свого місця проживання.
Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23 (провадження № 61-14116св24) визначено, що «малолітня, яка проживає разом із батьком, а мати дитини як на час подання позову, так і під час розгляду справи в суді не заперечувала проти цього, підтвердивши тим самим, що сторони дійшли домовленості щодо проживання доньки саме з позивачем. З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що мати та батько (сторони у справі), які проживають окремо, дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються відповідачкою».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2025 року у справі № 562/3371/23 (провадження № 61-13363св24) зазначено, що «у розглядуваній справі суди встановили, що: батьки, які проживають окремо, за взаємною згодою визначили місце проживання дитини з матір'ю; дитина проживає з матір'ю за своїм зареєстрованим місцем проживання; батько не заявляє про необхідність зміни місця проживання дочки та не вчиняє будь-яких дій спрямованих на зміну такого місця проживання; дитина, яка досягла десяти років, в судовому засіданні висловила бажання і надалі проживати з матір'ю. З огляду на встановлені обставини, суди дійшли правильного висновку, про відмову у позові зважаючи на відсутність правових підстав для втручання держави у визначення місця проживання дитини у конкретній сімейній ситуації та недоведеність порушення (невизнання або оспорювання) прав і законних інтересів позивачки та/або малолітньої дитини, як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення оскаржених судових рішень».
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 18 лютого 2025 року у справі №161/352023, від 10 квітня 2025 року у справі №189/1176/24.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так місцевим судом встановлено, що фактично спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і від якого мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання.
Мати не заперечувала, що діти проживають з батьком, при цьому останній не забороняє відповідачу бачитися з дитиною.
За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що у позивача відсутнє порушене право, яке підлягає захисту.
Доводи апеляційної скарги про те, що між сторонами не досягнуто домовленостей щодо місця проживання сина та доньки колегія суддів відхиляє, оскільки ці аргументи не підтверджені жодними доказами та не спростовуються матеріалами справи.
Визнання відповідачем позову в суді свідчить про те, що між сторонами - батьками дітей, досягнуто домовленості щодо їх місця проживання і підстави для втручання держави в це питання, відсутні.
Таким чином, на час розгляду справи в суді право позивача, з яким діти проживають, не є порушеним.
Колегія суддів наголошує, що сторони не позбавлені можливості самостійно на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства врегулювати спірні питання щодо місця проживання дітей, а за відсутності згоди звернутися для вирішення спору до органу опіки та піклування або суду повторно.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду щодо позовних вимог ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 383, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 01 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21 жовтня 2021 року.
Головуючий Т.В. Одринська
Судді О.О. Панченко
В.П. Пікуль