Житомирський апеляційний суд
Справа №278/1481/25 Головуючий у 1-й інст. Мокрецький В. І.
Номер провадження №33/4805/785/25
Категорія ч.5 ст.126 КУпАП Доповідач Галацевич О. М.
22 жовтня 2025 року м.Житомир
Суддя судової палати з розгляду цивільних справ Житомирського апеляційного суду Галацевич О.М., за участі захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , - адвоката Могильницького Віктора Юрійовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського районного суду Житомирської області від 20 травня 2025 року, якою його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП,
встановив:
Постановою судді Житомирського районного суду Житомирської області від 20 травня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 2400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 грн, з позбавленням права керування транспортним засобом на п'ять років. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Згідно з постановою судді місцевого суду, 23.03.2025 о 17 год 06 хв по вул.Тинюкова, 1, с.Кам?янка, ОСОБА_1 , не маючи права керування транспортними засобами, керував автомобілем «Chevrolet», номерний знак НОМЕР_1 , чим порушив вимоги пункту 2.1. а) Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.5 ст.126 КУпАП.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, посилаючись на незаконність постанови, неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Послався на розгляд справи у його відсутність та неналежне повідомлення про час та місце розгляду справи, що є порушенням права на захист, гарантованого ст.268 КУпАП, та права на справедливий суд. Також зазначив, що оскаржувана постанова, в порушення вимог ст.283 КУпАП, не містить опису обставин, установлених під час розгляду справи та посилання на нормативний акт, що передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення. Крім того, вказав, що є військовослужбовцем, отримував бойові поранення та нагороди. 23.03.2025 за збігом непереборних обставин змушений був сісти за кермо автомобіля, щоб відвести дружину в лікарню до сина, якого 15.03.2025 було госпіталізовано до КНП «Черняхівське територіальне медичне об'єднання» Черняхівської селищної ради. Вважає, що у даному випадку діяв у стані крайньої необхідності, що передбачено ст.18 КУпАП. Також наголосив, що в період із 11.03.2025 по 11.04.2025 навчався в автошколі для отримання посвідчення водія, а тому, враховуючи примітку ст.126 КУпАП до нього не може бути застосоване положення ч.5 даної статті, отже, немає повторності вчинення правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП.
Одночасно апеляційна скарга містить клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови. Як на поважну причину пропуску строку на апеляційне оскарження посилається на те, що розгляд даної справи відбувся за його відсутності, оскільки з 04.04.2023 бере безпосередню участь у захисті Батьківщини, копію оскаржуваної постанови отримав особисто в суді першої інстанції лише 30.05.2025.
Розглянувши клопотання про поновлення строку, з метою забезпечення вільного доступу до правосуддя, реалізації положень Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, суд вважає за необхідне поновити апелянту строк на апеляційне оскарження, як такий, що пропущений з поважних причин.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши пояснення захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, перевіривши доводи апеляційної скарги, приходжу до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Згідно ст.245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст.280 КУпАП суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст.251 КУпАП на основі доказів встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, поясненнями свідків та ін.
Зі змісту ст.252 КУпАП вбачається, що оцінка доказів при розгляді справ про адміністративні правопорушення ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності.
Висновок судді про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КпАП України, ґрунтується на матеріалах провадження та досліджених у судовому засіданні доказах.
Так, із протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №279646 від 23.03.2025 вбачається, що ОСОБА_1 23.03.2025 о 17 год 06 хв по вул.Тинюкова, 1, в с.Кам?янка, керував автомобілем «Chevrolet», номерний знак НОМЕР_1 , не маючи права керувати транспортними засобами та здійснив вказане правопорушення повторно протягом року, чим вчинив порушення п.2.1 а) Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена за ч.5 ст.126 КУпАП (а.с.1).
Згідно відеозапису ОСОБА_1 керував транспортним засобом з порушенням ПДР (не увімкнув перед здійсненням маневру показчик повороту), за що останнього було зупинено працівниками поліції та доведено до відома водія причину зупинки. Під час перевірки документів вияснилось, що у ОСОБА_1 відсутнє посвідчення водія, тобто останній не мав права керування транспортним засобом. ОСОБА_1 був ознайомлений зі складеним відносно нього протоколом про адміністративне правопорушення, який ним підписаний.
Матеріалами справи також підтверджено, що протягом року ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.126 КУпАП, а саме: 04.01.2025 відносно нього винесено постанову серії ЕНА №3787106 та накладено стягнення у виді штрафу 3400 грн (а.с.2).
Згідно вимог пункту 2.1 а) Правил дорожнього руху України - водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
За змістом ч.2 ст.126 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Положеннями ч.5 ст.126 КУпАП передбачена відповідальність за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою-четвертою цієї статті.
Таким чином, з огляду на вищевказані норми права та наявні в матеріалах провадження докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП.
Доводи апеляційної скарги про відсутність повторності вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП, оскільки він з 11.03.2025 по 11.04.2025 навчався в автошколі, висновків суду не спростовують.
Положенням ч.1 ст.15 Закону України «Про дорожній рух» кожний громадянин, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії. Особа, яка бажає отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії чи типу, зобов'язана пройти медичний огляд, підготовку або перепідготовку відповідно до типової навчальної програми, успішно скласти теоретичний і практичний іспити. Право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії.
Відповідно до п.п.24.4, 24.5 ПДР регламентовано порядок навчання водінню транспортним засобом. Зокрема, передбачено, що початкове навчання водінню транспортного засобу повинно проводитися на закритих майданчиках, автодромах або у місцях, де відсутні інші учасники дорожнього руху. Навчальна їзда на дорогах дозволяється тільки в присутності спеціаліста з підготовки водіїв і за достатніх початкових навичок водіння у того, хто навчається.
Згідно примітки до ст.126 КУпАП, положення частин першої та другої цієї статті не застосовуються до осіб, які у встановленому порядку навчаються водінню транспортного засобу.
Зі змісту долученого ОСОБА_1 до апеляційної скарги свідоцтва про закінчення теоретичної підготовки серії НОМЕР_2 вбачається, що останній у період із 11.03.2025 по 11.04.2025 пройшов 64-годинну теоретичну підготовку з керування транспортним засобом за відповідною програмою підготовки водіїв транспортних засобів категорії В. При цьому, у даному свідоцтві вказано, що свідоцтво не є документом, що надає особі право на керування транспортним засобом (а.с.50).
Відповідно до п.2 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року №340, особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії, а не з моменту закінчення теоретичної підготовки.
З відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом без присутності спеціаліста під час навчання водінню у встановленому порядку та не під час підготовки для отримання права на керування транспортним засобом відповідної категорії, отже, не був особою щодо якої не застосовуються положення примітки ст.126 КУпАП.
На момент зупинки ОСОБА_1 керував транспортним засобом, не маючи на це відповідного права, таким чином, правопорушення останнім вчинено повторно протягом року і дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковані за ч.5 ст.126 КУпАП.
Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про вчинення ним правопорушення у стані крайньої необхідності, то слід зазначити наступне.
Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства. Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Однією з найважливіших умов правомірності акту крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам. Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається.
В даному випадку дії ОСОБА_1 не можуть вважатися вчиненими в умовах крайньої необхідності, оскільки такі обставини спростовуються відеозаписом і не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Долучені до апеляційної скарги документи з медичного закладу не спростовують висновків суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення та не є підставою для скасування оскаржуваної постанови.Із відеозапису вбачається, що зазначені апелянтом обставини не мали місця, оскільки під час зупинки транспортного засобу він не повідомляв працівникам поліції про необхідність відвезення дружини до лікарні, а перевозив іншого чоловіка. Наведені обставини не свідчать про наявність стану крайньої необхідності у розумінні статті 18 КУпАП і не звільняють його від відповідальності за вчинене правопорушення.
Суд апеляційної інстанції не вбачає порушень норм процесуального права судом першої інстанції при розгляді справи за відсутності особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності.
Матеріалами справи підтверджується, що судом вжито всіх необхідних заходів для забезпечення прав учасників судового процесу, передбачених статтею 268 КУпАП. ОСОБА_1 був повідомлений про місце і час розгляду справи за адресою, зазначеною у протоколі про адміністративне правопорушення, який ним підписано.
Як вбачається з матеріалів справи, судові повістки, надіслані на 01.05.2025 та 20.05.2025, повернулися до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Відповідно до сталої практики Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2024 у справі №990/69/24, постанови Верховного Суду від 24.03.2025 у справі №706/208/15-ц та від 28.02.2025 у справі №615/2/22), часом вручення судової повістки вважається день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову від її отримання або відмітки про відсутність особи за місцем проживання чи перебування. Отже, у випадку, коли судову повістку не вручено та в поштовому повідомленні зазначено «адресат відсутній за вказаною адресою», така повістка вважається врученою в день проставлення відповідної відмітки, а особа - належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Посилання ОСОБА_1 на те, що його не було повідомлено в телефонному режимі, є безпідставними, оскільки матеріали адміністративного провадження не містять будь-якої заяви від ОСОБА_1 про бажання отримувати судові повістки чи повідомлення в електронному вигляді (зокрема через SMS). Крім того, під час складання протоколу він відмовився надати свій номер телефону працівникам поліції, посилаючись на відсутність зв'язку.
Положення статті 268 КУпАП не містять імперативної заборони на розгляд справи за відсутності особи, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення, а її присутність у даній категорії справ не є обов'язковою.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що ОСОБА_1 не був позбавлений права на апеляційне оскарження судового рішення, яким він скористався. Під час апеляційного розгляду суд врахував і оцінив усі доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , які він не мав можливості висловити у суді першої інстанції, а також дослідив наявні у матеріалах справи докази.
Посилання захисника на особу ОСОБА_1 , який є військовослужбовцем, має військові відзнаки не можуть бути підставою для звільнення його від відповідальності або пом'якшення призначеного судом стягнення з огляду на безальтернативність санкції ч.5 ст.126 КУпАП у частині штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами.
Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленої у справі постанови та не впливають на висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінуємого йому правопорушення.
З огляду на вищенаведене, приходжу до висновку про те, що при розгляді даної справи суддя місцевого суду повною мірою дотримався вимог ст.ст.245, 251, 252, 278, 280, 283 КУпАП, правильно встановив всі фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП.
Апеляційним переглядом справи про адміністративне правопорушення не встановлено порушення судом першої інстанції норм закону, які б слугували підставою для скасування чи зміни постанови суду. Висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, та не спростовуються доводами апеляційної скарги.
За таких обставин, підстав для скасування постанови судді місцевого суду відносно ОСОБА_1 немає.
Керуючись ст.294 КУпАП, суд -
постановив:
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити. Поновити строк на апеляційне оскарження постанови Житомирського районного суду Житомирської області від 20 травня 2025 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Житомирського районного суду Житомирської області від 20 травня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя О.М. Галацевич