Житомирський апеляційний суд
Справа №296/5555/22 Головуючий у 1-й інст. Рожкова О. С.
Категорія 39 Доповідач Борисюк Р. М.
21 жовтня 2025 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М.,
з участю секретаря
судового засідання Смоляра А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 296/5555/22 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», третя особа - Гранкін Андрій Олексійович, про визнання правочинів частково недійсними,
за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» та Фонду гарантування вкладів фізичних осібна рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 12 лютого 2025 року, ухвалене під головуванням судді Рожкової О.С. у місті Житомирі,
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулась з даним позовом, в якому відповідно до заяви про зміну предмета позову від 23 липня 2023 року (том 1 а.с.233-234) просила:
- визнати частково недійсним договір про відступлення права вимоги №1283-Ф від 30 січня 2019 року, який укладений за результатами електронного аукціону №UA- ЕА-2018-12-06-000090-Ь від 28 грудня 2018 року між ПАТ «Банк Форум» в собі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», а саме в частині відступлення права вимоги по договору кредиту № 0093/08/52-EZkvW від 01 жовтня 2008 року, який укладено між ОСОБА_1 та АКБ «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум»;
- визнати частково недійсним договір про відступлення прав за договором іпотеки від 30 січня 2019 року, укладеного між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н.В. та зареєстровано в реєстрі за №70, в частині відступлення права вимоги по іпотечному договору від 01 жовтня 2008 року, який укладено між ОСОБА_1 та АКБ «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум» та зареєстровано в реєстрі за №17763.
Також позивач вказувала про попередній розрахунок суми судових витрат у розмірі 5992,40 грн, який складається із 992,40 грн судового збору та 5000 грн витрат на правову допомогу.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 01 жовтня 2008 року між нею та АКБ «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум», було укладено кредитний договір № 0093/08/52-EZkvW, за умовами якго їй було надано споживчий кредит в розмірі 100 000 доларів США.
У забезпечення кредитного договору між тими ж сторонами того ж дня було укладено іпотечний договір, за умовами якого банку передано в іпотеку однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
За результатами електронного аукціону №UA-EA-2018-12-06-000090-b від 28 грудня 2018 року між ПАТ «Банк Форум» в собі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» укладено договір про відступлення права вимоги №1283-Ф від 30 січня 2019 року, відповідно до якого право грошової вимоги по кредитному портфелю, що складається з прав вимоги за 46 кредитними договорами, що забезпечені іпотекою, перейшло від ПАТ «Банк Форум» до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія». В числі відступлених 46 кредитних договорів був і кредитний договір № 0093/08/52-EZkvW від 01 жовтня 2008 року, укладений між ПАТ «Банк Форум» та позивачкою.
ОСОБА_1 зазначала, що оскаржуваний договір не містить розбивки суми покупки щодо кожного окремого кредитного договору.
Крім того, вона не отримувала жодних письмових повідомлень або інших документів, які б засвідчували факт відступлення права вимоги за кредитним договором № 0093/08/52- EZkvW від 01 жовтня 2008 року.
Договір про відступлення права вимоги №1283-Ф від 30 січня 2019 року, відповідно до якого право грошової вимоги за 46 договорами перейшло від ПАТ «Банк Форум» до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», укладено за результатами проведення відкритих торгів (аукціону) оформлених протоколом електронного аукціону, та договір не має жодної згадки про кредитний договір № 0093/08/52-EZkvW від 01 жовтня 2008 року.
Інформація про електронний аукціон, його результати та укладені внаслідок його проведення договори міститься у вільному доступі з опублікуванням паспорту активу на продаж, в якому зазначено, що по даній кредитній справі відсутні оригінали кредитного договору, договору іпотеки, а також договору поруки.
ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" не надала їй доказів, що ними отримані оригінали кредитного договору № 0093/08/52-EZkvW від 01 жовтня 2008 року і договору іпотеки та що були передані первинні документи (оригінал кредитного та іпотечного договорів), а тому фактична передача права вимоги не відбулась, що є умовою недійсності правочину в цій частині, у зв'язку з чим вона звернулась до суду із даним позовом.
Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 12 лютого 2025 року позов задоволено повністю та вирішено питання судових витрат.
Не погодившись з цим рішенням, представники ТОВ «ВІН ФІНАНС» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб оскаржили його в апеляційному порядку.
Представник ТОВ «ВІН ФІНАНС» апеляційну скаргу мотивує тим, що сторонами було прямо зазначено у Договорі № 1283-Ф, що вони укладаються з метою продажу права вимоги.
Зазначає, що за договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Договір факторингу завжди передбачає отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Вказує, що з огляду на початок процедури ліквідації, банківська діяльність ПАТ «Банк Форум» була припинена, що виключає можливість укладення ним будь-яких договорів, натравлених на отримання нових активів, окрім тих, що спрямовані на реалізацію активів (майна).
Звертає увагу, що законом передбачені спеціальні правові наслідки неповідомлення боржника про заміну кредитора у зобов'язанні, про які не було заявлено позивачами у позовній заяві.
Крім того, це не відповідає дійсності, тому ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» надав відповідні докази, що ОСОБА_1 було направлено і вимогу про усунення порушень, у якій зазначено, щодо заміни кредитора на ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», та докази її направлення.
Аргументи позивача про не передачу ПАТ «Банк Форум» ТОВ «ФК
«Довіра та Гарантія» оригіналів документів, які є доказами права вимоги - не є підставою
для визнання договору відступлення недійсним.
Вважає, що важливим для вирішення спору в даній справі, є той факт, що по цивільній справі №296/6707/15-ц за позовом ПАТ «Банк Форум» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором протокольною ухвалою суду від 10 вересня 2019 року вже була проведена заміна позивача з ПАТ «Банк Форум» на ТОВ «ФК «Амбрелла». Судом вже було досліджено договори про відступлення прав вимоги, та відповідно встановлено перехід права вимоги від Банку до ТОВ «Довіра та Гарантія» (нова назва ТОВ «Він Фінанс») та в подальшому до ТОВ «ФК» Амбрелла», в матеріалах справи при встановленні факту переходу права вимоги були наявні оригінали кредитного та іпотечного договорів.
Також, вказує, що договір про відступлення права вимоги від 30 січня 2019 року не впливає безпосередньо на права та обов'язки позивачки, оскільки в цьому випадку не встановлюється, не припиняється, не змінюється основне зобов'язання боржника.
Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в поданій апеляційній скарзі, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене з грубим порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
Вказує, що суд першої інстанції залишив поза увагою чисельні висновки щодо застосування норм права до спірних правовідносин, що викладені в постановах Верховного Суду та безпідставно врахував позицію Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі 904/11903/16, яка є відмінною від обставин та предмету позову у даній справі.
Оскільки правовідносини стосуються реалізації активу неплатоспроможного банку, на які поширюється Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Положення № 388, що є спеціальними нормами регулювання спірних відносин, спірний договір про відступлення права вимоги є договором купівлі - продажу права вимоги.
У відзиві, представник позивачки - адвокат Чішман С.А. апеляційні скарги не визнав, просить відмовити у їх задоволенні, а рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права - залишити без змін.
У судовому засіданні представники відповідачів в режимі відеоконференції підтримали подані апеляційні скарги, просили їх задовольнити і надали пояснення, які відповідають доводам, зазначеним в поданих ними скаргах.
Представник позивачки скарги не визнав, просив залишити їх без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін і надав пояснення, які викладені у його відзиві.
Належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи позивач в судове засідання не з'явилась, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у її відсутність, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками з огляду на таке.
Судом встановлено, що 01 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та АКБ «Форум» (правонаступником якого у подальшому виступив ПАТ «Банк Форум»), укладено кредитний договір №0093/08/52-EZkvW, відповідно до якого позивачка отримала кредит в розмірі 100 000 доларів США (том 1 а.с.4-5).
У забезпечення повного і своєчасного виконання зобов'язань за даним кредитним договором того ж дня між ОСОБА_1 та АКБ «Форум» укладено договір іпотеки № б/н, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округа Сєтаком В.Я., зареєстрований за № 17763, згідно умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку наступне нерухоме майно: однокімнатну квартиру загальною площею 63,00 кв. м., житловою площею 5,7 кв. м., за адресою: АДРЕСА_2 (том 1 а.с.6-7).
30 січня 2019 року між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» було укладено Договір про відступлення прав вимоги № 1283-Ф, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 0093/08/52-EZkvW від 01 жовтня 2008 року перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» (том 1 а.с.13-14, 214-219).
Того ж дня між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» укладено договір відступлення прав за договорами іпотеки, відповідно до якого ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» стало іпотекодержателем за договором іпотеки, укладеним 01.10.2008 між ОСОБА_1 та АКБ «Форум», № б/н, посвідченим приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округа Сєтаком В.Я., зареєстрованим за № 17763 (том 1 а.с.235).
30 січня 2019 року ПАТ «Банк Форум» передало ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» копію кредитного договору №0093/08/52-EZkvW від 01 жовтня 2008 року, завірену банком, за яким відбулось відступлення прав вимоги за кредитним портфелем фізичних осіб, за іпотечними кредитами, що підтверджується копією «Акту приймання-передачі документації згідно Договору №-1283-Ф про відступлення прав вимоги від 30 січня 2019 року» (том 1 а.с.215-217).
29 березня 2019 року ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» передало ТОВ «ФК «Амбрелла» кредитний договір № 0093/08/52-EZkvW від 01 жовтня 2008 року, що підтверджується копією акту приймання-передачі документації згідно Договору №-1283-Ф про відступлення права вимоги від 29 березня 2019 року (том 2 а.с.6-8).
Згідно з додатком до договору про відступлення прав за договорами іпотеки від 29 березня 2019 року ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» передало ТОВ «ФК «Амбрелла» іпотечний договір, укладений між ОСОБА_1 та АКБ «Форум» від 01 жовтня 2018 року (том 2 а.с.2-5).
06 липня 2021 року між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким останній набув права власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією договору (том 1 а.с.88-89).
Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах.
Із системного аналізу норм чинного законодавства вбачається, що кошти надані в кредит є активом банку та відповідно включаються до складу ліквідаційної маси для подальшого задоволення вимог кредиторів/вкладників банку.
Згідно пункту 6 статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізовано у такий спосіб: 1) на відкритих торгах (аукціонах)…
Основою ознакою договору факторингу, як договору фінансової послуги, є фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.
Однак оскаржувані правочини про відступлення прав вимоги за своїми змістом є договорами купівлі-продажу прав вимог (оплатним договором відступлення права вимоги), а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату.
Оспорюваними договорами не передбачено не тільки повернення фінансування фактору, а й розміру та порядку оплати клієнтом наданої фактором фінансової послуги, договір не містить визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови, а мета договору не полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги, а полягає у відступленні (переданні) права вимоги.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16.03.2021р. у справі №906/1174/18 зробила правовий висновок про те, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.
Положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та прийняті на його виконання нормативно-правові акти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які не містять заборони щодо придбання фізичними особами майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, є пріоритетними щодо інших нормативно-правових актів України. При цьому положення нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банку, допускають продаж майна банку, який перебуває в стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання на конкурсних засадах будь-яким суб'єктам правовідносин, у тому числі без статусу банку або фінансової установи.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно частини 1 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У своєму позові як на одну із підстав для визнання частково недійсними укладених договорів про відступлення прав вимоги за кредитним договором та за договором іпотеки, позивачка посилалась на те, що після їх укладення фактично не відбулася передача відповідних прав.
Проте, з такими доводами позивачки суд не погоджується виходячи з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За приписами частини 1 статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
За приписами статті 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, фактор зобов'язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов'язаний сплатити факторові залишок боргу.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою.
Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов'язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови.
Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (даний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 51)).
Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (даний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 57)).
Суб'єктний склад правочинів з відступлення права вимоги законом не обмежений, на відміну від договорів факторингу, однією зі сторін якого обов'язково має бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (даний правовий висновок викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (пункти 51-52)).
Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом(частина третя статті 656 ЦК України).
У даній справі сторонами не оспорюється та обставина, що за результатами електронного аукціону, який проводився в межах ліквідаційної процедури ПАТ «Банк Форум» реалізовувалися, тобто виставлені на продаж, належні цьому Банку активи, а саме: майнові права вимоги виконання боржниками зобов'язань за кредитним та забезпечувальними договорами, в тому числі і відносно кредитного договору та іпотечного договору, боржником в яких є позивачка у справі. За результатами аукціону переможцем з купівлі вищевказаного лоту визначений ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».
До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті (частина п'ята статті 655 ЦК України). Особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства (стаття 650 ЦК України).
Процедура припинення банку як юридичної особи проводиться у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і ця процедура здійснюється з метою захисту прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
При проведенні процедури ліквідації банку Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює відчуження активів та/або зобов'язань банку. Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: на відкритих торгах (аукціоні); шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі.
Відповідно до положень частини 8 статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», для проведення відкритих торгів на підставі договору може залучатися організатор торгів - юридична особа, яка відповідно до установчих документів має право проводити торги.
Положенням про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2, яке є спеціальним нормативним актом, визначені умови реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури. До 21.11.2016 р., пункт 5.11 глави 5 розділу V вищевказаного Положення передбачав, що реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок). Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21 листопада 2016 року № 2526 «Про внесення змін до Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку» у пункті 5.11 глави 5 розділу V цього Положення виключені слова «між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок)».
Тобто, на момент проведення вищевказаного електронного аукціону з продажу активів ПАТ «Банк Форум», положеннями нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банків, передбачено, що реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу, у тому числі за участю осіб (покупців), які не мають статусу банку або фінансової установи.
У своїй постанові від 27 червня 2022 року у справі №757/59897/19-ц Верховний Суд виснував, що положення нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банку, допускають продаж майна банку, який перебуває в стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання на конкурсних засадах будь-яким суб'єктам правовідносин, у тому числі без статусу банку або фінансової установи. Водночас Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених Законом. Положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та прийняті на його виконання нормативно-правові акти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які не містять заборони щодо придбання фізичними особами майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, є пріоритетними щодо інших нормативних актів України.
Зазначений правовий висновок узгоджується із висновками, висловленими у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 161/5127/17-ц (провадження № 61-17635св18), від 31 липня 2019 року у справі № 910/4816/18, від 18 листопада 2020 року у справі № 295/3588/14-ц (провадження № 61-5305св20), від 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19 (провадження № 61-6649св20), від 25 березня 2021 року у справі № 712/8836/18 (провадження № 61-19728св19).
Банки можуть укладати договори купівлі-продажу та відступлення права вимоги за зобов'язаннями з фізичними особами та юридичними особами, що не є фінансовими установами, за єдиної умови: таке право мають лише ті банки, які перебувають на стадії ліквідації, а їхні активи продаються на торгах.
Саме такою є правова позиція Великої Палати Верховного Суду, яка вперше була сформульована в постанові від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18.
А постановою від 08 червня 2021 року у справі №346/1305/19 Велика Палата підкріпила вказану позицію.
Так, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.
У постанові від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи.
Встановлено, що на підставі результатів електронного аукціону, 28 грудня 2018 рокуукладено оспорювані позивачкою у частині договори про відступлення прав вимоги, за яким ПАТ «Банк Форум» шляхом продажу відступив ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» право вимоги, в тому числі і за кредитним договором № 0093/08/52-EZkvW від 01 жовтня 2008 рокута за іпотечним договором.
Предметом спірних договорів є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). Метою укладення цього договору є отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами у процедурі ліквідації.
При цьому, суд звертає увагу, що позивачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів того, що частково оспорювані нею правочини укладено з порушенням вимог чинного законодавства, і що укладені договори про відступлення права вимоги за кредитним договором фактично є договорами факторингу.
Доводи викладені у позовній заяві зводяться до припущень самої позивачки.
Окрім того, у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №161/5127/17-ц наведено правову позицію, відповідно до якої договори про відступлення прав вимоги, які укладені в наслідок електронних торгів, проведених на підставі ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не є договорами факторингу, а отже учасниками електронних торгів із продажу права вимоги може бути фізична особа або юридична особа, а не лише банк або інша фінансова установа.
На безпідставність вказаних посилань вказувала також Велика Палата Верховного Суду, яка у згадуваній вище постанові від 16 березня 2021 року по справі №906/1174/17 зазначила, що відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.
Отже, оскільки спірний договір відступлення прав вимоги за кредитним договором був укладений у процедурі примусової ліквідації банку, порядок проведення якої регулюється спеціальними нормами, тому підстави для визнання недійсними договорів про купівлю-продаж майнових прав та про відступлення прав за іпотечним договором відсутні.
Також варто зауважити, що предметом продажу за оспорюваним договором було саме «право вимоги» за кредитним договором.
Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина 2 статті 1054 Цивільного кодексу України).
Наслідки порушення договору позичальником визначені статтею 1050 Цивільного кодексу України, зокрема, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм свідчить, що до права вимоги за кредитним договором у тому числі, але не виключно, входить повернення наданої суми, сплата нарахованих процентів за користування кредитом, сплата неустойки (пені, штрафу, тощо), у разі допущення порушень та компенсація, гарантована статті 625 Цивільного кодексу України стосовно грошового зобов'язання.
Вирішуючи спір із подібними до даної справи обставинами, Верховний Суд у Постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17 зазначив, що законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов'язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов'язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов'язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов'язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги.
Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позивачки безумовного обов'язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено у оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, позивачка не позбавлена права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у неї доказів за основним зобов'язанням, що виникло на підставі кредитного договору.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 зроблено висновок про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.
У постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року в справі № 926/1172/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18 вказано, що виходячи зі змісту ст. ст. 15, 16 ЦК України, підставою для захисту судом цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання або оспорення. Згідно з вимогами ст. ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена однією зі сторін правочину або заінтересованою стороною, права яких були порушені укладенням спірного правочину. Позивач, реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, зобов'язаний довести в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує його права та законні інтереси. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Також суд зауважує, що виходячи із змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 можна дійти висновку про те, що звернення з позовом про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги є неналежним та неефективним способом захисту прав, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)].
Задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб'єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові.
У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту ( постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18].
Належних та допустимих доказів та обґрунтувань того, що під час переходу від ПАТ «Банк Форум» до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» прав кредитора у зобов'язанні, будь-яким чином збільшився та/або змінився обсяг зобов'язань за кредитним договором, матеріали справи не містять.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивачкою взагалі не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження тієї обставини, що від визнання у судовому порядку недійсними спірних договорів залежить подальша можливість законної реалізації позивачем обов'язку щодо погашення заборгованості за кредитним договором.
При відступленні прав вимоги зобов'язання не припиняється, не змінюється - залишається одним і тим самим; відбувається тільки заміна особи на стороні кредитодавця.
Відповідна заміна відбувається і в іпотечному договорі - новий кредитодавець стає іпотекодержателем.
За наведених обставин, колегія суддів вважає, що під час укладення спірних договорів відповідачами не було порушено прав та обов'язків позивачки у даній справі, а сама позивачка не довела суду, яким саме чином визнання частково недійсними договорів відступлення права вимоги захистить її права з огляду на наявність судового рішення про стягнення із неї заборгованості на користь відповідача. Тобто судовим рішенням встановлено порушення зобов'язання позивачки за кредитним договором та право ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на стягнення вказаної заборгованості.
ОСОБА_1 у своїй позовній заяві не вказує, яким чином визнання частково недійсними спірних торгів захистить її права, з огляду на те, що остання не довела порушення своїх прав, а у зобов'язаннях був змінений лише кредитор без зміни обсягу прав та обов'язків сторін в існуючому зобов'язанні.
Суд першої інстанції належної уваги на це не звернув, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про задоволення позову.
Згідно частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, проаналізувавши зібрані по справі докази та встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційних скарг підлягають до задоволення, а рішення суду першої інстанціїу відповідності до положень частини 1 статті 376 ЦПК України - скасуванню, із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 даної статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на викладене, виходячи із принципу пропорційності відшкодування судового збору до задоволених вимог також підлягає ухваленню нове судове рішення і в частині судового збору за подання апеляційної скарги.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
У зв'язку із задоволенням апеляційних скарг з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги 3099,00грн, а також 2 381, 76 грн судового збору на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - задовольнити.
Рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 12 лютого 2025 року скасувати і ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» 3099,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 2 381, 76 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений: 23 жовтня 2025 року.