Справа №760/27540/23
2/760/1696/25
13 жовтня 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Українця В.В.
при секретарі Гуцало М.В.
за участі:
представника відповідача ОСОБА_1
представника відповідача Жиліна О.Ф.
представника відповідача Гнатюка М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Головного управління державної казначейської служби України в Київській області, Київської обласної прокуратури про відшкодування майнової та моральної шкоди,
У листопаді 2023 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Бориспільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, Головного управління державної казначейської служби України в Київській області про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Свої вимоги мотивує тим, що ухвалою слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2023 року у справі № 359/1124/23 за його скаргою на бездіяльність сектору дізнання Бориспільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, що полягала в ухиленні від виконання ухвал слідчого судді у кримінальному провадженні № 12016110130004779, визнана незаконною бездіяльність дізнавачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
З цієї ухвали слідчого судді вбачається, що така бездіяльність суперечить принципу обов'язковості судових рішень. Таким чином, було визнано порушення його прав зі сторони службових осіб Бориспільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області.
Незаконною бездіяльністю вказаних осіб йому було завдано майнову та моральну шкоду.
Моральна шкода полягає у моральних стражданнях, які він переніс внаслідок бездіяльності службових осіб при тривалому (більше 2 років) невиконанні ними судового рішення.
Майнова шкода полягає у витратах часу на написання скарг, їх подачі, участі у розгляді справи, проїзд з м. Києва до м. Борисполя, папір, фарбу картриджа та копіювання документів.
Просить суд ухвалити рішення, яким:
- стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на його користь заподіяну моральну шкоду в сумі 300000 гривень;
- стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на його користь заподіяну майнову шкоду у розмірі 1050000 гривень.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 24 листопада 2023 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 27 грудня 2023 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 23 січня 2024 року справу призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Протокольною ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 19 червня 2024 року відмовлено в задоволенні клопотання представника ГУ НП в Київській області про заміну неналежного відповідача.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 30 вересня 2024 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.
Протокольною ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 17 квітня 2025 року замінено неналежного відповідача - Бориспільське районне управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області на Головне управління Національної поліції в Київській області.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 09 червня 2025 року відмовлено в задоволенні клопотання Головного управління Національної поліції в Київській області про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Протокольною ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 16 червня 2025 року залучено до участі у справі Київську обласну прокуратуру в якості співвідповідача.
У судовому засіданні позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з Головного управління державної казначейської служби України в Київській області та Київської обласної прокуратури по 1 гривні за кожну вимогу, а всі інші кошти просив стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області.
Позивач у судовому засіданні підтримав заявлені вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі. Зазначив, що незаконність бездіяльності посадових осіб полягає у невиконанні ухвал слідчих суддів Бориспільського міськрайонного суду Київської області, у зв'язку з чим він має право на відшкодування моральної та майнової шкоди. Вказує на те, що кримінальне провадження розслідується тривалий час, підозра нікому не пред'явлена. Таке тривале розслідування завдало йому моральної шкоди як потерпілому від злочину. Він витрачає свій час та дуже нервується. Зазначає, що частина майнової шкоди складається з витрат на послуги адвокатів в іншій справі в сумі 300000 гривень. Інша сума майнової шкоди ним була вирахувана з середньої заробітної плати працівників поліції на момент звернення з позовом до суду у 2023 році за період з 2019 року по 2023 рік. Це є витратами на переїзди для захисту своїх прав під час розслідування кримінального провадження.
Представник відповідача - Головного управління Національної поліції в Київській області у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, підтримала викладене у відзиві на позовну заяву (а.с. 138-145). Зазначила, що вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 червня 2023 року у справі № 361/4131/17 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 125 КК України. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 до обвинуваченого ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено частково, а також цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 до обвинуваченого ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди задоволено частково. Кримінальне провадження № 12016110130004779 за заявою ОСОБА_3 , в рамках якого позивач просить стягнути майнову та моральну шкоду, закрито 26 липня 2024 року у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України. ухвалою обухівського районного суду Київської області від 07 листопада 2024 року у задоволенні скарги ОСОБА_3 на постанову про закриття кримінального провадження відмовлено. В ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування забезпечується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду. Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у ній. Проте, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої. Сам факт постановлення слідчим суддею процесуальних ухвал не зумовлює безумовний наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність уповноважених осіб ГУ НП в Київській області заподіяли ОСОБА_3 моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлено зазначені ухвали слідчого судді, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій уповноважених осіб органу досудового розслідування та притягнення їх до цивільно-правової відповідальності. ОСОБА_3 взагалі не обґрунтував спричинення йому моральної та матеріальної шкоди, не надав жодних доказів спричинення йому шкоди. Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст.ст. 1167, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Представник відповідача - Головного управління державної казначейської служби України в Київській області у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, підтримав викладене у відзиві на позовну заяву (а.с. 32-41). Зазначив, що відповідач жодних прав та інтересів позивача не порушував, не вступав у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдав (до того ж сам позивач не вказує на відповідача як на порушника своїх прав). Відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства, й обов'язкових висновків Конституційного суду України відповідач не повинен нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів. У справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади їх посадовою або службовою особою, держава бере участь як відповідач через орган, діями якого заподіяно шкоду. Виходячи зі змісту позовної заяви, відсутні відомості щодо заподіяння позивачеві страждання (фізичні, душевні або психічні), у визначеному судом розмірі, та не зазначено, у чому конкретно вони полягали, а також характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо). У матеріалах справи відсутні відомості щодо стану здоров'я позивача, чи зазнавав він вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, чи потрібен позивачу час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Таким чином, позивачем в своїх обґрунтуваннях та доводах, що були наведені в позовній заяві, щодо відшкодування моральної шкоди, не доведено факту заподіяння моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, погіршенню стану здоров'я та його причино-наслідковий зв'язок. Відтак, крім власних тверджень щодо моральної шкоди та спричинення сильних душевних страждань, позивачем не надано будь-яких передбачених ЦПК України доказів заподіяння матеріальної та моральної шкоди. Позивач є потерпілим у кримінальному провадженні № 12016110130004779, а отже не позбавлений можливості захищати свої права шляхом оскарження неправомірних дій чи бездіяльності слідчого органу в порядку, визначеному КПК України. Вважає, що матеріали досудового розслідування не можуть бути доказами у вказаній цивільній справі, вони не є преюдиційними для вирішення вказаної справи про стягнення шкоди, заподіяної на думку позивача незаконним діями службових осіб органу державної влади - Київської обласної прокуратури в Київській області з огляду на норми ст. 1174 ЦК України. Враховуючи, що у кримінальному провадженні № 12016110130004779 відсутній вирок суду, більше того, факти, що містяться в матеріалах досудового розслідування ще підлягають доказуванню в рамках кримінального доказування, тому факти, що містяться в матеріалах досудового розслідування не є доказом у цивільній справі та не є підставою вважати, що позивач належним і допустимим способом довів спричинення йому моральної шкоди діями службових осіб. У даному випадку відсутній один з обов'язкових елементів складу цивільного правопорушення - факт наявності рішення щодо незаконності дій чи бездіяльності відповідача без якого державний орган неможливо притягнути до відповідальності та зобов'язати відшкодувати шкоду. Крім того, навіть у випадку задоволення позову сплата відшкодування буде здійснюватись Державною казначейською службою України. У такому випадку Головне управління державної казначейської служби України в Київській області є неналежним відповідачем у цій цивільній справі.
Представник відповідача - Київської обласної прокуратури у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, підтримав викладене у відзиві на позовну заяву (а.с. 185-194). Зазначив, що в рамках кримінального провадження № 12016110130004779 ОСОБА_3 було визнано потерпілим у зв'язку з отриманням ним легких тілесних ушкоджень. Постановою старшого дізнавача сектору дізнання Обухівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області Тищенко Т.В. від 26 липня 2024 року кримінальне провадження № 12016110130004779 закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального проступку. У вказаних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Разом з тим, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу причинно-наслідкового зв'язку з боку органів прокуратури під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12016110130004779. Позивачем не наведено будь-яких доказів на підтвердження наявності майнової шкоди у розмірі 1050000 гривень. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної та майнової шкоди. Сам факт постановлення слідчим суддею ухвал про визнання незаконною бездіяльності посадових осіб не спричиняє наслідків порушень цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів завдали позивачу моральної шкоди. Контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого були постановлені ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до цивільно-правової відповідальності. Крім того, позивачем не зазначено, яким чином допущено бездіяльність саме Київською обласною прокуратурою, в який проміжок часу та за яких обставин.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що в провадженні сектору дізнання Обухівського районного управління поліції ГУ НП в Київській області перебувало кримінальне провадження № 12016110130004779 від 13 листопада 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Позивача було визнано потерпілим у зазначеному кримінальному провадженні.
Постановою старшого дізнавача сектору дізнання Обухівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області Тищенко Т.В. від 26 липня 2024 року кримінальне провадження № 12016110130004779 закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального проступку.
Ухвалою слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2023 року у справі № 359/1124/23 за скаргою ОСОБА_3 на бездіяльність сектору дізнання Бориспільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, що полягала в ухиленні від виконання ухвал слідчого судді у кримінальному провадженні № 12016110130004779, визнана незаконною бездіяльність дізнавачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с. 5-6).
З позову вбачається, що ухвалою слідчого судді було визнано порушення прав позивача зі сторони службових осіб Бориспільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області. Незаконною бездіяльністю вказаних осіб позивачу було завдано майнову та моральну шкоду.
Позивач зазначає, що моральна шкода полягає у моральних стражданнях, які він переніс внаслідок бездіяльності службових осіб при тривалому (більше 2 років) невиконанні ними судового рішення. Майнова шкода полягає у витратах часу на написання скарг, їх подачі, участі у розгляді справи, проїзд з м. Києва до м. Борисполя, папір, фарбу картриджа та копіювання документів.
У зв'язку з цим, з урахуванням уточнень позовних вимог, здійснених позивачем у судовому засіданні, останній просить суд стягнути з Головного управління державної казначейської служби України в Київській області та Київської обласної прокуратури по 1 гривні за кожну позовну вимогу, а всі інші кошти просить стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у разі встановлення факту реального заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.
Цивільне законодавство встановлює загальне правило, за яким відповідальність за завдання шкоди настає за наявності всіх основних умов відповідальності: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою та вина.
Відшкодування такої шкоди можливе, коли це передбачено відповідним законодавством, що визначає порядок і умови її відшкодування. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.
Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Відповідно до ст. 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб'єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України.
З огляду на вказані норми матеріального права при зверненні з позовом про відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні такою посадовою особою своїх повноважень, позивач повинен довести не лише протиправність поведінки відповідача, а й факт заподіяння майнової та моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
У справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Доказуванню підлягає факт завдання особі моральної шкоди, в чому така моральна шкода знайшла вираз, в якій грошовій формі чи в якій матеріальній формі особа оцінює завдану їй шкоду та з чого вона при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У постанові Верховного Суду від 06 вересня 2021 року у справі № 296/3139/20 у подібних правовідносинах зроблено висновок про те, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесення моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди. Сам по собі факт, що визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області щодо нерозгляду клопотання, не свідчить про наявність заподіяння шкоди позивачу. Аналогічні правові висновки містяться, зокрема, в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 243/5118/19, від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18, від 25 листопада 2019 року у справі № 686/22462/18, від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 зазначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 зроблений висновок, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Частинами 1, 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Положеннями ч. 3 ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Питання щодо відшкодування шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування кримінального провадження, були досліджені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 362/15/16, від 21 липня 2021 року в справі № 646/7015/19, від 01 грудня 2021 року в справі № 308/14232/18, від 23 лютого 2022 року в справі № 646/5368/19.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади або органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
Відшкодування шкоди, завданої неефективним розслідуванням злочину, може бути здійснено за рахунок держави Україна, яку представляють органи, що мають для цього достатню компетенцію. На це вказав Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2024 року по справі № 522/10157/20 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної бездіяльністю посадових осіб при проведенні досудового розслідування (неефективне розслідування).
Встановлено, що позивач як на підставу завдання йому майнової та моральної шкоди, посилається на ухвалу слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2023 року за його скаргою, якою визнана незаконною бездіяльність дізнавачів Бориспільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області Літошко С.В., Гопака В.Ю. та Буйновської Л.О. в рамках кримінального провадження № 12016110130004779 (а.с. 5-6).
Разом з тим, позивачем, окрім вказаної ухвали слідчого судді, на підтвердження завдання йому шкоди жодних доказів суду не надано.
Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване ст. 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 303 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
За правилом ч. 2 ст. 307 КПК України слідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування виносить ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунення недоліків у такій діяльності.
При цьому, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або майнової шкоди.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі № 591/8842/21.
Сам факт звернення позивача до суду зі скаргою на бездіяльність посадових осіб та винесення слідчим суддею ухвали про визнання такої бездіяльності незаконною не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність посадових осіб завдали йому майнової та моральної шкоди. Контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого винесена зазначена ухвала слідчого судді, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів та притягнення їх до цивільно-правової відповідальності.
У судовому засіданні позивач також зазначав, що ухвалою Київського апеляційного суду від 07 липня 2025 року постанову дізнавача СД Обухівського РУП ГУ НП в Київській області від 26 липня 2024 року про закриття кримінального провадження № 12016110130004779 скасовано та матеріали кримінального провадження направлено для продовження дізнання.
Разом з тим, матеріали справи не містять фактичних даних на підтвердження наявності підстав для відшкодування відповідачами заявленої позивачем майнової та моральної шкоди. Позивач не наводить будь-якого обґрунтування своїх тверджень щодо необхідності та допустимості застосування статей 1167, 1173-1176 ЦК України.
Позов не містить доводів та аргументів щодо причинно-наслідкового зв'язку між можливими діями чи бездіяльністю відповідачів та заподіянням зазначеної позивачем шкоди в рамках досудового розслідування кримінального провадження № 12016110130004779.
Заявляючи вимогу про стягнення майнової шкоди, позивач вказує, що така шкода полягає у витратах на послуги адвокатів в іншій справі в сумі 300000 гривень. Інша сума майнової шкоди ним була вирахувана з середньої заробітної плати працівників поліції на момент звернення з позовом до суду у 2023 році за період з 2019 року по 2023 рік. Це є витратами на переїзди для захисту своїх прав під час розслідування кримінального провадження, написання скарг, їх подачі, участі у розгляді справи, папір, фарбу картриджа та копіювання документів.
Жодних доказів на підтвердження понесення позивачем вказаних витрат останнім суду не надано.
Фактично доводи позивача стосовно спричинення йому майнової та моральної шкоди ґрунтуються лише на його поясненнях, викладених у позовній заяві та оголошених у судовому засіданні.
Вбачається, що позивачем не надано суду доказів спричинення йому майнової та моральної шкоди.
У такому випадку, не підлягають задоволенню вимоги позивача до Головного управління Національної поліції в Київській області, структурний підрозділ якого здійснює досудове розслідування кримінального провадження № 12016110130004779.
З цих же підстав не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні належними доказами і вимоги позивача до Київської обласної прокуратури як процесуального керівника в кримінальному провадженні № 12016110130004779.
Позивачем також заявлені вимоги до Головного управління державної казначейської служби України в Київській області в розмірі по 1 гривні за кожну вимогу. Також, позивач зазначав, що Головне управління державної казначейської служби України в Київській області буде зобов'язане здійснити йому перерахування коштів за рішенням суду при задоволенні позову.
Разом з тим, представник Головного управління державної казначейської служби України в Київській області пояснив суду, що навіть у випадку задоволення позову сплата відшкодування буде здійснюватись Державною казначейською службою України.
За таких обставин, Головне управління державної казначейської служби України в Київській області є неналежним відповідачем у цій цивільній справі, оскільки не є учасником спірних правовідносин в межах кримінального провадження № 12016110130004779.
З огляду на наведене, у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись статтями 15, 22, 23, 1166, 1167, 1173-1176 ЦК України, статтями 24, 303, 307 КПК України, ст. 56 Конституції України, статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Київській області (м. Київ, вул. Володимирська, 15), Головного управління державної казначейської служби України в Київській області (м. Київ, вул. Бастіонна, 6 ), Київської обласної прокуратури (м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2) про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення суду складено 23 жовтня 2025 року.
Суддя: