Справа №752/12363/23 2-а/760/322/25
23 жовтня 2025 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Верещінської І.В., за участю секретаря судового засідання Негари А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін цивільну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,
Позивач ОСОБА_1 21.06.2023 р. звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, в якому просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАС № 7131475 від 08.06.2023 р., про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Обґрунтовуючи підстави звернення до суду із зазначеним адміністративним позовом, позивач ОСОБА_1 посилається на те, що 08 червня 2023 р. відносно нього інспектором УПП в місті Києві старшим лейтенантом поліції Кушнір С.М. було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАС № 7131475, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. 00 коп.
Відповідно до змісту постанови, позивач під час руху транспортним засобом користувався засобом зв'язку тримаючи його в руці, чим порушив п. 2.9. (д) ПДР та за що передбачена відповідальність за ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Позивач вказує, що Правил дорожнього руху він не порушував. При цьому, відповідач доказів порушення ним правил дорожнього руху не надав. Інспектор під час розгляду справи про адміністративне правопорушення формально підійшов до розгляду справи, не бажав встановити дійсні обставини справи, порушив процедуру розгляду справи.
Позивач вважає, що притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП є недоведеним і необґрунтованим, а складання оскаржуваної постанови було вчинене з порушенням норм закону.
Враховуючи вищевикладене, позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 року, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
В ухвалі суду визначено відповідачу строк на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому ст. 162 КАС України, - 15 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Позивачу роз'яснено право подати до суду відповідь на відзив у порядку, передбаченому ст. 163 КАС України, протягом 15 днів з дня отримання відзиву відповідача на позов.
Відповідно до ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Положеннями ч. 5 ст. 262 КАС України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь якої зі сторін про інше. За клопотання однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо стягнення грошових сум, які ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження та сума яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
У наданий в ухвалі час від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
06.12.2023 р. до суду від представника відповідача Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на позовну заяву про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАС № 7131475 від 08.06.2023 р., у якому представник ДПП просить відмовити у задоволенні позову, вважаючи твердження позивача необґрунтованими, а позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Представник ДПП посилається на правомірність винесення постанови та притягнення позивача до адміністративної відповідальності. З огляду на викладене, немає підстав заперечувати правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення вимог ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладення стягнення у розмірі 510 грн. З огляду викладене, просить відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Заяв або заперечень проти розгляду справи в спрощеному позовному провадженні до суду подано не було, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 6 ст. 162 КАС України).
Суд, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України).
Індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч. 1 ст. 9 КАС України).
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Стаття 8 КУпАП визначає, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно п. 1 розділу IV Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1395 від 07.11.2015, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Пунктами 4-5 Розділу І Інструкції № 1395 передбачено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься в разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою, шостою, восьмою, десятою і одинадцятою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою і другою статті 121-3, частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 122, частиною першою статті 123, статтями 124-1, 125, частинами першою, другою і четвертою статті 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128 - 129, частиною першою статті 132-1, частинами третьою, шостою, восьмою, дев'ятою, десятою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140, частинами шостою, сьомою і восьмою статті 152-1 КУпАП.
Разом з тим, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» правила дорожнього руху встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (ПДР України). Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
Відповідно до ч. 1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Судом встановлено, що відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серії ЕАС № 7131475 від 08.06.2023 року, винесеної інспектором УПП в місті Києві старшим лейтенантом поліції Кушнір С.М., 08.06.2023 р. о 11 год. 40 хв., за адресою: м. Київ, вул. Пирогівський шлях, 41, водій ОСОБА_1 , порушив вимогу дорожнього знаку 4.4 «рух прямо або праворуч» здійснивши поворот ліворуч та користувався засобами зв'язку тримаючи його, чим порушив п. 2.9. (д) ПДР та за що передбачена відповідальність за ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Наслідком чого стало притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн. 00 коп.
Згідно з п.п. 3, 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення адміністративних правопорушень та припиняє їх; у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням ПДР України його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Зі змісту постанови вбачається, що водій під час руху транспортним засобом користувався засобом зв'язку, чим порушив вимоги п. 2.9. (д) ПДР, відповідальність за що передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Позивач заперечує свою вину в порушенні правил дорожнього руху та оскаржив винесену постанову до суду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Відповідно до ст. 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306 затверджено Правила дорожнього руху (далі - ПДР України).
Відповідно до п. 1.1 Правил останні відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Крім того, у п. 1.5 ПДР, вказано, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Пунктом 2.3 Правил визначено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний зокрема: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху.
Згідно з вимогами п. 2.9. (д) ПДР водієві забороняється під час руху транспортного засобу користуватися засобами зв'язку, тримаючи їх у руці (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання).
Оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності серії ЕАС №7131475 від 08.06.2023 р. містить інформацію про фіксацію порушення. Так, у п. 7 «До постанови додаються», вказано: камера 472729, 472351.
Окрім того, на відео фіксацію порушення, представник ДПП посилається у відзиві на позовну заяву, поданому до суду.
Разом з тим, відповідач відеозапис, на який посилається, до відзиву не долучає.
За змістом вимог ст. 256, ч. 1 ст. 257 КпАП України питання наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення суд вирішує лише у межах протоколу, складеного відносно конкретної особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. А такі протоколи мають складати лише уповноважені на те органи (особи) (ст. 255 КпАП України).
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.
Судом встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Не подано належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження вчинення правопорушення до суду також і в порядку надання відзиву.
Оцінюючи оскаржувану постанову на предмет її обґрунтованості (п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України), суд має констатувати, що працівником поліції факт вчинення правопорушення, в якому звинувачено позивача, жодним чином не зафіксовано та не підтверджено жодним допустимим й належним доказом.
Як зазначено у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 177/525/17(2-а/177/23/17) /адміністративне провадження № К/9901/34580/18/ сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.
Не може бути доказом вчинення адміністративного правопорушення оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, оскільки така постанова за своєю природою є результатом розгляду справи про адміністративне правопорушення після збору та дослідження доказів вчинення такого правопорушення.
При цьому, суд бере до уваги, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі № 338/1/17 зазначив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. Посилання на оскаржувану постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності як на беззаперечний доказ вчинення ним правопорушення є помилковим, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факт порушення ПДР України. Сама постанова без обґрунтування її доказами не дає підстав для висновку про скоєння адміністративного правопорушення.
Враховуючи постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків..
Згідно зі ст.ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.ст. 75, 76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд звертає увагу на те, що статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з п. 9 ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи: застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Відповідно до частини першої ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Правова позиція щодо покладення обов'язку доказування саме на відповідача в подібних правовідносинах, викладена в постановах Верховного Суду від 08.11.2018 р. по справі №201/12431/16-а, від 23.10.2018 р. по справі №743/1128/17, від 15.11.2018 р. по справі №524/5536/17.
Надаючи оцінку встановленим судом обставинам справи, суд враховує, що за правилами ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення, зокрема фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень.
Відповідні технічні прилади та технічні засоби поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних літальних апаратах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Згідно зі ст. 251 КпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів.
Отже, показання технічних засобів, що мають функції відеозапису, є одним із доказів у справі про адміністративне правопорушення.
За правилами ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів повинна містити відомості, зокрема, про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався).
Постанова від 08.06.2023 р. серії ЕАС № 7131475 містить посилання на те, що до неї додається запис з камери 472729, 472351. На відео фіксацію правопорушення вказує і представник ДПП у поданому до суду відзиві на позовну заяву.
У даному випадку, для підтвердження факту порушення позивачем пункту п. 2.9. (д) ПДР України відповідач в силу положень ст. 251 КпАП України мав би надати, зокрема, відеозапис події, під час якої позивач, керуючи транспортним засобом, під час руху користувався засобом зв'язку, тримаючи його в руці.
Посилання ДПП на оскаржувану постанову як на доказ вчинення позивачем правопорушення, є помилковим, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Аналогічна позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 26.04.2018 у справі №338/1/17 (№К/9901/15804/18).
Стороною відповідача у поданому відзиві зазначено про правомірність дій інспектора, який діяв виключно на підстав, в межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством, а постанова винесена з дотриманням всіх вимог визначеного законодавства. Однак, зазначені обставини не підтверджуються належними доказами. Так, зокрема, фото- чи відео- файлів, на яких було б зафіксовано вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суду не надано.
Таким чином, всупереч вимогам ст. 77 КАС України суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин порушення позивачем Правил дорожнього руху, зокрема у матеріалах відсутні матеріали фото - чи відео зйомки вчиненого порушення або інші докази, якими суб'єкт владних повноважень обґрунтовує правомірність прийнятого ним рішення. Вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності, зафіксовано лише у постанові від 08.06.2023 року серії ЕАС № 7131475 та не підтверджується жодними іншими доказами.
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», передбачено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі № 537/2088/17, де вказано, що правомірність постанови має ґрунтуватися на тому, що факт правопорушення є доведеним і при її ухваленні процедура була дотримана. При цьому, також зазначено, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.
Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАС № 7131475 від 08.06.2023 р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП підлягає скасуванню.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
При цьому, суд зазначає, що належним відповідачем в даній категорії справ є саме Департамент патрульної поліції.
Так, як зазначено у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 742/2298/17 від 17.09.2020 належним відповідачем у справах про скасування постанов про накладення адміністративного стягнення є орган який таке стягнення застосував, а не конкретна посадова особа вказаного органу.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Пунктом 3 ч. 3 ст. 286 КАС України визначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 7, ч. 2 ст. 122, 251, 268, 283-284, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст.ст. 2, 8, 9, 72-77, 132, 134, 139, 205, 241-246, 250, 286, 292, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАС № 7131475 від 08.06.2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 122 КУпАП - закрити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Верещінська