Іменем України
16 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №990/362/25
адміністративне провадження № П/990/362/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Білоуса О.В.,
суддів: Бившевої Л.І., Желтобрюх І.Л., Шишова О.О., Яковенка М.М.,
секретар судового засідання - Носенко Л.О.,
за участю: позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - Огнев'юк Т.В.,
представника відповідача - Друцької О.Г.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про оскарження актів, дій чи бездіяльності,
ОСОБА_1 30 липня 2025 року звернувся до суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України, Комісія), в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення ВККС України від 09 червня 2025 року №82/ас-25;
зобов'язати ВККС України у пленарному складі повторно розглянути питання щодо визначення здатності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за визначеними законом критеріями та з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року №94/зп-23 (зі змінами), та за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалити мотивоване рішення;
стягнути з ВККС України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати, понесені на сплату судового збору, в розмірі 968,96 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач звертає увагу, що оскаржуване рішення Комісії є немотивованим та таким, що порушує його законні права та обов'язки.
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
19 серпня 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив Комісії, в якому відповідач наголошує на безпідставності позовних вимог ОСОБА_1 та просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
У судовому засіданні позивач позов підтримав, просив його задовольнити за викладених у позовній заяві підстав.
Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову повністю.
Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, з'ясувавши обставини, на які посилаються учасники справи, обґрунтовуючи свою позицію, дослідивши надані ними докази на підтвердження заявлених вимог та заперечень, матеріали судової справи, встановив таке.
Рішенням Комісії від 14.09.2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах (далі - Конкурс).
До Комісії 30.12.2023 із заявою про участь у Конкурсі звернувся ОСОБА_1 як особа, яка відповідає вимогам, визначеним пунктом 2 частини першої статті 28 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII).
Рішенням Комісії від 04.03.2024 року № 105/ас-24 ОСОБА_1 допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в Конкурсі.
Рішенням Комісії від 23.10.2024 року № 333/зп-24 затверджено кодовані та декодовані результати тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації апеляційного адміністративного суду в межах Конкурсу. Вказаним рішенням ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного іспиту - тестування когнітивних здібностей.
Рішенням Комісії від 22.01.2025 року № 19/зп-25 затверджено кодовані та декодовані результати тестування когнітивних здібностей. Зазначеним рішенням ОСОБА_1 допущено до третього етапу кваліфікаційного іспиту - виконання практичного завдання зі спеціалізації апеляційного адміністративного суду.
Рішенням Комісії від 12.03.2025 року № 49/зп-25 затверджено декодовані результати третього етапу кваліфікаційного іспиту та загальні результати першого етапу «Складення кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних адміністративних судів у межах Конкурсу.
Пунктом 62 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII установлено, що після введення в дію положень цього Закону щодо анонімного тестування з історії української державності таке тестування не проводиться в межах кваліфікаційного іспиту під час конкурсів на зайняття вакантних посад суддів, оголошених рішеннями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14.09.2023 № 94/зп-23, від 23.11.2023 № 145/зп-23.
Відповідно до пункту 8.2 Положення про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, затвердженого рішенням Комісії від 19.06.2024 року №185/зп-24 (зі змінами, далі - Положення №185/зп-24), у разі якщо на момент складання іспиту анонімне тестування з історії української державності не проводиться, кожному учаснику, який успішно склав інші тестування та виконав відповідні практичні завдання, додається 40 балів до загального результату іспиту.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 отримав такі результати першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних адміністративних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 року № 94/зп-23:
- за результатами першого етапу кваліфікаційного іспиту - тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації апеляційного адміністративного суду, ОСОБА_1 набрав 139 балів;
- за результатами другого етапу кваліфікаційного іспиту - тестування когнітивних здібностей, ОСОБА_1 набрав 44,7 бали;
- за результатами виконання практичного завдання з адміністративної спеціалізації ОСОБА_1 набрав 119,5 балів;
- кандидат ОСОБА_1 не складав іспиту на знання історії української державності, проте ним успішно складено інші тестування та виконано відповідні практичні завдання, з урахуванням зазначеного Комісією до загального результату іспиту додано 40 балів.
Отже, загальний результат складеного ОСОБА_1 кваліфікаційного іспиту становить 343,2 бала, що свідчить про підтвердження здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді за критерієм професійної компетентності.
Рішенням Комісії від 12.03.2025 року № 49/зп-25 ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання - «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
Відповідно до вказаного рішення здійснено повторний автоматизований розподіл справ (документів) кандидатів на посади суддів апеляційних господарських судів у межах Конкурсу.
Згідно з протоколом повторного розподілу між членами Комісії від 13.03.2025 року доповідачем у справі визначено члена Комісії Пасічника А.В .
Пунктом 3 частини четвертої статті 79-3 Закону №1402-VIII передбачено, що у межах конкурсу на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить спеціальну перевірку стосовно кандидатів на посаду судді, допущених до етапу дослідження досьє та проведення співбесіди кваліфікаційного оцінювання, відповідно до статті 75 Закону. Результати спеціальної перевірки враховуються при ухваленні рішення Комісії за результатами кваліфікаційного оцінювання.
Рішенням Комісії від 05.05.2025 року № 4/ас-25 встановлено результати спеціальної перевірки стосовно кандидата ОСОБА_1 та установлено, що під час проведення спеціальної перевірки не отримано інформації, яка може свідчити про невідповідність ОСОБА_1 вимогам до кандидата на посаду судді, та визначено, що результати спеціальної перевірки мають бути враховані при ухваленні рішення Комісії за результатами кваліфікаційного оцінювання.
ОСОБА_1 23.05.2025 року надіслано до Комісії пояснення та докази, у яких останній навів інформацію, яка на його думку, підтверджує його відповідність показникам критерію особистої компетентності: «Рішучість та відповідальність», «Безперервний розвиток» та показникам критерію соціальної компетентності: «Ефективна комунікація», «Ефективна взаємодія», «Стійкість мотивації», «Емоційна стійкість».
На адресу Комісії 05.05.2025 року надійшов висновок Громадської ради доброчесності
(далі - ГРД) від 21.05.2025 року про невідповідність кандидата ОСОБА_1 на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики.
З метою сприяння своєчасному ознайомленню із висновком ГРД Комісією 05.05.2025 року надіслано кандидату електронну копію відповідного рішення ГРД та запропоновано надати пояснення та копії підтверджуючих документів за наявності. Крім того, з метою уточнення відомостей досьє кандидата на посаду судді та формування досьє ОСОБА_1 запропоновано надати пояснення та копії підтверджувальних документів (за наявності) стосовно додаткових питань, що виникли у члена Комісії - доповідача.
08.05.2025 року на адресу Комісії надійшли пояснення кандидата щодо обставин, викладених у запиті від 05.05.2025 року та надано копії підтверджуючих документів.
Комісією у складі Першої палати 15.05.2025 року проведено співбесіду з кандидатом ОСОБА_1 , під час якої обговорено результати дослідження досьє, відповідність кандидата показникам критеріїв особистої та соціальної компетентності, а також критерії доброчесності та професійної етики.
За результатами дослідження досьє, письмових пояснень та співбесіди з кандидатом, а також з урахуванням індивідуальних оцінок членів Комісії за відповідними показниками сумарний бал, отриманий за критерієм особистої компетентності, становить 37,69 бала із 50 можливих, що є вищим за 75% (37,5 бала), тому Комісія дійшла висновку, що кандидат відповідає критерію особистої компетентності.
За результатами дослідження досьє, письмових пояснень та співбесіди з кандидатом, а також з урахуванням індивідуальних оцінок членів Комісії за відповідними показниками сумарний бал, отриманий за критерієм соціальної компетентності, становить 37,5 бала із 50 можливих, що є вищим за 75% (37,5 бала), тому Комісія дійшла висновку, що кандидат відповідає критерію соціальної компетентності.
Досліджені матеріали досьє, співбесіда із кандидатом ОСОБА_1 , а також надані ним пояснення дали підстави Комісії оцінити відповідність кандидата критеріям професійної етики та доброчесності у 285 балів.
Рішенням Комісії у складі Першої палати від 15.05.2025 року № 26/ас-25 визначено, що за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 набрав 703,39 бала. Вказаним рішенням відповідно до частини першої статті 88 Закону, у зв'язку з наявністю висновку ГРД, питання про підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді винесено на розгляд Комісії у пленарному складі.
09.06.2025 року Комісією у пленарному складі рішенням № 82/ас-25 визначено, що за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді.
В обґрунтування зазначеного рішення Комісія у пленарному складі виділила дві обставини, які свідчать не про «суттєву» невідповідність показникам професійної етики та доброчесності, а про істотну невідповідність таким показникам, зокрема:
1) відвідування кандидатом російської федерації у 2015 році;
2) поведінка близьких осіб кандидата, що може свідчити про підтримку агресивних дій російської федерації проти України.
Надаючи правову оцінку наведеним відносинам, колегія суддів виходить з такого.
Статтею 79 Закону №1402-VIII установлено, що конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, що затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, з дотриманням вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.
Загальний порядок подання заяви та документів для участі в конкурсі, порядок проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді місцевого, апеляційного, вищого спеціалізованого судів або судді Верховного Суду та внесення за результатами конкурсу до Вищої ради правосуддя рекомендації про призначення кандидата на посаду судді визначено в Положенні про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, затвердженому рішенням Комісії від 02 листопада 2016 року № 141/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 29 лютого 2024 року № 72/зп-24) (далі - Положення про конкурс). Принципами проведення конкурсу є справедливість, законність, публічність, прозорість, відкритість і рівність умов для його учасників, об'єктивність, неупередженість та повага до прав людини (пункт 1.3 Положення про конкурс). Конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або суддів Верховного Суду проводиться на основі рейтингу кандидатів за результатами кваліфікаційного оцінювання та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 79-3 Закону (пункт 1.5 Положення про конкурс).
Згідно із частиною другою статті 79-3 Закону №1402-VIII в конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду може брати участь особа, яка відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 (для апеляційного суду) цього Закону.
Отже, необхідною умовою зайняття посади судді є проходження кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Завдання, підстави, порядок проведення та етапи кваліфікаційного оцінювання визначено в главі 1 «Кваліфікаційне оцінювання суддів» розділу V «Кваліфікаційний рівень судді» Закону.
Частинами першою, другою, п'ятою статті 83 Закону №1402-VIII встановлено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.
Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Комісією.
Згідно з положеннями статті 85 Закону №1402-VIII кваліфікаційний іспит для цілей кваліфікаційного оцінювання є основним засобом встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію професійної компетентності та проводиться в порядку, передбаченому статтею 74 Закону, з урахуванням особливостей, встановлених главою 1 розділу V Закону.
Кваліфікаційний іспит проводиться шляхом складання анонімних тестувань та практичного завдання. Анонімне тестування проводиться щодо когнітивних здібностей, історії української державності, загальних знань у сфері права та спеціалізації відповідного суду з урахуванням його інстанційності. Практичне завдання проводиться щодо спеціалізації відповідного суду з урахуванням його інстанційності.
Рішенням Комісії від 22 січня 2025 року №20/зп-25 затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі - Положення №20/зп-25).
Пунктами 1.3 - 1.6 розділу 1 Положення №20/зп-25 передбачено, що завданням кваліфікаційного оцінювання є встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) вимогам до посади судді за критеріями компетентності (професійна, особиста, соціальна), доброчесності та професійної етики згідно з визначеними показниками.
Основними принципами кваліфікаційного оцінювання є автономність, запобігання конфлікту інтересів, об'єктивність, неупередженість, прозорість, публічність, рівність умов для суддів (кандидатів на посаду судді).
Кваліфікаційне оцінювання проводиться Комісією у складі, визначеному рішенням Комісії.
Кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: складання кваліфікаційного іспиту; дослідження досьє та проведення співбесіди.
Положенням №20/зп-25 встановлено, що відповідність судді (кандидата на посаду судді) кожному з критеріїв оцінюється за відповідними показниками, а саме:
Відповідність критерію професійної компетентності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: когнітивні здібності, знання історії української державності; загальні знання у сфері права; знання зі спеціалізації суду відповідного рівня; здатність практичного застосування знань у сфері права у суді відповідного рівня та спеціалізації. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію професійної компетентності оцінюються на підставі результатів складення кваліфікаційного іспиту (пункти 2.1, 2.2 розділу 2 Положення №20/зп-25).
Відповідність критерію особистої компетентності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: рішучість та відповідальність; безперервний розвиток (пункти 2.4 - 2.7 розділу 2 Положення №20/зп-25).
Відповідність критерію соціальної компетентності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: ефективна комунікація; ефективна взаємодія; стійкість мотивації; емоційна стійкість; ефективна комунікація (пункти 2.8 - 2.12 розділу 2 Положення №20/зп-25).
Відповідність критеріям доброчесності та професійної етики оцінюється (встановлюється) за такими показниками: незалежність; чесність; неупередженість; сумлінність; непідкупність; дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті; законність джерел походження майна, відповідність рівня життя судді (кандидата на посаду судді) або членів його сім'ї задекларованим доходам, відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу. Для оцінки відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики Комісією враховуються Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), затверджені Вищою радою правосуддя (пункти 2.13, 2.14 розділу 2 Положення №20/зп-25).
Згідно з пункти 2.15, 2.16 розділу 2 Положення №20/зп-25, показники критерію особистої компетентності, критерію соціальної компетентності, критеріям доброчесності та професійної етики оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє (досьє кандидата на посаду судді), та співбесіди.
Для встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання за визначеними цим Положенням №20/зп-25 показниками також може бути досліджено загальновідому і загальнодоступну інформацію.
Пунктами 5.1, 5.2, 5.5, 5.7, 5.10 розділу 5 Положення №20/зп-25 встановлено, що відповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання встановлюється членами Комісії шляхом оцінки відповідності визначеним показникам. Оцінка відповідності судді (кандидата на посаду судді) показникам критеріїв особистої та соціальної компетентності, доброчесності та професійної етики здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням із застосуванням засобів їх встановлення.
Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності.
Суддя (кандидат на посаду судді) вважається таким, що відповідає показнику відповідності критерію кваліфікаційного оцінювання, у разі набрання ним більше нуля балів за такий показник. У випадку, якщо суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає одному показнику, такий суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критерію. Суддя (кандидат на посаду судді) вважається таким, що відповідає критеріям соціальної та особистої компетентності у разі набрання не менше 75 відсотків від суми максимально можливих балів за кожен із цих критеріїв за результатами їх оцінювання на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди.
Оцінювання критеріїв (показників) особистої та соціальної компетентності на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди» здійснюється Комісією у складі палати або колегії шляхом обчислення середнього арифметичного бала. У разі проведення оцінювання критеріїв (показників) особистої та соціальної компетентності на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди» Комісією у складі колегії обчислення середнього арифметичного бала здійснюється на підставі оцінок всіх членів колегії. У разі проведення оцінювання критеріїв (показників) особистої та соціальної компетентності на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди» Комісією у складі палати обчислення середнього арифметичного бала здійснюється на підставі оцінок членів палати, які брали участь у співбесіді під час кваліфікаційного оцінювання, без урахування однієї найвищої та однієї найнижчої оцінки.
Суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики у разі встановлення невідповідності або наявності обґрунтованого сумніву в його відповідності хоча б одному показнику, визначеному пунктом 2.13 цього Положення. Такий суддя (кандидат на посаду судді), припиняє участь у кваліфікаційному оцінюванні та визнається таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Відповідно до пунктів 5.6, 5.8 розділу 5 Положення №20/зп-25 вагу критеріїв та показників під час кваліфікаційного оцінювання визначено таким чином:
1. Критерії компетентності:
- професійна компетентність (за показниками, отриманими під час кваліфікаційного іспиту) - 400 балів, з яких: рівень когнітивних здібностей - 60 балів; рівень знань з історії української державності - 40 балів; рівень загальних знань у сфері права - 50 балів; рівень знань зі спеціалізації суду відповідного рівня - 100 балів; рівень здатності практичного застосування знань у сфері права у суді відповідного рівня та спеціалізації - 150 балів.
- особиста компетентність - 50 балів, з яких: рішучість та відповідальність - 25 балів; безперервний розвиток - 25 балів.
- соціальна компетентність - 50 балів, з яких: ефективна комунікація - 12,5 бала; ефективна взаємодія - 12,5 бала; стійкість мотивації - 12,5 бала; емоційна стійкість - 12,5 бала.
2. Критерії доброчесності та професійної етики - 300 балів.
Згідно з пунктами 6.12, 6.13 розділу 6 Положення №20/зп-25 організація та проведення засідання Комісії з питань кваліфікаційного оцінювання здійснюється в порядку, визначеному Законом та Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Перебіг кваліфікаційного оцінювання, зокрема складання кваліфікаційного іспиту та проведення співбесіди, фіксується за допомогою технічних засобів відео- та аудіофіксації.
Пунктами 6.19, 6.20 розділу 6 Положення №20/зп-25 передбачено, що дослідження досьє судді (кандидата на посаду судді) (далі -досьє) полягає у систематизації, аналізуванні, збиранні, уточненні даних досьє з метою попередньої оцінки відповідності судді (кандидата на посаду судді) показникам критеріїв кваліфікаційного оцінювання.
Дослідження досьє здійснюється членом Комісії, визначеним для підготовки до розгляду і доповіді справи про проведення кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді), (далі - доповідач).
Відповідно до пунктів 6.21 - 6.24, 6.29 розділу 6 Положення №20/зп-25 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє та складається з таких етапів: оголошення доповіді; надання судді (кандидату на посаду судді) можливості доповнити, уточнити чи спростувати оголошену в доповіді інформацію; послідовне обговорення з суддею (кандидатом на посаду судді) показників з метою ухвалення остаточного рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Співбесіда проходить в засіданні Комісії у складі, визначеному рішенням Комісії.
Обговорення відбувається шляхом опитування судді (кандидата на посаду судді) доповідачем і членами Комісії та надання суддею (кандидатом на посаду судді) відповідей і пояснень.
Під час співбесіди обов'язково обговорюються із суддею (кандидатом на посаду судді) дані щодо його відповідності критеріям професійної етики та доброчесності.
У разі необхідності під час співбесіди може бути оголошено перерву.
Відповідно до статті 87 Закону №1402-VIII, з метою сприяння Комісії у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворюється Громадська рада доброчесності яка, зокрема, надає Комісії інформацію стосовно судді (кандидата на посаду судді), а за наявності відповідних підстав - висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності.
Частиною першою статті 88 Закону №1402-VIII встановлено, що Комісія ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Комісія може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев'ятьма голосами.
Пунктом 6.54 розділу 6 Положення про кваліфікаційне оцінювання встановлено, що розгляд Комісією інформації щодо судді (кандидата на посаду судді), висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, що надані Громадською радою доброчесності, здійснюється в порядку, визначеному Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Відповідно до пункту 120 параграфу 9 розділу ІІ Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (в редакції рішення Комісії від 19 жовтня 2023 року № 119/зп-23 зі змінами) (далі - Регламент), висновок або інформація ГРД розглядаються Комісією під час проведення співбесіди та дослідження досьє судді (кандидата на посаду судді) на відповідному засіданні з метою встановлення наявності або спростування обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики.
Згідно з абзацом першим пункту 124 параграфу 9 розділу ІІ Регламенту рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідність судді займаній посаді), за наявності висновку ГРД, приймається Комісією у пленарному складі згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону №1402-VIII.
Відповідно до пункту 126 параграфу 9 розділу ІІ Регламенту у засіданні Комісії у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону №1402-VIII, розгляду підлягають рішення Комісії, ухвалені у складі Колегії, про оцінювання судді (кандидата на посаду судді) на відповідність критеріям, визначеним законом; висновок Громадської ради доброчесності, пояснення судді (кандидата на посаду судді), інші обставини, документи та матеріали.
Пунктом 128 параграфу 9 розділу ІІ Регламенту передбачено, що за результатами засідання у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону, Комісія ухвалює одне з таких рішень:
- про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідності судді займаній посаді).
- про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (невідповідність судді займаній посаді та внесення подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді з посади).
Таким чином, нормами Закону визначено повноваження Комісії щодо проведення кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді у межах конкурсу на заняття вакантної посади судді в апеляційному суді. Порядок проведення вказаного оцінювання визначено Законом, яким також передбачено затвердження Регламенту та Положення.
В межах передбаченої Законом процедури проведення кваліфікаційного оцінювання, Регламентом та Положенням унормовано порядок ухвалення остаточного рішення Комісії про підтвердження або не підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за наявності висновку ГРД про те, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності. Вирішення зазначеного питання розглядається Комісією у пленарному складі.
З матеріалів справи судом встановлено, що у пункті 17 декларації доброчесності кандидата на посаду судді від 29 грудня 2023 року (далі - декларація доброчесності) ОСОБА_1 не підтвердив твердження, що ним не відвідувалася територія російської федерації та/або тимчасово окупована російською федерацією територія України після 01 січня 2015 року.
У розділі III декларації доброчесності ОСОБА_1 надав додаткові пояснення та зазначив, що у лютому 2015 року їздив до російської федерації на декілька днів на день народження старшого сина. Метою поїздки також була зустріч перед від'їздом сина до США.
У судовому засіданні позивач також пояснив, що син проживав на території російської федерації орієнтовно до березня 2015 року. Колишня дружина, громадянка США, разом зі своїми батьками в той час оформлювали документи сина для його виїзду на постійне місце проживання до США, що збіглось і з його днем народження. Враховуючи категоричну незгоду колишньої дружини тимчасово привезти сина до України, його поїздка до нього була єдино можливим варіантом зустрічі та спілкування з дитиною перед його виїздом на постійне місце проживання до США.
Також на запитання суду позивач пояснив, що не мав можливості зустрітись із сином в іншій країні, зокрема країні Європейського союзу, оскільки після оформлення документів син здійснював переліт до США прямим рейсом.
Після цього, як зазначив позивач зі своїм сином він вже не мав можливості побачитись, оскільки він до тепер проживає в США.
Щодо поведінки близьких осіб позивача, то ВККС України в оскаржуваному рішенні зазначає про наступні обставини, які містяться у висновку ГРД:
- погляди близьких родичів дружини, на основі публікацій в соціальних мережах, в яких батько дружини кандидата та брат дружини кандидата «публічно демонструють проросійські погляди»;
- поїздки матері дружини кандидата, яка після 2014 року відвідувала рф та окупований АРК;
- отримання дружиною кандидата грошових подарунків від її батьків;
- наявність у дружини кандидата акаунта в соціальної мережі «Вконтакті».
Стосовно зазначених обставин позивач у судовому засіданні та позовній заяві пояснив:
1. щодо поїздок матері дружини до російської федерації та тимчасово окупованої АРК, то до моменту отримання звернення ГРД він не володів інформацією про зазначені поїздки. Мати його дружини надала нотаріально засвідчене пояснення, в яких пояснила, що поїздка у 2018 році до рф пов'язана з відвідуванням хворого родича чоловіка, а поїздка до окупованого АРК в той же рік - для допомоги давній знайомій похилого віку, обидві з гуманітарних причин. Вона наголосила на своїй проукраїнській позиції, засуджуючи агресію рф та окупацію АРК, та підтвердила, що її поїздки не мали жодного політичного підґрунтя.
2. Щодо стосунків з родичами дружини, то з братом його дружини, який близько 10 останніх років постійно проживає у ФРН, він не підтримує контактів. Також дружина з малолітніми дітьми не відвідувала його у ФРН ні до, ні після початку повномасштабного вторгнення, обравши залишатися в Україні. Враховуючи відсутність спілкування протягом багатьох років, він не мав інформації щодо його поглядів чи висловлювань.
Щодо стосунків з батьком дружини, ОСОБА_1 зазначив, що не зустрічався з ним орієнтовно останні 5 років та не підтримує близького спілкування, не відстежує його активність в соціальних мережах. З ним він не спілкувався на зазначену тематику. На теперішній час будь-яка інформація зі сторінки в соціальній мережі фейсбук батька дружини видалена.
Більшість наведених дописів здійснені ним до реєстрації його шлюбу з дружиною (07 червня 2014 року).
Що стосується стосунків його дружини з її батьками, враховуючи окреме проживання в різних містах (м. Київ та м. Кривий Ріг), вони об'єктивно носять переважно дистанційний характер (телефонні дзвінки, рідкісні зустрічі). Грошові подарунки дружині від її батьків, відображені у деклараціях, за її інформацією, були приурочені до свят та надавалися як допомога їй та онукам на додаткові поточні витрати. Така допомога не впливає на фінансовий стан сім'ї, не обумовлює та не створює жодної залежності.
3. Сторінка дружини у соціальній мережі «ВКонтакті» була створена у 2010 році, задовго до запровадження офіційної заборони цієї мережі в Україні. За її інформацією, вона не використовувала цю сторінку протягом останніх років. Зараз цей акаунт видалено.
Вказані обставини були предметом дослідження Комісії у пленарному складі, яка в результаті дійшла висновку, що вони свідчать не про «суттєву» невідповідність показникам професійної етики та доброчесності, а про істотну невідповідність таким показникам.
У цьому аспекті варто зауважити, що критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади в цілому.
Доброчесність - це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах доброго ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов'язків та здійсненні правосуддя.
При цьому доброчесність як вимога до судді (кандидата на посаду судді) запроваджена в українське законодавство Законом №1401-VIII.
У преамбулі Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року №2006/23 (далі - Бангалорські принципи поведінки суддів), йдеться про те, що ці принципи мають на меті встановлення стандартів етичної поведінки суддів, серед іншого з уваги на те, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві.
Так, одним зі схвалених є принцип, згідно з яким дотримання етичних норм, демонстрація дотримання етичних норм є невід'ємною частиною діяльності суддів.
Постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов'язок прийняти низку обмежень, і хоч пересічному громадянину ці обов'язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.
У пункті 27 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності (далі -Висновок КРЄС) зазначено, що судді не повинні бути ізольовані від суспільства, в якому вони живуть, оскільки судова система може тільки тоді функціонувати належним чином, коли судді не втрачають відчуття реальності. Більш того, судді, будучи громадянами, мають основоположні права та свободи, які захищені, зокрема, Європейською конвенцією з прав людини (свобода думки, релігійна свобода тощо). Таким чином, вони повинні загалом вільно займатися поза професійною діяльністю на свій розсуд.
Щодо правил поведінки судді КРЄС вважає, що кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов'язків та в особистому житті (пункт 50 Висновку КРЄС).
Згідно зі статтею 58 Закону № 1402-VIII питання етики суддів визначаються Кодексом суддівської етики, що затверджується з'їздом суддів України за пропозицією Ради суддів України.
Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого 22 лютого 2013 року рішенням ХІ чергового з'їзду суддів України, визначено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.
Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною (стаття 3 Кодексу суддівської етики).
У пункті 20 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки (далі - Рекомендація CM/Rec) вказано, що судді не можуть ефективно здійснювати правосуддя без довіри громадськості, адже вони є частиною суспільства, якому служать. Їм слід бути обізнаними щодо очікувань громадськості від судової системи та скарг на її функціонування.
Щодо добору і підвищення по службі суддів у пункті 44 Рекомендації CM/Rec зазначено, що рішення, які стосуються добору та підвищення суддів по службі, мають ґрунтуватися на об'єктивних критеріях, які попередньо визначені законом чи компетентними органами влади. Прийняття таких рішень має базуватися на заслугах, з урахуванням кваліфікації, вмінь та потенціалу, необхідних для вирішення справ при застосуванні закону, зберігаючи повагу до людської гідності.
Зазначені вище положення міжнародних документів та Кодексу суддівської етики визначають, що авторитет судової влади має вселяти довіру суспільства до здійснення правосуддя.
У пунктах 2.13, 2.14 розділу 2 Положення №20/зп-25 ВККС України визначила, що відповідність критеріям доброчесності та професійної етики оцінюється (встановлюється) за такими показниками: незалежність; чесність; неупередженість; сумлінність; непідкупність; дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті; законність джерел походження майна, відповідність рівня життя судді (кандидата на посаду судді) або членів його сім'ї задекларованим доходам, відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу. Для оцінки відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики Комісією враховуються Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), затверджені Вищою радою правосуддя.
Частиною першою статті 87 Закону №1402-VIII установлено, що з метою сприяння ВККС України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворюється ГРД.
Відповідно до положень частини шостої цієї статті ГРД, зокрема, збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає Комісії інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, Комісії висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.
ГРД рішенням від 16 січня 2019 року (зі змінами) затвердила Індикатори ГРД, у пункті 1.5 яких як індикатор, який серед інших вказує на невідповідність критерію незалежності як складової загальних критеріїв доброчесності та професійної етики, визначено такий: «Суддя (кандидат на посаду судді або члени його сім'ї, близькі родичі) допускав поведінку, що свідчить про підтримку агресивних дій інших держав проти України, колаборацію з представниками таких держав, окупаційної адміністрації або їх пособниками (наприклад, без нагальної потреби відвідував рф після початку збройної агресії, тимчасово окуповані території). Однак поїздки в рф, Автономну Республіку Крим чи на іншу тимчасово окуповану територію України з нагальної потреби до близьких родичів, для владнання майнових питань самі по собі не свідчать про наявність порушення цього індикатора».
Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2024 року №3659/0/15-24 затверджено Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) (далі - Єдині показники).
Так, відповідно до пункту 17 вказаних Єдиних показників, дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті - неухильне дотримання суддею (кандидатом на посаду судді) професійних етичних та загальновизнаних моральних правил поведінки у професійній діяльності та особистому житті.
Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає цьому показнику, якщо він, зокрема, але не виключно не відвідував тимчасово держави / держав, яка / які перебуває / перебувають у збройному конфлікті (війні) з Україною чи сприяла / сприяли (сприяє / сприяють) вчиненню збройної агресії проти України або не визнає / визнають територіальної цілісності України або тимчасово окуповані території України та / чи території держави-агресора без нагальної потреби, тобто за відсутності критичних та / або невідкладних життєво необхідних обставин, які неможливо усунути в інший спосіб, ніж особистою присутністю на цих територіях, попри загрозу безпеці власній, близьких осіб та національній безпеці України.
У рішенні від 12 січня 2023 року «Овчаренко та Колос проти України», аналізуючи законність втручання у право на повагу до приватного життя, ЄСПЛ зазначив, що словосполучення «згідно із законом» пункту 2 статті 8 Конвенції по суті посилається на національне законодавство та встановлює зобов'язання забезпечувати дотримання його матеріально-правових і процесуальних норм (див. рішення у справі «Акопян проти України» (Akopyan v. Ukraine), заява № 12317/06, пункт 109, від 5 червня 2014 року). Якщо було доведено, що втручання не відповідало закону, то зазвичай порушення статті 8 Конвенції встановляється без визначення того, чи переслідувало втручання «законну мету», або чи було воно «необхідним у демократичному суспільстві» (див., наприклад, рішення у справах «Чорап проти Молдови» (Ciorap v. Moldova), заява № 12066/02, пункт 104, від 19 червня 2007 року, «Халікова проти Азербайджану» (Khalikova v. Azerbaijan), заява № 42883/11, пункт 128, від 22 жовтня 2015 року, «Чукаєв проти росії» (Chukayev v. Russia), заява № 36814/06, пункт 137, від 5 листопада 2015 року, та «Поровський проти Польщі» (Porowski v. Poland), заява № 34458/03,пункт 171, від 21 березня 2017 року). До того ж словосполучення «згідно із законом» стосується якості відповідного закону та вимагає, щоб він був сумісним з принципом верховенства права і доступним для відповідної особи, яка до того ж повинна мати можливість передбачити наслідки його застосування для себе. Таким чином, це словосполучення, inter alia, передбачає, що формулювання національного законодавства має бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам належну вказівку на обставини та умови, за якихоргани державної влади мають право вдаватися до заходів, що зачіпають їхні права за Конвенцією (див. рішення у справі «Фернандез Мартінез проти Іспанії» [ВП] (Fernandez Martinez v. Spain) [GC], заява № 56030/07, пункт 117, ЄСПЛ 2014 (витяги), з подальшими посиланнями). Крім того, законодавство має забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання органів державної влади. У цьому контексті необхідним є існування чітких процесуальних гарантій. Те, які саме гарантії вимагатимуться, принаймні певною мірою залежатиме від характеру та масштабів відповідного втручання (див. згадане рішення у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine), пункт 170, з подальшими посиланнями) (пункти 93, 94).
Застосовуючи ці підходи ЄСПЛ до спірних правовідносин, колегія суддів Верховного Суду висновує, що законодавство, яке врегульовує відносини у процедурі суддівської кар'єри, а відповідно й практика його застосування, мають бути достатньо ясними, чіткими та передбачуваними, щоб судді (кандидати на посаду судді) могли розуміти наслідки своїх дій, а також обставини та умови, які можуть бути розтлумачені компетентним органом як підстава для прийняття негативного для них рішення.
Не заперечуючи того, що високий статус суддів зумовлює підвищену увагу до них з боку суспільства, а отже і певні обмеження щодо їх поведінки, зокрема і в особистому житті, які могли б здатися обтяжливими пересічному громадянину, Верховний Суд наполягає, що такі обмеження все ж не можуть бути неосяжними, що не сумісно з принципом верховенства права.
Якщо певна не заборонена законом поведінка судді (кандидата на посаду судді) може розглядатися компетентними органами, зокрема Комісією, як така, що не відповідає вимогам доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), тоді законом або ж цим органом мають бути сформульовані достатньо чіткі об'єктивні критерії (показники / індикатори) для оцінки відповідності поведінки судді (кандидата на посаду судді) вимогам доброчесності та професійної етики.
Проаналізувавши наведене вище правове забезпечення оцінювання доброчесності суддів і кандидатів на посаду судді, Верховний Суд вимушений констатувати, що законодавство, яке врегульовує відносини у процедурі суддівської кар'єри, у питанні переліку критеріїв доброчесності та індикаторів, що свідчать про їх (не)дотримання, якими керуються ВККС України, ГРД, ВРП, не є достатньо чітким і передбачуваним, а отже, не відповідає вимогам щодо «якості закону», як їх розуміє ЄСПЛ.
Разом з тим, ураховуючи мету положень частини першої статті 69 та частини третьої статті 79-5 Закону № 1402-VIII [призначення високопрофесійних та доброчесних (високоморальних, гідних) кандидатів на посаду судді] та їх текстуальний зміст, можна презюмувати, що обставини, з якими ВККС України пов'язує відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, повинні бути об'єктивними, реальними, вагомими (істотними) і негативними настільки, щоб не лише викликати сумнів у відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики. Ці обставини мають оцінюватися також з погляду можливості їх негативного впливу на суспільну довіру до судової влади.
Повертаючись до обставин цієї справи та надаючи оцінку достатності вмотивованості спірного рішення у частині сумнів Комісії щодо відповідності позивача критерію доброчесності з огляду на обставини його поїздки до російської федерації, Верховний Суд виходить з такого.
Комісія у спірному рішенні зазначила, що під час співбесіди 09 червня 2025 року з кандидатом обговорювались обставини, які, на думку ГРД, дають підстави для висновку про невідповідність кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики.
У Комісії залишився неспростованим сумнів у тому, що кандидат на посаду судді докладає достатньо зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною.
У цьому контексті слід зауважити, що дії, з якими Комісія пов'язала підстави для відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, він вчинив у лютому 2015 року, коли саме поняття «доброчесність» ще не було запроваджено в законодавство України, а чіткі критерії цього поняття не сформовані й до цього часу. Водночас, відповідно до Єдиних показників, суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику дотримання етичних норм і бездоганної поведінки у професійній діяльності та особистому житті, якщо він, зокрема, але не виключно: не відвідував тимчасово держави / держав, яка / які перебуває / перебувають у збройному конфлікті (війні) з Україною чи сприяла / сприяли (сприяє / сприяють) вчиненню збройної агресії проти України або не визнає / визнають територіальної цілісності України або тимчасово окуповані території України та / чи території держави-агресора без нагальної потреби, тобто за відсутності критичних та / або невідкладних життєво необхідних обставин, які неможливо усунути в інший спосіб, ніж особистою присутністю на цих територіях, попри загрозу безпеці власній, близьких осіб та національній безпеці України.
Комісія з огляду на її правовий статус колегіального органу суддівського врядування та носія державно-владних повноважень повинна втілювати всеохоплюючі стандарти доказування й детально аргументувати кожен свій висновок, оскільки акти цього органу мають одне з вирішальних значень для кар'єри судді.
Натомість загальний висновок Комісії про залишення неспростовним сумніву у тому, що кандидат на посаду судді докладає достатньо зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною є абстрактним припущенням, оскільки не доведено якою саме була громадянська позиція позивача на той час. Зокрема, матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що позивач підтримував агресивні дії російської федерації проти України або співпрацював з представниками цієї держави. Також Комісією не надано оцінки нагальності потреби перебування позивача в російській федерації в той момент.
У цьому контексті варто зазначити, що поняття «нагальна потреба» є оціночним, тобто чітко не визначеним. Комісія має право давати власне тлумачення таким поняттям, але до межі, яка не суперечить закону і основоположним правам та свободам людини, які захищені, зокрема, Конвенцією.
В спірному випадку оцінка нагальності для позивача потреби відвідати сина повинна відбуватися з урахуванням права на повагу до сімейного життя, яке гарантується статтею 8 Конвенції та практики ЄСПЛ щодо цього питання.
Ратифікуючи Конвенцію, України взяла на себе зобов'язання поважати право людини на приватне та сімейне життя. Основною метою статті 8 Конвенції є захист від свавільного втручання у приватне та сімейне життя, житло та кореспонденцію. Це зобов'язання має класичний негативний характер (утримання від втручання), який Суд визначив як основний об'єкт статті 8 Конвенції (рішення у справі «Кроон та інші проти Нідерландів» (Kroon and Others v. the Netherlands) від 27 жовтня 1994 року).
Хоча мета статті 8 Конвенції полягає в основному в захисті особистості від свавільного втручання органів державної влади в її справи, вона не просто примушує державу утримуватися від такого втручання: на додаток до цього негативного зобов'язання невід'ємною частиною ефективного захисту приватного життя можуть бути і зобов'язання позитивні. Ці зобов'язання можуть передбачати вжиття заходів, призначених забезпечити повагу до приватного життя навіть у сфері відносин індивідуумів один з одним. Межі між позитивними і негативними зобов'язаннями держави відповідно до вимог статті 8 Конвенції неможливо точно визначити. Проте принципи, що підлягають застосуванню, є аналогічними.
Отже, зміст права на повагу до сімейного життя охоплює право людини вимагати від держави виконання негативних (утримання від дій) і позитивних (вчинення дій) обов'язків зі створення умов, необхідних для безперешкодної реалізації її потреб та інтересів у сфері сімейного життя. Поняття «повага» передбачає визнання державою цінності конкретних сімейних відносин. При цьому повага з боку держави до гарантованих статтею 8 Конвенції прав людини є невід'ємною передумовою впевненості суспільства у верховенстві права.
Поняття «приватне життя» у практиці ЄСПЛ не є чітко визначеним і охоплює широкий спектр питань, зокрема встановлення та підтримання стосунків з іншими людьми та зовнішнім світом (рішення «Бурґгартц проти Швейцарії» (Burghartz v. Switzerland) від 22 лютого 1994 року; «Німітц проти Німеччини» (Niemietz v. Germany) від 16 грудня 1992 року).
ЄСПЛ тлумачить поняття «сімейне життя» як таке, що охоплює не лише формальні, але й інші «сімейні зв'язки», які існують де-факто і характеризуються достатньою сталістю (наприклад, рішення у справі «Кроон та інші проти Нідерландів» (Kroon and Others v. The Netherlands) від 27 жовтня 1994 року).
Отже, поняття «сімейне життя» відповідно до положень статті 8 Конвенції у розумінні Суду охоплює зв'язки між близькими родичами, наприклад між батьком та сином.
Так, до традиційних цінностей українського народу належить підтримання тісних сімейних зв'язків між дітьми та їх батьками.
Сімейні цінності можуть мати різні форми прояву, але поважатися і захищатися повинні однаково. Демократичне суспільство характеризується плюралізмом і терпимістю. Однак держава повинна демонструвати однакове ставлення до людей незалежно від того, як організоване їх сімейне життя і яких традицій вони дотримуються.
Верховний Суд нагадує, що національне законодавство повинне бути чітким, передбачуваним та адекватно доступним. Це передбачає достатню передбачуваність того, що особи можуть діяти відповідно до закону, а також чітке розмежування обсягу дискреційних повноважень державних органів.
У цьому аспекті варто зауважити, що далека поїздка батька до сина, щоб побачити його перед від'їздом до третьої країни на постійне місце проживання, підтримати, поспілкуватися, сама по собі не повинна викликати сумнів у доброчесності особи. Більше того, Сімейний кодекс України прямо передбачає право на таке спілкування (стаття 153). Те, що син перебував у російській федерації разом зі своєю матір'ю, є об'єктивною обставиною, незалежною від волі позивача.
У цьому контексті варто нагадати, що ВККС України не встановила обставин чи підстав, які б указували на те, що ОСОБА_1 підтримував агресивні дії російської федерації проти України, або співпрацювала з представниками цієї держави.
З огляду на викладене Верховний Суд висновує, що Комісія як орган держави, який повинен дотримуватися Конвенції, виявляючи повагу до права на сімейне життя, не мала підстав оцінювати правомірні дії позивача, спрямовані на підтримання його сімейних зв'язків, як прояв недоброчесні.
Верховний Суд наголошує, що будь-яке втручання державного органу у право особи на повагу до приватного і сімейного життя має здійснюватися згідно із законом. Однак за обставинами цієї справи, мало місце порушення статті 8 Конвенції в аспекті прояву неповаги до права ОСОБА_1 на сімейне життя, яке не було виправданим за переліченими у пункті 2 статті 8 Конвенції критеріями.
Наведене у підсумку дає підстави стверджувати, що викладені Комісією у спірному рішенні мотиви щодо невідповідності позивача критеріям доброчесності та професійної етики з підстави відвідування російської федерації є необґрунтованими, суб'єктивними і такими, що зроблені фактично на підставі припущень (сумнівів), за відсутності належних доказів, які доводили б недоброчесність позивача.
Щодо інших обставин, перевірених комісією, зокрема, щодо поїздок матері дружини до російської федерації та тимчасово окупованої АРК, стосунків з батьком дружини та братом дружини, які демонстрували проросійські погляди, то Комісія також жодним чином не обґрунтувала наявні у неї сумнів в цій частині, та не надала в своєму рішенні оцінки доводам ОСОБА_1 щодо того, що вказані особи не проживають з ним та його дружиною однією сім'єю, спільного господарства не ведуть, а тому він не мав інформації щодо їх поглядів чи висловлювань.
Комісією також не надано оцінки тому, чи стосуються наведені обставини морально-етичних якостей самого ОСОБА_1 як кандидата на посаду судді, а також тому, чи може він нести відповідальності за рішення чи дії інших повнолітніх дієздатних членів родини (батька дружини, матері дружини, брата дружини, з якими позивач та його дружина не проживають).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 липня 2025 року у справі № 990/171/24.
Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципів законності та верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.
У Рішенні від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 (справа № 1-123/2018(4892/17) Конституційний Суд України зазначив, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
Європейська Комісія «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev) схвалила Доповідь «Верховенство права» (далі - Доповідь), у якій до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).
У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення з достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.
Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді зазначено, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним з поняттям верховенства права.
З огляду на практику ЄСПЛ, згідно зі загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості адміністративних актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у цих актах висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки» від 31 липня 2008 року, рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» від 22 листопада 1995 року, рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру» від 21 липня 2011 року, рішення у справі «Путтер проти Болгарії» від 2 грудня 2010 року).
Наведене дає підстави стверджувати, що межі дискреції Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у процесі розв'язання питання про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес розгляду Комісією цього питання, як і ухвалене за результатом цього процесу рішення, мають бути зрозумілими як кандидату на посаду судді, стосовно якого розглядалося питання, так і незалежному сторонньому спостерігачеві.
Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку рішення має демонструвати, приміром, що доводи / пояснення кандидата на посаду судді взято до уваги, і, що важливо, давати розуміння, якими мотивами та критеріями керувалася Комісія, коли оцінювала цього кандидата.
При цьому частиною першою статті 88 Закону передбачено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
З огляду на викладене Суд вважає, що вмотивованість рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання особи такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді є не лише формальним дотриманням вимог закону, а повинна забезпечити дотримання принципу правової визначеності у питанні встановлення підстав для визнання особи такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах. Водночас оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оспорюваних рішень Комісії не є втручанням у її дискреційні повноваження (постанова від 11 липня 2024 року у справі № 990/183/23).
У процедурі розв'язання Комісією питання про визнання особи такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя, негативне рішення має містити не лише покликання на визначені законом підстави для ухвалення такого рішення, а й мотиви, з яких Комісія дійшла висновку про наявність обставин, з якими пов'язується обґрунтований сумнів щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням.
Суд не заперечує, що Вища кваліфікаційна комісія судді України відповідно до свого статусу, повноважень, встановленого законом порядку, мети і завдань, які перед нею стоять, вільна у виборі будь-яких підстав і, керуючись власною оцінкою цих підстав, має право засумніватися у відповідності кандидата на посаду судді критеріям та умовам, за яких можливе для визнання цієї особи такою, що підтвердила здатність здійснювати правосуддя.
Водночас Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ухвалюючи рішення про визнання ОСОБА_1 таким кандидатом на посаду судді, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді, зазначивши про неспростовні сумніви, що кандидат на посаду судді докладає достатньо зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною, Комісія в оскаржуваному рішенні не надає жодної оцінки доводам позивача про спростування та вчинення ним дій, спрямованих на визнання наведеної інформації такою, що не свідчить про його особисту недоброчесність.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що одним із завдань адміністративного судочинства є перевірка реалізації суб'єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень, зокрема за критеріями обґрунтованості, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
При цьому вимога щодо обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень означає, що таке рішення повинне прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так й інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього суб'єкт владних повноважень має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків. Несприятливе для особи рішення повинне бути вмотивованим.
Зазначений висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 07 листопада 2024 року у справі № 990/124/24.
Доводи Комісії стосовно того, що оскаржуване рішення містить покликання й мотиви його ухвалення, обґрунтування підстав, за наявності яких у Комісії виник обґрунтований сумнів у відповідності позивача критеріям, визначеним Законом, на підставі чого Комісія дійшла висновків про визнання ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді, спростовуються висновками Суду, наведеними вище в мотивувальній частині цього рішення.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин Верховний Суд вважає, що висновки Комісії, викладені у спірному рішенні щодо ОСОБА_1 в розрізі відповідності його вимогам доброчесності, в тому вигляді, як вони викладені, не можна визнати цілком обґрунтованими та об'єктивними.
Висновки Комісії є такими, що не відповідають вимогам частини третьої статті 79-5 Закону № 1402-VIII, а також критеріям обґрунтованості, безсторонності та розсудливості, визначеним статтею 2 КАС України, що є підставою для визнання спірного рішення протиправним.
При цьому Суд зауважує, що при повторному розгляді Комісією питання щодо підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді, відповідач повинен врахувати висновки, викладені в цьому судовому рішенні.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем було сплачено судовий збір за подання позовної заяви - 968,96 грн (квитанція від 30 липня 2025 року №7512-8386-7301-3568).
Враховуючи наведене, зазначені судові витрати на суму 968,96 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ВККС України.
Керуючись статтями 2, 22, 72-77, 90, 139, 241-246, 257-262, 266 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про оскарження актів, дій чи бездіяльності задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 09 червня 2025 року №82/ас-25.
Зобов'язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України у пленарному складі повторно розглянути питання щодо визначення здатності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді, в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року №94/зп-23 (зі змінами), з урахуванням правової оцінки, наданої Верховним Судом у цьому рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (03109, м. Київ, вулиця Генерала Шаповала, 9, код ЄДРПОУ 37316378) понесені ним витрати по сплаті судового збору на суму 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20 жовтня 2025 року.
Головуючий суддя О.В.Білоус
Судді Л.І.Бившева
І.Л.Желтобрюх
О.О.Шишов
М.М.Яковенко