Справа № 752/24980/23
Провадження № 2/752/802/25
15.10.2025 року м. Київ
Голосіївський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Ольшевської І.О.,
за участю секретаря судових засідань Савчук К.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравець Олена Олександрівна, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» про визнання права власності на майно в порядку спадкування, за зустрічним позовом Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва» про виселення, -
присутні:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом): ОСОБА_1
представник позивача за первісним позовом (відповіда за зустрічним позовом): Конончук З.В. - адвокат (ордер серія АА №1434324 від 01.09.2024р.)
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом): не з'явився
третя особа 1 за первісним позовом: не з'явилась
третя особа 2 за первісним позовом (третя особа за зустрічним позовом): не з'явилась
ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравець Олена Олександрівна, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» про визнання права власності на майно в порядку спадкування та просить визнати за нею право власності на кімнату АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом ОСОБА_2 від 01.04.2023р., зареєстрованого в реєстрі за №№441, 442.
В обгрунтування позову зазначено, що 01.04.2023р. ОСОБА_2 було складено заповіт, відповідно до якого все її нерухоме та рухоме майно, де б воно не було і з чого не складалося, все, що буде на день її смерті належати їй та на що вона
за законом буде мати право, належатиме її доньці ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 матір позивача померла. 07.07.2023р. позивач звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравець О.О. із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері, було відкрито спадкову справу №18/2023р. 23.10.2023р. приватним нотаріусом прийнято постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, за якою відмовлено позивачу у видачі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом на кімнату АДРЕСА_1 , у зв'язку з тим, що спадкоємиця не може надати оформлений належним чином правовстановлюючий документ на спадкове майно. Разом з тим, як повідомляє позивачка, з 11.11.1980р. її мати ОСОБА_2 працювала на Державному комунальному підприємства «Голосіївський завод стінових матеріалів і конструкцій». У кінці 1980р. - на початку 1990-х років ДКП «Голосіївський завод стінових матеріалів і конструкцій» було видано ОСОБА_2 ордер на вселення до гуртожитку по АДРЕСА_2 . Одразу після отримання ордера ОСОБА_2 із своєю донькою (позивачкою) заселилась до гуртожитку кім. 63. Після заселення ордер був зданий до ЖЕО, як того вимагало чинне законодавство. 04.04.1992р. ОСОБА_2 була зареєстрована в гуртожитку по АДРЕСА_2 і з моменту вселення до моменту смерті проживала в кімнатні №63. Позивачу було відомо, що матір неодноразово висловлювала бажання приватизувати кімнату, в якій вони проживали, та незадовго до смерті звернулася за юридичною допомогою та подала до органу приватизації всі необхідні документи, однак позивачу не було відомо, чи прийнято рішення про приватизацію на момент смерті. Перебуваючи в лікарні, за кілька днів до смерті матір позивачки вкотре повідомила їй, що зверталася до відповідача із заявою про приватизацію кімнати в гуртожитку, але відповідь не надійшла. Після смерті матері позивач декілька разів зверталась до відповідача із письмовим запитом про те, чи було прийнято рішення про приватизацію кімнати на ім'я спадкодавця. Листом від 08.06.2023р. відповідач повідомив позивача, що ОСОБА_2 не зверталася до відділу приватизації житлового фонду управління житлово-комунального господарства Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації. Лише після того, як у запиті позивачка зазначила, що їй достеменно відомо, що матір за життя зверталась до відповідача із заявою про приватизацію житлового приміщення в гуртожитку, відповідач відповів листом від 26.06.2023р., що заява ОСОБА_2 , яка була датована 16.02.2023р., з відміткою на конверті поштового штемпелю 16.02.2023р. була отримана відповідачем лише 15.06.2023р. При цьому із копії конверта, яка була надана на запит, вбачається, що на ньому стоїть штамп із датою відправки саме 16.02.2023р. Також відповідач зазначив, що оскільки заявниця померла більше двох місяців тому станом на дату реєстрацію листа, то її звернення було знято з контролю та залишене без розгляду. На думку позивача, саме через недбале ставлення до реєстрації кореспонденції або через несвоєчасне надсилання листа Укрпоштою відповідачем не було вчасно зареєстровано та розглянуто звернення ОСОБА_2 щодо приватизації кімнати, якою вона користувалась разом із своєю донькою. У випадку своєчасного надсилання Укрпоштою та реєстрацією відповідачем заяви ОСОБА_2 , вона б встигла за життя приватизувати кімнату в гуртожитку, в якій проживала протягом майже 30 років. У зв'язку з викладеними обставинами, з посиланням на ст.ст. 345,
1216, 1218 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 3, 8, 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», п. 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №396 від 16.12.2009р., а також на правові позиції Верховного Суду України, позивач звернулась до суду за захистом свого права, яке вважає порушеним.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 18.12.2023р. відкрито провадження в даній справі, постановлено розглядати її в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» подано письмові пояснення на позовну заяву, за якими підприємство просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідач за первісним позовом направив до суду відзив на позовну заяву, за яким вважає позовні вимоги безпідставними і необгрунтованими та просить відмовити в їх задоволенні. Зазначає, що 15.06.2023р. органом приватизації Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації було отримано звернення від ОСОБА_2 стосовно приватизації кімнати в гуртожитку на АДРЕСА_3 , яке було датоване 16.02.2023р. Окрім звернення були надіслані наступні документи: картка фізичної особи - платника податків; копію паспорта громадянина України. Інші документи, що необхідні для приватизації житла, були відсутні. Окрім того, не було зазначено номер кімнати, яку ОСОБА_2 хотіла приватизувати. Відповідач зазначає, що в нього немає законних підстав для передачі позивачу у приватну власність жила в гуртожитку. При цьому жодних доказів на підтвердження факту порушення охоронюваних законом прав та інтересів позивача з боку Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації позивачем не надається.
ОСОБА_1 надала додаткові письмові пояснення. З посиланням на практику Верховного Суду позивач за первісним позовом звертає увагу на те, що право у спадкоємця вимагати визнання права на приватизацію в порядку спадкування виникає в тому разі, коли спадкодавець (наймач) за життя звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута у встановленому строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири наймачеві. За позицією Верховного Суду, як вказує сторона позивача за первісним позовом, мова йде лише про належне оформлення заяви, а не додатків до неї. Про наявність додатків Верховний Суд не зазначає. Так, відповідач відповів своїм листом від 26.06.2023р. №100-7154, що заява ОСОБА_2 , яка була датована 16.02.2023р., з відміткою на конверті поштового штемпелю «16.02.2023р.» була отримана відповідачем лише 15.06.2023р. При цьому із конверта вбачається, що на ньому стоїть штамп із датою відправлення саме «16.02.2023р.». Разом з тим, відповідач зазначає, що оскільки заявниця померла більше двох місяців тому станом на дату реєстрації листа, то її звернення було знято з контролю та залишено без розгляду. Позивач за первісним позовом зазначає, що зі змісту заяви очевидно, що сама заява оформлена правильно,
однак через те, що вона не була зареєстрована одразу після її отримання, у зв'язку з чим органом приватизації не було надано консультації ОСОБА_2 , остання не знала про необхідність додати інші документи. Якби заява ОСОБА_2 була зареєстрована вчасно та вчасно була надана відповідь (консультація), то остання за життя встигла б додати всі документи. Відповідно до довідки від 30.03.2023р. ОСОБА_2 потрапила до лікарні 10.03.2023р., з якої більше не вийшла. Відтак, вона не змогла звернутися до органу приватизації для отримання інформації про розгляд її заяви. Законність проживання матері позивача у спірній квартирі відповідачем не оспорена, вимоги про усунення перешкод у користуванні житлом відповідачем протягом усього часу проживання матері позивача не заявляв.
Додаткові письмові пояснення надано і третьою особою, в яких третя особа зазначає, що відповідач не відмовляв позивачу у приватизації, у відповіді від 08.06.2023р. представнику позивача повідомив, що реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 було здійснено на ліжко місце, без визначення номеру кімнати. Для проведення приватизації житла їй потрібно було отримати ордер та перереєструватися за вказаною кімнатною, інформація про її реєстрацію в кімнаті АДРЕСА_1 відсутня. ОСОБА_2 не могла отримати бланк заяви і необхідну консультацію, оскільки заяву про приватизацію кімнати від 16.02.2023р. ОСОБА_2 направила поштою. ОСОБА_2 проживала в кімнаті з 04.04.1992р. по 06.04.2023р. і за весь час із заявою про приватизацію вона звернулась уперше 16.02.2023р. До заяви не додала всіх необхідних документів, не отримала ордер на кімнату № НОМЕР_1 , реєстрація в цій кімнаті також відсутня. З посиланням на практику Верховного Суду України третя особа зазначає, що заява повинна бути належно оформлена, тоді як ОСОБА_2 до заяви від 16.02.2023р. не додано необхідні документи.
Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацією подано зустрічну позовну заяву, за якою позивач за зустрічним позовом просить виселити ОСОБА_1 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
В обгрунтування зустрічного позову зазначено, що згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та Витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні по кімнаті АДРЕСА_1 речові права, зареєстровані особи та права власності станом на 05.02.2024р. відсутні. ОСОБА_1 займає житлове приміщення незаконно, не маючи на це відповідних правових підстав. Оскільки відповідач за зустрічним позовом не зареєстрований у спірній кімнаті, не має жодних документів, згідно яких підстав вона там проживає, а тому відповідно до чинного законодавства вона не має права користуватися спірним житловим приміщенням і підлягає виселенню.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 27.03.2024р. прийнято зустрічну позовну заяву Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про виселення, вимоги за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження з первісним позовом.
Відповідач за зустрічним позовом подала відзив, за яким просить відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог. Вказує про те, що відсутність ордеру не є підставою для відмови у приватизації, відмови в підписанні з особою договору як із
основним квартиронаймачем та виселення із займаного приміщення. Зазначає, що вона проживала разом із матір'ю у вказаній кімнаті без реєстрації, оскільки була зареєстрована разом із ще тоді неповнолітнім сином за іншою адресою. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Реєстрація особи за певною адресою сама по собі не є підтвердженням її права на користування житлом, оскільки таке право виникає та може бути підтверджене на інших підставах, таких як право власності, сімейні відносини, оренда та ін.
Третя особа Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» надала письмові пояснення на зустрічну позовну заяву, в яких підтримує зустрічні позовні вимоги та просить їх задовольнити.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 10.02.2025р. закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду по суті.
Дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно, повно та об'єктивно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, заслухавши думку учасників справи, суд доходить до наступного висновку.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Так, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що вбачається із Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 06.04.2023р.
Згідно заповіту від 01.04.2023р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравець О.О., зареєстрованого в реєстрі за №№441, 442, ОСОБА_2 на випадок своїх смерті зробила розпорядження, за яким все своє майно рухоме та нерухоме майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що на день її смерті буде належати їй та на що вона за законом буде мати право, заповіла ОСОБА_1
07.07.2023р. ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравець О.О. із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_2 .
З Витягу про реєстрації в Спадковому реєстрі вбачається, що приватним нотаріусом Кравець О.О. заведено спадкову справу, номер у спадковому реєстрі 70902056, номер у нотаріуса 18/2023, спадкодавець ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
23.10.2023р. позивач звернулась до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на нерухоме майно: кімнату АДРЕСА_1 .
23.10.2023р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравець О.О. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, за якою відмовлено спадкоємиці ОСОБА_1 у видачі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом на кімнатну АДРЕСА_1 , у зв'язку з тим, що спадкоємиця не може надати оформлені належним чином правовстановлюючі документи на спадкове майно, які підтверджують право власності померлої ОСОБА_2 .
Враховуючи наведене, позивачка просить визнати за нею в порядку спадкування право власності на кімнату АДРЕСА_1 , вказуючи про те, що її мати з початку 1990-х отримала ордер на вказану кімнату, заселилась у неї разом з позивачкою, з 04.04.1992р. була зареєстрована за вказаною адресою, а 16.02.2023р. подала заяву у відповідні органи на приватизацію кімнати в гуртожитку, однак померла, не отримавши жодної відповіді по своїй заяві.
Відповідач та третя особа заперечують проти визнання за позивачкою права власності на кімнату в гуртожитку в порядку спадкування, звертаючи увагу на те, що спадкоємицею до заяви про приватизацію не було додано всіх передбачених Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009р. №396 «Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» документів. Крім того, заселення та реєстрація ОСОБА_2 здійснювалась на ліжко-місце, а не на конкретну кімнату.
Так, за матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 була зареєстрована в період з 04.04.1992р. по 06.04.2023р. за адресою: АДРЕСА_2 цей період вона проживала за вказаною адресою, сплачувала комунальні послуги.
Вселення ОСОБА_2 в гуртожиток у складі сім'ї, як зазначає позивачка, було здійснене на підставі ордера, що був виданий організацією ДКП «Голосіївський завод стінових матеріалів і конструкцій», де працювала ОСОБА_2 , який відразу після заселення був зданий до житлово-експлуатаційної організації.
Адвокатом позивача була направлені запити до Державного архіву м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), Комунального концерну «Центр комунального сервісу», Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», які у відповіді на адвокатські запити повідомили
про відсутність у них інформації щодо виданого ордеру ОСОБА_2 .
У судовому засіданні допитана свідок ОСОБА_3 , яка показала, що знає позивачку більше 40 років, проживають з нею в одному будинку, на одному поверсі, працювала разом з матір'ю позивачки на заводі. Тільки від позивачки дізналась, що кімната не була приватизована, матір позивачки декілька разів намагалась приватизувати кімнату, чому приватизацію не довела до кінці свідку не відомо. Також свідок зазначила, що спочатку кімната, в якій проживала позивачка з матір'ю мала номер 33, однак після зміни нумерації їх кімната отримала інший номер, який свідку невідомо. Мати позивачки отримала кімнату в гуртожитку після того, як прийшли працювати на завод. Однак спочатку заселяли на ліжко-місце, а в подальшому розселяли по кімнатах. Позивачка проживала разом з матір'ю постійно в кімнаті гуртожитку. Щодо ордерів, то ордери були загублені чи знищені, а натомість були видані нові ордери на приватизацію, і коли надавали нові ордери нумерація кімнат була змінена. Сама свідок зазначила, що приватизацію своєї кімнати вона здійснила.
Згідно листа Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 26.06.2023р. «Про надання інформації по приватизації ОСОБА_2 жилого приміщення в гуртожитку на АДРЕСА_3 » повідомлено, що 15.06.2023р. до Управління (Центру) надання адміністративних послуг Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації надійшло письмове звернення від ОСОБА_2 стосовно приватизації жилого приміщення в гуртожитку на АДРЕСА_3 , виконане машинописним текстом, датоване 16.02.2023р. Окрім заяви на приватизацію, картки фізичної особи - платника податків та копії паспорта громадянина України, інші документи, які необхідні для приватизації житла, були відсутні. Номер кімнати, яку ОСОБА_2 збиралася приватизувати також не вказувався. При проведенні перевірки за інформацією з Реєстру територіальної громади м. Києва було встановлено факт, що заявниця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла більше двох місяців тому, а саме 06.04.2023р. Оскільки лист до Управління надійшов та був зареєстрований 15.06.2023р., звернення було знято з контролю та залишено без розгляду.
Судом досліджено заяву ОСОБА_2 , адресовану керівнику органу приватизації, яка містить підпис наймача, підпис керівника підприємства по обслуговуванню житла, датована 16.02.2023р. За цією заявою ОСОБА_2 просила орган приватизації оформити передачу у приватну власність жилого приміщення в гуртожитку, що займає наймач разом із членами сім'ї. До заяви додала: копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянина, який подає заяву та всіх членів його сім'ї, які проживають разом з ними; документ, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду. З відмітки Управління (Центру) надання адміністративних послуг Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації вбачається, що вказана заява була зареєстрована Управлінням 15.06.2023р. за вих. номером 100/26/К-7, тобто після смерті ОСОБА_2 .
Разом з тим, з копії конверта, в якому надійшла вказана заява до Управління, а саме із штампа Укрпошти на конверті, вбачається, що документ було відправлено ОСОБА_2 16.02.2023р.
Питання приватизації житла регулює Закон України «Про приватизацію
державного житлового фонду», відповідно до ст. 1 якого приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Частинами 1, 2 статті 2 вказаного Закону визначено, що до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму. Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
За ч. 1 та ч. 3 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.
Передача у власність приватизованого житла відбувається на підставі рішення органу приватизації, оформляється свідоцтвом про право власності на житло, яке реєструється органом приватизації. Особа, яка бажає скористатися правом на приватизацію, звертається до відповідного органу із заявою, що якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку незгоди з ним заявником може бути предметом оскарження в суді.
Пунктом 10 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.
Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність в особи права на приватизацію (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), заборона приватизувати конкретне приміщення (ч. 3, 4 ст. 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», ч. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Відповідно до п. 17, 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 16.12.2009р. за №396, громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію. Громадянин подає до органів приватизації такі документи: заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім'ї (для осіб, які не досягли 14 років, копії свідоцтв про народження), які проживають разом з ним; копії довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім'ї, які проживають разом з ним (крім випадків, коли через свої релігійні переконання особи відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини між членами сім'ї (свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, тощо); довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім'ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі; технічний паспорт на квартиру (кімнату, жилий блок, секцію) у житловому будинку (гуртожитку), а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок; копія ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку; документ, що підтверджує невикористання ним та членами його сім'ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації відповідно до законодавства (за наявності); заява-згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі.
Як встановлено, ОСОБА_2 на законних підставах зареєстрована та постійно проживала в кімнаті АДРЕСА_1 , незаконність її проживання ніким не спростована та не заперечується. З моменту заселення ОСОБА_2 у спірній кімнаті її права на користування житловим
приміщенням ніким, у тому числі, відповідачем не оскаржувалось та доказів такого оскарження суду не надано. Із позовними вимогами до суду про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, відповідач до суду не звертався. За життя ОСОБА_2 16.02.2023р. звернулась до органу приватизації із заявою про приватизацію кімнати, в якій проживає, однак у місячний термін орган приватизації відповідного рішення не прийняв. Реєстрація заяви ОСОБА_2 15.06.2023р., тобто через чотири місяці після її направлення засобами поштового зв'язку та вже після смерті ОСОБА_2 , не повинна мати негативного наслідку для особи, яка подала заяву, чи для її спадкоємців, оскільки саме дії щодо тривалого пересилання поштового відправлення Укрпоштою, чи дії Управління відповідача щодо реєстрації отриманої кореспонденції призвели до невчасної реєстрації заяви, а, отже, і прийняття рішення по ній.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.
Принцип пропорційності в розумінні Європейського суду з прав людини полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості в
кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Згідно з ч. 3 ст. 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно ч. 1 ст. 1269 Цивільного кодексу України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Згідно статті 1297 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачою йому свідоцтва про право на спадщину.
Відповідно до ст.ст. 1217, 1218 Цивільного Кодексу України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Пленум Верховного Суду України в ч. 5 п. 13 постанови від 22.12.1995р. №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» зазначив, що в разі непередання квартири (будинку) у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири наймачеві.
У постанові Верховного Суду України від 11.12.2013р. у справі №6-121цс13 зазначено, що в тому разі, коли громадянин, який висловив волю на приватизацію займаної квартири, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, але після збігу встановленого ч. 3 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» строку, до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати визнання за ними права власності на таку квартиру.
За таких обставин, враховуючи те, що ОСОБА_2 висловила свою волю на приватизацію кімнати АДРЕСА_1 , направивши засобами поштового зв'язку 16.02.2023р. заяву про приватизацію кімнати, в якій проживала, однак померла до прийняття органом приватизації відповідного рішення про приватизацію, позивач, як спадкоємець, має право на визнання за нею
права власності на цю кімнату в порядку спадкування.
Щодо зустрічного позову, то слід зазначити, що заявляючи вимоги про виселення ОСОБА_1 з кімнати АДРЕСА_1 , позивач за зустрічним позовом зазначив, що відповідач за зустрічним позовом займає житлове приміщення незаконно, не маючи на це відповідних правових підстав. Разом з тим, за результатами розгляду первісних вимог за ОСОБА_1 визнано право власності в порядку спадкування на кімнату №63, що, у свою чергу, спростовує доводи про безпідставність зайняття нею житлового приміщення, а тому слід відмовити в задоволенні зустрічного позову.
У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку про задоволення первісних позовних вимог та залишення без задоволення зустрічних позовних вимог.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України судовий збір у розмірі 3 795,00 грн. підлягає до стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 30, 76-89, 258, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд, -
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравець Олена Олександрівна, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» про визнання права власності на майно в порядку спадкування задовольнити.
2. Визнати за ОСОБА_1 право власності на кімнату АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_2 від 01.04.2023р., зареєстрованого в реєстрі за №441, 442.
3. Стягнути з Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 3 795,00 (три тисячі сімсот дев'яносто п'ять грн. 00 коп.) грн. судового збору.
4. Зустрічні позовні вимоги Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва» про виселення залишити без задоволення.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
7. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відомості про учасників справи
Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом): ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом): Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація (03039, м. Київ, проспект Голосіївський, 42, код ЄДРПОУ 37308812).
Третя особа 1 за первісним позовом: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравець Олена Олександрівна (04207, м. Київ, проспект Оболонський, буд. 35).
Третя особа 2 за первісним позовом (третя особа за зустрічним позовом): Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду
Голосіївського району м. Києва» (03039, м. Київ, просп. Голосіївський, 17-б, код ЄДРПОУ 32375554).
Повний текст рішення суду складено та підписано 23.10.2025р.
Суддя Ірина ОЛЬШЕВСЬКА