21 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/3907/25 пров. № А/857/16954/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Довгої О.І.,
Запотічного І. І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Друзенко Н.В.), ухвалене за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи в м. Рівне 01 квітня 2025 року у справі № 460/3907/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,
03.03.2025 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - Управління), просила: визнати неправомірними дій Управління щодо відмови у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язати Управління призначити, провести нарахування та виплачувати пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 21.01.2025.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2025 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що за змістом примітки до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-ХІІ для встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 2 роки постійне проживання або робота в зоні посиленого радіологічного контролю протягом усього періоду з моменту аварії по 31 липня 1986 року не є обов'язковим, достатньо, що особа, яка звернулася за призначенням пенсії, постійно проживала або працювала у вказаній зоні певний час у період з моменту аварії (тобто 26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року. Суд першої інстанції вказав, що відповідно до довідки від 01.12.2023 №1166, ОСОБА_1 дійсно з 01.01.1986 по даний час зареєстрована та проживає на території зони посиленого радіологічного контролю (с. Вітковичі). Суд першої інстанції зазначив, що документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема потерпілим від Чорнобильської катастрофи є (1) довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) та (2) посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Суд першої інстанції зауважив, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали (працювали), зокрема, у зоні посиленого радіоекологічного контролю - не менше чотирьох років станом на 01.01.1993. Суд першої інстанції вказав, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач з 02.12.1986 по 14.11.1990 проживала в м. Костопіль, а з 01.06.1991 по 26.02.2010 в м. Березне. Суд першої інстанції також дослідив, що погосподарські книги за 1986-2023 роки мають записи про реєстрацію позивача в селі Вітковичі Березнівського району Рівненської області з 01.01.1986 по дату видачі довідки, за весь період відміток про прибуття-вибуття немає, в книгах є записи про місце роботи в 1988-1990 роках в ДСК Костопіль, в 1991-2010 роках Березне, райсоцзабез. Суд першої інстанції дійшов висновку, що записи про місце роботи в 1988-1990 роках в м.Костопіль, в 1991-2010 роках в м.Березне ніяким чином не можуть спростувати проживання позивача у с.Вітковичі у спірний період. Також суд першої інстанції вказав, за наявності у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4 та довідки органу місцевого самоврядування, яка підтверджує необхідний період проживання, дані трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2025 року та ухвалити нове, яким в задоволені позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, або у зв'язку із роботою в такій місцевості. Скаржник вказує, що однією із обов'язкових умов для призначення пенсії із застосуванням ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особа мала постійно проживати чи постійно працювати в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року не менше 4 років, що підтверджується довідкою про період проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування. Скаржник зазначає, що Порядок № 22-1, передбачає вичерпний перелік документів, якими підтверджуються факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення права громадян, що потерпіли від Чорнобильської катастрофи, на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення у вказаному переліку відсутнє. Скаржник зауважує, що постійне місце роботи позивача нерозривно пов'язане з його постійним місцем проживання, відтак факт роботи в Костопільському домобудівному комбінаті заперечує факт проживання її у зоні посиленого радіологічного контролю в (с. Вітковичі) в цей період. Скаржник вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, який ґрунтується на наявності у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 4), є передчасним, оскільки судом першої інстанції не в повній мірі перевірено та досліджено всі обставини і докази, що мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народилася в с.Вітковичі Березнівського району Рівненської області.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 28.06.1993, виданого Рівненською облдержадміністрацією, ОСОБА_1 має статус особи, яка постійно проживає на території посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4).
Згідно з витягом з реєстру Березнівської територіальної громади №2023/008743967 від 27.10.2023, адреса місця проживання ОСОБА_1 з 14.07.1986 в с. Вітковичі Рівненського району Рівненської області, що також підтверджується відмітками в паспорті ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки від 01.12.2023 №1166 старостинського округу №8 (с. Вітковичі) Березнівської міської ради Рівненської області, ОСОБА_1 дійсно з 01.01.1986 по даний час зареєстрована та проживає в с. Вітковичі Березнівського району Рівненської області. Підстава видачі: погосподарські книги: №5 за 1986 1990 роки; №10 за 1991-1995 роки; №7 за 2001-2005 роки; №6 за 2001-2005 роки; №5 за 2006-2010 роки; №9 за 2011-2015 роки; №6 за 2016-2023 роки.
Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991, с. Вітковичі Березнівського району Рівненської області до 01.01.2015 відносилося до зони посиленого радіологічного контролю (4 зона).
Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 ОСОБА_1 працювала з 02.12.1986 по 14.11.1990 в Костопільському ордена Леніна домобудівному комбінаті. Вказане також підтверджується архівною довідкою від 27.02.2024 №361, виданою трудовим архівом Костопільської міської ради Рівненської області.
Згідно з висновком акта від 05.03.2024 №1700-1102-1/1249 перевірки відповідності первинних документів змісту довідки від 01.12.2023 №1166 про факт проживання, встановлено, що для перевірки представлені погосподарські книги: в результаті проведеної перевірки первинних документів (погосподарські книги за 1986-2023 роки) встановлено, що мають місце записи про реєстрацію ОСОБА_1 в селі Вітковичі, Березнівського району Рівненської області з 01.01.1986 по дату видачі довідки. За весь період відміток про прибуття-вибуття немає. В книгах є записи про місце роботи в 1988-1990 роках в ДСК Костопіль, в 1991-2010 роках - Березне, райсоцзабез.
Рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 12.12.2024 по справі №555/2742/24, яке набрало законної сили 14.01.2025, встановлено факт, що ОСОБА_1 , уродженка с. Вітковичі Березнівського району Рівненської області, постійно проживала у с. Вітковичі Березнівського району Рівненської області в період з 02.12.1986 по 14.11.1990.
Так, 21.01.2025 ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №172450009346 від 17.02.2025 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з тієї підстави, що відсутній необхідний період постійного проживання у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 4 роки.
У рішенні зазначено, що дата звернення 21.01.2025, вік на дату звернення 56 років 1 місяць 6 днів; страховий стаж становить 33 роки 4 місяці. Згідно з актом від 05.03.2024 №1700-1102-1/1249 перевірки відповідності первинних документів змісту довідки від 01.12.2023 №1166 про факт проживання, встановлено, що ОСОБА_1 у 1988-1990 роках працювала в ДСК Костопіль (чиста зона). Відповідно до архівної довідки від 27.02.2024 №361, виданої трудовим архівом Костопільської міської ради Рівненської області, ОСОБА_1 працювала в Костопільському ордена Леніна домобудівному комбінаті з 02.12.1986 по 14.11.1990, що територіально відноситься до чистої зони. Долучено рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 12.12.2024 по справі №555/2742/24, яким встановлено факт проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю в с. Вітковичі Березнівського району Рівненської області з 02.12.1986 по 14.11.1990, що має юридичне значення, однак, в описовій частині цього судового рішення зазначено, що заявниця відповідно до трудової книжки працювала з 02.12.1986 по 14.11.1990 в Костопільському домобудівному комбінаті. Порядок №22-1, передбачає вичерпний перелік документів, якими підтверджуються факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення права громадян, що потерпіли від Чорнобильської катастрофи, на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. При цьому, рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення у вказаному переліку відсутнє. Таким чином, підтверджено період проживання у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 лише 2 роки 8 місяців 21 день (з 26.04.1986 по 01.12.1986, з 15.11.1990 по 31.12.1992 с. Вітковичі Березнівського району Рівненської області), що не достатньо для визначення права на зниження пенсійного віку.
Вважаючи вказане рішення протиправним, ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частина друга статті 46 Конституції України).
Згідно з положеннями статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу в період з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Нормами Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ, передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій.
Такі заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені у статті 55 Закону №796-XII, частиною 1 якої перебачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII визначено, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Відповідно до частини 3 статті 55 Закону №796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Таким чином, умовами для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII є:
1) наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу;
2) факт постійного проживання чи роботи в цій зоні станом на 1 січня 1993 року не менше трьох років;
3) досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
Відповідно до примітки до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 3 роки проживання, роботи, на відповідній місцевості, а максимальна межа зниження пенсійного віку становить 5 років.
При цьому, виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов'язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року.
Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом 4 років станом на 01 січня 1993 року, то його необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року.
Водночас, виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, або у зв'язку із роботою в такій місцевості. При цьому, як вбачається зі змісту статті 55 вказаного Закону, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Управління вказує, що наданими позивачем документами підтверджено період проживання у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 лише 2 роки 8 місяців 21 день: з 26.04.1986 по 01.12.1986, з 15.11.1990 по 31.12.1992, а інші періоди на підставі довідки від 01.12.2023 №1166 та рішення суду у справі №555/2742/24 заперечує.
Надаючи правову оцінку аргументам скаржника, суд апеляційної інстанції враховує таке.
Відповідно до положень статті 15 Закону №796-ХІІ підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), передбачено, що при призначенні (перерахунку) пенсії за віком надаються, зокрема документи, які засвідчують особливий статус особи, та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування.
Відповідно до абзацу 6 підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, є: для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Згідно з пунктом 2.2 Порядку №22-1 встановлено, що для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (пункт 4.7 Порядку №22-1).
Наявність у позивача статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 4 та підтвердження такого посвідченням серії НОМЕР_1 Управління не заперечує.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Приписами пункту 4 частини 1 статті 14 Закону №796-ХІІ встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Згідно з положеннями статті 65 Закону №796-ХІІ посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Отже, посвідчення підтверджує статус позивача - «особа, яка постійно проживає на території посиленого радіоекологічного контролю» (категорія 4).
Відповідно до довідки органу місцевого самоврядування від 01.12.2023 №1166, позивач дійсно з 01.01.1986 зареєстрована та проживає в с. Вітковичі Березнівського району Рівненської області (4 зона по 01.01.2015).
Водночас, з 02.12.1986 по 14.11.1990 позивач працювала в Костопільському домобудівному комбінаті, з 01.06.1991 по 26.02.2010 - в м. Березне. Костопіль та Березне не відносяться до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Згідно з актом від 05.03.2024 №1700-1102-1/1249 перевірки відповідності первинних документів змісту довідки від 01.12.2023 №1166 про факт проживання, Управлінням встановлено, що позивач у 1988-1990 роках працювала в ДСК Костопіль (чиста зона), а також відповідно до архівної довідки від 27.02.2024 №361, виданої трудовим архівом Костопільської міської ради Рівненської області, позивач працювала в Костопільському домобудівному комбінаті з 02.12.1986 по 14.11.1990, що територіально відноситься до чистої зони.
Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що довідка від 01.12.2023 №1166 видана органом місцевого самоврядування на підставі погосподарських книг (№5 за 1986-1990 роки; №10 за 1991-1995 роки; №7 за 1996-2000 роки; №6 за 2001-2005 роки; №5 за 2006-2010 роки; №9 за 2011-2015 роки; №6 за 2016-2023 роки), перевіривши які суд першої інстанції встановив, що в таких є записи про реєстрацію позивача в селі Вітковичі Березнівського району Рівненської області з 01.01.1986 по дату видачі довідки та про місце роботи в 1988-1990 роках в ДСК Костопіль, в 1991-2010 роках Березне, райсоцзабез, тоді як відмітки про прибуття-вибуття позивача відсутні.
Так, згідно інформаційно - пошукової системи https://della.com.ua/distance відстань між селом Вітковичі Березнівського району Рівненської області та містом Костопіль Рівненської області становить 31 км, а між селом Вітковичі Березнівського району Рівненської області та містом Березне Рівненської області 8,7 км, що на переконання суду апеляційної інстанції є допустимою відстанню для належного виконання трудових обов'язків та можливістю відпочинку в межах місця постійного проживання.
Слід вказати, що у період з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року питання реєстрації та облік громадян за місцем проживання було регламентовано Положенням про паспортну систему в СРСР, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР №677 від 28.08.1974, постановою Ради Міністрів СРСР №678 від 28.08.1974 «Про деякі правила прописки громадян», Тимчасовою інструкцією про порядок документування і прописки (реєстрації) громадян, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України №66-дск від 03.02.1992.
Цими нормативними актами було передбачено прописку, як форму реєстрації та обліку населення за місцем проживання, що встановлювала необхідність отримання дозволу органів внутрішніх справ на прописку (виписку) в усіх без винятку населених пунктах України.
За змістом пункту 22 розділу ІІІ Положення про паспортну систему в СРСР, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР №677 від 28 серпня 1974 року, громадяни прописуються за місцем проживання. Громадяни, які прибули на тимчасове проживання із однієї місцевості в іншу на строк більше півтора місяця прописуються тимчасово, а ті, що прибули на строк до півтора місяця реєструються в установленому порядку.
Таким чином, прописка громадянина за певною адресою здійснювалася за конкретним місцем проживання та була обов'язковою, а дотримання умов прописки перевірялося уповноваженими особами органів внутрішніх справ.
Крім того, порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах у спірний період визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених постановою Державного комітету статистики СРСР №5-24/26 від 12.05.1985.
Погосподарський облік вівся в погосподарських книгах, а основним об'єктом погосподарського обліку було домогосподарство - об'єкт, члени якого мали реєстрацію місця проживання на території населеного пункту.
В погосподарські книги записувалися члени господарств усіх суспільних груп (господарства працівників колективних сільськогосподарських підприємств, робітників, службовців, осіб, які зайняті індивідуальною трудовою діяльністю, селянські (фермерські) господарства та ін.), які постійно проживають на території сільської Ради, незалежно від наявності в них будівель, садиби та худоби. Особи, які тимчасово проживали на території сільської Ради, записувались не в погосподарську книгу, а в окремі списки за формою № 2 - «Список осіб, що тимчасово проживають на території сільської Ради».
Отже, записами у погосподарських книгах підтверджено проживання позивача у с.Вітковичі у спірний період, тоді як, за встановлених обставин, записи про місце роботи позивача в 1988-1990 роках в м.Костопіль, в 1991-2010 роках в м.Березне ніяким чином не можуть цього спростувати.
Водночас, суд першої інстанції правильно врахував, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.07.2023 у справі №460/2589/20, дані трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено відповідними довідками органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Враховуючи наявність у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та довідки органу місцевого самоврядування, що підтверджує факт реєстрації та проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення, Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність у позивача права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
До того ж, рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 12.12.2024 у справі №555/2742/24, яке набрало законної сили 14.01.2025, встановлено факт, що ОСОБА_1 , уродженка с. Вітковичі Березнівського району Рівненської області, постійно проживала у с. Вітковичі Березнівського району Рівненської області в період з 02.12.1986 по 14.11.1990.
Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Щодо аргументів скаржника про те, що факт проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю в с. Вітковичі, Березнівського району, Рівненської області з 02.12.1986 по 14.11.1990, не може бути підтверджений судовим рішенням, то такі є безпідставними, оскільки згідно з статтею 129-1 Конституції України рішення є обов'язковим до виконання, а попередньо вказаними приписами частини 4 статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Таким чином, суд апеляційної інстанції відхиляє наведені відповідачем аргументи як безпідставні, тоді як факт проживання позивача на території зони посиленого радіологічного контролю (с. Вітковичі) у спірний період засвідчує посвідчення 4 категорії, довідка органу місцевого самоврядування та рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції, що позивач станом на 01.01.1993 проживала у зоні посиленого радіоекологічного контролю 6 років 8 місяців 7 днів, тобто більше 4 необхідних років, загальний період проживання позивача у цій зоні (по 01.01.2015) становить 28 років 8 місяців 7 днів, позивач має право на встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 2 роки, а тому має право на зниження пенсійного віку з розрахунку: 2 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 3 роки проживання (за 28 повних років), тобто максимально на 5 років.
Враховуючи також дотримання позивачем умов щодо досягнення відповідного віку та наявності необхідного страхового стажу, що Управління не заперечує, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач має право на призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особа, яка досягла необхідного віку, має достатній страховий стаж, а також станом на 01.01.1993 прожила на території зони посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років та прожила достатню кількість років в цій зоні для зменшення пенсійного віку на 5 років максимально.
При цьому, в спірному випадку пенсія підлягає призначенню саме з дати звернення позивача до органу пенсійного фонду за призначенням пенсії - 21.01.2025.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2025 року, у справі № 460/3907/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний