21 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/5167/25 пров. № А/857/16659/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Онишкевича Т.В.,
суддів: Мікули О.І., Качмара В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року у справі № 380/5167/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, -
суддя у І інстанції Качур Р.П.,
час ухвалення судового рішення не зазначено,
місце ухвалення судового рішенням Львів,
дата складення повного тексту рішення 08 квітня 2025 року,
У березні 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо застосування до пенсії позивача коефіцієнтів, визначених п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану»;
- зобов'язати відповідача виплачувати з 01.01.2025 нараховану позивачу пенсію без застосування коефіцієнтів, визначених п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року у справі № 380/5167/25, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, вказаний позов було задоволено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що положеннями статті 46 Закону України №4059-ІХ від 19.11.2024 Про Державний бюджет України на 2025 рік (далі Закон №4059-ІХ) та Постанови №1 запроваджено тимчасове (на 2025 рік) застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом України №2262-XII від 09.04.1992 Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (далі Закон №2262-XII), коефіцієнтів зменшення пенсії, тобто вказаними положеннями законодавства фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, яке встановлено Законом №2262-XII, що в свою чергу суперечить приписам статті 11 Закону №2262-XII, який є спеціальним у законодавчому регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб.
Застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії згідно із статтею 46 Закону №4059-ІХ та пунктом 1 Постанови №1 призводить до обмеження конституційного права такої категорії осіб на належний соціальний захист, що передбачений спеціальним законом.
Окрім того, діючим законодавством не встановлено обмежень щодо максимального розміру пенсій для категорії пенсіонерів, до яких належить позивач. Таким чином, оскільки правові підстави для обмеження розміру пенсії позивача відсутні, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо застосування обмеження максимального розміру пенсії при здійсненні перерахунку пенсії позивача.
У апеляційній скарзі ГУ ПФУ просило скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що стаття 46 Закону 4059-ІХ та Постанова №1 є чинними і неконституційними не визнавались, а отже є обов'язковими до застосування. Прийняття вказаної постанови Уряду обумовлено введенням воєнного стану на території України та фінансовими труднощами, які постали перед державою.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач перебуває на пенсійному обліку, отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (далі Закон № 2262-ХІІ) .
З 01.01.2025 позивачу проведено перерахунок пенсії згідно із Постановою №1, що призвело до зменшення її величини.
Позивач, вважаючи протиправним обмеженням його пенсії Постановою №1, не погодився із такими діями ГУ ПФУ та звернувся до адміністративного суду з адміністративним позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 3 Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022 (далі - Указ № 64/2022), у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану.
Таким чином, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом № 64/2022, не обмежується конституційне право громадян на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.
Згідно з частинами 1 та 3 статті 11 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону № 1058-IV та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону № 1058-IV.
Виходячи із аналізу приписів статей 8, 18 та 92 Конституції України у системному зв'язку з преамбулою Закону України № 2262-XII апеляційний суд дійшов висновку, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, а також деяких інших осіб, які мають право на пенсію згідно із цим Законом, визначаються виключно положеннями спеціального закону Закону № 2262-XII.
Разом із тим, статтею 46 Закону № 4059-IX установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані), зокрема, відповідно до Закону № 2262-ХІІ (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Закону України № 4059-ІХ від 19.11.2024 Про Державний бюджет України на 2025 рік (надалі Закон № 4059-ІХ) Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 1, пунктом 1 якої установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані), зокрема, відповідно до Закону №2262-ХІІ (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням відповідних коефіцієнтів до визначених сум перевищення.
Таким чином, приписами статті 46 Закону № 4059-IX та Постанови № 1 було запроваджено тимчасове (на 2025 рік) застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії, а отже вказаними правовими нормами фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, що встановлено Законом № 2262-ХІІ, що не узгоджується із приписами статті 11 Закону № 2262-ХІІ, який є спеціальним у законодавчому регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб.
Попри те, застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії згідно із статтею 46 Закону № 4059-IX та пункту 1 Постанови № 1 призводить до обмеження конституційного права такої категорії осіб на належний соціальний захист, що передбачений спеціальним законом, а також порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту таких осіб, передбачених частино 5 статті 17 Конституції України.
При цьому апеляційний суд вважає за доцільне звернути увагу на неодноразово викладену Конституційним Судом України юридичну позицію стосовно того, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки це створює суперечності у законодавстві і скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина з об'єктивних причин. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (зокрема, абзаци 3, 4 підпункт 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення №10-рп/2008 від 22.05.2008).
Водночас зміни до Закону № 2262-ХІІ у частині, яка регламентує спірні правовідносини (щодо обмеження граничним (максимальним) розміром пенсії та застосування до суми перевищення коефіцієнту, визначеного Постановою № 1), в установленому порядку не вносилися.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
З огляду на викладене, на переконання апеляційного суду, дії відповідача щодо виплати позивачу пенсії з 01.01.2025 із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону № 4059-IX та пунктом 1 Постанови № 1, не відповідають приписам статей 19, 92 Конституції України та статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 11.09.2025 у справі № 120/1081/25 та від 17.09.2025 у справі № 240/1202/25, який в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення цього спору.
Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року у справі № 380/5167/25 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді О. І. Мікула
В. Я. Качмар