21 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/11362/24 пров. № А/857/6637/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південно-Західного міжрегіональне управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Костюкевич С.Ф.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
09 жовтня 2024 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся в суд з адміністративним позовом до Південно-Західного міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 23.08.2024 № 9286/19/00/0704/3594006396/ДПС у розмірі 720 000,00 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що у серпні 2024 року від Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на його адресу надійшло повідомлення від 07.08.2024 про надходження копії акта фактичної перевірки магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 , від 19.07.2024 № 9286/19/00/0704/3594006396 проведеної ГУ ДПС у Тернопільській області, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Вказує, що 16.08.2024 надіслав на адресу відповідача письмові пояснення, у яких виклав свої заперечення, та долучив копії договорів про співпрацю, виписок, проте 23.08.2024 Південно-Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці прийнято постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 9286/19/00/0704/3594006396-ДПС у розмірі 720 000,00 грн на підставі абзацу третього частини другої статті 265 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України). Вважає оскаржувану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню з огляду на фактичні обставини справи й норми законодавства.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 23.08.2024 № 9286/19/00/0704/3594006396/ДПС.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що акт перевірки територіального органу ДПС, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, є самостійною підставою для накладення штрафу відповідно до статті 265 КЗпП України. Факт проведення розрахункових операцій ФОП ОСОБА_2 та продажу товару у магазині за адресою: АДРЕСА_1 , магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 » під час фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 , не може бути самодостатньою підставою на підтвердження трудового характеру правовідносин між ФОП ОСОБА_2 та позивачем, а є наслідком реалізації договору про співпрацю фізичних осіб-підприємців. Відсутність належних та допустимих доказів порушення трудового законодавства позивачем, виключає підстави для притягнення такої особи до відповідальності, встановленої частиною 2 статті 265 КЗпП України. З огляду на вказане, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки на час розгляду справи не надано доказів, які б підтверджували перебування ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в трудових відносинах із позивачем, на час проведення Головним управлінням ДПС у Тернопільській області перевірки, відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами проведення між ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_1 спільної господарської діяльності, тому покликання контролюючого органу на імовірні порушення вимог законодавства без підтвердження належними та допустимими доказами, не може підтверджувати такі порушення автоматично. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскаржувана постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 23.08.2024 № 9286/19/00/0704/3594006396/ДПС не відповідає встановленим статтею 2 КАС України критеріям обґрунтованості та безсторонності (неупередженості), а тому підлягає скасуванню.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що посадовими особами ГУ ДПС у Тернопільській області під час проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 виявлено факт використання праці неоформлених працівників - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без укладення трудового договору оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку встановленому КМУ. Зауважує, що актом ГУ ДПС у Тернопільській області від 19.07.2024 № 9286/19/00/0704/ НОМЕР_1 , виявлено повторно порушення ФОП ОСОБА_1 законодавства про працю в частині неоформлення трудових відносин із найманими працівниками, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та встановлено, що трудові угоди не укладено з працівниками, які знаходились на момент перевірки в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Вказує, що під час перевірки встановлено, що вищезазначені особи знаходились на момент перевірки в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », АДРЕСА_1 , де ФОП ОСОБА_1 здійснює продаж техніки «Apple» використовуючи у своїй діяльності логотип « ІНФОРМАЦІЯ_1 » який і відображений на одягу співробітників, в розрахункових документах банківського терміналу, що використовується при розрахунках в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Звертає увагу на те, що договори про співпрацю не передбачають реалізації товару, оскліьки це є трудовою функцією, яка відповідно до вимог законодавства про працю оформлюється трудовим договором, а особи є найманими працівниками. Вважає, що уповноваженою особою Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, керуючись статтею 265 Кодексу законів про працю України, статтею 53 Закону України «Про зайнятість населення», Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2013 № 509 (зі змінами), та на підставі абзацу третього частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України правомірно накладено на ФОП ОСОБА_1 , штраф у розмірі 720 000 грн.
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Вказує, що на час розгляду справи не надано доказів, які б підтверджували перебування ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в трудових відносинах з позивачем.
Представником відповідача подано додаткові письмові пояснення, в яких просить суд, при розгляді даної справи взяти до уваги правовий висновок в аналогічних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 06 березня 2025 року у справі № 260/4202/24.
Представником позивача подано додаткові письмові пояснення, в яких зазначено, що наведена відповідачем постанова не може бути застосована до спірних правовідносин. Вказує, що факт допуску особи до роботи без оформлення трудового договору має бути підтверджений достатнім обсягом доказів, що характеризують відносини особи та суб'єкта господарювання, який його наймає, як трудові, від таких осіб повинно бути відібрано пояснення. Зауважує, що відповідач не надав належних, допустимих і достатніх доказів того, що фізичні особи, які відображені в акті фактичної перевірки та в оскаржуваних постановах (які є фізичними особами-підприємцями) здійснювали трудову діяльність у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, відповіді на відзив на апеляційну скаргу, додаткових письмових пояснень представників сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ФОП ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність із 2022 року, номер запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 2010350010001165408, основний вид діяльності: 47.19 інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах.
06.08.2024 від ГУ ДПС у Тернопільській області на адресу Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці надійшли матеріали фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 , а саме: акт перевірки від 19.07.2024 № 9286/19/00/0704/ НОМЕР_1 ФОП ОСОБА_1 у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 для прийняття рішення в межах повноважень за порушення законодавства про працю.
Відповідно до зазначеного акту, посадовими особами ГУ ДПС у Тернопільській області під час проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 виявлено факт використання праці неоформлених працівників - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без укладення трудового договору оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку встановленому КМУ, що є порушенням вимог частини 4 статті 24 КЗпП України. Вказано, що ФОП ОСОБА_1 було вчинено фактичний допуск працівників ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) до роботи без оформлення трудового договору (контракту), яке зафіксовано в акті ГУ ДПС у Тернопільській області від 20.06.2024 № 7745/19/00/0704/3594006396 та за результатами розгляду справи за цим актом Південно-Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці застосовано попередження до ФОП ОСОБА_1 від 31.07.2024 № № 7745/19/00/0704/3594006396-ТД/ДПС.
У письмових поясненнях від 16.08.2024 ФОП ОСОБА_1 зазначив, що виявлені неоформлені працівники, які зафіксовані під час проведення перевірки посадовими особами ДПС є фізичними особами-підприємцями та не здійснюють трудову діяльність, а є партнерами які діють шляхом об'єднання фінансових активів і зусиль спільно діяти з приводу управління та організації роботи торгової точки. Крім того, до пояснення подано копії Договорів про співпрацю (3 шт.) та копія виписок з ЄДР (2шт.).
23.08.2024 Управлінням Держпраці на підставі акта перевірки Головного управління ДПС у Тернопільській області від 19.07.2024 №9286/19/00/0704/3594006396 прийнято постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 9286/19/00/0704/3594006396/ДПС, якою на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України вирішено накласти на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 720 000,00 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Порядок проведення фактичної перевірки визначено статтею 80 Податкового кодексу України, (далі - ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до якої фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.
Під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з'ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з'ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо) (пункт 80.6 статті 80 ПК України).
Відповідно до пункту 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт.
Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, або особами, уповноваженими на це у встановленому порядку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.
Акт перевірки - документ, який складається у передбачених цим Кодексом випадках, підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.
Згідно з пунктом 86.5 статті 86 ПК України акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючих органів, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності).
Згідно з підпунктом 20.1.47 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право отримувати пояснення від роботодавців та/або їх працівників, та/або осіб, праця яких використовується без документального оформлення, під час проведення перевірок з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), дотримання податковим агентом податкового законодавства щодо оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із законом.
Відповідно до частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.
Штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною 1 статті 259 КЗпП України встановлено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок № 509), у пункті 1 та 2 якого визначено механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами 2-7 статті 53 Закону України «Про зайнятість населення».
Штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи накладаються на підставі, зокрема, акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Таким чином, обгрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що акт перевірки територіального органу ДПС, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, є самостійною підставою для накладення штрафу відповідно до статті 265 КЗпП України.
Висновки, щодо застосування зазначених положень, а також стосовно того, що акт перевірки є документом, що підтверджує факт її проведення, викладені у постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 380/1116/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 260/586/20, від 17 квітня 2024 року у справі № 560/3981/23.
Щодо факту порушення ФОП ОСОБА_1 вимог частини 4 статті 24 КЗпП України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Згідно із частинами першою-четвертою статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим:
1) при організованому наборі працівників;
2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;
3) при укладенні контракту;
4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;
5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);
6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;
6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу;
6-2) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом;
7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.
При укладенні трудового договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу про оформлення трудової книжки.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
Абзацом першим постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) та/або резидентом Дія Сіті до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором та/або до початку виконання робіт (надання послуг) гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті засобами електронного зв'язку з використанням електронного підпису відповідальних осіб, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу.
Аналіз наведених норм КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 815/5427/17, від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18, у справі № 1840/2507/18, у справі № 824/896/18-а, від 03 березня 2020 року у справі № 1540/3913/18, від 27 червня 2024 року у справі №380/761/20, від 17 вересня 2024 року у справі № 460/13803/21.
Водночас працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Вчинення фізичною особою-підприємцем, яка використовує найману працю, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) є порушенням законодавства про працю та має наслідком застосування до такої особи відповідальності у вигляді штрафу відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.
Верховний Суд у постанові від 05 жовтня 2020 року у справі № 560/407/19 вказав, що відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, фізичної особи-підприємця. При цьому, має бути встановлений факт використання фізичною особою-підприємцем найманої праці.
Факт допуску особи до роботи без оформлення трудового договору має бути підтверджений достатнім обсягом доказів, що характеризують відносини особи та суб'єкта господарювання, який його наймає, як трудові, від таких осіб повинно бути відібрано пояснення.
У акті, складеному за наслідками перевірки, мають фіксуватись лише ті порушення, які достеменно підтверджені доказами (документами, поясненнями тощо) у обсязі, що дозволяє беззаперечно стверджувати про виявлені факти. При цьому, такі докази не мають носити суперечливий характер, допускати неоднозначне тлумачення.
Важливість відображення (фіксації) у акті, складеному за наслідками проведеної уповноваженим органом перевірки, достовірної і повної інформації обумовлено тим, що такий документ є підставою для застосування фінансових санкцій та становить основну частину доказової бази при розгляді справи про накладення штрафу.
Отже, контролюючий орган, під час здійснення фактичної перевірки в межах наданої компетенції, зобов'язаний був перевірити і з'ясувати усі обставини, які охоплювались предметом перевірки, зокрема, в частині факту допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту), а також підтвердити такі належними та допустимими доказами.
Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно положень статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність зазначених вище доказів окремо, а також достатність і взаємозв'язок цих доказів у їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що відповідач не надав доказів на підтвердження наявності фактичних трудових відносин між позивачем та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посадовими особами відповідача не встановлено і не доведено, що зазначені особи на постійній основі виконували роботу (трудові функції) з продажу товарів у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 , який належить позивачеві, приймали готівкові кошти від споживачів або систематично виконували будь-які інші трудові функції для позивача, які могли б свідчити про наявність трудових відносин між ними та отримання за це грошової винагороди.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень має подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Як зазначено в акті фактичної перевірки від 19.07.2024 №9286/19/00/0704/ НОМЕР_1 , на підставі якого в подальшому винесено оскаржувану постанову про накладення штрафу, між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не укладено на момент проведення фактичної перевірки трудової угоди.
Як слідує із письмових пояснень від 16.08.2024 ФОП ОСОБА_1 , виявлені неоформлені працівники, які зафіксовані під час проведення перевірки посадовими особами ДПС є фізичними особами-підприємцями та не здійснюють трудову діяльність, а є партнерами які діють шляхом об'єднання фінансових активів і зусиль спільно діяти з приводу управління та організації роботи торгової точки. Крім того, до пояснення подано копії договорів про співпрацю (3 шт.) та копія виписок з ЄДР (2 шт.).
Так, відповідно до долучених до матеріалів справи копій Виписок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 08.07.2022, 19.07.2022 та 08.02.2024 відповідно зареєстровані як фізична особа-підприємець, основний вид економічної діяльності 47.11 інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах.
Крім того, до матеріалів справи позивачем долучено Договори про співпрацю від 15.05.2024 та 30.06.2024, що укладені між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 , відповідно до умов якого сторони за цими Договорами зобов'язалися шляхом об'єднання фінансових активів і зусиль спільно діяти з приводу управління та організації роботи торгової точки за адресою: АДРЕСА_1 , магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а саме: підтримувати позитивну репутацію магазину, аналізувати конкурентоспроможність, вносити пропозиції з підвищення продажів.
Відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Колегія суддів зауважує, що факт перебування ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 у магазині позивача під час проведення фактичної перевірки не може бути самодостатньою підставою на підтвердження трудового характеру правовідносин між ними та позивачем, а є наслідком реалізації договору про співпрацю фізичних осіб-підприємців.
Відповідачем не доведено, з огляду на які обставини можна було би зробити беззаперечний висновок про наявність трудових правовідносин між позивачем та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Факт їх фізичної присутності у момент проведення фактичної перевірки у сукупності з іншими обставинами суд апеляційної інстанції оцінює критично, оскільки його недостатньо для висновку про роботу цих осіб без оформлення трудового договору у ФОП ОСОБА_1 .
У матеріалах акту фактичної перевірки відсутні обставини та докази, які могли б підтверджувати, яку саме роботу, на якій посаді, в межах якого трудового розпорядку та за яких умов оплати праці виконували зазначені особи. Відповідно, відсутні підстави для висновку про наявність між позивачем та цими особами правовідносин, що мають ознаки трудових.
З урахуванням фактичних обставин цієї справи, колегія суддів звертає увагу, що складений відповідачем акт за результатами перевірки ФОП ОСОБА_1 не містить належних, допустимих і достовірних доказів, які б беззаперечно підтверджували факт виконання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 трудових функцій на користь позивача.
Посилання відповідача лише на фізичну присутність цих осіб під час перевірки та пояснення свідка не дають підстав для обґрунтованого висновку про наявність між ними та позивачем трудових правовідносин. Відповідач не зафіксував факту виконання робіт, не відібрав у вказаних осіб пояснення, не зафіксував процес інспекційного відвідування засобами аудіо-, фото- чи відеотехніки, а також не надав доказів щодо характеру виконуваних цими особами дій та обставин, необхідних для ідентифікації правовідносин як трудових. Таким чином, суб'єкт владних повноважень не виконав свого обов'язку щодо підтвердження викладених в акті тверджень належними доказами.
Вищевказані висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 березня 2025 року у справі № 240/23781/23.
Суд апеляційної інстанції вважає необгрунтованими посилання скаржника на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 06 березня 2025 року у справі № 260/4202/24, оскільки правовідносини у цій справі та справі № 260/4202/24 не є аналогічними.
Висновок у справі № 260/4202/24 викладений за встановлення інших фактичних обставин справи, та стосується неприпустимості обміну персоналом (працівниками) між суб'єктами господарювання на підставі договорів про співробітництво, у справі № 260/4202/24 встановлено залучення працівників однієї сторони до виконання роботи на користь іншої сторони. Натомість, у цій справі, договори про співпрацю не передбачають обміну персоналом.
Крім того, у справі № 260/4202/24 встановлено, що «в акті фактичної перевірки від 29 березня 2024 року №3942/0716/14/РРО/ НОМЕР_1 , до якого долучено пояснення, чеки з бази даних СОР РРО, фотофіксація порушень, акт відмови від підпису направлень, акт відмови від підпису матеріалів перевірки Х-звітів РРО, встановлено факт реалізації ОСОБА_2 5 банок пива (при цьому право на роздрібну торгівлю пивом має тільки ФОП ОСОБА_1 )».
Натомість, у матеріалах справи, що розглядається, відсутні докази здійснення трудової функції особами, які перебували у приміщенні магазину позивача під час фактичної перевірки.
Верховний Суд у справі № 260/4202/24 наголосив: «Ключовим фактором є фактичний характер співпраці. Систематичне виконання особою трудових функцій в інтересах іншого підприємця, без укладення трудового договору, кваліфікується як приховані трудові відносини, що є порушенням трудового законодавства. Факт здійснення розрахункових операцій або продажу товарів особою, яка не має офіційного працевлаштування, за відсутності переконливих доказів протилежного, може слугувати вагомим, але не вичерпним доказом таких відносин. Вирішальним у спорах є встановлення реальних обставин співпраці, а не лише формальне тлумачення договірних положень».
Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що без доведення цих обставин належними доказами, посилання в акті фактичної перевірки лише на сам факт присутності цих осіб під час проведення перевірки є недостатнім для висновку про їх працевлаштування позивачем без оформлення трудового договору.
Тому, відсутність належних та допустимих доказів порушення трудового законодавства позивачем виключає підстави для притягнення його до відповідальності на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.
За встановлених обставин, висновки відповідача не відповідають критерію доведення «поза розумними сумнівом», яким повинен керуватись суд при оцінці доказів, про що зазначив у своєму рішенні Європейський суд з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України», практику якого згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосовувати судами як джерела права.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що оскаржувана постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 23.08.2024 № 9286/19/00/0704/3594006396/ДПС є протиправною та підлягає скасуванню.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі № 140/11362/24 - без змін.
Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін