Справа № 638/11188/25
Провадження № 2/638/5404/25
23 жовтня 2025 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Семіряд І.В.,
за участю секретаря Дудка Є.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Шевченківського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
16.06.2025 позивач -ТОВ «ФК «Ейс» звернулось до суду з зазначеним позовом. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що між 11.12.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Ейс», та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір №256601506 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. 11.12.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти у сумі 22000 грн на банківську картку ОСОБА_2 , що свідчить про те, що відповідач прийняла пропозицію кредитодавця. Проте, відповідач взятих обов'язків не виконана, не повернула кредит та відсотки. Правонаступники ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» не здійснювали нарахувань по кредитному договору. Сума заборгованості за кредитним договором становить 54758,00 грн, з яких 22000 грн - заборгованість по кредиту, 32758 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам. У зв'язку з чим позивач просив задовольнити позов, стягнути з відповідача заборгованість, судові витрати, які складаються зі сплати судового збору у сумі 2422 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 7000 грн.
16.06.2025 протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану справу передано в провадження судді Семіряд І.В.
На виконання вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України судом направлено запит.
24.06.2025 ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова відкрито провадження у справі, призначено судове засідання, вирішено здійснювати розгляд (формування та зберігання) судової справи у змішаній (паперовій та електронній формі).
Представник позивача до судового засідання не з'явився, був повідомлений належним чином, звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач та її представник ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилися, про день та час слухання справи повідомлені своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не сповістили.
При цьому, судом було направлено судову повістку до електронного кабінету представника відповідача ОСОБА_3 за правилами ч. 5 ст. 130 ЦПК України - вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. Отже, ОСОБА_4 вважається належним чином повідомленою про розгляд справи.
Суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідачів, на підставі наявних у справі письмових доказів, та за згодою позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що не суперечить положенням ст.280 ЦПК України.
Суд, перевіривши матеріали справи, приходить до наступного.
Приписами ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до відповіді ГУ ДМС у Хо від 19.06.2025 ОСОБА_2 змінила прізвище на ОСОБА_4 .
Судом встановлено, що 11.12.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 уклали Кредитний договір № 256601506 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Вказаний договір зберігається у матеріалах справи як у електронній формі так і у письмовій формі.
ОСОБА_2 підписала кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV6J56V. Зокрема, Відповідач увела ідентифікатор у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи та натиснула кнопку «Так», що є підтвердженням підписання договору.
Відповідно до п. 5.4 Кредитного договору, визначається, що у всіх відносинах між Позичальником та Кредитодавцем в якості підпису, Позичальник використовує як електронний підпис одноразовий ідентифікатор, відповідно до Правил та ЗУ «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.
За правилами ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» - такі електронні правочини, а також електронні правочини, щодо яких сторони домовилися про підписання, мають бути підписані за допомогою електронного підпису або електронного цифрового підпису, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису або іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Одночасно з підписанням договору, Товариство відправило на електронну адресу, вказану Відповідачем у Заявці на кредит, електронного листа з повідомленням про успішне підписання кредитного договору та вкладеним в нього примірником електронного договору, у формі що унеможливлює зміну його змісту.
З наданого Позивачем алгоритму укладення кредитного договору вбачається, що без ознайомлення з умовами надання та обслуговування кредитів та правилами про порядок надання коштів у позику, подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим.
Відповідно до п. 1.1 договору кредитодавець зобов'язується надати Позичальникові Кредит у вигляді Кредитної лінії, в розмірі Кредитного ліміту на суму 22000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.
П. 1.3 сторони договору погодили, що кредитодавець надає перший транш за договором у сумі 22000 грн одразу після укладення договору, який має бути повернутий до 10.01.2022
Кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником, а саме до 10.01.2022 (п. 1.7 договору).
Окрім того, при укладені договору погоджено проценту ставку, а саме нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою у розмірі 270,10 процентів річних, що становить 0,74% від суми кредиту за кожен день користування (п. 1.9.1 договору).
Відповідно до п 1.14.1 - орієнтовна загальна вартість кредиту для суми кредиту за першим траншем складає 266884,00 грн та включає в себе загальні витрати за кредитом у вигляді процентів у розмірі 4884 гр.
На виконання умов вказаного Кредитного договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на картковий рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 22000 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 11.12.2021, яке зберігається у матеріалах справи як у електронній формі так і у паперовій формі. У платіжному дорученні зазначено картковий рахунок, на який здійснено переказ грошових коштів №4441-11-хх-хххх-6737.
При цьому, картковий рахунок №4441-11-хх-хххх-6737 було зазначено ОСОБА_2 у заявці на отримання грошових коштів у кредиту від 11.12.2021.
За клопотанням позивача, ухвалою суду, витребувано у АТ «Універсалбанк» інформацію щодо картки 4441-11-хх-хххх-6737.
Так, з наданої АТ «Універсалбанк» відповіді вбачається, що на ім'я ОСОБА_5 емітувалася платіжна картка 4441114413716737 та інші платіжні картки. На картковий рахунок платіжної картки НОМЕР_1 був зарахований платіж у сумі 22000 грн у період з 11.12.2021 по 16.12.2021.
Відповідно до наданої виписки про рух коштів по картці - 11.12.2021 на рахунок ОСОБА_4 зараховано грошові кошти у сумі 22000 грн.
Отже, позивачем належними доказами доведено, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснено перерахування грошових коштів на ім'я ОСОБА_2 .
Позичальник зобов'язався своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені кредитним договором терміни, а також виконати інші свої зобов'язання згідно цього договору.
Згідно із розрахунком заборгованості виданого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», який зберігається у матеріалах справи як у електронній формі так і у паперовій формі, ОСОБА_4 має заборгованість за кредитним договором 54516,00 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості виданого ТОВ «Таліон Плюс», який зберігається у матеріалах справи як у електронній формі так і у паперовій формі, ОСОБА_4 має заборгованість за кредитним договором у сумі 54758,00 грн.
При цьому, у розрахунках заборгованостей у графі «сплачено» відображено суми сплати, проте позивач звертає увагу, що при відступленні права вимоги наявне балансове списаннч грошових коштів від клієнта до фактора відповідно до бухгалтерського обліку, яке жодним чином не стосується сплати заборгованості відповідачем.
Щодо переходу права вимоги за кредитним договором, суд зазначає.
Наявні договору факторингу, додаткові угоди до них, реєстри прав вимог, довідки щодо договорів факторингу, зберігаються з у матеріалах справи тільки в електронній формі.
28.11.2018 між Первісним кредитором та ТОВ «Таліон плюс» укладено Договір факторингу № 28/1118-01 (далі - Договір факторингу 1). У подальшому до Договору факторингу 1 укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу 1.
Первісний кредитор та ТОВ «Таліон плюс» на виконання Договору факторингу 1 підписали Реєстр прав вимоги № 175 від 05.05.2022, за яким від Первісного кредитора до ТОВ «Таліон плюс» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги. Позивачем надано Витяг з Реєстру прав вимог, що містить лише дані Відповідача (інші відомості були приховані за допомогою технічних засобів з метою захисту від неправомірного розповсюдження персональних даних інших осіб).
Для підтвердження факту передачі грошових коштів у розпорядження (фінансування) Первісного кредитора зі сторони ТОВ «Таліон плюс» згідно Договору факторингу 1 саме за відступлення права вимоги у обсязі кредитних договорів, які зазначені у Реєстрі прав вимоги № 175 від 05.05.2022 до Договору факторингу 1 (до якого також входило відступлення права вимоги щодо заборгованості Відповідача по Кредитному договору) позивачем надано Акт звірки взаємних розрахунків та Протокол узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимоги.
05.08.2020 між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Оналйн фінанс» укладено Договір факторингу № 05/0820-01 (далі - Договір факторингу 2).
ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Оналайн фінанс на виконання Договору факторингу 2 підписали Реєстр прав вимоги№ 9 від 30.05.2023 до Договору факторингу 2, за яким від ТОВ «Таліон плюс» до ТОВ «Оналайн фінанс» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги. Позивачем надано Витяг з Реєстру прав вимог, що містить лише дані Відповідача (інші відомості були приховані за допомогою технічних засобів з метою захисту від неправомірного розповсюдження персональних даних інших осіб).
29.05.2025 між ТОВ «Оналайн фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено Договір факторингу № 29/05/25-Е (далі - Договір факторингу 3) відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором.
Відповідно до Реєстру Боржників № б/н від 29.05.2025 за Договором факторингу 3 від ТОВ «Оналайн фінанс'до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 54 758,00 грн. Як зазначає позивач - Реєстр Боржників містить інформацію щодо великої кількості позичальників, із зазначенням персональних даних інших фізичних осіб, які не мають відношення до предмета позову, Позивачем надано Витяг з Реєстру Боржників, що містить лише дані Відповідача (інші відомості були приховані за допомогою технічних засобів з метою захисту від неправомірного розповсюдження персональних даних інших осіб).
Факт переходу прав вимог за кредитними договорами, які зазначені у Реєстрі Боржників № б/н від 29.05.2025 до Позивача підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу 3.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, за факторинговими договорами право вимоги за кредитним договором, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_6 , перейшло до ТОВ «ФК «Ейс».
При цьому матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_7 була повідомлена про зміну кредитора за кредитним договором, проте неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі. Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеною у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі за № 361/2105/16-ц та від 06 лютого 2018 року у справі за № 278/1679/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі за № 667/11010/14-ц.
За змістом ч.1ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 611 ЦК України уразі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
ч. 1 ст.1048 та ч. 1ст.1054 ЦК України передбачають, що кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Отже, припис абзацу 2 ч.1ст.1048ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Згідно статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Таким чином, позивачем доведено суму заборгованості ОСОБА_4 за тіло кредитом становить 22 000 грн.
Даних, що відповідач у добровільному порядку нараховану заборгованість за кредитним договором погасила, матеріали справи не містять, а відповідачем не надано.
Що стосується відсотків у сумі 32758 грн.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 611 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання боржником визначені у статтях 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов'язують його сплатити суму боргу кредитору.
При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№ 202/4494/16-ц).
Сторонами було погоджено, що відсотки за користування кредитом становлять 0,74% в день.
При цьому, умовами договору визначено, що користування кредитом становить 30 днів.
Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У зазначеній постанові Верховний Суд сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання».
Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред'явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Вказаний висновок підтримано у постановах Верховного Суду у справах № 296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року, № 912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, № 910/18943/20 від 27 липня 2021 року.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Враховуючи наведене, оскільки договором кредиту визначено конкретні умови надання кредиту, його розмір; процентну ставку, строк користування кредитом, то нарахування і стягнення процентів за користування кредитом поза визначеним договором строком кредитування суперечить вимогам ЦК України та вищевикладеним висновкам Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення з боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Звертаючись до суду із цим позовом, ТОВ «ФК «Ейс» не заявляло вимоги про застосування судом ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Умови договору мають бути чіткими і зрозумілими. При стягненні заявленої позивачем заборгованості за нарахованими процентами необхідно ґрунтуватися на чітко обумовлених між контрагентами умовах договору, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування саме у 30 днів, а не двозначними умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму вартості кредиту. Такий механізм не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наданої випискою по рахунку підтверджується, що нарахування відсотків здійснювалося поза межами кредитного договору, а саме строк дії договору з 11.12.2021 по 10.01.2022, в той час як нарахування відсотків здійснено після 10.01.2022.
У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягають стягненню відсотки за період з 11.12.2021 по 10.01.2022, тобто в межах строку дії договору, який погоджений сторонами при укладенні договору.
За таких обставин, суд, реалізуючи свій процесуальний обов'язок уважає за необхідне навести власний розрахунок заборгованості за відсотками за кредитним договором № 256601506.
Сторонами погоджено, що денна процента ставка становить 0,74%, сума заборгованості 22000 грн, строк договору 30 днів, отже сума процентів 4884 грн (22000 грн*0,74%*30 днів).
Щодо паспорту споживчого кредиту, який надано позивачем.
Термін «паспорт споживчого кредиту» визначається у ЗУ «Про споживче кредитування» в розділі II «Інформаційне забезпечення договору про споживчий кредит та дії, що передують його укладенню» та у Додатку 1 зі стандартизованою формою такого паспорта. Приписи про умови договору про споживчий кредит, його форму, порядок укладення та розірвання визначені у розділі ІІІ «Договір про споживчий кредит» цього Закону.
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1734-VIII)).
З огляду на ці приписи паспорт споживчого кредиту є довідкою для споживача про умови кредитування, з якими банк зобов'язаний його ознайомити для прийняття споживачем усвідомленого рішення про наступне укладення кредитного договору.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2021 року у справі № 201/10403/19 вказано, що положення Закону № 1734-VIII допускають те, що укладення договору про споживчий кредит може бути пов'язане з необхідністю отримання споживачем додаткових чи супутніх послуг кредитодавця або третіх осіб, але вимагають, щоби відомості про це були відображені у паспорті споживчого кредиту, з яким кредитодавець має ознайомити позичальника у письмовій формі до укладення договору про споживчий кредит. Інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, зокрема розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються за невиконання зобов'язання за договором про споживчий кредит, має бути зазначена у такому договорі.
Враховуючи, що Паспорт споживчого кредиту є інформацією, тобто довідкою для споживача, дана інформація, яка зазначена у паспорті, не може бути взята судом до уваги як доказ підтвердження конкретних умов кредитування.
Що стосується витрат на правову допомогу.
У позовній заяві ТОВ «ФК «Ейс» просив стягнути з ОСОБА_4 витрати на правничу допомогу: у розмірі 7 000 грн.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
На підставі п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Судові витрати на правничу допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.
Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.
За нормами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137ЦПК України).
Нормою ч. 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.
Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі№ 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Як вбачається з матеріалів справи інтереси ТОВ «ФК «Ейс» в суді представляв адвокат Тараненко А.І. на підставі договору про надання правничої допомоги №29/05/25-01 від 29.05.2025, додаткової угоди до договору.
П. 1.1 клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до п. 3.1 договору - отримання винагороди адвокатським бюро за надання правничої допомоги відбувається у формі гонорару.
З акту приймання - передачі надання послуг вбачається, що ТОВ «ФК «Ейс» прийняло, а адвокатське бюро виконало такі послуги: складання позовної заяви - 5000 грн, вивчення матеріалів справи - 1000 грн, підготовка та складання адвокатського запиту - 500 грн, підготовка та подача клопотань 500 грн. .
При визначенні розміру судових витрат, що підлягають відшкодуванню, суд виходить з того, що справа про стягнення заборгованості за кредитним договором для кваліфікованого юриста не є спором значної складності, не потребує дослідження великого обсягу доказів та залучення багатьох учасників. У провадженні адвоката перебуває значна кількість аналогічних справ, тобто вони є типовими. Ціна позову складає 54758 грн. Адвокатом складено один процесуальний документ - позовну заяву, що не є великими за обсягом та складними за змістом. У судових засіданнях адвокат участі не брав, справу розглянуто без участі сторін, а також позов задоволено частково лише на суму 26884 грн.
Отже, враховуючи, з урахуванням категорії справи, рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин, обсягу наданих позивачу послуг з правничої допомоги, змісту поданих процесуальних документів, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, їхньої дійсності та необхідності, суд дійшов висновку, що справедливим буде стягнення з ОСОБА_4 на користь товариства в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 3000 грн.
За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно до задоволених вимог. Позивачем визначено ціну позову 54758 грн (100%), позов задоволено на 26884 грн, що становить 49,1%. При звернені до суду сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн (100%), оскільки позов задоволено на 49,1% з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1189,40 грн (2422,40 грн*49,1%).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 12, 19, 81, 133, 141, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 258, 553, 554, 526, 549, 610-612, 625, 1050, 1054 ЦК України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість по кредиту 22000 грн, відсотки -4884 грн, витрати на правову допомогу 3000 грн, сплачений судовий збір - 1189,40 грн, а всього 31073 (тридцять одна тисяча сімдесят три) грн 40 коп.
У задоволені іншої частини позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
До визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до або через Харківський апеляційний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони:
Позивач - ТОВ «ФЕ «Ейс», ЄДРПОУ 42986956, м. Київ, Харківське шосе, 19, оф. 2005, 02090.
Відповідач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована АДРЕСА_1 .
Суддя: І.В. Семіряд