Справа № 638/22358/24
Провадження № 2/638/2079/25
23 жовтня 2025 року м. Харків
Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
головуючої судді - Яковлевої В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Сікорського А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_3 про стягнення суми коштів за утримання майна
22 листопада 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського (Дзержинського) районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_3 про стягнення суми коштів за утримання майна.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . Співвласниками вказаного об'єкту на праві спільної часткової власності є його колишня дружина ОСОБА_3 загальною часткою 5/6 від зазначеного майна та мати останньої - ОСОБА_2 , яка володіє його 1/6 частки.
Позивач вказує, що з 19.11.1999 відповідач знята з реєстраційного обліку за вказаною адресою і не проживає в ньому за не з'являється там взагалі, і відповідно не бере участі в утриманні будинку, не сплачує комунальні послуги.
При цьому, враховуючи строки позовної давності, зазначає, що за період з січня 2022 року по листопада 2024 року відповідач не проводила жодної оплати з утримання житла і між позивачем та відповідачем не досягнуто згоди щодо відшкодування витрат по його утриманню.
У свою чергу, позивачем ОСОБА_1 за вказаний період здійснено оплату житлово-комунальних послуг на загальну суму 23703,28 грн, а 22.11.2021 було укладено договір підряду на ремонт та відновлення систем опалювання та водопостачання будинку, що вийшло з ладу, за зазначеною адресою, відповідно до якого було сплачено авансовий внесок у сумі 450 тис грн. Після закінчення ремонту 11.11.2023 було підписано акт виконаних робіт з підрядником по виконанню усіх передбачених робіт і позивачем сплачено кошти в сумі 847775,90 грн включно з вартістю матеріалів та обладнання з урахуванням авансового внеску.
Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача 3950,55 грн комунальних послуг та 141295,99 грн за проведення вказаних ремонтних робіт та всього 145246,54 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивач та його представник у судове засідання не з'явилися, представник позивача подав заяву, у якій просив розгляд справи провести за його відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити. Проти ухвалення заочного рішення по справі не заперечує.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином у встановленому законом порядку відповідно до вимог статті 128 ЦПК України. Причини неявки суду не повідомила, заяву про розгляд справи за його відсутності та відзив на позовну заяву суду не надала.
Третя особа у судове засідання не з'явилася, подала заяву, у якій просила розгляд справи провести за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити. Проти ухвалення заочного рішення по справі не заперечує.
Разом з тим, поштове рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення повернулося на адресу Шевченківського районного суду м. Харкова з відміткою- «адресат відсутній за вказаною адресою».
При цьому про зміну місця проживання відповідач. суд не повідомляв. Дані щодо будь-якої іншої адреси місця проживання, в матеріалах справи також відсутні.
Довідка поштового відправлення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку з «адресат відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду справи. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18, та постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-185св23).
Згідно частини 5 статті 128 ЦПК України, судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Таким чином, відповідач про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином відповідно до вимог статті 128 ЦПК України.
Відповідачем у встановлений частиною сьомою статті 178 ЦПК України строк не подано до суду відзив на позовну заяву, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено частиною восьмою статті 178 ЦПК України.
Відповідно до вимог статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
Відповідно до частини четвертої статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу (частина перша статті 281 ЦПК України).
Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, повідомлений належним чином про дату, час і місце розгляду справи відповідач в судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не подав, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача, та, зі згоди позивача, на підставі ухвали суду, провести заочний розгляд справи.
Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, як кожен окремо так і у їх сукупності, суд доходить таких висновків:
Згідно ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав №366228755 ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить 4/6 частини будинку загальною площею 106,3 м за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9).
Разом з тим з свідоцтва про право на спадщину за законом від 08.02.2023 року, виданого державним нотаріусом Зміївської ДНК Харківської області, вбачається, що ОСОБА_3 належить спадщина у розмірі 1/6 частини будинку загальною площею 106,3 м за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10).
Отже, всього ОСОБА_3 належить 5/6 частини вищевказаного будинку (4/6+1/6=5/6).
В свою чергу, згідно записів у свідоцтві про право на спадщину по закону від 19.09.1974 року, ОСОБА_2 належить 1/6 частини будинку загальною площею 106,3 м за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12).
Отже, співвласниками зазначеного будинку є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а тому останні зобов'язані здійснювати оплату наданих житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом.
Водночас, позивач ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.2).
При цьому в матеріалах справи відсутні докази того, що останній є співвласником будинку за вищевказаною адресою.
Разом із тим, матеріали справи не містять і доказів того, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Більш того, ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру №1912513 від 21.10.2025.
При цьому судом дійсно встановлено, що згідно досліджених судом квитанцій ОСОБА_1 здійснено оплату житлово-комунальних послуг на загальну суму 23703,28 грн, а 22.11.2021 було укладено договір підряду на ремонт та відновлення систем опалювання та водопостачання будинку, що вийшло з ладу за зазначеною адресою, відповідно до якого було сплачено авансовий внесок у сумі 450 тис грн. Після закінчення ремонту 11.11.2023 було підписано акт виконаних робіт з підрядником по виконанню усіх передбачених робіт і позивачем сплачено кошти в сумі 847775,90 грн включно з вартістю матеріалів та обладнання з урахуванням авансового внеску (а.с.13-27).
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Конституції України, ч. 4 ст. 319 ЦК України при здійсненні права власності визначається, що власність зобов'язує.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Згідно із ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Частиною 1 ст. 322 ЦК України визначено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно із статтею 360 ЦК України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Таким чином, сторони в силу вимог статей 322, 360 ЦК України зобов'язанні утримувати майно, що їм належить, та брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна.
Участь кожного співвласника у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна означає необхідність несення витрат, які є об'єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані, тобто для підтримання його технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних, ергономічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості.
Кожен співвласник зобов'язаний брати участь в у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто із співвласників укладає правочин або здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Виходячи зі змісту цих норм, у разі ухилення співвласника від участі у витратах на утримання спільної власності, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно й вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутися до суду з позовом про примусове стягнення зі співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна.
У свою чергу, такий співвласник може висунути відповідні заперечення, вважаючи здійснені співвласниками витрати надмірними або зайвими.
Також суд зазначає, що правовідносини з приводу користування та утримання будинком (квартирою), у тому числі тих, що належать громадянам на праві власності, регулюються, зокрема, .Законом України «Про житлово-комунальні послуги»
Так, предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Отже, витрати на послуги з утримання будинку та прибудинкової території, постачання теплової енергії, централізованого водопостачання та водовідведення, з постачання та розподілу електричної енергії є об'єктивно необхідними для належного функціонування спільного майна та збереження його експлуатаційних якостей, які відповідно до ст. 360 ЦК України визначаються як витрати на управління, утримання і збереження спільного майна та покладаються на співвласника відповідно до його частки у праві спільної часткової власності.
Згідно із положеннями ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Статтею 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Згідно з п.7 Правил користування приміщеннями житлових будинків (в чинній редакції, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2006 року за № 45) власник та наймач (орендар) квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 13 березня 2019 року у справі №521/3743/17-ц та від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц, від 13 грудня 2018 року у справі № 592/3181/16-ц.
Таким чином співвласник спільної часткової власності повинен нести відповідні витрати по утриманню спільного майна.
Разом з тим, згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають також із дій осіб, які породжують ці права та обов'язки, і такою дією є реальне надання послуг та їх отримання відповідачем, як співвласника квартири, яку він зобов'язаний внаслідок цього утримувати.
Укладення чи не укладення вказаного договору не має правового значення для вирішення вказаного спору, оскільки кожний співвласник несе зобов'язання за послуги з утримання квартири пропорційно його частки співвласника.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов'язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).
Як було зазначено вище, судом встановлено, що ОСОБА_1 оплачувалися комунальні послуги, було профінансовано ремонт і відновлення систем опалювання та водопостачання квартири за вказаною адресою. Але, зазначивши, що позивач мешкає за вказаною адресою, водночас, звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, що він є співвласником зазначеного будинку.
Таким чином, позивач не довів наявності обставин, що дають йому законні підстави для звернення безпосередньо до суду з позовом про примусове стягнення з іншого співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети, оскільки, з огляду на наведені вище приписи, співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги в порядку регресу) пропорційно своєї частки співвласника.
Натомість судом не встановлено, що ОСОБА_1 є співвласником або ж зареєстрований за вказаною адресою.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічна норма міститься ч. 1 ст. 81 ЦПК України.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновок Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).
Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу наданого позивачем окремо, а також в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_3 про стягнення суми коштів за утримання майна не підлягає задоволенню.
У відповідності до статті 141 ЦПК України у зв'язку з відмовою у задоволенні позову, плачений судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст. 10, 12, 13, 76, 81, 131, 141, 223, 258, 259, 263-265, 273-274, 279, 280-282, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_3 про стягнення суми коштів за утримання майна - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб - адресою: http://dg.hr.court.gov.ua/sud2011/на Офіційному веб - порталі судової влади України.
Повний текст рішення складено 23 жовтня 2025 року.
Суддя В.М. Яковлева