Справа № 555/948/25
Номер провадження 2/555/577/25
16 жовтня 2025 року м.Березне
Березнівський районний суд Рівненської області в складі:
головуючої судді - Мельничук Н. В.
за участю секретаря судового засідання Кравчук С. Я.,
представника позивача, адвоката Середи О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Березне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
І. Стислий виклад позиції позивача.
Позивач в обґрунтування заявлених вимог покликається на те, що позивачка та відповідач з 02 серпня 2008 року перебували у шлюбі, зареєстрованому Моквинською сільською радою Березнівського району Рівненської області згідно свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 , актовий запис №6. Шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 21.01.2025 року у цивільній справі №555/2889/24. Від даного шлюбу позивачка та відповідач мають двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Неповнолітні діти проживають та зареєстровані разом з позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 . У період шлюбу, відповідачу на підставі рішення Моквинської сільської ради від 25 лютого 2011 року №50 видано державний акт серії ЯК №282061 від 01.03.2012 року на право власності на земельну ділянку площею 0,1498 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд з кадастровим номером 5620487001:01:003:0099, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 . У подальшому, відділом містобудування та архітектури Березнівської районної державної адміністрації, 03 жовтня 2014 року видано будівельний паспорт на забудову присадибної ділянки реєстраційний №231, який передбачає будівництво житлового будинку та господарської будівлі. Про початок виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1 , відповідач повідомив Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області 02 грудня 2014 року №РВ062143360186. Подружжя, під час шлюбу за спільні кошти побудували домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку загальною площею 138.1 кв. м та житловою площею 75,8 кв. м, що підтверджується технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №69448077, право власності на спірне домоволодіння зареєстровано одноосібно за відповідачем як забудовником 23.09.2016 року на підставі декларації від 01.03.2016 року №РВ142160610628 про готовність до експлуатації об'єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта та технічного паспорта від 21.12.2015 року. Згідно звіту про оцінку майна №18-250401-012 від 01 квітня 2025 року вартість частини спірного житлового будинку становить 1 148 144, 77 гривень та звіту про грошову оцінку земельної ділянки №18-250401-016 вартість частини земельної ділянки складає 142 925, 44 гривень. Між подружжям виник спір щодо поділу зазначеного житлового будинку. Позивачка намагалась поділити будинок за взаємною згодою шляхом укладення договору поділу, що підлягає нотаріальному посвідченню, однак відповідач вважає, що будинок належить лише йому і вона на нього не має ніякого права. Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 5620487001:01:003:0099 є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки був побудований під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а тому може бути поділений між ними, враховуючи принцип рівності часток подружжя. Просить визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок загальною площею 138.1 кв. м та житловою площею 75,8 кв. м, який знаходиться на земельній ділянці площею 0,1498 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд з кадастровим номером 5620487001:01:003:0099, за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за позивачкою право власності на частину житлового будинку, який знаходиться на земельній ділянці площею 0.1498 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд з кадастровим номером 5620487001:01:003:0099 за адресою: АДРЕСА_1 , визнати за позивачкою право власності на частину земельної ділянки площею 0.1498 га. з кадастровим номером 5620487001:01:003:0099. Також просить стягнути з відповідача на користь позивачки судові витрати пов'язані із розглядом справи, які складаються з витрат на професійну допомогу та витрати зі сплати судового збору.
ІІ. Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.
07 травня 2025 року позовна заява була прийнята до розгляду та відкрите загальне позовне провадження у справі.
Ухвалою суду від 29 травня 2025 року було закрито підготовче судове засідання у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Березнівським районним судом Рівненської області у даній справі винесено заочне рішення від 16 червня 2025 року відповідно до якого вирішено визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок загальною площею 138.1 кв. м та житловою площею 75,8 кв. м, який знаходиться на земельній ділянці площею 0,1498 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд з кадастровим номером 5620487001:01:003:0099, за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку, який знаходиться на земельній ділянці площею 0.1498 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд з кадастровим номером 5620487001:01:003:0099 за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки площею 0.1498 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд з кадастровим номером 5620487001:01:003:0099 за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 12 910 (дванадцять тисяч дев'ятсот десять) гривень 70 копійок; в решті позовних вимог відмовити.
Березнівським районним судом Рівненської області у даній справі винесено додаткове рішення від 08 липня 2025 року відповідно до якого вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані з наданням професійної правничої допомоги в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.
Ухвалою суду від 10 вересня 2025 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення у справі № 555/948/25 від 16 червня 2025 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено. Заочне рішення від 16.06.2025 року по справі № 555/948/25 скасовано, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Будь-які заяви чи клопотання щодо проведення процесуальних дій, в тому числі забезпечення позову, забезпечення доказів у справі, учасниками справи не заявлялися.
У судовому засіданні представник позивача, адвокат Середа О.В. позов підтримала, просила задовольнити з підстав та обгрунтувань наведених у ньому.
Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив, заяв чи клопотання до суду не скерував.
Представник відповідіча, адвокат Білоконь Р.А. у судове сзасідання не з'явився, про дату час та місце судового розгляду повідомлявся у встановленому законом порядку, будь яких заяв, чи клопотань від нього на адресу суду не надходило.
Суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, а тому суд приходить до переконання про наявність законних підстав для вирішення спору по суті з ухваленням рішення. При цьому суд наголошує, що основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
ІІІ. Встановлені судом фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.
Відповідно до ч.2 ст.191, ч.3 ст.223 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи, при цьому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, в т.ч. якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
02 серпня 2008 року між позивачкою та відповідачем був укладений шлюб, який був зареєстрований Моквинською сільською радою Березнівського району за актовим записом №6, що підтверджується копією Свідоцтва про одруження Серія НОМЕР_2 від 02.08.2008 року, видане Моквинською сільською радою Березнівського району Рівненської області ( копія свідоцтва додається).
Шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 21.01.2025 року у цивільній справі №555/2889/24.
Від даного шлюбу позивачка та відповідач мають двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_3 видане Моквинською сільською радою Березнівського р-ну Рівненської області від 18 грудня 2008 року) та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_4 видане Моквинською сільською радою Березнівського р-ну Рівненської області від 25 лютого 2010 року), копія свідоцтв про народження додається.
Неповнолітні діти проживають та зареєстровані разом з позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою №224 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, копія довідки додається.
У період шлюбу, відповідачу на підставі рішення Моквинської сільської ради від 25 лютого 2011 року №50 видано державний акт серії ЯК №282061 від 01.03.2012 року на право власності на земельну ділянку площею 0,1498 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд з кадастровим номером 5620487001:01:003:0099, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 .
У подальшому, відділом містобудування та архітектури Березнівської районної державної адміністрації, 03 жовтня 2014 року видано будівельний паспорт на забудову присадибної ділянки реєстраційний №231, який передбачає будівництво житлового будинку та господарської будівлі. Про початок виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1 , відповідач повідомив Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області 02 грудня 2014 року №РВ062143360186.
Подружжя, під час шлюбу за спільні кошти побудували домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку загальною площею 138.1 кв. м та житловою площею 75,8 кв. м, що підтверджується технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №69448077, право власності на спірне домоволодіння зареєстровано одноосібно за відповідачем як забудовником 23.09.2016 року на підставі декларації від 01.03.2016 року №РВ142160610628 про готовність до експлуатації об'єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта та технічного паспорта від 21.12.2015 року.
З метою проведення експертної оцінки майна, а саме житлового будинку, Позивачка звернулася до ТОВ «СВМ БІЗНЕС ГРУП», які мають відповідну ліцензію та сертифікат на проведення експертної грошової оцінки житлового будинку.
Також позивачем було замовлено Звіт про оцінку земельної ділянки, яку здійснював той самий сертифікований суб'єкт оцінювання.
Згідно звіту про оцінку майна №18-250401-012 від 01 квітня 2025 року вартість частини спірного житлового будинку становить 1 148 144, 77 гривень та звіту про грошову оцінку земельної ділянки №18-250401-016 вартість частини земельної ділянки складає 142 925, 44 гривень.
Тобто, як вбачається з вищенаведеного, зазначене майно набуте сторонами під час шлюбу, а тому вважається їхньою спільною сумісною власністю.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.
Частина 3 статті 368 Цивільного кодексу України трактує, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтями ч.1 ст. 60, 63, ч.1 ст. 69, ч.1 ст.70СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно ч.1 ст.61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 163СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 ст.69СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Статтею 71СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Згідно абзацу першого пункту 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. №11, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна,що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Згідно із частинами другою та третьою статті 372 Цивільного кодексу України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Крім того, рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного, сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі (п. 30 Постанови).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній, власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Відповідно до частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
Визначена позивачем вартість спірного майна відповідачем не заперечувалась, будь-яких заяв по суті справи він до суду не подавав.
Виходячи з викладеного вище, за результатами розгляду справи суд дійшов висновку, про необхідність поділу наявного у сторін майна подружжя виходячи із рівності часток подружжя (по частці кожному). Отже, позов підлягає задоволенню.
Задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі, згідно ст. 141 ЦПК України, слід стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 12 910 грн. 70 коп.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи.
Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України, у відповідності до ч. 1, 2 якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України).
При розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Згідно пункту 25 постанови Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20 зауважено, що: «Судова колегія зазначає, що КАС України (та відповідно, ЦПК України) у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.»
У матеріалах справи міститься договір про надання правничої допомоги та представництва інтересів від 18.03.2025 року, ордер на надання правничої допомоги ОСОБА_1 , акт про фактично надані послуги до Договору про надання правничої допомоги та представництво інтересів від 18.03.2025 року за період 18.03.2025 - 16.06.2025, акт надання послуг №б/н від 16.06.2025 року (надання послуг за договором від 18.03.2025 року, к-ть 7 год, вартість 1500 , сума 10 500 грн., знижка 500 грн., загальна вартість робіт (послуг ) склала 10 000 гривень).
Згідно із ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано до суду: договір про надання правничої допомоги та представництва інтересів від 18.03.2025 року, ордер на надання правничої допомоги Мороз Наталії Григорівні, акт про фактично надані послуги до Договору пронадання правничої допомоги та представництво інтересів від 18.03.2025 року за період 18.03.2025 - 16.06.2025, акт надання послуг №б/н від 16.06.2025 року.
У постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №756/2114/17 «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі №362/3912/18 (провадження № 61-15005св 19) та від 30 вересня 2020 року в справі №201/14495/16-ц (провадження № 61 -22962св 19) викладено правовий висновок про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Вирішуючи питання про стягнення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що наявні у матеріалах справи: договір про надання правничої допомоги та представництва інтересів від 18.03.2025 року, ордер на надання правничої допомоги ОСОБА_1 , акт про фактично надані послуги до Договору про надання правничої допомоги та представництво інтересів від 18.03.2025 року за період 18.03.2025 - 16.06.2025, акт надання послуг №б/н від 16.06.2025 року є достатньою підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу, однак із врахуванням положень ст.137 ЦПК України.
Враховуючи зазначене, з урахуванням складності справи та виконаних робіт, принципу співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про необхідність стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 гривень.
Керуючись ст. 60, 61, 70, 72 Сімейного кодексу України, ст. ст. 133, 137, 141, 368, 372 Цивільного кодексу України, постановою Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.ст. 5, 13, 76, 258, 259, 263, 265, 268, 280-282 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити .
Визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок загальною площею 138.1 кв. м та житловою площею 75,8 кв. м, який знаходиться на земельній ділянці площею 0,1498 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд з кадастровим номером 5620487001:01:003:0099, за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку, який знаходиться на земельній ділянці площею 0.1498 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд з кадастровим номером 5620487001:01:003:0099 за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки площею 0.1498 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд з кадастровим номером 5620487001:01:003:0099 за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 12 910 (дванадцять тисяч дев'ятсот десять) гривень 70 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані з надання професійної правничої допомоги в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Рівненського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони та інші учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 .
Суддя: Мельничук Н. В.