Дата документу 22.10.2025Справа № 554/11318/25
Провадження № 2-а/554/160/2025
22 жовтня 2025 року м. Полтава
Шевченківський районний суд міста Полтави в складі:
головуючого судді - Материнко М.О.
за участю секретаря судових засідань - Кашуби В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Полтаві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання постанови протиправною та скасування постанови
встановив:
Позивач звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, і свої вимоги обґрунтовує тим, що 12 липня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 винесено постанову за справою про адміністративне правопорушення №1171 за ч. 3 ст. 2101 КУпАП, якою на позивача ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 гривень.
Позивач вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 2101 КУпАП, а постанова є необґрунтованою та незаконною, а тому підлягає скасуванню, оскільки він не вчиняв адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 2101 КУпАП, а відповідачем всупереч вимогам ст.245, 280 КУпАП при винесенні оскаржуваної постанови не було належним чином з'ясовано чи було вчинене адміністративне правопорушення, чи наявна вина у вчиненні такого правопорушення та не дотримано процесу розгляду справи щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності. А тому просив суд постанову начальника ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 №1171 від 12 липня 2025 року про накладення адміністративного стягнення на позивача за ч. 3 ст. 2101 КУпАП, за якою накладено стягнення у виді штрафу в сумі 17 000,00 грн. скасувати та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Прохав поновити строк звернення до суду у зв'язку з наявністю поважних причин, що унеможливили подання позову у встановлений законом строк, а саме перебуванням на стаціонарному лікуванні, що підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 8129 КП «2-а міська клінічна лікарня ПМР» м. Полтава, а також необхідністю звернення за правничою допомогою до адвоката для належної підготовки та оформлення документів з метою забезпечення ефективного захисту своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою суду від 04.08.2025 року відкрито позовне провадження по справі.
Позивач у судове засідання не з'явився, про час та дату судового розгляду був повідомлений належним чином. Представник позивача - адвокат Листопад О.А. направила до суду заяву про розгляд справи без її участі, прохала задовольнити позовну заяву в повному обсязі.
Представник Відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
ІНФОРМАЦІЯ_2 правом подання відзиву на позовну заяву не скористався, що не перешкоджає розгляду справи в силу приписів ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).
Суд вважає за можливе провести розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Суд, вивчивши та дослідивши зібрані по справі докази, дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що 12 липня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 винесено постанову за справою про адміністративне правопорушення №1171, якою позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 2101 КУпАП.
В постанові за справою про адміністративне правопорушення №1171 зазначено, що військовозобов'язаний ОСОБА_1 , 29.06.2025 року не з'явився за повісткою №4031240 для уточнення даних. Про поважну причину неявки повідомлено також не було.
Повістку було відправлено засобами поштового зв'язку КТ «УКРПОШТА» рекомендованим повідомленням. Своїм діянням порушив п.3 ст.22 ЗУ Про «мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п.21 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» затвердженого Постановою КМУ № 560 від 16.05.2024 року, за що передбачена адміністративна відповідальність визначена ч.3 ст. 2101 КУпАП.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Посадові особи, винні в порушенні законів України та інших нормативно-правових актів з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації, а також громадяни за невиконання своїх обов'язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно із законом (ч. 2 ст. 26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до статті 1 Закону України № 389-VІІІ від 12 травня 2015 року «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, що затверджений Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України введений воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався, і продовжує свою дію на час розгляду справи.
Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Виходячи із вищевикладеного вбачається, що починаючи з 24 лютого 2022 року і до теперішнього часу в Україні діє режим воєнного стану, який є особливим періодом.
Відповідно до ст. 235 КУпАП Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211, крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень
Відповідно до вимог ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 7 КУпАП встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Згідно з ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 251 КУПАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Статтями 33, 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинене адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Нормами ст.ст. 72,73 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновків експертів.
Суд зазначає, що в постанові за справою про адміністративне правопорушення №1171 від 12 липня 2025 року відсутні жодні посилання на документ (процесуальний документ), що підтверджує факт вчинення правопорушення, а саме в даному випадку, на протокол про адміністративне правопорушення. За даних підстав важко відслідкувати правомірність винесеної постанови, оскільки не відомо чи узгоджується протокол зі змістом постанови №1171 від 12 липня 2025 року.
У постанові за справою про адміністративне правопорушення №1171 відсутні фактичні дані та належні докази, на яких ґрунтується встановлення адміністративного правопорушення. Посилання на будь-які інші докази, що підтверджували б факт вчинення Позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у оскаржуваній постанові відсутні.
Фактичні докази на підтвердження вчинення Позивачем адміністративного правопорушення відсутні також у зв'язку з тим, що Позивач не отримував повістку №4031240 для уточнення облікових даних. Водночас Відповідачем до суду не надано належних та достатніх доказів того, що вказана повістка була надіслана (вручена) Позивачу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року №?3633-IX були внесені зміни до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зокрема в частині встановлення обов'язку щодо уточнення персональних даних військовозобов'язаними та резервістами.
Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України Про «мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
Згідно п. 22 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» затвердженого Постановою КМУ № 560 від 16.05.2024 року передбачено, що резервісти та військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані (адресу місця проживання, номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інші персональні дані) через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або місцезнаходження чи відповідному підрозділі розвідувальних органів України, Центральному управлінні або регіональному органі СБУ.
З наданих Позивачем витягів з електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного та резервіста «Резерв+» від 11 вересня 2024 року (час формування - 12:56), 18 червня 2025 року (20:32), 12 липня 2025 року (11:13) та 13 липня 2025 року (13:48) вбачається, що військово-облікові дані Позивача оновлені вчасно, що підтверджується відповідним записом «дані уточнено вчасно» із зазначенням дати уточнення - 18.05.2024 року.
Тобто, Відповідач, всупереч вимогам чинного законодавства, безпідставно притягнув позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за правопорушення, яке ним фактично не вчинялося. Військово-облікові дані позивача були уточнені вчасно через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста «Резерв+», що підтверджується відповідними витягами, сформованими у встановленому порядку.
Винесення постанови за справою про адміністративне правопорушення №1171 від 12 липня 2025 року є помилковим, оскільки Відповідачу було достеменно відомо про факт вчасного уточнення військово-облікових даних позивачем, однак, попри це, ним було прийнято постанову щодо неявки для уточнення даних, які вже були оновлені одним із способів, передбачених пунктом 22 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 року, а саме через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста «Резерв+».
Суд звертає увагу, що суть адміністративного правопорушення повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП або нормах інших нормативно-правових актів, якими передбачена відповідальність за вчинення чітко визначених протиправних дій. В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації
Пунктом 8 цього Положення № 154 визначено завдання територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів із взяття громадян України на військовий облік призовників, направлення громадян України для проходження базової військової служби, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Абзацом 11 пункту 9 Положення № 154 передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).
Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про військовий облік і військову службу» військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Основним завданням Реєстру є ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів».
Відповідно до ч. 8 ст. 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи Служби зовнішньої розвідки України та розвідувального органу Міністерства оборони України.
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
До персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать, зокрема: місце проживання та місце перебування; відомості про сімейний стан особи та членів її сім'ї (прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), а також дітей); відомості про зайнятість (код ЄДРПОУ та місцезнаходження підприємства, установи, організації, місце роботи, посада, стаж роботи) (ст. 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів»).
Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», для формування бази даних Реєстру Центральна виборча комісія, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, подають шляхом електронної взаємодії Держателю Реєстру відомості, передбачені статтею 7 цього Закону, стосовно усіх громадян України віком від 18 до 60 років. До Реєстру вносяться відомості, визначені статтею 6 цього Закону, одержані від призовників, військовозобов'язаних та резервістів або шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені частиною третьою статті 14 цього Закону.
Суд наголошує, що відповідач також мав можливість отримати персональні дані позивача шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, а тому в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 2101 КУпАП.
Згідно ст.77 ч.2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Тобто, саме відповідач зобов'язаний обґрунтувати правомірність складення оскаржуваної постанови.
У силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Відповідачем не надано жодних доказів до оскаржуваної постанови, які підтверджували б зазначені в них обставини порушень з боку позивача.
За таких умов, сама лише постанова про адміністративне правопорушення без надання доказів на підтвердження обставин, викладених у ній, не дає підстав вважати, що рішення відповідача є правомірним та вказують на те, що відповідач таке рішення прийняв необґрунтовано.
У відповідності до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суд зазначає, що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень процесуального законодавства покладено на відповідача, як на суб'єкта владних повноважень. Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, за яке він притягнутий до відповідальності.
Із змісту рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010 вбачається, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Відповідно до закріпленого у ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Положеннями статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зобов'язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" N 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. the UnitedKingdom), п. 161, Series A заява N 25).
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріпленні положення, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
У той же час, у справі «Barbera, Messeguand Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Пункт третій частини 3статті 286 КАС України визначає, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Вказане означає, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі п.1 ст.247 КУпАП - за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 2101 КУпАП.
Враховуючи задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача, в сумі 605,60 грн,
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2,5,8,9,77,90,139,159,229,241-246,255,268,269,286,288,293,294,297 КАС України, суд
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) про визнання протиправною та скасування постанови за справою про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) ОСОБА_2 за № 1171 від 12.07.2025 рокупро притягнення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст.2101 КУпАП та накладення на ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) штрафу у сумі 17000,00 грн., а провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.2101 КУпАП.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 605,60 грн.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення суду виготовлено 23.10.2025 року.
Суддя Материнко М.О.