20 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/13273/24 пров. № А/857/34599/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Гуляка В.В.
Ільчишин Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року у справі № 460/13273/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
місце ухвалення судового рішення м. Рівне
Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження
суддя у І інстанціїМаксимчук О.О.
дата складання повного тексту рішення12 грудня 2024 року
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
У листопаді 2024 року до Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач) у якій позивач просив суд:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 26 вересня 2024 року №124150004641 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку із досягненням пенсійного віку;
зобов'язати відповідача зарахувати трудовий стаж роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 15.07.1979, а саме: з 1979-1980, з 10.11.1980 по 30.10.1982, 1983, 1986-1994, з 21.01.1994 по 31.12.2021 роки та призначити пенсію починаючи з 06.10.2022.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року у справі № 460/13273/24 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 26.09.2024 № 124150004641 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.09.2024 про призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду про наявність підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи, згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_1 від 15.07.1979, а саме: з 1979 по 1980, з 10.11.1980 по 30.10.1982, 1983, з 1986 по 1994, з 21.01.1994 по 31.12.2023 роки та прийняти рішення з урахуванням вказаних висновків суду викладених в цьому рішенні суду.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в частині задоволення позову, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що судове рішення, в частині задоволення позову, прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
На підтвердження доводів апеляційної скарги відповідач вказує на те, що періоди роботи в колгоспі з 1979-1980, 1983, 1986-1994 року немає підстав для зарахування, оскільки відсутня інформація про встановлений мінімум та вироблені трудодні. Також відсутні підстави для зарахування періоду проходження військової служби з 10.11.1980 по 30.10.1982 року, оскільки у трудовій книжці колгоспника відсутня інформація про дату видачі військового квитка. Водночас, суд першої інстанції цим обставинам не надав належної уваги.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Про розгляд апеляційної скарги відповідач та представник позивача повідомлені шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч. 4 ст. 229 КАС України, якщо відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що записи в трудовій книжці позивача про періоди його роботи в колгоспі імені Свердлова за 1979-1980, 1983, 1986-1994 роки є достатніми для зарахування спірних періодів до загального страхового стажу позивача, з огляду на те, що позивач як працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Робота позивача за період з 21.01.1994 по 31.12.2023 підтверджується записами у трудовій книжці, яка є основним документом для підтвердження стажу роботи. Тому вказаний період необхідно зарахувати до страхового стажу роботи позивача.
Також суд вважає, що недотримання правил ведення трудової книжки не може мати негативні наслідки для робітника, оскільки позивач не є та не може бути відповідальною особою за формальні недоліки в оформленні його трудової книжки, допущені посадовою особою роботодавця при її заповненні, тому суд зробив висновок, що відсутність у трудовій книжці дати військового квитка не може бути підставою для не зарахування періоду проходження позивачем військової служби з 10.11.1980 по 30.10.1982.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач 19.09.2024 року звернувся із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності заяву позивача передано на розгляд відповідача, який визначений територіальний органом ПФУ, який призначає пенсію.
26.09.2024 відповідач прийняв рішення № 124150004641 яким відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком, не зарахувавши до страхового стажу позивача наступні періоди роботи позивача:
- у фермерському господарстві «Поле» з 21.01.1994 по 31.12.2023, згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_1 від 15.07.1979, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків;
- у колгоспі за 1979-1980, 1983, 1986-1994, згідно із записами у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_1 від 15.07.1979 та довідки від 26.11.2021, оскільки, відсутня інформація про встановлений колгоспом мінімум та вироблені трудодні;
- період проходження військової служби з 10.11.1980 по 30.10.1982, згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_1 від 15.07.1979, оскільки в трудовій книжці відсутній запис про дату видачі військового квитка.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року, а з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Сторони не заперечують, що на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком позивачу виповнилось 60 років.
Відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області № 124150004641 від 26.09.2024 року позивачу зараховано до страхового стажу 24 роки 6 місяців 3 дні.
Апеляційний суд встановив, що відповідач не зарахував позивачу до страхового стажу наступні періоди роботи:
- у фермерському господарстві «Поле» з 21.01.1994 по 31.12.2023, згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_1 від 15.07.1979, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків;
- у колгоспі за 1979-1980, 1983, 1986-1994, згідно із записами у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_1 від 15.07.1979 та довідки від 26.11.2021, оскільки, відсутня інформація про встановлений колгоспом мінімум та вироблені трудодні;
- період проходження військової служби з 10.11.1980 по 30.10.1982, згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_1 від 15.07.1979, оскільки в трудовій книжці відсутній запис про дату видачі військового квитка.
Надаючи аналіз спірним правовідносинам, апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частин 3, 4 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, страховий стаж, який безпосередньо пов'язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, зараховується, починаючи з 1 січня 2004 року.
До 1 січня 2004 року стаж обчислювався періодом роботи (трудовий стаж). Таким чином до 1 січня 2004 року трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджуються записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж.
Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 12 вересня 2022 року в справі № 580/4885/20.
Згідно зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 62 Закону № 1788-ХІІ, Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктом 3 якого визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Таким чином, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, однак у разі відсутності в ній відповідних записів та наявності неточностей, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності документів про стаж роботи і неможливості їх одержання, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Апеляційний суд, із записів у трудовій книжці позивача, встановив, що позивач у період з 21.01.1994 по 31.12.2023 працював у фермерському господарстві «Поле».
Зважаючи на наведені вище положення весь трудовий стаж набути позивачем до 1 січня 2004 року підлягає зарахуванню до страхового стажу. Починаючи з 01 січня 2004 року трудовий стаж зараховується до страхового залежно від сплати страхових внесків.
Апеляційний суд на підставі відомостей із реєстру застрахованих осіб встановив, що у 2004 році страхові внески не сплачені за січень і грудень, у 2005 році страхові внески не сплачені за січень і лютий, з 2006-2021 роки страхові внески сплачені повністю.
Разом з тим, у матеріалах немає інформації з яких причин страхові внески на були сплачені у 2004 році за січень і грудень, у 2005 році за січень і лютий.
Крім того, у матеріалах немає доказів про сплату страхових внесків за 2022 та 2023 рік. Разом з тим, відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 від 15.07.1979 позивач 21.01.1994 прийнятий на посаду голови фермерського господарства «Поле» та станом на 31.12.2023 року продовжував працювати, а отже є посадовою особою ФГ відповідальною за сплату страхових внесків.
Як передбачено частинами 4 - 6, 9, 10 статті 20 Закону № 1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення.
Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави для висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
При цьому, на думку суду, виходячи зі змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 30.09.2019 у справі №414/736/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а.
Тому, апеляційний суд вважає, що період роботи позивача у фермерському господарстві «Поле» з 21.01.1994 по 31.12.2023 необхідно зарахувати до страхового стажу роботи позивача.
Також, апеляційний суд встановив те, що відповідач не зарахував позивачу до страхового стажу період його роботи у колгоспі за 1979-1980, 1983, 1986-1994, згідно із записами у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_1 від 15.07.1979 та довідці від 26.11.2021, оскільки, у цих документах відсутня інформація про встановлений колгоспом мінімум та вироблені трудодні.
Відповідно до частини 2 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Аналіз вказаної норми вказує, що для зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі визначено певні умови та порядок. Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року № 310 (надалі - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно з пунктом 6 Основних Положень, всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Отож, виходячи з наведеного можна дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
У випадку відсутності трудової книжки колгоспника або у разі відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж колгоспника підтверджується довідкою господарства, в якому набуто стаж або довідкою правонаступника. У разі ліквідації господарства колгоспний стаж підтверджується довідками архівних установ.
Апеляційний суд встановив, що позивач працював у колгоспі з 13.07.1979 по 05.11.1980 року, з 04.01.1983 року по 09.04.1983 року , з 27.11.1986 року по 08.02.1994 року.
Апеляційний суд встановив, що у трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 від 15.07.1979 є дані про встановлену норму трудоднів за спірний період та фактично відпрацьовану позивачем кількість трудоднів (а.с. 35).
У 1979 році норма трудоднів встановлена 280, відпрацьовано 148, у 1980 норма трудоднів встановлена 280, відпрацьовано 234, у 1986 році норма трудоднів встановлена 280, відпрацьовано 18, у 1987 році норма трудоднів встановлена 280, відпрацьовано 310, у 1988 році норма трудоднів встановлена 280, відпрацьовано 319, у 1989 році норма трудоднів встановлена 280, відпрацьовано 151, у 1990 році норма трудоднів встановлена 270, відпрацьовано 321, у 1991 році норма трудоднів встановлена 270, відпрацьовано 324.
Отже, на думку апеляційного суду, до страхового стажу роботи позивача необхідно зарахувати період його роботи у колгоспі за період з 01.01.1987 по 31.12.1988 та з 01.01.1990 року по 31.12.1991 року, оскільки за ці роки позивач відпрацював встановлену норму трудоднів. Період роботи позивача в колгоспі у 1979 році, 1980 році, 1986 році та 1989 році необхідно зарахувати за фактичною тривалістю, оскільки у ці роки позивач не відпрацював встановлений мінімум трудоднів.
Інші періоди його роботи в колгоспі неможливо зарахувати до страхового стажу позивача через відсутність інформації про встановлений мінімум трудоднів та відпрацьовані трудодні.
Також, апеляційний суд встановив, що відповідач не зарахував позивачу час його перебування на військові службі з 10.11.1980 по 30.10.1982, оскільки в трудовій книжці відсутній запис про дату видачі військового квитка.
З цього приводу апеляційний суд зазначає наступне.
Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію, зараховується військова служба, незалежно від місця її проходження.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ, час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Апеляційний суд, на підставі інформації, що є у трудовій книжці встановив, що позивач з 10.11.1980 по 30.10.1982 проходив військову службу.
Отже, вказаний період необхідно зарахувати до страхового стажу роботи позивача.
Разом з тим, відсутність у трудовій книжці запису про дату видачі військового квитка не впливає на можливість зарахування вказаного періоду до страхового стажу, оскільки обов'язок щодо ведення трудової книжки покладений на роботодавця, а не на працівника.
Отже, апеляційний суд вважає, що до страхового стажу позивача необхідно зарахувати такі періоди роботи, що вказані у трудовій книжці серії НОМЕР_1 :
- з 21.01.1994 по 31.12.2023 робота у фермерському господарстві «Поле»;
- з 10.11.1980 по 30.10.1982 - військова служба;
- з 01.01.1987 по 31.12.1988 та з 01.01.1990 року по 31.12.1991 року - робота в колгоспі
- у 1979 році, 1980 році, 1986 році та 1989 році за фактично відпрацьовану кількість трудоднів.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 26 вересня 2024 року № 124150004641 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком є протиправним, а тому його необхідно скасувати.
Що стосується позовних вимог про призначення пенсії за віком, то апеляційний суд вважає цю вимогу передчасною, оскільки належний орган Пенсійного фонду ще не вирішував питання про зарахування зазначеного вище часу роботи позивача до страхового стажу, а як наслідок суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.09.2024 про призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду про наявність підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи, згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_1 від 15.07.1979, а саме: з 1979 по 1980, з 10.11.1980 по 30.10.1982, 1983, з 1986 по 1994, з 21.01.1994 по 31.12.2023 роки та прийняти рішення з урахуванням вказаних висновків суду викладених у рішенні суду першої та апеляційної інстанцій
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року у справі № 460/13273/24 без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Н. В. Ільчишин
В. В. Гуляк