20 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/732/25 пров. № А/857/20910/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Кухтея Р. В.
Носа С. П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року у справі № 500/732/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
місце ухвалення судового рішення м. Тернопіль
Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження
суддя у І інстанціїГрицюк Р.П.
дата складання повного тексту рішення29.04.2025
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просив:
визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 22.01.2025 №104250021147 щодо відмови у призначені дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, призначити дострокову пенсію за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 , із зарахуванням до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1986 по 26.02.1990, періоду роботи з 23.05.1989 по 29.09.1989, 15.03.1990 по 16.02.1993.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року у справі № 500/732/25 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 22.01.2025 № 104250021147 про відмову ОСОБА_1 в призначенні дострокової пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.01.2025 про призначення пенсії за віком на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та прийняти рішення з врахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судове рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що до страхового стажу позивача не зараховано період навчання з 01.09.1986 по 26.02.1990 в Київському технікумі міського електротранспорту згідно диплома НОМЕР_1 , виданого 01.03.1990, оскільки період навчання перетинається з проходженням строкової військової служби; період роботи в колгоспі згідно трудової книжки колгоспника без номера, оскільки дописана дата заповнення трудової книжки, довідка із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі у громадському господарстві не надана; період роботи з 23.05.1989 по 29.09.1989, оскільки виправлення в даті наказу про прийняття; період роботи з 15.03.1990 по 16.02.1993 через виправлення в даті прийняття та даті звільнення. Також, не враховано для визначення права на дострокову пенсію довідку №3/413, видану 10.12.2024 ІНФОРМАЦІЯ_1 про безпосередню участь особи у бойових діях з 05.05.1987 по 06.01.1989, оскільки не зазначена назва країни, на території якої велися бойові дії. Посвідчення учасника бойових дій не надано. Вказаних обставин не було враховано судом першої інстанції.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Про розгляд апеляційної скарги відповідач та третя особа повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Про розгляд апеляційної скарги позивач повідомлений шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу позивача, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що виправлення або неточність записів належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення спірного періоду роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист.
Таким чином, суд вважав, що до страхового стажу позивача підлягає зарахуванню період роботи з 23.05.1989 по 29.09.1989, з 15.03.1990 по 16.02.1993, оскільки такий відповідає відомостям трудової книжки, недостовірності або інших ознак юридичної дефектності якої не встановлено.
Крім того, суд дійшов висновку що періоди навчання і військової служби позивача з 06.09.1985 по 28.02.1990 також підлягають зарахуванню до стажу роботи.
Крім того, суд зазначив, що у спірний період з 01.01.2004 по 18.09.2008 позивач перебував у трудових відносинах з КРЛП "Кремліс", за нього у порядку, визначеному законодавством, нараховувались та сплачувались страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, що вказує на наявність підстав для зарахування вказаного періоду до його страхового стажу в повному обсязі.
Суд врахував, що приймаючи рішення 22.01.2025 № 104250021147 щодо відмови у призначенні пенсії за віком позивачу Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не надало належної правової оцінки документам, які підтверджують трудовий стаж позивача, у зв'язку з чим зробило передчасний висновок про неможливість зарахування позивачу до страхового стажу спірних періодів.
При цьому, суд зазначив, що оскільки процедура вирішення питання про призначення пенсії не закінчена, суд не може обрати спосіб захисту визначений позивачем, тому вказана позовна вимога підлягає частковому задоволенню, шляхом зобов'язання повторного розгляду заяви про призначення пенсії.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 15.01.2025 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою щодо призначення дострокової пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV, за принципом екстериторіальності зазначена заява була передана на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийнято рішення від 22.01.2025 № 104250021147 про відмову позивачу щодо призначення дострокової пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV. Крім того відповідачем також зазначено, що результати розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано:
період навчання з 01.09.1986 по 26.02.1990 в Київському технікумі міського електротранспорту згідно диплома НОМЕР_1 , виданого 01.03.1990, оскільки період навчання перетинається з проходженням строкової військової служби;
період роботи в колгоспі згідно трудової книжки колгоспника без номера, оскільки дописана дата заповнення трудової книжки, довідка із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі у громадському господарстві не надана;
період роботи з 23.05.1989 по 29.09.1989, оскільки виправлення в даті наказу про прийняття;
період роботи з 15.03.1990 по 16.02.1993 через виправлення в даті прийняття та даті звільнення.
Не враховано для визначення права на дострокову пенсію довідку №3/413, видану 10.12.2024 ІНФОРМАЦІЯ_1 про безпосередню участь особи у бойових діях з 05.05.1987 по 06.01.1989, оскільки не зазначена назва країни, на території якої велися бойові дії. Посвідчення учасника бойових дій не надано.
Не погоджуючись із діями відповідача щодо не зарахування до страхового стажу спірних періодів, позивач звернувся з цим позовом до суду.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058 страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою статті 24 Закону №1058 передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 56 Закону України від 04.11.1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Постановою КМУ №637 від 12.08.1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Відповідно до пункту 3 зазначеного Порядку, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 року затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Згідно пункту 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до підпункту 2.2 Інструкції до трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Підпунктом 2.3 Інструкції визначено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
При цьому, згідно підпункту 2.4 Інструкції всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Аналогічні вимоги містила Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 року №162.2.10.
Таким чином, обов'язок по здійсненню записів у трудовій книжці покладено на керівників підприємств, власників або уповноважені ним органи, а не на працівника, а отже, відповідальність за неправильність вчиненого запису, нечіткість відповідних записів чи інших відомостей не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Так, дослідивши записи із наданої копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 23.05.1989, судом встановлено, що у спірний період з 23.05.1989 по 29.09.1989, з 15.03.1990 по 16.02.1993 така містить інформацію про роботу позивача, а саме про прийняття/звільнення з роботи.
При цьому, у трудовій книжці є посилання на відповідні накази як на підставу внесення записів, такі узгоджуються в хронологічному порядку із іншими записами, наведеними у трудовій книжці, наявні печатки підприємства де працював позивач.
Отже, трудова книжка серії НОМЕР_2 від 23.05.1989 є основним та достатнім документом, що підтверджує стаж роботи позивача період роботи з 23.05.1989 по 29.09.1989, з 15.03.1990 по 16.02.1993.
Так, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області у рішенні від 22.01.2025 №104250021147 послалось на те, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 23.05.1989 по 29.09.1989, оскільки виправлення в даті наказу про прийняття; період роботи з 15.03.1990 по 16.02.1993 через виправлення в даті прийняття та даті звільнення.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи у довідці.
Відповідачем не наведено обґрунтованих доводів та не надано належних доказів щодо недостовірності інформації стосовно стажу роботи позивача у період з 23.05.1989 по 29.09.1989, з 15.03.1990 по 16.02.1993.
Колегія суддів зазначає, формальні неточності в документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Так, у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку №22-1 відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.
Згідно зі статтею 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
При цьому, витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу. Тобто, перекладання обов'язку доказування, надання відомостей, тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.
Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача, що дає право на пенсію за віком, періоду роботи з 23.05.1989 по 29.09.1989, з 15.03.1990 по 16.02.1993.
Щодо доводів апелянта в частині відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивачу періоду навчання та військової служби, то колегія суддів вказує на наступне.
Так, частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Аналогічні за змістом приписи містить і абзац 2 пункту 1 статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", за яким час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно із пунктом в статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію зараховується військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідно до п.п. в, д ч.3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується також:
- військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби;
- навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Приписами п.109 Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 року №590, передбачено, що крім роботи в якості робітника або службовця до загального стажу роботи зараховується також згідно п. "з" навчання в училищах і школах системи державних трудових резервів і системи професійно-технічної освіти (в ремісничих, залізничних училищах, гірничопромислових школах і училищах, школах фабрично-заводського навчання, училищах механізації сільського господарства, технічних училищах, професійно-технічних училищах і т. д. ) і в інших училищах, школах і на курсах з підготовки кадрів, підвищення кваліфікації та з перекваліфікації.
Таким чином, аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що період навчання позивача, відповідно до законодавства чинного у період навчання, підлягає зарахуванню до загального стажу роботи.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку що періоди навчання і військової служби позивача з 06.09.1985 по 28.02.1990 підлягають зарахуванню до стажу роботи.
Так, згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_2 від 23.05.1989 та диплому НОМЕР_1 , виданий 01.03.1990, позивач з 06.09.1985 по 28.02.1990 навчався у Київському технікумі міського електротранспорту. При цьому, судом встановлено, що у період з 23.10.1986 до 06.01.1989 позивач проходив військову службу (Згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_2 від 23.05.1989), у зв'язку із чим його навчання було на вказаний період зупинене.
З огляду на встановлений строк військової служби, який відповідачем зараховано до страхового стажу позивача, період навчання позивача у Київському технікумі міського електротранспорту з 06.09.1985 по 28.02.1990 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача, за виключенням вказаного періоду військової служби.
Виходячи з викладеного, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу період роботи з 01.09.1986 по 26.02.1990, періоду роботи з 23.05.1989 по 29.09.1989, 15.03.1990 по 16.02.1993 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 23.05.1989, а також періоди навчання з 06.09.1985 по 28.02.1990, є обґрунтованими.
При цьому, суд першої інстанції вірно зазначив, що оскільки процедура вирішення питання про призначення пенсії не закінчена, суд не може обрати спосіб захисту визначений позивачем, тому вказана позовна вимога підлягає частковому задоволенню, шляхом зобов'язання повторного розгляду заяви про призначення пенсії.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не бачив необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року у справі № 500/732/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
С. П. Нос