Сквирський районний суд Київської області
Справа № 376/1919/25
Провадження № 2/376/1194/2025
про витребування доказів
21 жовтня 2025 року Сквирський районний суд Київської області у складі головуючого судді Батовріної І.Г., за участю секретаря судових засідань Гіптенко Є.О. розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,
встановив:
У провадженні Сквирського районного суду Київської області знаходиться цивільна справа позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди.
01.09.2025 року ухвалою судді Сквирського районного суду Київської області позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі.
У судове засідання сторони не з'явилися, належним чином повідомлялися судом про дату, час та місце розгляду справи, подали клопотання про розгляд справи без їх участі.
У зв'язку з неявкою сторін у судове засідання, на підставі частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про необхідність витребування доказів з ініціативи суду у зв'язку з наступним.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Частиною 6 ст. 84 ЦПК України встановлено, що будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.
Відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з п. 2. ч. 1 ст. 43 ЦПК учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв'язку з положеннями ст. 44 повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Відповідно до п. 2 та 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Завдання законодавця при регламентації конструкції доказування полягає у забезпеченні гармонічного поєднання активності сторін та суду в цивільному судочинстві. Активність сторін відбиває приватноправові засади змагального процесу, а активність суду публічно-правовий інтерес у ефективності відправлення правосуддя. Можливість збирання доказів судом за власною ініціативою за чинним ЦПК мають обґрунтовуватися не виключно через призму змагальності, однак і з урахуванням принципу пропорційності в контексті завдань та мети цивільного судочинства. Положення процесуального законодавства щодо можливості витребування доказів за ініціативою суду у випадку недобросовісної поведінки сторони щодо доказів покликане зберегти баланс між змагальністю сторін, що забезпечує реалізацію приватноправового інтересу у цивільному судочинстві, та активністю суду в контексті принципу суддівського керівництва процесом, що відбиває публічно-правовий інтерес в ефективності цивільного судочинства.
Необхідність збереження відповідного балансу прямо випливає із норми, що регулює завдання цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК).
Згідно з п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Європейський суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» та ін.). Принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення перш за все стабільного правового становища індивіда шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування. Принцип покликаний надати можливість учасникам правовідносин передбачити результати своїх дій, набуття відповідних прав та обов'язків. Це передбачає і прогнозованість судових рішень за результатами розгляду спорів.
Суд також роз'яснює позивачеві, що відповідно до ч. 10 ст. 84 ЦПК України, у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.
Враховуючи викладене, суд вважає, що з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, підтвердження та встановлення усіх обставин по справі є необхідність у витребуванні доказів.
З урахуванням вищевикладеного, суддя з метою повного та всебічного розгляду справи по суті, беручи до уваги зміст заявлених позовних вимог - стягнення з відповідача матеріальної шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров?я, забезпечуючи баланс між змагальністю сторін, що забезпечує реалізацію приватноправового інтересу у цивільному судочинстві, та активністю суду в контексті принципу суддівського керівництва процесом, що відбиває публічно-правовий інтерес в ефективності цивільного судочинства, вважає за необхідне витребувати у позивача докази, якими він обґрунтовує свої вимоги, зокрема оригіналів: квитанції до платіжної інструкції на суму 1 167,31 грн., квитанції до платіжної інструкції на суму 11 855,17 грн., квитанції до платіжної інструкції на суму 1 760 грн., квитанції до платіжної інструкції на суму 880 грн., чеку на суму 3 563,50 грн., фіскального чеку на суму 2 023,20 грн., чеку на суму 3 020,68 грн., фіскального чеку на суму 1 111,90 грн., фіскального чеку на суму 145,40 грн., фіскального чеку на суму 800 грн., фіскального чеку на суму 233,31 грн., фіскального чеку на суму 824,00 грн., оскільки надані копії вищевказаних платіжних документів поганої якості та є нечитабельними, що позбавляє суд можливості належним чином дослідити та оцінити надані докази.
Керуючись ст.ст. 84, 259, 260, 268 ЦПК України, суд, -
постановив:
Витребувати у ОСОБА_1 та його представника - адвоката Химчука Володимира Леонідовича наступні оригінали документів (або належним чином завірені їх копії) в належній якості:
- квитанції до платіжної інструкції на суму 1 167,31 грн.;
- квитанції до платіжної інструкції на суму 11 855,17 грн.;
- квитанції до платіжної інструкції на суму 1 760 грн.;
- квитанції до платіжної інструкції на суму 880 грн.;
- чеку на суму 3 563,50 грн.;
- фіскального чеку на суму 2 023,20 грн.;
- чеку на суму 3 020,68 грн.;
- фіскального чеку на суму 1 111,90 грн.;
- фіскального чеку на суму 145,40 грн.;
- фіскального чеку на суму 800 грн.;
- фіскального чеку на суму 233,31 грн.;
- фіскального чеку на суму 824,00 грн.
Вказані документи надіслати на адресу Сквирського районного суду Київської області (09001, м. Сквира, провулок Гапоненка Володимира, 7а, Київської області) в строк до 18 листопада 2025 року.
Особи, які не мають можливості подати докази, які витребовує суд, або неможливості подати такі докази у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали.
У разі неповідомлення суд про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І.Г. Батовріна