Справа № 372/5530/25
Провадження № 2-а-118/25
23 жовтня 2025 року Обухівський районний суд Київської області у складі головуючого судді Висоцької Г.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -
24.09.2025 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: поновити Позивачу пропущений строк звернення до суду з адміністративним позовом; скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення № 3438/3 від 07 серпня 2025 року, яка винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 , про накладення адміністративного стягнення у розмірі 17 000,00 грн; провадження по справі про адміністративне правопорушення закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення
В обґрунтування своїх вимог зазначив, що вказану постанову отримав засобами поштового зв'язку 12.09.2025. У вказаній постанові зазначено, що 07 серпня 2025 року (час не вказано) у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса відсутня) було виявлено адміністративне правопорушення, а саме, що громадянин ОСОБА_3 , 1986 р.н. не з'явився за викликом по повістці (дата повістки відсутня) на зазначену дату (дата явки не вказана) без поважних причин до ІНФОРМАЦІЯ_3 , чим порушив ч. 10 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу», ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»: не прибув за викликом по повістці (дата повістки відсутня) на зазначену дату (дата не вказана), про поважні причини неприбуття не повідомив, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.3 ст.210 КУпАП. Однак, вказане не відповідає дійсним обставинам, оскільки 07.08.2025 року в селі Пустовіти Позивач був затриманий працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 та доставлений до приміщення цього відділу, де йому було запропоновано пройти військово-лікарську комісію, на що він дав свою згоду та отримав відповідне направлення. При цьому ніякої постанови про адміністративне правопорушення при ньому працівники ТЦК та СП не складали та йому її не надавали. Про вказану вище постанову та адміністративний штраф за неявку по повістці до ТЦК та СГІ Позивач дізнався лише після отримання 12.09.2025 поштового відправлення із зазначеною постановою.
24.09.2025 ухвалою судді прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження із повідомлення (виклику) учасників справи, копії документів направлено сторонам, визначено відповідачу 15-тиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
В матеріалах справи наявна розписка про отримання 09.10.2025 року уповноваженим представником відповідача - Хребет С.І., копії ухвали про відкриття провадження у справі та позовної заяви з додаткам
Позивач у судове засідання не з'явився, у позові просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, заяв, клопотань до суду не подав, правом подати відзив не скористався.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши надані докази у їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
12 вересня 2025 року ОСОБА_1 отримав поштове відправлення (дата відправлення 05.09.2025) від МОУ ІНФОРМАЦІЯ_3 із постановою про накладення адміністративного стягнення № 3438/3 від 07 серпня 2025 року, яка винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 , та якою Позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 (сімнадцять) грн 00 коп.
У вказаній постанові зазначено, «... що 07 серпня 2025 року (час не вказано) у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса відсутня) було виявлено адміністративне правопорушення, а саме, що громадянин ОСОБА_3 , 1986 р.н. не з'явився за викликом по повістці (дата повістки відсутня) на зазначену дату (дата явки не вказана) без поважних причин до ІНФОРМАЦІЯ_3 , чим порушив ч. 10 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу», ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»: не прибув за викликом по повістці (дата повістки відсутня) на зазначену дату (дата не вказана), про поважні причини неприбуття не повідомив, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Позивач уважає, що провадження у справі про адміністративне правопорушення необхідно закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, оскільки він не був присутнім про розгляді відносно Позивача матеріалів про адміністративне правопорушення та в оскаржуваній постанові Відповідач не навів посилання на докази, якими обґрунтовується рішення про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Як зазначає позивач, 07 травня 2024 року він йшов із роботи зупинили працівники ІНФОРМАЦІЯ_4 та доправили його до приміщення цього ТЦК, де подивилися його документи та записали всі його данні та направили на ВЛК. Позивач пройшов п'ять лікарів, здав кров та зробив рентген, за результатами якого було виявлено захворювання - туберкульоз легень. Після цього голова комісії ВЛК відправив його лікуватися, без рішення ВЛК.
На той час Позивач проживав та працював неофіційно у м. Києві та за рекомендаціями лікарів проходив лікування.
06 березня 2025 року Позивача зупинили працівники ІНФОРМАЦІЯ_3 та доставили до приміщення цього ТЦК, перевіривши його документи. Після пояснень щодо лікування важкої хвороби, для її підтвердження Позивача було направлено на рентген, за результатами якого діагнозом підтвердився, тому Позивача попросили залишити приміщення та йти лікуватися далі.
При цьому Позивач зауважує, що ні в першому, ні в другому випадку ніяких претензій щодо військового обліку Позивачу працівниками вказаних ТЦК не висувалися, у т. ч. і рекомендацій про постановку на військовий облік, а також протоколи ніякі не складалися.
01 серпня 2025 року Позивача зупинили працівники ІНФОРМАЦІЯ_3 та доставили до приміщення цього відділу, де перевірили його документи, вислухали його пояснення щодо наявності тяжкої хвороби та запропонували йому зареєструватися в АДРЕСА_1 , де він на той час проживав.
Позивач страждає тяжким захворюванням (туберкульоз легенів), та з 24.04.2025 до 25.07.2025 (92 дні) він перебував на стаціонарному лікуванні в некомерційному підприємстві КНП Київський фтизіопульмонологічний центр з діагнозом дисемінований туберкульоз легень-інтиксикаційна кахексія.
Згідно довідки ВЛК № 2025- 0808-1244-34-5-0 від 08.08.2025 на підставі статті графи II розкладу хвороб - Тимчасово непридатний до військової служби до 24.10.2025.
Позивач зазначає, що не був викликаний до ІНФОРМАЦІЯ_3 у встановлений пп. 2 п. 1 Додатку 2 постанови КМУ № 1487 від 30.12.2022 спосіб, а також не отримував від Відповідача жоден, з передбачених пп. 2 п. 1 Додатку 2 постанови КМУ № 1487 від 30.12.2022 р., документ в якому б зазначалось про строки прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 , так як після лікування перебував за межами Обухівського району Київської області, а саме в місті Києві, де, із-за наявного захворювання виживав за рахунок неофіційних заробітків.
07 серпня 2025 року в селі Пустовіти Обухівського району Київської області Позивач був затриманий працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 та доставлений до приміщення цього відділу, де йому було запропоновано пройти військово-лікарську комісію, на що він дав свою згоду та отримав відповідне направлення.
При цьому Позивач зауважує, що ніякої постанови про адміністративне правопорушення при ньому працівники ТЦК та СП не складали та йому її не надавали.
Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначають лише три типи документів, при отриманні яких у військовозобов'язаного виникає обов'язок прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_4 , та такими документами є: мобілізаційне розпорядження, повістка, розпорядження. Позивач зауважує, що таких документів він не отримував, так як у той період неофіційно працював і проживав у м. Києві. Водночас указана вище постанова не містить посилань на докази, якими підтверджується одержання Позивачем повістки про виклик до ТЦК та СП.
В оскаржуваній постанові взагалі не вказано номер повістки та дата її відправлення; відсутні відомості про поштове відправлення, якщо повістка була направлена засобами поштового зв'язку тощо. Постанова взагалі не містить інформації, яка б надавала можливість дійти висновку про оповіщення Позивача належним чином про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_3 . чому він не з'явився, чи є причини його неявки поважними: статус Позивача /призовник, резервіст чи військовозобов'язаний) у постанові не зазначений, у тому числі і запис про відмову від ознайомлення та отримання постанови тощо.
При вирішенні справи суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
За правилом ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).
В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу (ст. 289 КУпАП).
Суд вважає, що строки звернення позивача до суду підлягають поновленню, оскільки матеріали справи не містять відомостей, що ОСОБА_1 був повідомлений про розгляд справи про адміністративне правопорушення та своєчасно отримав оскаржувану постанову.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до абзацу 5 частини 1 статті 1 Закону № 3543, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
24.02.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-ІХ, яким затверджено указ Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та діє на теперішній час.
Обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації передбачені статтею 22 Закону № 3543.
Відповідно до п. 28 Порядку зазначено, що виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).
Згідно абз. 1 п.33 Порядку визначено, що повістка про виклик резервіста або військовозобов'язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ може бути надіслана зазначеними органами військового управління (органами) засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з повідомленням про вручення на адресу його місця проживання після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, у тому числі адреси місця проживання.
Згідно абз. 2 п. 33 також зазначено, що уразі коли резервіст або військовозобов'язаний уточнив свої облікові дані після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, повістка може надсилатися на адресу місця проживання, зазначену резервістом або військовозобов'язаним під час уточнення облікових даних.
Статтею 210 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Частиною 3 статті 210 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період, що тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно із ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, відповідно до ст. 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків та показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.
Статтею 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно з вимогами ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження отримання ОСОБА_1 повістки про необхідність з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_3 на будь-яку дату, окрім того, ІНФОРМАЦІЯ_3 не надано суду будь-яких доказів на підтвердження вручення повістки позивачу.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 08.07.2020 року у справі № 463/1352/16-а, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Відповідно до ч. 2 ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, а згідно з частиною третьою цієї статті обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно п. 4 Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010 конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті 1, 3, частина друга статті 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64).
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Державні органи не мають права перекладати обов'язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення. Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинуватості, закріпленому в ст. 62 Конституції України.
Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» Суд зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.
У справі «Федорченко та Лозенко проти України» зазначив, що при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Інші доводи та аргументи, враховуючи встановлене судом, не мають правового значення для вирішення цього спору.
Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
За нормами ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем у підтвердження правомірності прийнятого рішення не надано суду належних, допустимих, переконливих доказів.
За вищезазначених обставин суд дійшов висновку, що постанову № 3438/3 від 07.08.2025 року у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 винесену на підставі матеріалів, складених та розглянутих з істотним порушенням вимог КУпАП, у зв'язку з чим наявні законні правові підстави для скасування оскаржуваної постанови як протиправної та закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, оцінюючи надані в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, перевіряючи чи прийнято відповідачем постанову обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, пропорційно, суд приходить до висновку, оскільки відповідачем належним чином не доведено належними і допустимими доказами факту вчинення позивачем правопорушення, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та про необхідність скасування постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Керуючись ст.ст. 5, 72, 77, 79, 159, 250, 251, 255, 286, 293 КАС України,
Поновити ОСОБА_1 строк для подання позовної заяви з вимогою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення.
Позовні вимоги задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення № 3438/3 від 07 серпня 2025 року, яка винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 , про накладення адміністративного стягнення у розмірі 17 000,00 грн; провадження по справі про адміністративне правопорушення закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.В.Висоцька