Справа № 560/4017/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
20 жовтня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 : місячного грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року, а також додаткових видів грошового забезпечення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 : місячного грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року, а також додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
21 липня 2025 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від позивача, в якому останній вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв'язку із чим просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 з 29.01.2020 по 19.05.2023.
При розрахунку грошового забезпечення позивача, а також належних йому виплат додаткових видів грошового забезпечення відповідачем застосовувався розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернувся до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон №2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 12 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (частина четверта статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі Постанова № 704) встановлено відповідно тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової служби), осіб рядового і начальницького складу, а також схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно з приміткою 1 до додатку 1 і приміткою 1 до додатку 14 Постанови № 704 (у редакціях, що застосовувались у спірний період) відповідно посадові оклади за розрядами тарифної сітки і оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 Постанови № 704.
Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі Постанова № 103) затверджено Зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України. Зокрема, підпунктом 1 пункту 3 цих Змін було внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704 шляхом викладення його в новій редакції.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 р. у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103.
Отже, пункт 4 Постанови № 704 є чинним у редакції без врахування змін, що вносились до нього Постановою № 103.
Аналогічний правовий висновок щодо правових наслідків втрати чинності нормативно-правовим актом на підставі рішення суду міститься у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 р. у справі №160/8324/19.
Відповідно до пункту 4 Постанови № 704 (без врахування змін, що вносились до цього пункту Постановою № 103) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Отже, із 30.01.2020, тобто з дня, наступного після дати набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18, згідно з Постановою № 704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відтак, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу у період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, є протиправними, оскільки нарахування та виплату грошового забезпечення необхідно було проводити з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022 та на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно із п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.