Справа № 620/13650/24 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:
Бородавкіна С.В.
Іменем України
21 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укртелеком» на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 у справі за адміністративним позовом Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області до Акціонерного товариства «Укртелеком», треті особи: Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області, Ніжинська районна державна адміністрація Чернігівської області (Ніжинська районна військова адміністрація Чернігівської області) про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача у вигляді незабезпечення готовності захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційного укриття) №92020, розміщеного за адресою згідно облікових даних: вул. Робітнича, 2а, м. Бахмач, Ніжинського району, Чернігівської області (поштова та юридична адреса: вул. Робітнича, 2а, м. Бахмач, Ніжинського району, Чернігівської області), до використання за призначенням у відповідність до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.07.2018 №579;
- зобов'язати відповідача вчинити дії, спрямовані на приведення у стан готовності захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційного укриття) №92020, розміщеного за адресою згідно облікових даних: вул. Робітнича, 2а, м. Бахмач, Ніжинського району, Чернігівської області (поштова та юридична адреса: вул. Робітнича, 2а, м. Бахмач, Ніжинського району, Чернігівської області), до використання за призначенням у відповідність до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.07.2018 №579..
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 позов задоволено.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов залишити без розгляду, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на відсутності підстав для задоволення позовних вимог у зв'язку із, зокрема, відсутністю у прокурора підстав для звернення до адміністративного суду.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що на території Бахмацької міської ради Ніжинського району Чернігівської області за адресою: вул. Робітнича, 2а, м. Бахмач Ніжинського району Чернігівської області, у підвальному приміщенні адмінбудинку знаходиться захисна споруда цивільного захисту - протирадіаційне укриття №92020, введене в експлуатацію у 1974 році, місткістю 50 осіб, загальною площею 50 м2 (а.с. 26).
Право власності на вказану будівлю визнано за ВАТ (на даний час АТ) «Укртелеком» на підставі рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради від 23.12.2004 №428 (а.с. 78-19), про що йому видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САА №385703, а саме: майновий комплекс за адресою: вул. Робітнича, 2а, м. Бахмач Бахмацького (Ніжинського) району Чернігівської області, який складається із об'єктів нерухомого майна площею 1373,50 кв. м: будівля дільниці технічної експлуатації лінійних споруд, А-2, 959,80 кв. м; будівля складу, А-1, 413,70 кв. м.
Факт реєстрації права власності на вказане майно за ВАТ «Укртелеком» підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №6083642 від 29.12.2004, реєстраційний номер 9400832.
17.03.2016 ПАТ «Укртелеком» видано наказ №205 «Щодо поділу об'єкта нерухомого майна», відповідно до якого з метою здійснення продажу будівлі складу, яка входить до цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: Чернігівська область, м. Бахмач, вул. Робітнича, 2-а, та обліковується на балансі ПАТ «Укртелеком», наказано: здійснити виділення в окремий об'єкт нерухомого майна будівлі складу, А-1, площею 413,70 кв. м, зі складу об'єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: Чернігівська область, місто Бахмач, вул. Робітнича, 2-а, що складається з двох об'єктів, а саме: будівля дільниці технічної експлуатації лінійних споруд, А-2, площею 959,80 кв. м, будівля складу, А-1, площею 413,70 кв. м.; директору Чернігівської філії забезпечити проведення державної реєстрації права власності ПАТ «Укртелеком» на об'єкти нерухомого майна, що утворилися в результаті виділення (а.с. 78).
Згідно із довідкою Бахмацької міської ради №03-22/1744 від 29.10.2015 будівлі складу А-1, площею 413,70 кв. м, надана поштова та юридична адреса: м. Бахмач, вул. Робітнича, 2А; нежитловій будівлі дільниці технічної експлуатації лінійних споруд, А-2, площею 959,80 кв. м, надана поштова та юридична адреса: м. Бахмач, вул. Робітнича, 2В (а.с. 79 зворот).
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна встановлено, що 08.07.2016 державним реєстратором зареєстровано право власності ПАТ «Укртелеком» на нежитлову будівлю складу загальною площею 411,0 кв. м, що знаходиться за адресою: Чернігівська обл., Бахмацький р-н, м. Бахмач, вул. Робітнича, буд. 2а (індексний номер рішення 30457498 від 14.07.2016) (а.с. 20-22).
Відповідно до технічного паспорта на виробничий будинок - будівлю складу по вул. Робітничій, 2а, у м. Бахмач, виготовленого КП «Прилуцьке МБТІ» на замовлення ПАТ «Укртелеком», станом на 22.04.2016, дане приміщення не містить у своєму складі підвалу (а.с. 80-81).
На підставі договору купівлі-продажу від 19.08.2016 вказана нерухомість була відчужена ОСОБА_1 , про що приватним нотаріусом внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (індексний номер рішення 31022248 від 19.08.2016).
Окрім того, з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна встановлено, що 08.07.2016 державним реєстратором зареєстровано право власності ПАТ (АТ) «Укртелеком» на нежитлову будівлю дільниці технічної експлуатації лінійних споруд, загальною площею 958,5 кв. м, що знаходиться за адресою: Чернігівська обл., Бахмацький р-н, м. Бахмач, вул. Робітнича, буд. 2в (індексний номер рішення 30456840 від 14.07.2016) (а.с. 19-20).
Відповідно до технічного паспорта на виробничий будинок, виготовленого КП «Прилуцьке МБТІ» на замовлення ПАТ «Укртелеком», станом на 22.04.2016, будівля технічної експлуатації лінійних споруд знаходиться по вул. Робітничій, 2в, м. Бахмач та відповідно до експлікації приміщень до її складу входить підвальне приміщення загальною площею 311,1 кв. м (а.с. 81-83).
Саме у вказаному підвальному приміщенні розташована захисна споруда цивільного захисту №92020, що сторонами не заперечується та підтверджується листами Бахмацької міської ради, Ніжинського районного управління Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області, Департаменту з питань цивільного захисту та оборонної роботи Чернігівської обласної державної адміністрації.
Згідно актів оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту №92020 стан готовності укриття оцінюється як не готове/обмежено готове до використання за призначенням (а.с. 40-77).
Оскільки балансоутримувач вказаного укриття не вжив заходів щодо приведення його у готовність до використання за призначенням, прокурор звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що відповідач зобов'язаний привести захисну споруду цивільного захисту, яке перебуває у нього на балансі, у придатний для використання за цільовим призначенням стан.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Статтею 3 Конституції України установлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
За визначенням, наведеним у пункті 7 частини першої статті 4 КАС Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Право суб'єкта владних повноважень звернутися до суду та способи судового захисту регламентовані приписами частини четвертої статті 5 КАС, якою передбачено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Отже, на відміну від фізичних та юридичних осіб, суб'єкти владних повноважень обмежені в праві звертатися до адміністративного суду, оскільки їм заборонено подавати позови на загальних підставах. Тому, у разі звернення суб'єкта владних повноважень до суду в якості позивача, останній зобов'язаний довести наявність правових підстав для звернення до суду саме з таким позовом, а суд повинен перевірити, чи має цей орган право на ініціювання судового процесу за правилами адміністративного судочинства.
Так, у постанові від 13.03.2025 у справі №990/17/25 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи, зокрема, приписи частини четвертої статті 5 КАС, зробила висновок, що суб'єкт владних повноважень не має прав, у розумінні міри свободи поведінки, а лише наділений законодавцем певними повноваженнями, необхідними для реального виконання завдань та функцій держави, що покладені на нього, у зв'язку з чим Велика Палата Верховного Суду констатувала, що законодавство встановлює обмеження щодо можливості звернення до суду саме суб'єктами владних повноважень.
Участь у судовому процесі прокурора в інтересах інших осіб, як спеціального суб'єкта звернення до суду, передбачена статтею 53 КАС.
Так, частиною третьою статті 53 КАС передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу (частина четверта статті 53 КАС).
Частиною п'ятою статті 53 КАС установлено, що у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України визначені Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон України «Про прокуратуру») статтею 1 якого установлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Абзацами 1, 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (абзаци 1, 2 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзац 3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Отже, за наведеного правового регулювання, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах і, визначаючи правовий статус прокурора у судовому процесі для представництва інтересів держави, законодавець зобов'язав останнього навести належне обґрунтування щодо наявності/відсутності таких повноважень. А суд, у свою чергу, повинен надати оцінку таким аргументам та, у випадку встановлення відсутності підстав для представництва, застосувати наслідки, передбачені статтею 169 КАС України.
Колегія суддів зауважує, що подібне питання щодо повноважень прокурора самостійно звернутися до суду з відповідним позовом в інтересах держави вже досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду у межах розгляду справи № 925/1133/18.
Так, узагальнюючи висновки щодо застосування норм права, у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 констатувала, що: прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:
- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, колегія суддів зауважує, що у цій справі прокурор звернувся самостійно і визначив відповідачем Акціонерного товариства «Укртелеком». Своє звернення до суду прокуратура обґрунтувала і відсутністю у ДСНС повноважень звернення до суду з такими позовними вимогами, і відсутністю державного органу, якій уповноважений здійснювати представництво інтересів держави у спірних правовідносинах.
У пункті 43 постанові Верховного Суду від 11.08.2023 у справі № 560/10015/22 Суд звернув увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, та які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (пункт 44 постанови від 11.08.2023 у справі № 560/10015/22).
Такий підхід корелюється з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1133/18, яка у постанові від 11.06.2024, з-поміж іншого, зазначила, що вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом) (пункт 68).
Кодексом цивільного захисту України урегульовані відносини, пов'язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту та, зокрема, визначено повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов'язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.
Розділом ІІІ Кодексу цивільного захисту України визначені повноваження суб'єктів забезпечення цивільного захисту, зокрема, Кабінету Міністрів України; центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту та реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту; інших центральних органів виконавчої влади у сфері цивільного захисту та органів державної влади у сфері цивільного захисту; Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту.
Главою 7 Кодексу цивільного захисту України визначена правова регламентація об'єктів укриття населення в об'єктах фонду захисних споруд цивільного захисту та евакуаційні заходи.
Відповідно до частини восьмої статті 32 Кодексу цивільного захисту України утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється суб'єктами господарювання, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.
Частиною п'ятнадцятою статті 32 Кодексу цивільного захисту України установлено, що контроль за створенням фонду захисних споруд цивільного захисту, готовністю його об'єктів до використання за призначенням забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та його територіальні органи спільно з місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Наведені приписи Кодексу цивільного захисту України безумовно передбачають значну кількість державних органів різних рівнів, наділених повноваженнями у сфері захисту населення, а в частині утримання захисних споруд цивільного захисту контролюючим органом визначають центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, яким є Державна служба України з надзвичайних ситуацій. Таким чином, аргумент заявника касаційної скарги щодо відсутності органу, до компетенції якого віднесені повноваження у сфері контролю за готовністю об'єктів укриття до використання за призначенням не відповідають законодавчим приписам.
Визначаючи повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту Верховний Суд виходить з приписів Закону України № 2228-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування повноважень між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту», яким із Кодексу цивільного захисту України виключено статтю 67 «Повноваження центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки», проте доповнено статтею 17-1 Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, згідно із пунктами 16, 48, 51 якої такий суб'єкт владних повноважень:
- реалізує державну політику з питань створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення обліку таких споруд;
- звертається до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об'єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров'ю людей;
- перевіряє стан дотримання вимог законодавства у сфері цивільного захисту та складає відповідні акти.
Також Верховним Судом беруться до уваги норми Закону України від 06.10.2022 № 2655-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності», яким пункт 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України після слів «адміністративного суду щодо» доповнено словами «допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»), а також щодо», а після слів «здоров'ю людей» - словами «з інших підстав, визначених законом».
Водночас, запроваджене наведеним Законом формулювання «з інших підстав, визначених законом» не відповідає елементу принципу законності в частині чіткості формулювання нормативного акту, з огляду на визначення цим формулюванням повноважень центрального органу виконавчої влади, необхідних для реалізації покладених на нього завдань і функцій держави. Наведене формулювання потребує чіткої кореляції із положенням закону, який би передбачив відповідний випадок, за якого ДСНС може подати до суду позовну заяву зобов'язального характеру стосовно осіб, що відповідають за належне утримання захисних споруд.
Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року №1052 також не передбачає підстав звернення до суду в разі невідповідності об'єктів фонду захисних споруд цивільного захисту стану готовності до використання.
Порядком створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, виключення таких споруд із фонду та ведення його обліку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року № 138 (далі - Порядок № 138) був визначений механізм створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту (далі - захисні споруди), у тому числі споруд подвійного призначення та найпростіших укриттів, та ведення його обліку.
За визначенням, наведеним у пункті 3 Порядку № 138 балансоутримувачі захисних споруд- це власники, користувачі, юридичні особи, на балансі яких перебувають захисні споруди (у тому числі споруди, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації); а утримання захисних споруд - це комплекс заходів організаційного, матеріально-технічного, інженерного, фінансового та іншого характеру, що спрямовані на забезпечення готовності захисних споруд до використання за призначенням.
Здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує ДСНС разом з відповідними центральними органами виконавчої влади, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідно до вимог законодавства (пункт 12 Порядку № 138).
Крім того, правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) установлені Законом України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 877-V).
Саме в цьому Законі наведені види та форми заходів державного нагляду (контролю), зокрема у вигляді планових та позапланових заходів, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом (стаття 1 Закону № 877-V).
Отже, за наведеного нормативно-правового регулювання колегія суддів дійшла висновку, що органам ДСНС надано право звернення до адміністративного суду лише з вимогами про застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи суб'єктів господарювання свідчить про виключність судового способу захисту цих суспільних інтересів у випадку створення загрози життю та/або здоров'ю людей, тоді як в інших випадках передбачено застосування заходів адміністративного примусу, що за своєю суттю є заходом реалізації застосування санкції, передбаченої приписами статті 68 Кодексу цивільного захисту.
Можливість самостійного звернення до суду органу ДСНС з позовними вимогами зобов'язального характеру до відповідальних суб'єктів в якості заходу контролю не встановлена.
Отже, за наведеного нормативно-правового регулювання, питання повноважень органу ДСНС звертатися до суду в якості позивача вирішено законодавцем через наділення указаного суб'єкта владних повноважень контролюючими функціями у вигляді здійснення державного нагляду (контролю), які реалізуються шляхом застосування відповідних заходів реагування до суб'єктів господарювання.
Саме у такий спосіб законодавець вирішив питання визначення суб'єкта державно-правового примусу у правовідносинах, пов'язаних з утриманням захисних споруд, а тому аргументи прокуратури про відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки органи ДСНС наділені функцією впливу на балансоутримувачів об'єктів цивільного стану (захисних споруд) шляхом застосування заходів примусового характеру.
Колегія суддів наголошує, що приписи частини четвертої статті 5 КАС наділяють суб'єктів владних повноважень правом звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. Тому відсутність у органу ДСНС права звернутися до суду з саме з позовом зобов'язального характеру не означає, що наразі відсутній орган, що здійснює відповідні функції у спірних правовідносинах.
Також, колегія суддів зауважує, що КАС у статті 4 чітко визначає сторони адміністративного процесу. Так, позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду (пункт 8 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України); відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача (пункт 9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Тобто, відповідачем у адміністративних справах здебільшого є суб'єкти владних повноважень, і лише у чітко окреслених процесуальним законом випадках - інші суб'єкти (фізичні чи юридичні особи).
Частиною п'ятою статті 46 КАС визначено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання; 3) про затримання іноземця або особи без громадянства; 4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб'єкту владних повноважень законом.
У справі, що розглядається, відповідачем визначено юридичну особу, яка не є суб'єктом владних повноважень, спір у даній справі не відноситься до переліку частини п'ятої статті 46 КАС, вказує на помилковість визначеного кола учасників процесу у цій справі. При цьому, законом не надане право на звернення суб'єктів владних повноважень із позовом, що розглядається у даній справі.
Колегія суддів констатує, що за діючого нормативно-правового регулювання, захист інтересів держави шляхом звернення до суду прокурора з окремим позовом зобов'язального характеру стосовно суб'єкта господарювання, який не забезпечив належне утримання захисної споруди з вимогами щодо технічного утримання та обслуговування такої будівлі, суперечить приписам частини четвертої статті 5 КАС, оскільки указана норма містить імперативний припис щодо наділення суб'єкта владних повноважень таким правом виключно законом або Конституцією України.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що у спірних правовідносинах відсутні підстави для звернення прокурора до суду з цим позовом.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 29.09.2025 у справі № 420/5350/23, від 18.09.2025 у справі № 120/12055/23.
За правилами процесуального закону відсутність визначених законом підстав для звернення до суду прокурора має наслідком повернення позовної заяви позивачеві. Однак такі процесуальні дії суд може вчиняти лише на стадії відкриття провадження. Якщо відповідні обставини виявлено на стадії судового розгляду або після ухвалення судового рішення, то процесуальним наслідком відсутності підстав для здійснення представництва інтересів держави є залишення позовної заяви без розгляду (пункт 1 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України).
Аналогічного висновку щодо процесуальної можливості залишення позовної заяви без розгляду у справах, провадження у яких відкрито за відсутності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, дійшов Верховний Суд у постанові від 18.07.2019 у справі № 826/15794/17.
У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати.
Відтак, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для залишення позову Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 240 КАС.
Такі наслідки недотримання вимог процесуального закону щодо підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави (вже в умовах воєнного стану) за подібних правовідносин і їх нормативного регулювання, Верховний Суд підтримав, з-поміж інших, у постанові від 29.08.2023 у справах № 160/9125/22, від 03.08.2023 у справі № 260/4120/22, від 21.12.2023 у справі № 400/4238/22, від 02.04.2025 у справі № 160/17789/22, які колегія суддів теж бере до уваги під час розгляду цієї справи.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про задоволення позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до частини першої статті 319 КАС судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Оскільки судом першої інстанції встановлено відсутність підстав для звернення прокурора із позовом у справі, що розглядається, то суд апеляційної інстанції то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов залишенню без розгляду.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укртелеком» задовольнити.
Скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.12.2024.
Позовну заяву Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області до Акціонерного товариства «Укртелеком», треті особи: Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області, Ніжинська районна державна адміністрація Чернігівської області (Ніжинська районна військова адміністрація Чернігівської області) про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя Є.В. Чаку