Справа № 204/4705/25
Провадження № 2/204/2777/25
13 жовтня 2025 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючої судді Токар Н.В.,
за участю секретаря Кислиці Є.Ю.,
за участю представника позивача адвоката Климчук А.В.,
за участю представника відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши в судовому засіданні в залі суду у м.Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 , інтереси якого представляє законний представник ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Міністерства оборони України, треті особи - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про встановлення факту перебування на утриманні, -
У квітні 2025 року позивач ОСОБА_2 , інтереси якого представляє законний представник ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Міністерства оборони України, треті особи - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про встановлення факту перебування на утриманні, якою просив встановити факт перебування ОСОБА_2 на утриманні ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач ОСОБА_2 , інтереси якого представляє законний представник ОСОБА_3 , посилалась на те, що в серпні 2007 р. було укладено шлюб між законною представницею позивача та її колишнім чоловіком - ОСОБА_4 , який в подальшому було розірвано, і після його розірвання було змінено прізвище законної представниці на ОСОБА_8 . В зазначеному шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_3 у подружжя народився син - ОСОБА_9 . 18 березня 2017 р., законна представниця позивача уклала шлюб з громадянином України - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який став вітчимом для позивача - ОСОБА_9 . У законної представниці позивача та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась донька - ОСОБА_10 . Вся родина, а саме: законна представниця позивача, позивач, ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , проживали спільно однією сім'єю за зареєстрованою адресою: АДРЕСА_1 . Зазначали, що між чоловіком законної представниці позивача - ОСОБА_7 та її сином від першого шлюбу - ОСОБА_9 - позивачем (тобто між вітчимом та пасинком), склалися дуже теплі та щирі відносини, як між рідними людьми. Вітчим огорнув справжньою любов'ю пасинка, хоча за законом він не був йому рідним батьком. Їх відносини ґрунтувались на взаєморозумінні, повазі, підтримці та турботі. Вітчим виховував та опікувався пасинком, як рідним сином, утримував його та забезпечував всім необхідним. Чоловік законної представниці - ОСОБА_7 , починаючи з 2016 р. перебував на службі в ЗСУ, та загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 , під час виконання службових обов'язків, пов'язаних із захистом Батьківщини. ОСОБА_3 , починаючи з жовтня 2019 р. по дату загибелі чоловіка ІНФОРМАЦІЯ_5 не працювала взагалі, оскільки загиблий чоловік хотів щоб вона займалась домашнім побутом, у зв'язку з чим вся сім'я, і в тому числі пасинок, знаходились на повному утриманні ОСОБА_7 . Крім того, в період з листопада 2021 р. по червень 2024 р., законна представниця ще доглядала за народженою донькою ОСОБА_10 до досягнення нею трирічного віку. Колишній чоловік законної представниці - ОСОБА_4 аліменти, починаючи з вересня 2017 р. (з моменту винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу) ані в примусовому, ані в добровільному порядку не сплачував. Навпаки, ОСОБА_7 , працював та отримував належне грошове забезпечення, що давало йому змогу утримувати всіх членів родини (дружину, пасинка та доньку). Встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_7 неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , необхідно для того, щоб заявник міг реалізувати своє право на пільги, встановлені законодавством України як для члена сім'ї загиблого військовослужбовця, серед якого і право на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яке він не може реалізувати, оскільки в його випадку вимагається рішення суду. Іншої можливості для підтвердження факту перебування на утриманні загиблого ОСОБА_7 позивача - ОСОБА_2 , окрім як звернення до суду із зазначеною позовною заявою, і встановлення зазначеного факту в судовому порядку позивач не має, тому ОСОБА_2 , інтереси якого представляє законний представник ОСОБА_3 , звернувся до суду із зазначеною позовною заявою.
Ухвалою суду від 05 травня 2025 року провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання (т.1 а.с.112).
Згідно ухвали Чечелівського районного суду міста Дніпра від 06.08.2025 закрито підготовче провадження у справі; призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні 19 серпня 2025 року (т.1 а.с.157).
Залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (т.1 а.с.211-212).
30 вересня 2025 року представником позивача через систему «Електронний суд» було подано заяву про зміну предмету позову, якою просила встановити факт перебування на утриманні ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у зв'язку з неодержанням аліментів від рідних батьків (т.1 а.с.231-232).
Протокольною ухвалою від 30.09.2025 представнику позивача відмовлено в прийнятті заяви про зміну предмету позову (т.1 а.с.242 на звороті). Судом зазначено, що представник позивача була присутня в судовому засіданні 06.08.2025 та надала згоду на закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті у судовому засіданні.
Проте, у судовому засіданні 13.10.2025 представник позивача підтримала заяву про зміну предмету позову та просила встановити факт перебування на утриманні ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у зв'язку з неодержанням аліментів від рідних батьків (т.1 а.с.231-232).
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив, заяв про розгляд справи в судовому засіданні у його відсутність не подавав, в установлений судом строк відзив не подав.
04 червня 2025 року через систему «Електронний суд» представником відповідача Міністерства оборони України - Матвєєнко Г.М. було подано на адресу суду відзив на позовну заяву, згідно якого представник відповідача просила відмовити в задоволенні позовної заяви у зв'язку із тим, що між позивачем та Міністерством оборони України не може бути спору про право, оскільки Міноборони не є суб'єктом отримання соціальної допомоги, а належними відповідачами у справі про встановлення факту є родичи загиблого, які вже отримали одноразову грошову допомогу, а саме батьки загиблого військовослужбовця: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , донька ОСОБА_10 та дружина ОСОБА_3 . Враховуючи, що Міністерство оборони України не є належним відповідачем у справі, просила відмовити в задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні представник відповідача Міністерства оборони України - Матвєєнко Г.М. просила відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 в судове засідання не з'явився, на адресу суду було подано заяву про розгляд справи за їх відсутності та прийняття рішення згідно вимог чинного законодавства.
Представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Третя особа ОСОБА_5 , в судове засідання не з'явився причини неявки суду не повідомив.
Третя особа ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилась, надіславши на адресу суду письмову заяву, згідно якої просила проводити розгляд справи за її відсутності.
Суд, вислухавши представника позивача, заперечення представника відповідача - Міністерства оборони України, пояснення свідків, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи, встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, в серпні 2007 р. було укладено шлюб між ОСОБА_11 та ОСОБА_4 .
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_11 було розірвано шлюб 14.03.2008, про що було видане відповідне свідоцтво (т.1 а.с.16).
Після розірвання шлюбу було змінено прізвище ОСОБА_11 на « ОСОБА_8 ».
В зазначеному шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син - ОСОБА_9 (т.1 а.с.34), який в подальшому змінив своє прізвище на « ОСОБА_12 », що підтверджено відповідним свідоцтвом про народження, виданим повторно 08.02.2024 (т.1 а.с.17).
Як вбачається з виконавчого листа від 18.12.2008 року, останній видано у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_13 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів, яким ухвалено стягувати аліменти щомісяця з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку й інших доходів на утримання сина ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , але не менше 30% прожиткового мінімуму на користь ОСОБА_13 , починаючи з 19.11.2008 і до повноліття дитини (т.1 а.с.35-37).
Згідно копії постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу від 21.09.2017, виконавчий документ повернуто стягувачу за її письмовою заявою, заборгованість відсутня (т.1 а.с. 38-39).
Після розірвання шлюбу з ОСОБА_4 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , уклала 18 березня 2017 р. шлюб з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.23), що підтверджено відповідним свідоцтвом про шлюб.
Відповідно до відомостей довідок ОК 5 та ОК 7, виданих на ім'я ОСОБА_3 , починаючи з жовтня 2019 р. остання не працювала (т.1 а.с.41-42, 46-47).
Як вбачається зі свідоцтва про народження, у шлюбі з ОСОБА_7 , у ОСОБА_3 народилась донька - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (т.1 а.с.28).
Згідно договору купівлі-продажу від 24.04.2018, ОСОБА_7 придбав квартиру АДРЕСА_2 (т.1 а.с.30-33).
Встановлено, що вся родина проживала спільно за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.9, 10, 21, 22, 27, 29).
ОСОБА_7 починаючи з 2016 року перебував на службі в ЗСУ, та ІНФОРМАЦІЯ_5 загинув під час виконання службових обов'язків, пов'язаних із захистом Батьківщини, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (т.1 а.с.54, 55, 56).
Із заявами про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі смерті військовослужбовця ЗСУ в період дії воєнного стану звернулись ОСОБА_6 - мати (т.1 а.с.189-190), ОСОБА_5 - батько (т.1 а.с.190-191), ОСОБА_3 - дружина (т.1 а.с.191-192), ОСОБА_3 - дружина як законний представник ОСОБА_10 - донька (т.1 а.с.192-193), ОСОБА_16 - донька відмовилась від частини одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що підтверджено копією нотаріально посвідченої заяви (т.1 а.с. 195 на звороті).
З витягу протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсації сум від 25.10.2024 №251/168 вбачається, що одноразова грошова допомога призначена батьку, матері, дружині та дочці загиблого ІНФОРМАЦІЯ_5 у період дії воєнного стану старшого солдата ОСОБА_7 в розмірі 4/5 частини 15000000 грн. (т.1 а.с. 184, 185, 186).
Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
Так, за приписами статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
За положеннями статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
Відповідно до частин першої - третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні (ст. 260 СК України).
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч. 1 ст. 268 СК України).
Виходячи з аналізу вищевказаних норм, Верховний Суд у постанові від 14.12.2023 року № 160/11228/23 зазначив, що заявник, перебуваючи у шлюбі з громадянкою, яка є матір'ю дітей, має право на участь у вихованні цих дітей (за умови проживання однією сім'єю). При цьому обов'язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
Отже, вітчим має обов'язок утримувати своїх падчерку та пасинків, прямо передбачений законом, лише за сукупності таких обставин: такі діти не мають матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер, або ж ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання; вітчим може надавати матеріальну допомогу.
У батьків дитини зберігається обов'язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов'язок не залежить від наявності зареєстрованого шлюбу між батьками, факту позбавлення батьківських прав, визнання батьків недієздатними тощо, а припиняється лише фактом смерті батьків.
Доведення факту перебування дитини на утриманні стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо утримання дитини.
Допитані у судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_17 , якій ОСОБА_2 приходиться двоюрідним племінником, а його мати ОСОБА_3 - двоюрідною сестрою, та ОСОБА_18 , для якої ОСОБА_3 є рідною сестрою її чоловіка, зазначали, що ОСОБА_19 з 2019 року не працювала та всю родину утримував ОСОБА_7 , а рідний батько ОСОБА_14 ніякої допомоги не надавав та його не утримував, не можуть бути прийняті до уваги, в розумінні положень ч. 1 ст. 268 СК України, оскільки свідкам не відомі поважні причини не надання ОСОБА_4 належного утримання сину ОСОБА_2 .
Суд зауважує, що по справі не доведено обставин, які входять до предмету доказування: що дитина позивачки не має батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер, або ж ці особи з поважних причин не можуть надавати йому належного утримання, що виключає можливість виникнення у ОСОБА_7 обов'язку, передбаченого ч. 1 ст. 268 СК України. Навпаки, відповідно до встановлених по справі обставин, судом встановлено, що ОСОБА_2 має рідного батька ОСОБА_4 . Доказів, що батько ОСОБА_4 з поважних причин не може надавати ОСОБА_2 належного утримання, стороною позивача не надано.
Крім того, посилання позивача та представника на відсутність у матері дитини ОСОБА_3 протягом певного періоду часу доходу не звільняє її від покладеного на неї законом обов'язку утримувати свою дитину ОСОБА_2 , у тому числі і за допомогою держави у певних випадках, і не робить автоматично ОСОБА_7 зобов'язальною особою з утримання дитини дружини від попереднього шлюбу.
Як зазначалося вище, згідно з частиною першою статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина перша статті 268 СК України).
Ураховуючи викладене, ОСОБА_7 перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3 , мав право на участь у вихованні дитини своєї дружини від попереднього шлюбу ОСОБА_2 .
При цьому, обов'язок щодо його утримання у ОСОБА_7 (як вітчима) виникав за умови, якщо в дитини немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати йому належного утримання.
Отже, у ОСОБА_7 був відсутній правовий обов'язок утримувати дитину дружини - ОСОБА_2 , і таке утримання ним здійснювалося добровільно на підставі власного волевиявлення.
Тим більше, законом не заборонено вітчиму добровільно утримувати дитину, дбати про його всебічний розвиток, забезпечувати повсякденні побутові потреби, навчання, піклуватися про його духовний та фізичний стан.
Враховуючи ту обставину, що у дитини ОСОБА_2 є біологічний батько, який має обов'язок на утримання сина до досягнення ним повноліття, суд приходить до висновку, що утримання цієї дитини ОСОБА_7 було виключно його добровільним бажанням, яке не створює і не може породжувати виникнення будь-яких прав та обов'язків щодо утримання (виховання тощо) неповнолітньої дитини.
Вказана обставина виключає можливість встановлення такого юридичного факту, як перебування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на утриманні ОСОБА_7 .
Відтак, суд зазначає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Звертаючись до суду, стороною позивача не надано належних доказів, що відповідач ОСОБА_4 не може надавати належного утримання ОСОБА_2 , і ці причини є поважними, а тому, його утримання здійснював ОСОБА_7 , посилання позивача про наявність виконавчого листа про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини не є такими доказами, в розумінні ст.ст.77,79,80 ЦПК України.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, то судові витрати по справі підлягають віднесенню на сторону позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 10-11, 12, 13, 15, 16, 76-80, 89, 141, 258, 265 ЦПК України, -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 , інтереси якого представляє законний представник ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Міністерства оборони України, треті особи - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про встановлення факту перебування на утриманні - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Дата складення повного судового рішення 23.10.2025 року.
Суддя Н.В. Токар