Справа № 640/15871/22 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Жукова Є.О.
Іменем України
20 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком 24.01.2022 відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у неврахуванні періодів роботи з 01.08.1989 до 18.02.1992, з 18.02.1992 до 05.03.2018, з 06.03.2018 до 30.03.2022 на посадах, визначених у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу в розмірі 10 (десяти) місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 24.01.2022, зарахувавши до страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, періодів роботи з 01.08.1989 до 18.02.1992, з 18.02.1992 до 05.03.2018, з 06.03.2018 до 30.03.2022 на посадах, визначених у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком 24.01.2022 відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неврахування періодів роботи ОСОБА_1 з 01.08.1989 до 18.02.1992, з 18.02.1992 до 05.03.2018, з 06.03.2018 до 30.03.2022 до спеціального страхового стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, відповідно до Переліку професій і посад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 з 01.08.1989 до 18.02.1992, з 18.02.1992 до 05.03.2018, з 06.03.2018 до 30.03.2022 до моменту призначення пенсії до спеціального страхового стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, відповідно до Переліку професій і посад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві прийняти рішення про нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058.
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для нарахування спірної допомоги, а також для врахування спірного стажу відсутні.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 16 липня 1981 року позивачка з 20 березня 1986 року по 30 березня 2022 року працювала на різних посадах в сфері охорони здоров'я.
З 24 січня 2022 року позиваці призначено пенсію за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058), що не заперечується сторонами.
Позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою щодо виплати грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 (а.с.20).
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом 07 липня 2022 року №14161-13437/С-02/8-2600/22 відмовило позивачці у виплаті грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, у зв'язку з відсутністю у неї страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки до спеціального стажу не зараховані періоди роботи позивачки в КДБ УРСР та СБ України, через те, що установи, в якій вона працювала, не передбачені в Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що у позивачки наявний спеціальний педагогічний стаж більше 30 років, займана нею посада відноситься до посад медичних працівників, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, до призначення пенсії за віком не отримувала будь-яку пенсію, тому вона має право на нарахування та виплату грошової допомоги, яка передбачена пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 та Порядком № 1191.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
За змістом пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України постановою від 23 листопада 2011 року №1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 71 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 1191).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, який визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е», пункту «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909.
Пунктом 5 вказаного Порядку визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону № 1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статті 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Аналіз цих норм права дає підстави зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на визначених законодавством посадах, досягненням пенсійного віку, працюючи на цих роботах, а також неотриманням такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058 будь-якого іншого виду пенсії.
Зазначений підхід до застосування пункту 71 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV в аналогічних спорах неодноразово було висвітлено у постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі №234/13835/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 462/5636/16-а, від 19 березня 2019 року у справі № 466/5637/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 450/3061/16-а., від 02 березня 2020 року у справі № 175/4084/16-а, від 22 лютого 2024 року у справі № 260/323/20.
Відмовляючи у нарахуванні спірної допомоги, відповідач вказував на відсутність у позивачки страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки до спеціального стажу не зараховуться періоди роботи позивачки в КДБ УРСР та СБ України, через те, що установи, в якій вона працювала, не передбачені в Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909.
Як встановив суд першої інстанції, згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 , вбачається наступна інформація про працю позивача у спірні періоди:
- 20.03.1986 зараховано на посаду санітарки хірургічного відділення №2 Лікарні №1 м. Києва (запис трудової книжки №7);
- 02.08.1986 переведено на посаду медичної сестри хірургічного відділення (запис трудової книжки №8);
- 12.02.1987 переведено на посаду дільничної медичної сестри дитячої поліклініки №1 (запис трудової книжки №9);
- 31.07.1989 звільнено за переводом в Комітет державної безпеки Української РСР (запис трудової книжки №11);
- з 01.08.1989 до 18.02.1992 на посаді медсестри в КДБ УРСР (записи трудової книжки №№12-14);
- 18.02.1992 до 05.03.2018 на посаді медсестри військово- медичного управління СБУ в І Національній академії СБУ (записи у трудовій книжці №№17-28);
- з 06.03.2018 до 30.03.2022 (день звільнення) на посаді медсестри військово-медичного управління СБУ в Національній академії СБУ (записи у трудовій книжці №№29-31).
Розділом 2 «Охорона здоров'я» Переліку №909 передбачено, що право на пенсію за вислугою років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), що працюють у таких закладах охорони здоров'я: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, діагностичні центри.
За змістом примітки 3 до Переліку №909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 р., яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
На момент роботи позивача до 1 січня 1992 рокуПостанова Ради Міністрів СРСР "Про пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров'я та сільського господарства" від 17.12.1959 №1397, якою був затверджено Перелік установ, організацій та посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. Пунктом 1 розділу 2 цього Переліку закріплено, що право на пенсію за вислугу років мали лікарі, зубні лікарі, техніки, фельдшери, помічники лікаря, акушери, масажисти, лаборанти та медичні сестри - всі незалежно від найменування посади, дезінфекційні інструктори, які працювали в наступних лікувально-профілактичних закладах, закладах охорони материнства і дитинства, санітарно-профілактичних установах: лікарняні установи всіх типів і найменувань, в тому числі клініки і клінічні частини, госпіталі, лепрозорії, психіатричні колонії; амбулаторно-поліклінічні заклади всіх типів і найменувань (поліклініки, амбулаторії, диспансери всіх профілів, установи швидкої медичної допомоги та переливання крові, медсанчастини, здоровпункти, медичні кабінети і пункти, фельдшерські та фельдшерсько-акушерські пункти, станції санітарної авіації, рентгенівські станції і пункти, медичні лабораторії та інші).
Колегія суддів наголошує на тому, що згідно із законодавством, яке визначає перелік закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, тобто, після розпаду СРСР, зокрема, наказу Служби безпеки України від 28.11.2007 № 852, військово-медичне управління, у якому працює позивач, віднесено до лікарняних закладів.
У зв?язку із викладеним, колегія суддів дійшла висновку, що стаж роботи позивача в КДБ УРСР та СБ України з 01.08.1989 до 18.02.1992, з 18.02.1992 до 05.03.2018, з 06.03.2018 до 30.03.2022 слід віднести до її спеціального стажу, який дає право на право на нарахування та виплату грошової допомоги, яка передбачена пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 та Порядком № 1191.
Аналогічний підхід у подібних правовідносинах щодо визначення спеціального страхового стажу застосований Верховним Судом у постанові від 09.09.2020 у справі № 423/2537/16-а.
Таким чином, правильними є висновок суду першої інстанції про те, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком 24.01.2022 відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із неврахуванням періодів роботи з 01.08.1989 до 18.02.1992, з 18.02.1992 до 05.03.2018, з 06.03.2018 до 30.03.2022 на посадах, визначених у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 є протиправними.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення в частині задоволених позовних вимог.
Особливості фінансування відповідача не є обставиною, яка звільняє його від обов?язку відшкодувати понесені позивачем судові витрати. Тому, посилання скаржника на безпідставність стягнення судового збору судом відхиляються.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя Є.В. Чаку