Справа № 620/16759/24 Головуючий у 1 інстанції - Соломко І.І.
Суддя-доповідач - Василенко Я.М.
20 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Мельничука В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - військова частина НОМЕР_3 про визнання протиправними та скасування наказів, визнання протиправними дій та стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними та скасувати накази командира військової частини НОМЕР_1 від 13.11.2024 № 240 в частині, що стосується позивача, та від 18.11.2024 № 291 в частині пониження позивача у військовому званні на один ступінь;
- визнати протиправними дії командира військової частини НОМЕР_2 стосовно затвердження командиром військової частини НОМЕР_2 акту службового розслідування від 06.10.2024 відносно ОСОБА_1 ;
- стягнути солідарно з військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 моральну шкоду розмірі 350 000 грн. на користь ОСОБА_1 .
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано накази командира військової частини НОМЕР_1 від 13.11.2024 № 240 та від 18.11.2024 № 291 в частині пониження ОСОБА_1 у військовому званні на один ступінь; у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням військова частина НОМЕР_1 звернулась із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується матеріалами справи.
За фактом самовільного залишення місця несення служби наказом В/Ч НОМЕР_2 від 08.08.2024 № 298 призначено службове розслідування та наказом від 08.09.2024 № 358 продовжено службове розслідування, призначене наказом від 08.08.2024 № 298.
У ході службового розслідування, проведеного відповідно до вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2017 року за № 608 (зі змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 року за №1503/31371, наказу Міністерства оборони України №604 від 29.11.2018р. «Про затвердження Інструкції з надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, порушення військової дисципліни та їх облік в МО України», наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 08 серпня 2024 року № 298 «Про призначення службового розслідування стосовно дій командира взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 старшого лейтенанта ОСОБА_1 », складено акт від 06.10.2024 № 44/105, в якому встановлено, що за результатами службового розслідування, тво заступника командира батальйону з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_2 молодшим лейтенантом ... було встановлено, що старший лейтенант ОСОБА_2 розумів всі наслідки своїх дій, свою відповідальність та правові наслідки, не виконує вимоги Статутів ЗСУ, Наказів МОУ, наказів командира військової частини, командира роти, щодо належного виконання посадовою особою своїх посадових обов'язків відповідно до Статутів ЗСУ, наказів МОУ та Конституції України, поведінка спрямована на деморалізацію морального, патріотичного та бойового стану військовослужбовців РВП в/ч НОМЕР_2 . Крім того, відповідно до обставин, встановлених в ході службового розслідування лейтенант ОСОБА_2 безвідповідально поставився до виконання військового обов'язку і дотримання порядку проходження військової служби в умовах воєнного стану та порушуючи вимоги статті 65 Конституції України, в частині обов'язку громадянина по захисту Вітчизни та її не залежності і територіальної цілісності, статей 11, 13, 16 та 241 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України щодо обов'язку військовослужбовця бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, щодо неухильного виконання вимог статутів ЗСУ та наказів командирів, ухилення військовослужбовцем від несення обов'язків військової служби шляхом симуляції хвороби, підроблення документів чи іншого обману. Дії військовослужбовця на дату закінчення вищезазначеного службового розслідування мають ознаки кримінального правопорушення - дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, невиконання обов'язків військової служби зі зброєю, вчинені в умовах воєнного стану, Зазначені обставини є описом обставин попередньої поведінки особи, стосовно якої проводилось службове, що відповідно до вимог абзацу 3 статті 5 розділу І Дисциплінарного статуту Збройних Сил України підлягає врахуванню при прийнятті рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності.
Також, у пунктах 5.1, 5.2, 5.3, 5.4, 5.5, 6 вказаного акту службового розслідування зазначено, що ОСОБА_1 командир взводу вогневої підтримки РВП військової частини НОМЕР_2 в період дії в Україні воєнного стану, запровадженого Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, продовженого Указом Президента України від 08.05.2024 №271/2024 «Про продовження строку ДІЇ воєнного стану в Україні», будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 , на якого, на підставі бойового наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 227 дек від 19.08.2024, покладено обов'язок про прибуття в БРО для виконання визначених завдань, на підставі бойового наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 229 дек від 19.08.2024, покладено обов'язок перейти в оперативне підпорядкування командира 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 , а отже дотримуватися положень Бойового статуту Сухопутних військ Збройних Сил України, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Однак старший лейтенант ОСОБА_1 , без повідомлення свого безпосереднього командира, нехтуючи своїм обов'язком, передбаченим статтею 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, завідомо знаючи про це, не прибув в район виконання БРО, а отже безпідставно відсутній на військовій службі з 19.08.2024 по теперішній час. Неправомірні дії ОСОБА_1 , … тобто його бездіяльність (відсутність у підрозділі) реально загрожує життю і здоров'ю особового складу 3 стрілецької роги. Вчинення наведених вище військових правопорушень здійснено особисто, обізнано та свідомо, що підтверджується фактами та обставинами, які були встановлені в ході проведення службового розслідування та зазначені в розділі 3 цього ж акту службового розслідування. Тому причинний зв'язок між діями військовослужбовця та їх наслідками можна вважати встановленим. Причинами та умовами, що сприяли вчиненню ОСОБА_1 правопорушення, є особиста недисциплінованість безвідповідальність, постійне порушення військової дисципліни та постійних ді спрямованих на ухилення від несення служби. Виходячи з матеріалів службового розслідування, вбачається, що вина ОСОБА_1 виражається у формі прямого умислу та є доведеною. Обтяжуючі обставини: вчинення вищезазначених військових правопорушень в умовах воєнного стану та при виконанні бойових розпоряджень складом військової частини НОМЕР_2 . У ході службового розслідування обставин, які б пом'якшували вину старшого лейтенанта ОСОБА_3 , не встановлено. В діях цього військовослужбовця вбачаються ознаки кримінальної правопорушення, передбаченого станами: частиною 4 стані 402 Кримінальної кодексу України, а саме: непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу, вчинені в умовах воєнної стану чи в бойовій обстановці, частиною 1 стані 403, а саме: невиконання наказу; частиною 4 стані 408, а саме: дезертирство зі зброєю або за попередньою змовою групи осіб.
У висновку вказаного акту № 44/105 від 06.10.2024, у пункті 11 зазначено, що проведення службового розслідування по факту неналежного виконання посадовою особою посадових обов'язків та дезертирства зі зброєю з району ведення бойових дій, самовільного залишення місця несення служби в БРО військової частини НОМЕР_2 зі зброєю, під час виконання бойових завдань старшим лейтенантом ОСОБА_4 вважати завершеним, факти та інформацію досліджену та встановлену службовим розслідуванням вважати підтвердженою. За порушення статті 65 Конституції України, статей 11, 13, 16, 119, 120 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 4 та 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України заслуговує на звільнення із займаної посади, але враховуючи обмеження під час військового стану на звільнення за дані правопорушення, притягнути заступника командира взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 старшого лейтенанта ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності з урахуванням обставин, що обтяжують відповідальність, ступеня вини та попередньої поведінки військовослужбовця, шляхом накладення дисциплінарного стягнення, передбаченого пунктом "є" статті 46 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України владою старшого командира - пониження у військовому званні на один ступінь. Надати доручення про направлення клопотання до старшого командира про накладення дисциплінарного стягнення - пониження у військовому званні на один ступінь. Враховуючи непокору, тобто відкриту відмову виконати накази начальника, а також інше умисне невиконання наказів, відкриту відмову до виконання наказів начальників/командирів, а також інше умисне невиконання наказів командирів, ухилення від виконання посадових обов'язків військової служби, дезертирство (самовільне залишення місця несення служби в районі ведення воєнних (бойових дій) в БРО зі зброєю, дії старшого лейтенанта ОСОБА_1 мають ознаки, покарання за які передбачено відповідальність згідно частини 4 статті 402, частини 1 статті 403, частини 4 статті 408 Кримінального кодексу України. Відповідно до вимог абзацу 1 пункту 6 розділу XXXI наказу Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» не нараховувати старшому лейтенанту ОСОБА_5 додаткові виплати та премію з серпня 2024 року. Провести на протязі місяця, на підставі встановлених цим службовим розслідуванням фактів та зроблених висновків, роз'яснювальну роботу серед особового складу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 щодо юридичних та соціальних наслідків і відповідальності за самовільне залишення частини та припинення виконання обов'язків військовослужбовця. На підставі абзацу 4 пункту 10 телеграми Міністра оборони України від 25 березня 2022 року №248/1298 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 07 березня 2022 року № 217 не нараховувати старшому лейтенанту ОСОБА_5 додаткові виплати та премію з серпня 2024 року. На виконання вимог статті 84 та статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України письмово повідомити встановленим порядком керівника відповідного органу досудового розслідування Територіального Управління ДБР (розташоване у м. Краматорськ), зонального відділу Військової служби правопорядку в Донецькій області розташованого в АДРЕСА_1 , керівника відповідної спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері, у зоні діяльності яких військова частина виконує завдання за призначенням про вчинення командиром взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 старшим лейтенантом ОСОБА_4 правопорушення, що містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 402, частиною 1 статті 403, частиною 4 статті 408 Кримінального кодексу України. За фактом неналежного ведення обліку зброї та боєприпасів у роті вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 призначити службову перевірку.
06.10.2024 командиром в/ч НОМЕР_2 винесено наказ № 133, яким затверджено результати службового розслідування по факту неналежного виконання обов'язків, дезертирства в умовах воєнного стану військовослужбовцем в/ч НОМЕР_2 старшим лейтенантом ОСОБА_6 . За порушення статті 65 Конституції України, статей 11, 13, 16, 119, 120 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 4 та 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України заслуговує на звільнення із займаної посади, але враховуючи обмеження під час військового стану на звільнення за дані правопорушення, ОСОБА_2 заслуговує накладенню дисциплінарного стягнення, з урахуванням обставин, що обтяжують відповідальність, ступеня вини та попередньої поведінки зазначеного військовослужбовця відповідно до пункту «є» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Відповідно до статті 56 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України направити клопотання до військової частини НОМЕР_3 про накладення на зазначеного військовослужбовця дисциплінарного стягнення, передбаченого пунктом «е» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України владою старшого командира - «пониження у військовому званні на один ступінь».
15.10.2024 командиром в/ч НОМЕР_2 направлено клопотання № 2183/1864 до командира в/ч НОМЕР_3 про прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення на старшого лейтенанта ОСОБА_7 - «пониження у військовому званні на один ступінь».
15.10.2024 відповідно до Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань повідомлено до ТУДБР у м Краматорську за фактом того, що 21.08.2024, в умовах воєнного стану, з метою ухилення від проходження військової служби самовільно залишив місце несення служби в районі АДРЕСА_2 , командир взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 старший лейтенант ОСОБА_1 .
07.11.2024 наказом командира в/ч НОМЕР_2 № 166 внесено зміни до наказу від 06.10.2024 та наказано абзац 3 констатуючої частини та пункт 3 розпорядчої частини наказу командира військової частини НОМЕР_2 №133 від 06.10.2024 викласти в новій редакції: «абзац 3 констатуючої частини: В ході проведення службового розслідування підтверджено факт систематичного неналежного виконання посадовою особою своїх посадових обов'язків відповідно до Статутів ЗСУ, наказів МОУ та Конституції України та деморалізаційної поведінки з особовим складом, дезертирство з місця несення служби з 19.08.2024. Вважати деморалізаційну поведінку з особовим складом, дезертирство з військової частини НОМЕР_2 в умовах воєнного стану, порушенням порушення статті 65 Конституції України, статті її, 16, 30, 37, 120 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України», щодо обов'язку військовослужбовця бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань доручених йому за посадою, статті 4 та 6 Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», щодо неухильного виконання, вимог статутів Збройних Сил України та наказів командирів, щодо виконання наказів». «…пункт 3 розпорядчої частини: За порушення статті 65 Конституції України, статей 11, 16, 30, 37, 120 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 4 та 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України заслуговує на звільнення із займаної посади, але враховуючи обмеження під час військового стану на звільнення за дані правопорушення, притягнути, командира взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 старшого лейтенанта ОСОБА_3 , заслуговує накладенню дисциплінарного стягнення, з урахуванням обставин, що обтяжують відповідальність, ступеня вини та попередньої поведінки зазначеного військовослужбовця відповідно до пунктом «є» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України владою старшого командира. Відповідно до статті 56 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України направити клопотання до військової частини НОМЕР_3 про накладення на зазначеного військовослужбовця дисциплінарного стягнення, передбаченого пунктом "е" статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України владою старшого командира - «пониження у військовому званні на один ступінь.»
07.11.2024 командиром в/ч НОМЕР_4 направлено клопотання за № 1510/6604 до командира В/Ч НОМЕР_1 про прийняття рішення про накладання дисциплінарного стягнення на старшого лейтенанта ОСОБА_7 - «пониження у військовому званні на один ступінь» у відповідності до пункту «е» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
13.11.2024 В/Ч НОМЕР_1 прийнято наказ № 240 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, - пониження у військовому званні на один ступінь.
18.11.2024 В/Ч НОМЕР_1 прийнято наказ № 291, яким відповідно до пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, за порушення вимог статті 65 Конституції України, статей 11, 16. 30, 37, 120 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відповідно до пункту «е» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, старшого лейтенанта ОСОБА_1 , командира взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_3 військової частини НОМЕР_1 вважати таким, що понижений у військовому знанні на один ступінь з 13.11.2024.
Підставою прийняття вказаного наказу слугував наказ від 13.11.2024 №240.
29.11.2024 складено акт про відмову позивачем поставити підпис про отримання витягу з акту службового розслідування №44/105 від 06.10.2024.
Вважаючи спірні накази протиправними позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що за відсутності правильної юридичної кваліфікації дій позивача, застосований до нього вид дисциплінарного стягнення не може вважатися пропорційним ступеню його вини. Зокрема, наказ військової частини НОМЕР_1 від 18.11.2024 № 291, який виданий на підставі наказу від 13.11.2024 №240, також не відповідає вимогам, які мають бути дотримані до офіційного документу.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, апелянт зазначає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не надано доказів на спростування встановлених службовим розслідування фактів щодо систематичного неналежного виконання своїх посадових обов'язків, деморалізаційної поведінки з особовим складом, дезертирство з місця несення служби в батальйонному районі оборони військової частини НОМЕР_2 зі зброєю під час виконання бойових завдань як комбатанта (член збройних сил; особа, якій дозволено брати участь у бойових діях збройного конфлікту).
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Отже, оскільки апелянт у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Правовідносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Частинами другою-четвертою статті 2 Закону України № 2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначено Статутом внутрішньої служби, затвердженим Законом України № 548-XIV від 24.03.1999 (далі - Статут).
Відповідно до статті 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Разом з тим, сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначено Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі - Дисциплінарний статут).
Так, за приписами статей 1, 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Військова дисципліна, відповідно до ст. 3 Дисциплінарного статуту досягається шляхом, зокрема: особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України; умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників (далі - командири) до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу; зразкового виконання командирами військового обов'язку, їх справедливого ставлення до підлеглих.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту передбачено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" (частина третя статті 5 Дисциплінарного статуту).
Згідно із частиною першою статті 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Наведені норми Дисциплінарного статуту дають підстави для висновку, що суть дисциплінарного правопорушення полягає у невиконанні чи неналежному виконанні військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушенні військової дисципліни чи громадського порядку.
Відповідно до вимог статей 83-86 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром, доручено офіцерові чи прапорщикові (мічманові), а у разі вчинення правопорушення рядовим (матросом) чи сержантом (старшиною) - також сержантові (старшині).
Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Відповідно до вимог статті 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Згідно із вимогами статті 91 Дисциплінарного статуту заборонено за одне правопорушення накладати кілька дисциплінарних стягнень або поєднувати одне стягнення з іншим, накладати стягнення на весь особовий склад підрозділу замість покарання безпосередньо винних осіб.
Приписами статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України встановлено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підставою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов'язків, порушення військової дисципліни. При цьому, з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення та визначення ступеня вини, прийняттю рішення про накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення передує проведення службового розслідування.
Предметом спору у цій справі є, зокрема, накази відповідачів щодо накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді пониження у військовому званні на один ступінь.
Підставою для застосування дисциплінарних стягнень слугувало самовільне залишення місця несення служби та систематичне неналежне виконання позивачем службових обов'язків, яке встановлено за результатами службового розслідування.
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов'язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначено Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України № 608 від 21.11.2017 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 р. за № 1503/31371 (далі - Порядок № 608).
Відповідно до абзаців 2, 3 пункту 1 Розділу ІІ Порядку №608 службове розслідування може призначатися у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань; неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті; дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця; втрати або викрадення зброї чи боєприпасів; порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки; недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення; повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення; скоєння військовослужбовцем під час виконання обов'язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
Пунктом 3 Розділу ІІІ Порядку №608 встановлено, що службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).
Службове розслідування може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено комісії або військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу (пункт 5 Розділу ІІІ Порядку №608).
Так, як вбачається з матеріалів службового розслідування, підставою для його проведення слугувала інформація, викладена в рапортах військовослужбовців в/ч НОМЕР_2 , про самовільне залишення місця служби та невиконання наказів командирів позивачем.
Щодо самовільного залишення місця несення служби слід зазначити таке.
Відповідальність за самовільне залишення військової частини або дезертирство передбачена статтями 407-408 Кримінального кодексу України.
Самовільним є таке залишення частини або місця служби, що вчинене без дозволу (наказу) начальника (командира). Не вважається самовільним: залишення за наявності дозволу командира, залишення для виконання наказу командира, відрядження, прямування до нового розташування в/ч, лікування, переміщення/ротація, відпустка, навчання тощо. Вищезазначені підстави мають бути підтверджені належним чином оформленими документами або підтверджені командиром.
При цьому, нез'явлення вчасно на службу полягає в тому, що військовослужбовець у законному порядку залишив розташування частини або місце служби та не повертається в зазначений час для подальшого несення військової служби, зокрема, з лікування без поважних причин до частини або на службу в установлений строк.
Поважними причинами нез'явлення вчасно на службу можуть бути хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо та інші надзвичайні обставини, якщо причини затримки підтверджені відповідними документами. Поважними причинами затримки із відпустки можуть бути непередбачені перешкоди у сполученні, хвороба військовослужбовця, пожежа або стихійне лихо, що трапилися в сім'ї військовослужбовця, смерть або тяжка хвороба членів його сім'ї або осіб, на вихованні яких він перебував.
Питання щодо наявності поважних причин вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи із обставин справи.
Колегія суддів звертає увагу, що позивач посилався на неможливість виконання бойового розпорядження у зв'язку з тим, що рішенням ВЛК від 09.07.2024 №1044 його визнано придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони. Про вказані обставини усно доповів командиру відповідними рапортами.
Водночас, акт службового розслідування не містить інформації, що вказані обставини досліджувались в ході розслідування та їм надана правова оцінка.
Отже, службове розслідування проведено без з'ясування всіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення.
У зв'язку із вищенаведеними обставинами, відносно позивача порушено кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 20.12.2024 за № 42024113330000080 (правова кваліфікація кримінального правопорушення ( частина четверта статті 425 КК України) та 15.01.2025 за № 62025050010002234 (правова кваліфікація кримінального правопорушення, частина четверта статті 408 КК України), яке на момент розгляду справи судом, не закрито та/або не розглянуто судом, шляхом винесення відповідного судового рішення.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме по собі внесенні відомостей до ЄРДР не може вважатися достатньою підставою встановлення вини військовослужбовця, адже свідчить лише про початок досудового розслідування.
Крім цього, відповідальність за дезертирство передбачена статтею 408 КК України, відповідно до частини четвертої якої самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез'явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.
Частиною четвертою статті 425 КК України передбачено, що діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.
Разом з цим, в Україні діє презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини. За змістом статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до частини другої статті 2 КК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Аналогічні положення закріплені у статті 17 Кримінального процесуального кодексу України.
Отже, питання щодо встановлення фактів та вини особи за фактом самовільного залишення військової частини або дезертирства віднесено до компетенції органів досудового розслідування та відповідного суду, який розглядає обвинувальний акт.
При цьому, до повноважень відповідачів при проведенні службового розслідування не входить кваліфікація злочину та проведення досудового розслідування.
Крім цього, у матеріалах справи відсутні докази встановлення компетентним судом в діях позивача ознак злочину, передбаченого частиною четвертою статті 408 та частиною четвертою статті 425 КК України.
У свою чергу, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що дисциплінарна і кримінальна відповідальність належать до різних видів юридичної відповідальності, а тому їх застосування з огляду на положення статті 4 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частини першої статті 61 Конституції України не є взаємовиключним. Відтак кримінальна та дисциплінарна відповідальність є відокремленими правовими інститутами з різними підставами, порядком застосування, колом суб'єктів, характером стягнень, а тому притягнення до дисциплінарної відповідальності та одночасне існування кримінального провадження не суперечать принципам справедливості й пропорційності та не є подвійним притягненням до відповідальності за одне й те саме порушення (постанови від 04 квітня 2019 року у справі № 11-945сап18, від 19 травня 2021 року у справі №9901/997/18 (провадження №11-291заі20).
Отже, питання наявності у діях позивача ознак злочину, передбаченого частиною четвертою статті 408 та частиною четвертою статті 425 Кримінального кодексу України, про що, у тому числі, і складено акт службового розслідування, є предметом доказування за правилами КПК України.
Щодо систематичного неналежного виконання обов'язків слід зазначити таке.
Як вбачається зі змісту наказу в/ч НОМЕР_5 від 13.11.2024 № 240, позивача притягнуто до відповідальності у тому числі за систематичне неналежне виконання службових обов'язків.
Разом із тим, наказ в/ч НОМЕР_1 від 13.11.2024 № 240, яким позивача понижено у військовому званні на один ступінь, не містить конкретизації, в чому полягає систематичність неналежного виконання службових обов'язків, що спростовує наведені доводи апелянта.
В той же час, вказаний наказ прийнятий через систематичне неналежне виконання службових обов'язків, тобто з тієї підстави, що передбачає наявність раніше застосованих заходів дисциплінарного впливу.
У витязі службового розслідування від 06.10.2024 зазначено, що « ... за час проходження військової служби військовослужбовець ОСОБА_6 , який проходить військову службу у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу за контрактом від 03.08.2022 неодноразово своїми вчинками порушував військову дисципліну в зв'язку з чим притягувався до дисциплінарної відповідальності, а саме: за 2023 рік стягнення- попередження про неповну службову відповідність (наказ № 32 від 01.08.2023, № 572 від 10.10.2023); за 2024 рік стягнення - догана (наказ № 52 від 06.02.2024, пониження в посаді (наказ № 63 від 26.02.2024), догана (наказ № 140 від 25.03.2024).
Колегія суддів звертає увагу, що в/ч НОМЕР_1 в наказі від 13.11.2024 №240 зазначено про систематичне неналежне виконання позивачем своїх посадових обов'язків та дезертирство з місця несення служби. Проте, на переконання колегії суддів, наявні у справі матеріали не містять об'єктивних доказів, які підтверджують саме систематичний характер таких порушень, а наявність кількох окремих дисциплінарних стягнень не може вважатися підтвердженням систематичності без встановлення відповідної регулярності, однорідності правопорушень та обставин їх вчинення.
Більше того, колегія суддів звертає увагу, що зміст наказу не містить належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається відповідач при обранні виду дисциплінарного стягнення.
Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що ненаведення конкретних обставин (дата, час) вчинення дисциплінарного поступку не можуть вважатися належною оцінкою в юридичному розумінні.
Між цим, наказ, як офіційний документ, повинен характеризуватися точністю, стислістю і зрозумілістю, та повинен містити точне формулювання суті та обставин допущеного позивачем проступку, що стало підставою для прийняття рішення про притягнення до відповідальності, час вчинення і час виявлення самого проступку та обґрунтування обрання певного виду стягнення з урахуванням передбачених законодавством обставин.
Більше того, відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №814/934/18, наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинен містити чітке формулювання суті та обставин допущеного працівником проступку, підстави прийняття рішення про притягнення до відповідальності, час вчинення і час виявлення самого проступку та обґрунтування обрання певного виду стягнення, з урахуванням передбачених законодавством обставин.
При цьому, ознакою порушення працівником дисципліни, яка може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності, є наявність вини в його діях чи бездіяльності, шкідливі наслідки та причинний зв'язок між ними і поведінкою правопорушника.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що за відсутності правильної юридичної кваліфікації дій позивача застосований до нього вид дисциплінарного стягнення не може вважатися пропорційним ступеню його вини.
Крім цього, наказ в/ч НОМЕР_1 від 18.11.2024 № 291, який виданий на підставі наказу від 13.11.2024 №240, також не відповідає вимогам, які мають бути дотримані до офіційного документу.
Отже, враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що військовою частиною НОМЕР_1 не доведено правомірність спірних наказів, а тому вони є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги в цій частині задоволенню.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Також, аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Отже, перевіривши рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що судом повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В.В.
Мельничук В.П.