Справа № 320/32650/23 Суддя першої інстанції: Василенко Г.Ю.
20 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Файдюка В.В.,
суддів Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про визнання протиправними відмов, визнання обставин, зобов'язання вчинити дії,-
У вересні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до держави Україна в особі Пенсійного фонду України (далі - відповідач, ПФ України), в якому просив:
1. Визнати протиправною відмову відповідача здійснити контрольно-ревізійний перерахунок основної, страхової ядерної пенсії з дня призначення згідно з вимогами Положення про Пенсійний фонд України, Законів України «Про центральні органи виконавчої влади», «Про кабінет Міністрів України», «Про пенсійне забезпечення», «Про звернення громадян».
2. Визнати протиправною відмову відповідача на вимогу позивача забезпечити принцип верховенства права і законності; верховенство Конституції України і законів України; Верховенство Рішень Конституційного Суду України; верховенство Цивільного кодексу України.
3. Визнати протиправною відмову відповідача забезпечити гарантії конституційного права на вимогу сотень офіційних звернень позивача.
4. Визнати протиправною відмову відповідача на вимогу позивача забезпечити виконання статей 1-3, 8, 16-18 Закону № 3166-IV від 17.03.2011 та вимоги статей 1-4, 19-21, 23, 41 Закону № 2591- IV від 07.10.2010.
5. Визнати зневагу відповідача у сфері професійної діяльності до основоположних прав і свобод, честі і гідності людини, особи похилого віку - ветерана праці СРСР та України, ветерана-інваліда війни І групи, одного з перших ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС категорії І, інваліда Чорнобиля І групи внаслідок нещасного випадку при виконанні наказу від 26.04.1986, - протиправною.
6. Визнати невиконання загальних положень, передбачених нормами статей 1-11, 26-382, 42 Закону № 875-ХІІ від 21.03.1991, протиправною дією відповідача, дискримінацією прав інвалідів.
7. Визнати невиконання, невизнання, порушення, звуження, скасування дії соціального особливого Закону № 796-ХІІ від 28.02.1991 протиправною дією держави та її органів соціальної політики.
8. Визнати невиконання зобов'язань Високих Договірних Сторін, проголошених та визнаних Україною нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, нормами Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21.05.1963 (Закон № 334/96-ВР), Конвенцією захисту прав інвалідів, - протиправною дією держави України - виконавчої влади.
9. Визнати та присудити право на страхове, довічне, державне пенсійне забезпечення, як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС виключно із базового страхового середньомісячного заробітку, визначеного за роботу в зоні ЧАЕС (вартістю 3652 рублів СРСР станом на 1986 рік=до 5189 доларів США), виключно у % від ступеня втрати працездатності, виключно у відповідності до Конституції України та Рішень Конституційного Суду України, Указу Президента № 20 від 27.12.1991, постанови Кабінету Міністрів України № 395 від 20.07.1992 та нормативно-правових актів, якими встановлені коефіцієнти підвищення розміру пенсії, призначеної до 01.01.1992.
10. Визнати протиправною відмову відповідача здійснити контрольні дії щодо правильності призначення, нарахування та виплати позивачу основної пенсії за ядерну шкоду заподіяну життю та здоров'ю.
11. Визнати протиправною дією відповідача незастосування Указу Президента № 20 від 27.12.1991 та % втрати працездатності встановленої МСЕК у сторону звуження прав позивача.
12. Зобов'язати відповідача провести перерахунок основної страхової довічної державної пенсії.
13. Застосувати при розгляді справи усі подані позивачем докази (довідки, висновки, розпорядження щодо стану здоров'я позивача та пенсійного забезпечення), а також положення Указу Президента № 20 від 27.12.1991, лист Мінюсту від 04.05.2009 № Р-5792-20, лист Верховного Суду № 62-97 від 03.04.1997, лист голови Пенсійного фонду України від 07.07.2023, експертний висновок від 30.10.1990 № 272.
14. Присудити позивачу, виключно на основі базового, фактичного, страхового середньомісячного заробітку, отриманого в зоні ЧАЕС, страховою вартістю 3652 рублів СРСР станом на 1986 рік=до 5189 доларів США станом на 1986 рік, згідно з частиною другою статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у відповідно до постанова Пленуму ВСУ № 6 від 27.03.1992, у відповідності до Конституції України та припису статі 4 Цивільного кодексу України, у відповідності до Рішень Конституційного Суду України, у % від втрати працездатності встановленої позивачу МСЕК з 04.03.1991.
15. Присудити шляхом зобов'язання Пенсійного фонду України, невідкладно, у строк 5 днів здійснити перерахунок пенсії позивачу.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.11.2024 у задоволенні позову відмовлено повністю.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що гривня визначена національною валютою в Україні, якою на її території здійснюються платежі, передбачені чинним законодавством пенсійні виплати та пільги позивачу як учаснику ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС надаються позивачу, а доказів відмови у реалізації його прав з боку відповідача матеріали справи не містять. Крім того, суд підкреслив, що частина позовних вимог, про задоволення яких просить ОСОБА_1 , належить до дискреційних повноважень відповідача, конкретного порушення з боку ПФ України прав та інтересів позивача останнім не наведено, а задоволення заявлених позовних вимог не зумовить виникнення позитивних наслідків для ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його як завідомо неправосудне.
Свою позицію обґрунтовує порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, оскільки судом розглянуто справу без участі позивача, не надано оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам, а також не застосовано при вирішення спору всі норми законодавства, на які посилався позивач.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2025 відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу ПФ України просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що позивачем не враховано, що відповідач не наділений повноваженнями щодо призначення, нарахування, перерахунку та виплати пенсій, оскільки такі мають територіальні управління Пенсійного фонду України. Наголошує, що доказів звернення позивача із відповідними заявами до компетентного органу в установленому законом порядку матеріали справи не містять. Підкреслює, що подібні позовні вимоги вже заявлялися ОСОБА_1 та рішеннями судів у справах №826/12587/16 та №758/2330/14-а у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2025 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд апеляційної скарги у відкритому судовому засіданні, продовжено строк розгляду справи на більш тривалий розумний термін та призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження з 14.10.2025.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла такого висновку.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є ветераном праці, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1986 року (категорія 1), особою з інвалідністю І групи, а отже має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-осіб з інвалідністю внаслідок війни, що підтверджується відповідними посвідченнями.
Довідками МСЕК та ВКК підтверджено група інвалідності позивача та необхідність постійного стороннього догляду за ним.
Відповідно до розпорядження УСО від 13.08.1993, як інваліду ІІ групи ЧАЕС ОСОБА_1 було призначено до виплати з 01.06.1993 по 01.04.1997 суму 1035662 куп. виходячи зі страхового заробітку 3652 руб та 80% втрати працездатності.
Позивач звертався 07.07.2023 до голови Пенсійного фонду України з офіційною публічною вимогою здійснити перерахунок його пенсії з фактичного страхового середньомісячного заробітку, визначеного СРСР вартістю 3652 руб СРСР за роботу в зоні ЧАЕС, як інваліду без будь-яких обмежень.
Також позивач звертався 27.07.2023 до голови Пенсійного фонду України з офіційним публічним зверненням здійснити перерахунок його пенсії з фактичного страхового середньомісячного заробітку, визначеного СРСР та виключно у відсотках втрати працездатності, встановлених довідкою МСЕК.
З аналогічного змісту офіційною публічною вимогою позивач звертався до дирекції Пенсійного фонду України 07.08.2023.
Вважаючи оскаржувану поведінку відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з такого.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, Указом Президента України від 07.11.1992 №549/92 «Про реформу грошової системи України» починаючи з 23 години 12 листопада 1992 року припинено функціонування рубля в грошовому обігу на території України. Встановлено, що єдиним законним засобом платежу на території України стає український карбованець, представником якого в готівковому обігу виступає купон Національного банку України.
У подальшому Указом Президента України від 27.12.1991 № 20 «Про соціальний захист населення в умовах лібералізації цін» було постановлено підвищити з 1 січня 1992 року на 100 процентів розміри державних пенсій, призначених до 1 січня 1992 року і скоригованих відповідно до частини шостої статті 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення». При обчисленні пенсій, що призначатимуться (перераховуватимуться) у 1992-1993 роках, сума середньомісячного заробітку за період до 1 січня 1992 року збільшується на 100 процентів.
У свою чергу, Указом Президента України від 25.08.1996 № 762/96 «Про грошову реформу в Україні» визначено провести, починаючи з 2 вересня, в Україні грошову реформу - введення в обіг визначеної Конституцією та іншим законодавством України національної валюти України, якою є гривня та її сота частина копійка. Українські карбованці підлягають обміну на гривні (банкноти та розмінну монету) за курсом 100000 карбованців на 1 гривню. Починаючи з 24 години 16 вересня 1996 року, функціонування українського карбованця в готівковому обігу припиняється. З цього моменту єдиним законним засобом платежу на території України є гривня.
Таким чином, гривня визначена національною валютою в України, якою здійснюються платежі на території України, а тому визначення страхового, довічного, державного пенсійного забезпечення виключно з базового страхового середньомісячного заробітку, визначеного за роботу у зоні Чорнобильської АЕС у розмірі 3 652 рублів СРСР в еквіваленті (за підрахунками позивача) 5 189 доларів США, є безпідставним і таким, що не узгоджується з положеннями національного законодавства України.
За змістом статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Приписи статті 46 Основного Закону України визначають, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом (стаття 1).
Особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов'язку (стаття 6 Закону № 1788-ХІІ).
Умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом (стаття 15 Закону № 1788-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII) цей Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах, зокрема соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування (частина четверта статті 15 Закону № 796-XII).
Статтею 20 Закону № 796-XII визначені гарантовані державою компенсації та пільги громадянам віднесеним до категорії 1.
Відповідно до статті 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно зі статтею 54 Закону № 796-ХП, пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.
В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.
Порядок обчислення по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, обчислення пенсій відповідно до Закону № 796-XII здійснюється на підставі довідок про заробітну плату, які видаються установами та організаціями на підставі первинних документів (особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату). Підставою для проведення розрахунку заробітної плати за роботу в зоні відчуження являється первинні документи про нараховану заробітну плату та фактичну тривалість роботи безпосередньо в зоні відчуження.
Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до статті 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Згідно із статтею 43 Закону № 1058-IV перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Для перерахунку пенсій, призначених до набрання чинності цим Законом, враховується заробітна плата (дохід), з якої було раніше обчислено пенсію, за документами, наявними в пенсійній справі, або за вибором пенсіонера - заробітна плата (дохід) за період, передбачений абзацом першим частини першої статті 40 цього Закону. При цьому заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до частини другої статті 40 цього Закону із застосуванням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за 2002 рік.
За правилами статті 44 Закону № 1058-IV звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Як було встановлено раніше, позивач є інвалідом, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1) та отримує пенсійні виплати.
Водночас, позивачем не надано доказів звернення у встановленому чинним законодавством порядку до відповідача із заявою про перерахунок пенсії з наданням довідок про середньомісячну заробітну плату для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження.
Також матеріали справи не містять доказів відмови відповідачем позивачу у здійсненні перерахунку пенсії та дотримання його прав, про які йдеться у позовній заяві. Відтак, за обґрунтованими висновками суду першої інстанції, у цьому випадку відсутні підстави стверджувати про виникнення спірних правовідносин між позивачем та відповідачем, які покладені в основу предмету позовної заяви.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Отже, у розумінні Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписи частин першої і другої статті 5 КАС України визначають, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Водночас, згідно із статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, суд у кожному конкретному випадку повинен з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний позивачем спосіб.
У рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто, право кожної особи на звернення до суду у випадку, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси є беззаперечним та не може бути піддане сумніву. Водночас, визначені такою особою способи захисту або інші способи, які самостійно можуть визначатися судом, на переконання судової колегії, повинні передусім відповідати підставам позову та його змісту.
Колегією суддів враховується, що заявлені позивачем позовні вимоги (окрім пункту 9 та 14, на необґрунтованості яких було наголошено вище), мають абстрактний характер та не узгоджуються з визначеними ним підставами позову. У свою чергу, суд апеляційної інстанції вкотре звертає увагу, що завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Разом з тим, у чому полягає таке порушення з боку саме ПФ України, ОСОБА_1 не зазначається.
Більше того, як правильно наголосив відповідач у відзиві на апеляційну скаргу з посиланням на постанову Верховного Суду від 18.05.2022 у справі №640/19528/19, Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади не наділений повноваженнями щодо призначення, перерахунку та виплати пенсії. Разом з тим іншого ніж ПФ України відповідача у цій справі, зокрема, територіального управління Пенсійного фонду України, на обліку якого перебуває ОСОБА_1 , останній не визначає, у той час як суть позовних вимог з огляду на підстави позову зводиться до незгоди із нарахованими та виплаченими сумами пенсійних та інших виплат.
З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у межах їх заявленого позивачем обсягу.
Щодо посилання апелянта на порушення судом першої інстанції строку розгляду цієї справи колегія суддів зазначає, що такий процесуальний недолік з огляду на загальновідоме навантаження на суддів Київського окружного адміністративного суду не може мати наслідком скасування законного та обґрунтованого рішення.
З приводу доводів апеляційної скарги про невизнання судом першої інстанції ряду положень Конституції України колегія суддів зазначає, що будь-яких висновків щодо невизнання норм прямої дії Основного Закону України оскаржуване судове рішення Київського окружного адміністративного суду не містить. Більше того, відсутні такі висновки суду й щодо Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішень Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини.
Аргументи апеляційної скарги про порушення права позивача на розгляд справи за його участі колегія суддів вважає безпідставними, оскільки за загальним правилом будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов'язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження. Водночас, суд апеляційної інстанції зауважує, що ця справа не належить до вичерпного переліку справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження відповідно до вимог ч. 4 ст. 12 та ч. 4 ст. 257 КАС України.
З приводу твердження ОСОБА_1 про невжиття судом першої інстанції всіх необхідних дій для з'ясування всіх обставин, а також позбавив права останнього на справедливий суд колегія суддів зауважує, що у справі «Проніна проти України» Європейський суд з прав людини вкотре нагадав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк
Судді О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев
Повне рішення виготовлено 20 жовтня 2025 року.