Справа № 580/1345/25 Суддя першої інстанції: Анжеліка БАБИЧ
20 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Файдюка В.В.,
суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -
У лютому 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач-1, ГУ ПФ України в Черкаській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач-2, ГУ ПФ України в Полтавській області), про:
- визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФ в Полтавській області від 17.01.2025 №232730027054 про відмову у призначенні пенсії за вислугою років ОСОБА_1 ;
- зобов'язання ГУ ПФ у Черкаській області призначити зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 період навчання з 05.08.1989 по 30.06.1994 та призначити пенсію за вислугою років з 10.01.2025 на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 17.01.2025 №232730027054 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у порядку, межах, спосіб і строки, визначені законом, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.01.2025 та зарахувати до спеціального стажу період її навчання з 05.08.1989 до 30.06.1994, прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у вказаному рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено право на пенсію працівників освіти при досягненні 55 років та наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років, а відтак, оскільки до стажу роботи позивача зараховується період навчання з 05.08.1989 по 30.06.1994, то це дає їй право на призначення пенсії за вислугу років. Водночас, за висновком суду, розгляд заяви ОСОБА_1 має здійснювати ГУ ПФ в Полтавській області, яке приймало спірне у цій справі рішення, а не ГУ ПФ в Черкаській області. Крім того, вимоги про призначення пенсії є передчасними і такими, що допускають втручання у дискреційні повноваження відповідача-2, а відтак належним способом захисту порушених прав позивача є покладення на ГУ ПФ в Полтавській області обов'язку з повторного розгляду заяви із зарахування до спеціального стажу періоду навчання ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач-2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове яким позовні вимоги залишити без задоволення.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано, що за нормами чинного законодавства для призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти позивач повинна була станом на 11.10.2017 мати не менше 26 років і 6 місяців спеціального стажу, однак такий стаж складав 23 роки 01 місяць 17 днів. Крім того, підкреслює, що всупереч висновків суду на час виникнення спірних правовідносин період навчання до спеціального стажу не включається.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2025 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Відзивів на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2025 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження з 07.10.2025.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не є предметом апеляційного оскарження, то судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку його законності та обґрунтованості у межах доводів та вимог апеляційної скарги ГУ ПФ в Полтавській області.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача-2 не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 10.01.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до ГУ ПФ в Черкаській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, додавши до неї, зокрема, копію наказу КНП «Черкаській обласний центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям Черкаської обласної ради» від 25.08.1994 №63-к про прийняття на роботу на посаду вихователя, копію наказу КНП «Черкаській обласний центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям Черкаської обласної ради» від 02.12.2024 №173-кл про звільнення з роботи з посади вихователя відділення медико-соціального захисту, статуту КЗ «Черкаській обласний спеціалізований Будинок дитини», трудової книжки серії НОМЕР_1 , диплома серії НОМЕР_2 .
За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснювався ГУ ПФ в Полтавській області, яке рішенням від 17.01.2025 №232730027054 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Підставою для відмови визначено те, що станом на 11.10.2017 спеціальний стаж роботи працівника освіти має складати не менше 26 років 6 місяців, однак спеціальний стаж роботи позивача складає 23 років 01 місяць 17 днів (загальний - 30 років 07 днів).
Про прийняття цього рішення відповідача-2 відповідач-1 повідомив позивача листом від 21.01.2025 №2300-0204-8/5099.
Вважаючи указаний індивідуальний акт протиправним, позивач звернулася до суду із вказаним позовом за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів враховує таке.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з п. 16 розд. XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відповідно до п. 2-1 розд. XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Судовою колегією враховується, що Закон України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» набрав чинності 11.10.2017.
Тобто, пенсії за вислугу років згідно приписів Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначаються за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного Законом України «Про пенсійне забезпечення» страхового і спеціального стажу.
У свою чергу, відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
За нормами ст. 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно із ст. 7 Закону № 1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Отже, особливістю пенсій за вислугу років є зменшення пенсійного віку, необхідного для призначення, а умовою для призначення - наявність, як правило, відповідного стажу роботи за спеціальністю.
Приписи ст. 51 Закону № 1788-XII визначають, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
За правилами статті 52 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-XII (у редакції, що діяла до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII) встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, незалежно від віку при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим, Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII були внесені зміни у вказану статтю та встановлено вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону № 1788) та підвищено вимоги до спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, у даному випадку для позивача станом з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців.
У свою чергу, 04.06.2019 Конституційним Судом України було ухвалено рішення № 2-р/2019, яким визнано неконституційними положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII.
Конституційний Суд України, приймаючи зазначене рішення № 2-р/2019, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов'язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що для запровадження юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, законодавець не мав об'єктивних підстав.
Указані норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 2-р/2019, тобто з 04.06.2019.
Отже, починаючи з 04.06.2019 положення пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII.
Таким чином, на день звернення ОСОБА_1 до ГУ ПФ в Черкаській області (10.01.2025) із заявою про призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти, пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти незалежно від віку при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
У силу вимог статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Матеріали справи свідчать, що період роботи позивача з 25.08.1994 по 10.10.2017 зарахований до спеціального стажу, який дає прав на призначення пенсії за вислугою років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону № 1788-XII. Водночас спірним у цій справі є питання зарахування до спеціального стажу позивача періоду її навчання з 05.08.1989 по 30.06.1994.
Так, до 01.01.1992 питання пенсійного забезпечення було врегульовано Законом СРСР «Про державні пенсії», статтею 58 якого було визначено, що пенсії за вислугу років, встановлені постановами Уряду СРСР для окремих категорій спеціалістів (учителів, медичних працівників, та інших), призначених до введення в дію цього Закону, зберігаються. Раді Міністрів СРСР доручено визначити порядок подальшого призначення та виплати пенсій за вислугу років.
На виконання статті 58 вказаного Закону постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 № 1397 затверджено Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров'я.
Пунктом 2 вказаного Положення передбачено, що у стаж роботи вчителів та інших працівників освіти, крім роботи, зазначеної у пункті 1 цього Положення, зараховуються час навчання у педагогічних навчальних закладах та університетах, якщо йому безпосередньо передувала та безпосередньо за ним слідувала педагогічна діяльність.
Згідно з п. «д» ч. 3 ст. 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Отже, згідно чинного законодавства, до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах.
Аналогічне застосування наведених норм викладене у постановах Верховного Суду від 11.05.2022 у справі №445/2374/16-а та від 17.01.2022 у справі №348/20/17.
Крім того, як правильно підкреслив суд першої інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» від 10.02.1998 №103/98-ВР час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Матеріали справи свідчать, що позивач навчалася з 05.08.1989 до 30.06.1994 в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького на фізико-математичному факультеті. По завершенню навчання ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ) здобула кваліфікацію: «вчителя математики і фізики», що підтверджується копією диплома спеціаліста серії НОМЕР_2 від 30.06.1994 та доданою до матеріалів справи архівною довідкою №05/01-11 від 15.01.2025.
З огляду на зазначене, період навчання позивача за спеціальністю «вчитель» з 05.08.1989 до 30.06.1994 підлягає зарахуванню до спеціального стажу, оскільки остання закінчила навчання 30.06.1994, а на роботу на посаду «вихователя» зарахована з 25.08.1994, тобто перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією працівника освіти становить - 1 місяць 27 днів, що не перевищує законодавчо встановлених трьох місяців.
Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, період навчання ОСОБА_1 у Черкаському державному педагогічному інституті імені 300-річчя возз'єднання України з росією з 05.08.1989 по 30.06.1994 повинен зараховуватися до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно з п. «е» ст. 55 Закону №1788-ХІІ.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова відповідача-2 у призначенні пенсії позивачу у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи, є протиправною.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909, в розділі 1 якого визначено, що робота на посадах вихователя дитячого будинку дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що на момент звернення до відповідача-2 із заявою позивач мала право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, оскільки спеціальний стаж становить більше 25 років.
Аналогічна позиція щодо застосування указаних вище норм права висловлена Верховним Судом у постанові від 27.07.2022 у справі №440/1286/20.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФ в Полтавській області від 17.01.2025 №232730027054 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону № 1788-XII.
Положеннями п. 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, передбачено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
Викладене, на переконання колегії суддів, свідчить, що з урахуванням принципу екстериторіальності призначення пенсії у випадку скасування судом рішення про відмову в її призначенні має здійснюватися саме тим територіальним органом Пенсійного фонду України, якого було уповноважено розглядати подану особою заяву вперше. До компетенції ж органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) особи (у спірному випадку ГУ ПФ в Черкаській області) належить здійснення виплати пенсії після її призначення органом, який розглядає відповідну заяву.
Відтак, як правильно зазначив суд першої інстанції, у спірному випадку обов'язок із прийняття рішення щодо призначення ОСОБА_1 пенсії має бути покладено саме на ГУ ПФ в Полтавській області як орган, який прийняв протиправне рішення про відмову у такому призначенні.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції про те, що належним способом захисту прав ОСОБА_1 з урахуванням неможливості втручання у дискреційні повноваження ГУ ПФ в Полтавській області є зобов'язання останнього у порядку, межах, спосіб і строки, визначені законом, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.01.2025 та зарахувати до спеціального стажу період її навчання з 05.08.1989 до 30.06.1994, прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у вказаному рішенні, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 45 Закону № 1058-IV за загальним правилом пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
При цьому, згідно ч. 1 ст. 58 указаного Закону № 1058-IV пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій, допомоги на поховання, виплат за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та статутом Пенсійного фонду.
Отже, прийняття рішення про призначення пенсії на пільгових умовах належить до повноважень відповідача-2.
Відповідно до Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням варто розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Pedersen and Baadsgaard проти Данії» від 17.12.2004, № 49017/99 зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, що їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.
Під дискреційним повноваженням варто розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення у межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Водночас, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням зазначеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов'язання ГУ ПФ в Полтавській області у порядку, межах, спосіб і строки, визначені законом, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.01.2025 та зарахувати до спеціального стажу період її навчання з 05.08.1989 до 30.06.1994, прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у вказаному рішенні.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №233/330/17 та у постанові від 10.09.2020 у справі № 221/6434/16-а.
Крім іншого, судова колегія звертає увагу, що обраний спосіб захисту у спірному випадку є найсприятливішим для поновлення порушених прав позивача, позаяк матеріали справи свідчать, що відповідач-2, приймаючи спірне рішення від 24.09.2024 №232730020082 про відмову у призначенні пенсії , взагалі не надавав оцінки змісту поданих позивачем разом із заявою від 19.09.2024 документів, обмежившись лише посиланням на рішення Комісії при ГУ ПФ в Черкаській області від 14.04.2023 №4, а відтак покладення цим рішенням суду обов'язку на ГУ ПФ в Черкаській області прийняти рішення про призначення пенсії ОСОБА_1 було б безпосереднім втручанням у дискреційні повноваження територіального органу Пенсійного фонду України, визначені в абз. 1 ч. 5 ст. 45 Закону № 1058-IV.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263, п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк
Судді О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев
Повне рішення виготовлено 20 жовтня 2025 року.