Справа № 320/44897/24 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О.
20 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кузьмишиної О.М., секретар судового засідання Заліська Є.Я., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, Департаменту соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльність
26.06.2024 через засоби поштового зв'язку ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, Департаменту соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації, яким просила:
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації щодо ненарахування і невиплати заборгованості по виплаті державної соціальної допомоги особі з інвалідністю з дитинства за період з жовтня 2014 по липень 2023 року;
- зобов'язати Департамент соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації нарахувати та виплатити заборгованість по виплаті державної соціальної допомоги особі з інвалідністю з дитинства за період з жовтня 2014 по липень 2023 року.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 р. визнано причини пропуску строку звернення до суду неповажними та позовну заяву ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, Департаменту соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльність - повернуто позивачеві.
Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що судом було неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права. Зауважують, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин, оскільки виїхати на підконтрольну Україні територію не мали можливості.
Відповідно до ч.2 ст.312 КАС України, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідачем відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів зауважує, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на території України було введено воєнний стан, який був неодноразово продовжений та діє на час розгляду даної справи.
Відповідно до рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану опублікованих Радою Суддів України 02.03.2022 процесуальні строки за можливістю продовжуються щонайменше до закінчення воєнного стану.
Отже, враховуючи зазначене та умови сьогодення, колегія суддів продовжує строк розгляду даної справи на розумний термін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою, ухвала підлягає скасуванню, з наступних підстав.
Повертаючи позовну заяву позивачеві, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відлик строку звернення до суду почався з липня 2023 року, оскільки ОСОБА_2 було призначено опікуном ОСОБА_1 рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15.06.2023 року. Натомість дії задля з'ясування причин відсутності виплат ОСОБА_2 почала вчиняти лише в лютому 2024 року.
Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими та такими, що не відповідають завданню адміністративного судочинства, а саме справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенню судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, виходячи із наступного.
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом з дитинства безстроково, що підтверджується довідкою МСЕК серії 10ААБ № 408151 від 24.07.2012 року.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2023 року у справі № 753/8778/23 призначенои ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 , опікуном над недієздатною ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Як зазначає позивач, після призначення ОСОБА_2 опікуном ОСОБА_1 соціальна допомога на ОСОБА_1 була поновлена з 16.08.2023 року, соціальну допомогу за період з жовтня 2014 по липень 2023 виплачено не було.
При цьому, судом першої інстанції було встановлено, що для з'ясування підстав невиплати соціальної допомоги за період з жовтня 2014 по липень 2023 позивач звернулась до відповідачів із заявами 22.02.2024 року та 24.03.2024 року. Відповіді отримала 04.03.2024 та 12.04.2024 року відповідно.
З даним позовом звернулася до суду 26.06.2024 року.
Так, за унормуванням частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (ч. 2 ст. 169 КАС України).
За змістом ч. 8 ст. 171 КАС України питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом п'яти днів з дня надходження до адміністративного суду позовної заяви, заяви про усунення недоліків позовної заяви у разі залишення позовної заяви без руху, або отримання судом у порядку, визначеному частинами третьою - шостою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року позов позивача було залишено без руху для надання заяви про поновлення строку звернення до суду.
На виконання ухвали суду від 07 жовтня 2024 позивачем до канцелярії суду 21.10.2024 надано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду. В обґрунтування заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду позивач зазначила, що про причини не нарахування і не виплати державної допомоги за період з жовтня 2014 по липень 2023 дізналася з відповідей відповідачів, які отримала лише 04.03.2024 та 12.04.2024 року відповідно.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року адміністративний позов було повернуто позивачу з підстав пропуску строку звернення до суду (а.с. 23-24).
Приписами ч. 1 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
За визначенням ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч. 2 ст. 123 КАС України).
Таким чином, у разі неподання позивачем заяви з обґрунтованими підставами поновлення строку або якщо зазначені підстави для поновлення строку будуть визнані неповажними, суд повертає заяву.
Частиною ч. 3 ст. 169 КАС України встановлено: якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.
Частиною першою статті 5 КАС України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Наведеним вище положенням чинного законодавства, якими передбачено право звернення фізичної особи до адміністративного суду з позовом про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, кореспондує закріплений у пункті 9 частини п'ятої статті 160 КАС України обов'язок позивача обґрунтувати в позовній заяві у справі щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю його прав, свобод та інтересів.
За змістом частини першої, другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів
Тобто, за змістом наведеної процесуальної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 121 КАС України).
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Правилами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" окреслено, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Для встановлення конкретних ознак (критеріїв) мотивованості судового рішення можна врахувати практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Наприклад, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; пункт 30).
У іншому рішенні, зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58) зазначено, що призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, пункт 30). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ.
Так, в пункті 31 рішення у справі "Волошин проти України" (№ 15853/08) та пункті 22 рішення у справі "Бацаніна проти Росії" (№ 3932/02) зазначено, що принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її.
У пункті 25 рішення у справі "Проніна проти України" (№ 63566/00), пункту 13 рішення у справі "Петриченко проти України" (№ 2586/07) та пункту 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" (№ 42310/04) була висловлена позиція, згідно з якою Суд зобов'язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.
Предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави. При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права.
Право особи як учасника правовідносин, що врегульовані законодавством у сфері соціального захисту, на звернення до адміністративного суду з метою встановлення статусу (визнання певного права) та, відповідно, отримання виплати певних сум, пов'язаних з цим статусом, як правило, не обмежено певним строком. Разом з тим, право на стягнення відповідних сум обмежено періодом звернення особи до суб'єкта владних повноважень, який уповноважений надавати такий статус та здійснювати відповідні виплати.
Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб'єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду, за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку, якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, ст. 46, а право на судовий захист, зокрема, ст. ст. 55 та 124.
Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб'єкт владних повноважень або суд у випадку визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб'єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи незадоволення таких вимог, а також періоду, протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.
Суд першої інстанції взагалі не звернув уваги і не надав належної оцінки тому, що позивач ставив питання про невиплату соціальної допомоги її підопічній, яка є інвалідом та внутрішньо-переміщеною особою.
Стаття 14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» має назву «Заборона дискримінації» і наступний зміст: «Внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами».
Суд повинен був врахувати приписи ч. 1 - 3 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», в яких закріплено:
« 1. Для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
2. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
3. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи».
У триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права (права на соціальну допомогу інваліду), легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 7 лютого 2019 року у справі № 295/6531/17.
У разі порушення органом пенсійного фонду або іншим суб'єктом владних повноважень законодавства у сфері соціального захисту застосування до адміністративного позову шестимісячного строку звернення до суду, встановленого ст. 122 КАС України, має наслідком неможливість реалізації особою права на отримання належних їй сум виплат без обмеження будь-яким строком за минулий час з відповідною компенсацією, що гарантовано, зокрема, положеннями ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ст. ст. 51, 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб». У зв'язку з цим право особи ініціювати судовий контроль за правомірністю відмови в реалізації права на первинне призначення пенсії або правомірності призначення пенсії, за загальним правилом, не може безпосередньо ставитися в залежність від строку, який минув з моменту відмови уповноваженого суб'єкта владних повноважень у реалізації особою конституційного права на соціальний захист у формі забезпечення у старості або з моменту допущеної помилки.
Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі 646/6250/17.
Тобто, виходячи із змісту конституційного права на соціальних захист зазначені відносини є триваючими, оскільки право на соціальну допомогу гарантується державою, є довічним і не може бути обмеженим неправомірними діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Зазначені висновки також узгоджуються з постановою Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 1840/3344/18.
Крім того, суд зазначає, що позивач є особою, яка зареєстрована у м. Донецьку.
За пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України у справі про тлумачення терміна "законодавство" від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 Конституція України значно розширила коло питань суспільного життя, що визначаються чи встановлюються виключно законами України як актами вищої після Конституції України юридичної сили в системі нормативно-правових актів. Відповідно до статті 92 Конституції України законами України мають регламентуватися найважливіші суспільні та державні інститути (права, свободи та обов'язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація і діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади тощо).
Парламентська асамблея Ради Європи 12 жовтня 2016 року ухвалила дві резолюції щодо України, в яких закликала
16.3. українську владу:
- спростити, наскільки це можливо, повсякденне життя мешканців непідконтрольних територій і переміщених осіб з цих районів за рахунок скорочення адміністративних процедур щодо доступу до виплати пенсій і соціальної допомоги та сприяння доступу жителів до правосуддя шляхом належного оснащення та кадрового забезпечення судів у районах, підконтрольних уряду, чия юрисдикція була поширена на непідконтрольні території.
- регулярно переглядати і зважувати рішення України про відхилення від виконання Міжнародної конвенції з громадянських і політичних прав, а також Європейської конвенції з прав людини, виходячи з принципів необхідності, пропорційності і недискримінації».
Колегія суддів також вважає за необхідне зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
З тексту ст. 6 Конвенції прямо випливає, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд. В рішенні у справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975р., ЄСПЛ дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід'ємне право особи на доступ до суду.
Таким чином, зміст права на захист полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, повертаючи заяву позивача з зазначених підстав, виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права позивача на судовий захист.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.12.2020 року у справі № 510/1286/16-а висловила таке правове обґрунтування питання застосування строків звернення до суду:
«Разом з тим питання щодо застосування строків звернення до адміністративного суду, що передує вирішенню спору по суті (стаття 122 КАС), слід розмежовувати з питанням щодо застосування строку (періоду), за який проводиться виплата призначеної пенсії, у разі встановлення судом вини пенсійного органу.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що норми статті 87 Закону № 1788-ХІІ, статті 46 Закону № 1058-ІV і статей 51, 55 Закону № 2262-ХІІ (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:
1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;
2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу. Велика Палата Верховного Суду вважає, що, визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Отже, в цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов'язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз'яснення від органу соціального захисту населення на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру допомоги, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку».
Частина 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлює: «Нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії».
Посилання суду першої інстанції на ухвалу Верховного Суду від 08 лютого 2021 року у справі № 520/1286/16-а до уваги судом не приймається, оскільки обставини у справах не є тотожними.
Суд першої інстанції взагалі не з'ясовував обставини у справі, тому допустив грубе порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Поза увагою суду залишилося безліч обставин, які він повинен був з'ясувати, а не позбавляти інваліда з дитинства права на соціальне забезпечення в умовах загальновідомого збройного конфлікту на Сході України.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання, та є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції з постановленням нової ухвали про направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Згідно ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Враховуючи все вищевикладене у сукупності, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу позивача задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції, внаслідок порушення норм процесуального права, скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, ч. 1 п. 4 ст. 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 р. - задовольнити.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, Департаменту соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльність - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
О.М. Кузьмишина