Справа № 640/14613/21 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю.
20 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаля М.І., секретар судового засідання Заліська Є.Я., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та нечинним рішення, дії, визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії та стягнути грошові кошти,
26.05.2021 ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яким просив:
- визнати протиправними та нечинними рішення і дії відповідача щодо часткового обмеження максимальним у розміром пенсії нарахованого (перерахованого) позивачу 27 листопада 2020 року на підставі довідки Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України від 15 березня 2018 р. №22/6-4737 загального щомісячного розміру пенсії з 19 810 грн. 61 коп. до 18 035 грн. 19 коп. з 1 січня 2016 року та залишення без змін попередніх і здійснюваних поточних пенсійних виплат з урахуванням занижених до 18 035 грн. 19 коп. (на період з 1 січня 2016 р. до 17 березня 2018 р.) і 18 087 грн. 09 коп. (з 18 березня 2018 р.) розмірів щомісячної пенсії;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо здійснення за наслідками проведеного 27 листопада 2020 року на підставі довідки Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України від 15 березня 2018 р. №22/6-4737 нарахування (перерахування) пенсії позивача пенсійних виплат з урахуванням загального щомісячного розміру пенсії на суму 19 810 грн. 61 коп. та без урахування максимального розміру пенсії з 1 січня 2016 року;
- зобов?язати відповідача здійснювати (здійснити) позивачу виплати нарахованої (перерахованої) 27 листопада 2020 року з 1 січня 2016 року на підставі довідки Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України від 15 березня 2018 р. №22/6-4737 пенсії в розмірі 19 810 грн. 61 коп. без будь-якого обмеження максимальним розміром пенсії та з урахуванням виплачених сум і виплатити різницю між нарахованою (перерахованою) без обмеження максимальним розміром пенсією та фактично виплаченою пенсією з 1 січня 2016 р.;
- стягнути з відповідача на користь позивача нараховані, але недовиплачені через обмеження максимальним розміром пенсії суми пенсії на загальну суму 113 626 грн. 88 коп. за період з 1 січня 2016 року до 30 квітня 2021 року;
- зобов?язати відповідача компенсувати позивачу втрату частини доходів через несвоєчасне здійснення пенсійних виплат на загальну суму 322 220 грн. 94 коп. за період з 1 січня 2016 р. до 30 квітня 2021 р.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач виплачує йому пенсію у неналежному розмірі, що є протиправними та порушують його Конституційні права.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/14613/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.
19 червня 2023 р. від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла адміністративна справа №640/14613/21 на виконання Закону України № 2825-IX від 13 грудня 2022 р. «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 червня 2023 року прийнято адміністративну справу до провадження, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 позов задоволено частково:
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо застосування обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром при її виплаті з 01.01.2016.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві здійснити з 01.01.2016 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням раніше виплачених сум, без обмеження максимального розміру пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за несвоєчасно виплачену пенсії без обмеження її максимального розміру з 01.01.2016 по день фактичної виплати суми пенсії.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням в частині відмовлених позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції змінити.
Доводи апеляційної скарги аналогічні позовній заяві, зауважує, що судом першої інстанції не враховано, що у цій справі є предметом позову обмеження пенсії позивача максимальним розміром щодо перерахунку та виплати пенсії, які відповідачем здійснено не на підставі довідки від 23.05.2017, а на підставі довідки від 15.03.2018 М» 22/6-4737.
Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем не надано.
При цьому, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суд від 04 грудня 2025 повернуто апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 щодо задоволених позовних вимог.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, апеляційний перегляд здійснюється в межах вимог апеляційної скарги позивача щодо відмовлених позовних вимог.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві і отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Постановою від 17 жовтня 2017 року і рішенням від 13 березня 2018 року Дніпровського районного суду м. Києва в адміністративній справі № 755/14112/17, зобов'язано ГУ ПФУ в м. Києві провести позивачу перерахунок та виплату пенсії відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей» № 900 від 23 грудня 2015 року, ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанов Кабінету Міністрів України № 988 від 11 листопада 2015 року «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», № 947 від 18 листопада 2015 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268» з урахуванням довідки, виданої Департаментом персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України, від 23.05.2017 № 22/6-4737 за посадою заступника начальника управління по розслідуванню особливо тяжких злочинів та вчинені організованого злочину групами - начальник відділу зонального контролю ГСУ МВС України / Заступник начальника управління Апарат Національної поліції, відповідно з 18 березня 2017 року і за період з 01 січня 2016 року по 17 березня 2017 року без обмеження граничного розміру з урахуванням раніше проведених виплат.
Листами від 04.09.2018 № 70722/02/П-2582/2 та від 11.09.2018 № 76567/02 пенсійний орган повідомляє про виконання судових рішень, внаслідок чого розмір пенсії позивача становить: - з 01.01.2016 - 18 035, 19 грн; - з 18.03.2017 - 18 087, 09 грн.
Разом з тим, апеляційним судом встановлено, що 15 вересня 2020 року постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 640/18865/18 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо нездійснення перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2016 на підставі довідки Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 № 22/6-4737.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2016 на підставі довідки Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 № 22/6-4737, з врахуванням виплачених сум.
В задоволенні вимог щодо обмеження максимальним розміром пенсії даною постановою відмовлено з тих підстав, що за даною довідкою ще не було перерахунку пенсії позивача.
Так, на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року у справі № 640/18865/18 відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача з 01.01.2016 року на підставі довідки від 15.03.2018 № 22/6-4737 з урахуванням горошового забезпечення в сумі 20990,37 грн., при цьому обмеживши її виплату максимальним розміром.
Вважаючи, зокрема, таке обмеження його пенсії протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Зазначені обставини підтверджені належними доказами і не є спірними.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII (далі - Закон України №2262-ХІІ).
Обчислення пенсії врегульовано розділом V цього Закону.
Як вже зазначалося вище, апеляційний перегляд справи відбувається в межах вимог апеляційної скарги щодо правомірності обмеження максимальним розміром пенсії, при перерахунку пенсії позивача саме на підставі довідки від 15.03.2018 № 22/6-4737.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, що не відповідає статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.
Проте, оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Колегія суддів звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Враховуючи викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №400/2085/19, від 11 липня 2022 у справі № 620/613/21, від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21 тощо.
Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що обмеження ГУ ПФУ максимального розміру пенсії позивачу, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі по тексту також ЄСПЛ).
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
За усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, втручання вважатиметься "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення законної мети, якщо воно відповідає" нагальній суспільній необхідності", та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті. Хоча саме національні органи влади здійснюють початкову оцінку необхідності втручання, остаточна оцінка щодо відповідності та достатності наведених підстав для втручання, залишається предметом вивчення Суду на відповідність вимогам Конвенції (див., наприклад, рішення у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" [ВП] (Chapman v. the United Kingdom) [GC], заява № 27238/95, пункт 90, ЄСПЛ 2001).
Отже, судова колегія враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в п.п. 70, 71 рішення у справі «RYSOVSKYY v. UKRAINE «(«Рисовський проти України») заява № 29979/04 Європейським судом з прав людини підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування», відповідно до якого, в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).
Крім того, в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року Європейський суд з прав людини наголосив, що саме на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок.
Так, наведене вище є підставою для задоволення позову в цій частині та було задоволено судом першої інстанції.
Проте, апеляційним судом встановлено, що дійсно в рішенні суду першої інстанції не надано оцінку доводам позовної заяви щодо обмеження пенсії позивача при її перерахунку у листопаді 2020 року на виконання саме Постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року у справі № 640/18865/18, якою зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2016 на підставі довідки Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 № 22/6-4737, з врахуванням виплачених сум.
Надаючи оцінку всім іншим доводам апелянта, судова колегія приймає до уваги Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Отже, доводи апелянта колегія суддів вважає такими, що заслуговують уваги частково, рішення суду таким, що підлягає зміні шляхом доповнення його мотивувальної та резолютивної частин.
Керуючись статтями 2, 77, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 р. - задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та нечинним рішення, дії, визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії та стягнути грошові кошти змінити шляхом доповнення його мотивувальної та резолютивної частин.
Другий та третій абзац резолютивної частини рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 р. викласти у наступній редакції:
"Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо застосування обмеження перерахованої на підставі довідки Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України від 15.03.2018 № 22/6-4737 пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром при її виплаті з 01.01.2016.
Зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01.01.2016 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , перерахованої на підставі довідки Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України від 15.03.2018 Nє 22/6-4737, з урахуванням раніше виплачених сум, без обмеження максимального розміру пенсії".
В решті рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 р. - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263 , п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
М.І. Кобаль