П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/12303/25
Перша інстанція: суддя Радчук А.А.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
23 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загону морської охорони) щодо нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, передбачену пунктом 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 6 повних календарних років служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, передбачену пунктом 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 6 повних календарних років служби.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що в період з 16 січня 2015 року по 12 березня 2020 року він проходив військову службу у військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загону морської охорони). Наказом командира НОМЕР_2 загону морської охорони Державної прикордонної служби України від 12 лютого 2020 року №39-ОС «Про особовий склад» звільнений з військової служби, у зв'язку із закінченням строку контракту. Наказом командира НОМЕР_2 загону морської охорони Державної прикордонної служби України від 12 березня 2020 року №74-ОС «Про особовий склад» виключений з особового складу частини та усіх видів забезпечення з 12 березня 2020 року. Відповідно до наказу від 12 березня 2020 року №74-ОС вислуга років позивача станом на 12 березня 2020 року становить: календарна - 06 років 11 місяців 27 днів; пільгова - 17 років 04 місяці 06 днів, всього - 14 років 04 місяці 03 дні.
При звільненні військовою частиною НОМЕР_1 не виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, передбачену пунктом 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 6 повних календарних років служби. Позивач наголосив, що правова норма пункту 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ не містить вказівки на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше саме календарних років вислуги. Посилаючись на те, що має 14 років вислуги років, позивач вважає, що набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 6 повних календарних років служби, натомість відповідач це право порушив.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що станом на день звільнення позивач мав календарну вислугу років - 06 років 11 місяців 27 днів, пільгову - 07 років 04 місяці 06 днів, всього 14 років 04 місяці 03 дні. Посилаючись на те, що пункт 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, яка діяла на момент звільнення позивача з військової служби) передбачав, що одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше, відповідач стверджує, що позивач права на таку грошову допомогу не набув, оскільки його календарна вислуга років становить 06 років 11 місяців 27 днів.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема, апелянт зазначив, що семантичний (смисловий) характер п.2 ст. 15 Закону № 2011-XII та абзац 3 пункту 10 постанови № 393 свідчить про те, що законодавець мав на увазі, що військовослужбовцям, які звільняються та мають 10 та більше саме календарних років вислуги виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. В подальшому внесли зміни у п.п.2) п. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII, відповідно до яких, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах: 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше - які звільняються з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту. Апелянт наголосив, що щодо вірного розуміння вимог законодавства, яке діяло на час звільнення позивача та правомірності прийнятого рішення військовою частиною НОМЕР_1 свідчать прийняті подальші зміни у законодавстві.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, у зв'язку із необґрунтованістю доводів апелянта.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у період з 16.01.2015 року по 12.03.2020 року проходив військову службу у НОМЕР_2 загоні морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ); має статус учасника бойових дій, про що 28.09.2015 року ІНФОРМАЦІЯ_1 видане посвідчення серії НОМЕР_3 .
Згідно витягу з наказом командира НОМЕР_2 загону морської охорони Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України від 12.03.2020 року №74-ОС, мічмана ОСОБА_1 (П-030946), інспектора прикордонної служби - майстра - водолаза третьої групи спеціальних дій відділу спеціальних дій, який наказом командира НОМЕР_2 загону морської охорони від 12 лютого 2020 року № 39-ОС звільнений в запас на підставі підпункту «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту два частини п'ятої статті 26 Закону « України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 12 березня 2020 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Відповідно до наказу від 12.03.2020 року №74-ОС, вислуга років станом на 12 березня 2020 року становить: календарна: 06 років 11 місяців 27 днів; пільгова: 07 років 04 місяця 06 днів; всього: 14 років 04 місяця 03 дні.
При звільненні з військової служби позивачу не було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, передбачену пунктом 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 6 повних календарних років служби.
На заяву позивача від 10.03.2025 року щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, листом від 05.04.2025 відповідач повідомив про відсутність підстав для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби ОСОБА_1 ..
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 6 повних календарних років служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що поняття «умова набуття права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги» і поняття «обчислення розміру одноразової грошової допомоги» є відмінними, адже до складу першого включається як календарна так і пільгова вислуги років, а до складу другого - лише календарна. Оскільки вислуга років позивача в пільговому обчисленні становить 14 років 04 місяця 03 дні, це дає йому право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII, в редакції чинній на момент звільнення позивача).
Відповідно до приписів ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Статтею 25 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» визначено, що Держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства. Військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, яка діяла на момент звільнення позивача з військової служби), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Абзацом 3 пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» (в редакції, яка діяла на момент звільнення позивача з військової служби), передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, особам начальницького складу Національного антикорупційного бюро, особам із спеціальними званнями Бюро економічної безпеки, які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Тобто, чинне на час звільнення позивача законодавство не пов'язувало право на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту з необхідністю наявності саме календарної вислуги років 10 і більше.
У аспекті спірних правовідносин необхідно зауважити, що Верховним Судом сформовано правову позицію, відповідно до якої поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги за вислугу років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 25/50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». При цьому, Верховний Суд наголошував, що умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», є наявність «вислуги 10 років і більше». Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що в частині другій статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.
Така правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 806/2104/17, від 24.11.2020 у справі № 822/3008/17, від 21.04.2021 у справі № 380/2427/20, від 27.05.2021 у справі № 1.380.2019.005965, від 29.04.2022 у справі № 580/2497/21, від 26.07.2023 у справі № 200/17688/21.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 29.04.2022 у справі № 580/2497/21 зазначив, що поняття «умова набуття права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги» і поняття «обчислення розміру одноразової грошової допомоги» є відмінними, адже до складу першого включається як календарна так і пільгова вислуги років, а до складу другого - лише календарна.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові по справі № 320/14700/21 від 25.11.2024 року.
З викладеного вбачається, що вирішальним для з'ясування, чи мав право позивач на отримання одноразової допомоги при звільненні є факт наявності у нього 10 і більше років вислуги, до складу якої, як зазначено вище, включається як календарна так і пільгова вислуги років.
Зазначені висновки є цілком релевантними до спірних правовідносин, тому на підставі ч.5 ст.242 КАС України підлягають застосуванню при вирішенні цієї адміністративної справи.
Відповідно до наказу від 12.03.2020 року №74-ОС, вислуга років позивача станом на 12 березня 2020 року становила 14 років повних років, з яких календарна: 06 років 11 місяців 27 днів; пільгова: 07 років 04 місяця 06 днів. Тобто позивач набув право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_1 станом на час звільнення зі служби набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 6 повних календарних років служби.
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 28 квітня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) -залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко