21 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/17831/25
Перша інстанція: суддя Вовченко О.А.,
повний текст судового рішення
складено 27.06.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Димерлія О.О.,
суддів: Вербицької Н.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27.06.2025 у справі №420/17831/25 про повернення позовної заяви в частині позовних вимог
05.06.2025 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою, у якій просив суд визнати протиправними дії Військової академії (м. Одеса), визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати її вчинити певні дії.
У зв'язку з поданням такої позовної заяви за період після 18.07.2022 з пропуском процесуального строку, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 у справі №420/17831/25 позов ОСОБА_1 залишено без руху.
17.06.2025 ОСОБА_1 до суду першої інстанції скеровано заяву про поновлення строку звернення до суду.
Мотивуючи таке звернення позивач вказує, що про порушення свого права на отримання достатнього матеріального, грошового та інших видів забезпечення в обсязі, що відповідає чинному законодавству він дізнався лише після отримання довідок та грошового атестату від 15.05.2025.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.06.2025 у справі №420/17831/25 позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог, які стосуються періоду з 14.01.2024 по 28.02.2025 повернуто позивачеві.
Приймаючи таку ухвалу суд першої інстанції вказав, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються періоду з 14.01.2024 по 28.02.2025.
Не погодившись із ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.06.2025 в частині повернення позовної заяви ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, викладено прохання скасувати оскаржувану частину судового акту із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач стверджує, що перебуваючи на військовій службі йому не було відомо стосовно здійснення відповідачем неправильного розрахунку грошового забезпечення. Як стверджує позивач, про порушення свого права на отримання достатнього матеріального, грошового та інших видів забезпечення в обсязі, що відповідає чинному законодавству він дізнався лише після отримання довідок та грошового атестату від 15.05.2025. під час проходження військової служби, йому не надавались відомості щодо нарахованих та виплачених сум грошового забезпечення.
У свою чергу, Військовою академією (м.Одеса) до суду апеляційної інстанції подано відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач вказує, що наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи є безпідставними. На думку відповідача, судом першої інстанції ухвалу прийнято з повним дотриманням норм матеріального та процесуального права.
В силу приписів частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку з положеннями чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, судом апеляційної інстанції установлено таке.
Зокрема, колегією суддів з'ясовано, що військову службу ОСОБА_1 проходив у Військовій академії (м.Одеса).
Наказом командира Військової академії (м.Одеса) від 15.05.2025 №139 ОСОБА_1 з 15.05.2025 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Уважаючи, що під час проходження військової служби не правильно розраховувалось та не в повному обсязі виплачено грошове забезпечення ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу першого статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Колегія суддів зазначає, що положення КАС України не містять норм, що регулюють порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX внесено зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частину першу та другу статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідно до нової редакції статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
У межах даного апеляційного провадження питання, яке підлягає вирішенню стосується правильного застосування норм права щодо строку звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та інших сум за період з 14.01.2024 по 28.02.2025.
Повертаючи позовну заяву в частині зазначених позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач пропустив строк звернення до суду, тривалість якого, з урахуванням частини першої статті 233 КЗпП України у редакції, яка набула чинності з 19.07.2022, становить три місяці й обчислюється з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Заперечуючи правильність висновків судів першої позивач зазначає, що до спірних правовідносин слід застосовувати частину другу статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з моменту отримання повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Оскільки під час проходження служби відповідач не повідомляв про нараховані та виплачені суми, а зробив це лише 15.05.2025, позивач наполягає, що відлік строку слід обраховувати саме з цієї дати. Відтак, подавши позов у червні 2025 року, він дотримався встановленого тримісячного строку звернення до адміністративного суду.
Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права у частині визначення строку звернення до суду із зазначеними позовними вимогами, колегія суддів зазначає наступне.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX внесено зміни до частини першої та другої статті 233 КЗпП України.
Зокрема, частинами першою та другою цієї статті в новій редакції визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Для правильного вирішення цього спору необхідно з'ясувати, з якою подією слід пов'язувати початок перебігу строку звернення до суду з вимогами щодо перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця та інших сум, за період з 14.01.2025 по 28.02.2025.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивач вимагає здійснити нарахування та виплату сум, право на які він набув під час проходження військової служби. При цьому, важливим є те, що даний позов подано вже після звільнення позивача з військової служби.
У рішенні від 05.10.2013 №8-рп/2013 Конституційний Суд України, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення‚ виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Крім обов'язку оплатити результати праці робітника‚ існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо.
Конституційний Суд України зазначив, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому указані виплати‚ гарантовані державою‚ і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що під заробітною платою, що належить працівникові, або‚ за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу (у редакції, чинній до 19.07.2022)‚ належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Чинна редакція частини другої статті 233 КЗпП України містить поняття «суми, що належать працівникові при звільненні».
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
На переконання суду апеляційної інстанції, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України (у чинній редакції), слід пов'язувати саме з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому (у період з 14.01.2025 по 28.02.2025) сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, постановленій у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, у якій Судова палата сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
З огляду на обставини цієї справи, апеляційний адміністративний суд зазначає, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 14.01.2025 по 28.02.2025 слід з'ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача до червня 2025 року (до моменту звернення до суду із цим позовом) з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.
За результатом установлення указаних обставин стане можливим визначити день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, а отже установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом (у частині вимог за період з 14.01.2025 по 28.02.2025) та, за необхідності, з'ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.
Вирішуючи спірне питання апеляційним адміністративним судом враховано правові висновки Верховного Суду, які викладено в постанові від 30.09.2025 у справі №440/15457/24.
Крім того, частинами 1-2 статті 55 Конституції України регламентовано, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 підкреслив значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
Суд апеляційної інстанції враховує, що повернення позовної заяви позивачу не перешкоджає повторному зверненні особи до суду. Проте, згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Отже, виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, повернення позовної заяви позивачеві з формальних підстав унеможливлює доступ особи до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.
Ураховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що наведені судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі висновки не відповідають вимогам процесуального закону, є передчасними та такими, що зроблені внаслідок надто формального тлумачення законодавчих приписів.
Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Колегією суддів установлено, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.
Означене, з урахуванням приписів п.4 ч.1 ст.320 КАС України, є підставою для скасування оскаржуваної частини ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 27.06.2025 у справі №420/17831/25 про повернення позовної заяви в частині позовних вимог позивачеві та направлення справи в означеній частині до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 44, 171, 160, 161, 292, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27.06.2025 у справі №420/17831/25 про повернення позовної заяви в частині позовних вимог - скасувати.
Справу №420/17831/25 направити для продовження розгляду до Одеського окружного адміністративного суду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді Н.В. Вербицька О.І. Шляхтицький