П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/5564/25
Перша інстанція: суддя Брагар В. С.,
повний текст судового рішення
складено 30.06.2025, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення від 22.05.2025 року № 183750004420; зобов'язання вчинити певні дії, -
29 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 22.05.2025 року № 183750004420 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди навчання з 10.01.1985 по 10.01.1986, періоди роботи з 14.01.1986 по 28.11.1990 (5 років 10 місяців 14 днів) згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 31.01.1985 року та перерахувати пенсію починаючи з 14.05.2025.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Сумській області та отримує пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Разом з тим, при призначенні пенсії відповідач не врахував період навчання та період роботи на території Естонської Республіки, оскільки Угодою між Україною та Естонською Республікою не передбачено врахування до страхового стажу періодів роботи в Естонії. Позивач вважає такі дії Пенсійного фонду щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду навчання та роботи протиправними.
Представник відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, заперечував проти задоволення позовних вимог, в обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що питання пенсійного забезпечення осіб, які працювали на території України та Естонії вирішується згідно з законодавством кожної з держав з урахуванням положень Угоди між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення від 05.10.2010. При призначенні в Україні пенсії, страховий стаж, набутий на території Естонії, не враховується.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області - задоволений. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області від 22.05.2025 року № 183750004420 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди навчання з 10.01.1985 по 10.01.1986 у Талінській морехідній школі, періоди роботи з 14.01.1986 по 28.11.1990 в Естонському виробничому об'єднанні рибної промисловості «Есторибпром», згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 31.01.1985 року та перерахувати пенсію починаючи з 14.05.2025.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянтом посилався на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні пенсійного фонду в Сумській області та отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
14.05.2025 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою щодо зарахування до страхового стажу період трудової діяльності.
За принципом екстериторіальності, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області рішенням від 22.05.2025 року № 183750004420 відмовив позивачу у перерахунку пенсії.
З результатом розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не враховано періоди, зокрема:
- період навчання з 10.01.1985 по 10.01.1986 роки у Талінській морехідній школі;
- період роботи з 14.01.1986 по 28.11.1990 роки в Естонському виробничому об'єднанні рибної промисловості «Есторибпром», оскільки Угодою між Україною та Естонською Республікою не передбачено врахування до страхового стажу періодів роботи в Естонії.
Періоди, не зараховані до страхового стажу в сукупності складають 5 років 10 місяців 14 днів.
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон України №1058-IV).
Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон №1058-IV) визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно статті 62 Закону Закон №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із пунктом 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. До заяви про призначення пенсії за віком може подаватись довідка про заробітну плату (дохід).
Як встановлено з матеріалів справи, до страхового стажу позивача не враховано періоди навчання у Талінській морехідній школі з 10.01.1985 по 10.01.1986 та періоди роботи в Естонському виробничому об'єднанні рибної промисловості «Есторибпром» з 14.01.1986 по 28.11.1990 (5 років 10 місяців 14 днів), оскільки Угодою між Україною та Естонською республікою не передбачено стажу періодів роботи в Естонії.
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач:
- 10.01.1985 року зарахований студентом в групу матросів 1 класу до Талінської морехідної школи;
- 10.01.1986 року закінчив Талінську морехідну школу та направлений на роботу в об'єднання «Есторибпром»;
- 14.01.1986 року прийнятий на роботу за направленням Талінської морехідної школи матросом 1 класу до виробничого об'єднання рибної промисловості «Есторибпром»;
- 28.11.1990 року звільнений за власним бажанням.
Колегія суддів зазначає, що при визначені права на пенсійне забезпечення суд відповідно до частин першої, другої статті 4 Закону №1058-IV, вправі застосовувати міжнародні договори з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД.
Так, відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Колегією суддів враховано, що Естонська Республіка не є учасником аналізованої Угоди.
Разом з тим, оскільки Естонська РСР в той час, входила в склад СРСР, а відповідно до ч. 2 ст. 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, Україна взяла на себе зобов'язання зараховувати в страховий стаж, що дає право на пенсію, трудовий стаж набутий на території колишнього СРСР.
Суд враховує, що Естонія проголосила свою незалежність та вийшла з СРСР з 20.08.1991 року. За таких обставин, враховуючи вимоги ч.2 ст.6 Угоди, Україна визнає стаж набутий громадянам на території Естонії саме до цієї дати - до 20.08.1991 року.
З огляду на викладене, доводи відповідача про відсутність правових підстав для зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи, з огляду на Угоду між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення від 05.10.2010 року (набула чинності 01.02.2012 року) є безпідставними, оскільки вони не стосуються питання визнання чи не визнання стажу, набутого за часів СРСР, а стосуються питання визнання чи не визнання стажу вже набутого на території України та Естонської Республіки після обрання незалежності обома країнами.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо незарахування до страхового стажу позивача періоди роботи та догляду за дітьми, народженими на території Естонської Республіки з 10.01.1985 року по 10.01.1986 року та з 14.01.1986 року по 28.11.1990 року.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко