П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/33167/24
Головуючий в 1 інстанції: Хом'якова В.В.
Час і місце ухвалення: м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А. І.
- Ступакової І. Г.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одеса адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, в якому просив:
- визнати протиправними дії НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 03.09.2024 по 16.10.2024 включно на день виключення зі списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби;
- зобов'язати НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України сплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 03.09.2024 по 16.10.2024 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що позивач з 03.06.1997 року по 02.09.2024 року проходив військову службу, у тому числі у період з 13.10.2015 по 16.03.2016 - у військовій частині НОМЕР_3 , з 17.03.2016 по 05.03.2024 - у військовій частині НОМЕР_4 , з 07.03.2024 по 02.09.2024 - у НОМЕР_2 мобільному прикордонному загоні. 02.09.2024 позивача відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України №1221-ос виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення за підпунктом “г» (пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу». Станом на день прийняття наказу відповідачем не проведено розрахунків у повному обсязі грошового забезпечення. Лише 16.10.2024 року відповідачем здійснено остаточний розрахунок на підставі наказу від 02.09.2024 № 1221-ос та виплачено грошове забезпечення в сумі 33 222,19 грн. Ще після несвоєчасного розрахунку по виплаті компенсації за неотримане речове майно 25.09.2024 року позивач направляв на адресу відповідача звернення щодо виплати середньомісячного заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Листом від 26.09.2024 року відповідач відмовив. Позивач вважає такі дії протиправними, тому звернувся до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року задоволено позов ОСОБА_1 до НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнано протиправними дії НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 03.09.2024 по 15.10.2024 включно на день виключення зі списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби.
Зобов'язано НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України сплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 03.09.2024 по 15.10.2024 включно у розмірі 40 193 грн. 82 коп. (сорок тисяч сто дев'яносто три гривні 82 копійки) відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 , подала апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що під час проходження військової служби позивачу виплачувалось належне грошове забезпечення, яке обчислювалось та нараховувалось у межах виділених коштів. Вказує скаржник, що виплата компенсація за неотримане речове майно не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вважає апелянт, що виплата позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні пропорційно загальній сумі доходу, що мала бути виплачена йому на день виключення його із списків особового складу частини, за кожен день прострочення (без зазначення періоду) є такою, що суперечить нормам чинного законодавства. В наказі про виключення позивача зі списків частини від 02.09.2024 № 1221-ОС зазначено, які саме виплати нараховуються. Наказ про виключення із списків частини позивача, який по суті є правовою підставою для здійснення нарахувань, пов'язаних із звільненням, не оскаржений позивачем. Відтак, правові підстави для застосування ст.117 КЗпП України при відсутності спору щодо нарахованих сум належних працівникові при звільнені, відсутні.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 03.06.1997 року по 02.09.2024 року проходив військову службу, у тому числі у період з 13.10.2015 по 16.03.2016 - у військовій частині НОМЕР_3 , з 17.03.2016 по 05.03.2024 - у військовій частині НОМЕР_4 , з 07.03.2024 по 02.09.2024 - у НОМЕР_2 мобільному прикордонному загоні.
Наказом від 02.09.2024 № 1221-ос начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України, позивача, майстер-сержанта, остання штатна посада - техніка-водія другої мобільної групи зв'язку відділення зв'язку прикордонної комендатури швидкого реагування вогневої підтримки (із місцем дислокації Криштопівка) виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення за підпунктом “г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військової обов'язок і військову службу».
Станом на день звільнення відповідно до наказу від 02.09.2024 № 1221-ос, вислуга років становить: календарна військова 26 років 09 місяців 12 днів, пільгова військова - 13 років 01 місяців 09 днів; загальна -39 років 10 місяців 21 день.
Відповідно до положень наказу від 02.09.2024 № 1221-ос, позивач на момент звільнення повинен був отримати:
грошову компенсацію за невикористану щорічну основної відпустки за 2022 рік тривалістю 45 календарних днів та за 2023 рік тривалістю 15 днів та 15 днів за 2024 рік;
грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2015-2024 роки тривалістю 14 календарних днів за кожний рік;
одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 26 повних календарних років.
Також відповідач не виплатив компенсацію неотриманого речового майна (107 200, 54 грн), яке позивачем отримано вже після звільнення - 21.09.2024.
Станом на день прийняття наказу відповідачем не проведено розрахунків у повному обсязі грошового забезпечення. Лише 16.10.2024 року відповідачем здійснено остаточний розрахунок на підставі наказу від 02.09.2024 № 1221-ос та виплачено грошове забезпечення в сумі 33 222,19 грн.
Після несвоєчасного розрахунку по виплаті компенсації за неотримане речове майно (21.09.2024 року у сумі 107 150,54 грн.) 25.09.2024 року позивач направляв на адресу відповідача звернення щодо виплати середньомісячного заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Листом від 26.09.2024 року відповідач відмовив, посилаючись на, що спеціальним законодавством про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби. норми Кодексу законів про працю України непоширюються на правовідносини публічної служби.
Позивач вважає дії відповідача протиправними, тому звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки повний розрахунок з позивачем фактично було проведено не у день його звільнення з військової служби, то дії НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 03.09.2024 по 15.10.2024 включно на день виключення зі списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби є протиправними.
З урахуванням вищевикладеного також зобов'язав НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України сплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 03.09.2024 по 15.10.2024 включно у розмірі 40 193 грн. 82 коп. відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Колегія суддів надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апелянта виходить з наступного.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» тощо.
Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 1.380.2019.005781.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до ст.117 КЗпП України (в чинній редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Колегія суддів, як і суд першої інстанції, звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, індексація грошового забезпечення позивача є державною гарантією, на виплату якої позивач мав право, а тому за невиплату індексації грошового забезпечення для роботодавця наступає відповідальність, зокрема передбачена ст.117 КЗпП України.
У вказаних висновках Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Як вбачається із матеріалів справи, лише 21.09.2024 року здійснено розрахунок по виплаті компенсації за неотримане речове майно у сумі 107 150,54 грн. та 16.10.2024 року відповідачем здійснено остаточний розрахунок на підставі наказу від 02.09.2024 № 1221-ос та виплачено грошове забезпечення в сумі 33 222,19 грн.
З огляду на вказане, суд вважає, що період затримки повного розрахунку при звільненні становить з 03.09.2024 по 15.10.2024 (з наступного дня після дати виключення зі списків особового складу до дня остаточного розрахунку).
Отже, оскільки повний розрахунок з позивачем фактично було проведено не у день його звільнення з військової служби, то останній, відповідно до ст.117 КЗпП України, дійсно має право на виплату йому середнього заробітку за період затримки повного розрахунку.
Як вбачається із архівної відомості № 1 за період з квітня 2024 по вересень 2024:
- у липні 2024 року розмір грошового забезпечення позивача склав 28 912 грн. 00 коп.;
- у серпні 2024 року розмір грошового забезпечення позивача склав 29 042 грн. 00 коп. (без урахування грошової допомоги ветеранам, яка має одноразовий характер).
Відповідно до приписів постанови Кабінету Міністрів України №100, середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (28 912,00 грн. + 29 042,00 грн.) / 62 (календарних днів у липні та серпні ) = 934 грн. 74 коп.
Розмір відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача необхідно обчислювати шляхом множення розміру середньоденного грошового забезпечення (середнього заробітку) позивача перед його звільненням з військової служби на період затримки виплати.
Період прострочення з 03.09.2024 по 15.10.2024 становить 43 дні. Середній заробіток за період з 03.09.2024 по 15.10.2024 року складає 934 грн. 74 коп. х 43 дні = 40 193 грн. 82 коп.
Отже, дії НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 03.09.2024 по 15.10.2024 включно на день виключення зі списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби є протиправними.
Таким чином, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.
З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів , -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України
Повний текст постанови складено та підписано 21 жовтня 2025 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А. І. Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова