20 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/39421/24
Перша інстанція: суддя Харченко Ю.В.,
повний текст судового рішення
складено 28.04.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Димерлія О.О.,
суддів: Вербицької Н.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 у справі №420/39421/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
20.12.2024 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою у якій просив суд:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області щодо нарахування суддівської винагороди у виданій довідці про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №02-1571-24 від 10.12.2024, обчисленої з розрахунку, встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн.;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024, в якій нарахувати суддівську винагороду з розрахунку, встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що розрахунковою величиною розміру суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого станом на 01.01.2024 становить 3028грн. Натомість, відповідачем здійснено розрахунок судівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді та становить 2102грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 у справі №420/39421/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходів із того, що розрахунковою величиною суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено законом на 01 січня календарного року.
Не погоджуючись із рішенням окружного адміністративного суду відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області зазначає, що суддівська винагорода діючим суддям у 2024 році розраховується виходячи із закірпленого в статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102грн. Також, скаржник вказує, що положення вказаної законодавчої норми є чинними, не конституційними не визнавались та не скасовувались, а тому мають застосовуватись для розрахунку судівської винагороди як вихідні дані.
В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку із положеннями чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства, судом апеляційної інстанції установлено наступні обставини.
Зокрема, колегією суддів з'ясовано, що ОСОБА_1 є суддею у відставці та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.
10.12.2024 Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Херсонській області виготовлено довідку №02-1571/24 про судддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Згідно із такою довідкою, станом на 01.01.2024 суддівська винагорода ОСОБА_1 , яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці складає 119814грн.
Уважаючи, що в довідці Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області від 10.12.2024 №02-1571/24 неправильно розраховано суму щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку колегія суддів виходить із такого.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
25.01.2008 правлінням Пенсійного фонду України прийнято постанову №3-1 «Про затвердження Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці територіальними органами Пенсійного фонду України», яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 за № 200/14891.
Пунктом 1 розділу І «Звернення за призначенням щомісячного довічного грошового утримання» Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, судді Конституційного Суду України територіальними органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1, передбачено, що судді у відставці, в тому числі судді Конституційного Суду України у відставці, судді Конституційного Суду України, повноваження якого припинено з підстав, встановлених пунктами 1, 2 частини першої статті 149-1 Конституції України, або якого звільнено з підстав, встановлених пунктами 1, 4 частини другої статті 149-1 Конституції України, за наявності стажу роботи, що дає право на відставку (далі - суддя Конституційного Суду України), призначається щомісячне довічне грошове утримання.
Згідно із розділом IV «Перерахунок щомісячного довічного грошового утримання органами, що призначають щомісячне довічне грошове утримання» Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, судді Конституційного Суду України територіальними органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1, перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться відповідно до частини четвертої статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини другої статті 27 Закону України «Про Конституційний Суд України» органами, що призначають щомісячне довічне грошове утримання.
Про наявність підстав для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання (зміну розміру складових суддівської винагороди працюючого судді, винагороди працюючого судді Конституційного Суду України) Пенсійний фонд України повідомляється Конституційним Судом України, Верховним Судом, Вищим судом з питань інтелектуальної власності, Вищим антикорупційним судом - щодо суддів цих судів, Державною судовою адміністрацією України - щодо суддів місцевих та апеляційних судів, судів, що перебувають в процесі ліквідації, у місячний строк з дня виникнення таких підстав.
Пенсійний фонд України протягом трьох робочих днів після отримання повідомлення інформує органи, що призначають щомісячне довічне грошове утримання, про підстави для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання та про необхідність підготовки списків одержувачів щомісячного довічного грошового утримання (далі - список).
Органи, що призначають щомісячне довічне грошове утримання, протягом 5 робочих днів з дня надходження інформації Пенсійного фонду України складають списки за формою згідно з додатком 5 до цього Порядку та подають їх відповідним судам, ліквідаційним комісіям, що здійснюють заходи із ліквідації відповідних судів, або територіальним органам Державної судової адміністрації України (далі - відповідні органи).
На підставі списків відповідні органи видають довідки про суддівську винагороду працюючого судді / довідки про винагороду працюючого судді Конституційного Суду України за відповідною посадою станом на дату, з якої відбулось підвищення розміру суддівської винагороди / винагороди судді Конституційного Суду України, що враховується для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, для кожного судді, зазначеного в списку.
Перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться органом, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, на підставі довідки про суддівську винагороду / довідки про винагороду судді Конституційного Суду України, надісланої відповідним органом (без звернення судді у відставці, судді Конституційного Суду України), або за зверненням судді у відставці, судді Конституційного Суду України.
З аналізу наведених вказаних норм права випливає, що підставою для вчинення дій, спрямованих на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, є збільшення розміру суддівської винагороди працюючого судді, що може бути реалізовано шляхом дотримання вищенаведеного алгоритму дій уповноважених органів або шляхом звернення судді у відставці з відповідною заявою та доданими до неї документами.
На думку позивача, він має право на отримання довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 1 січня 2024 року, в якій суддівська винагорода має розраховуватись виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого станом на 1 січня 2024 року становить 3028 грн.
Натомість, колегія суддів зазначає, що протягом 2024 року суддівська винагорода діючих суддів розраховувалась виключно із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
При розрахунку суддівської винагороди діючим суддям не застосовувалась така розрахункова величина як прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028 гривні.
З урахуванням наведеного, апеляційний адміністративний суд вказує, що жодного збільшення суддівської винагороди працюючих суддів протягом 2024 року не відбулося, а відтак суддя у відставці - ОСОБА_1 не набув права на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання з урахуванням установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028грн.
Вирішуючи даний спір необхідно також врахувати, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. Лише у разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
Крім того, слід звернути увагу, що перерахунок грошового утримання судді у відставці, виходячи із встановленого ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривні, ставить діючих суддів у нерівне становище з тими суддями, які вийшли у відставку, що не відповідає базовому принципу єдності статусу суддів, який означає однаковий підхід до встановлення рівня матеріального забезпечення судді.
З огляду на вищевикладене суд апеляційної інстанції вказує про неправильність висновку окружного адміністратвиного суду стосовно того, що позивач набув права на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці через збільшення у 2024 році розміру суддівської винагороди працюючих суддів.
Також, колегія суддів уважає безпідставними висновки суду першої інстанції та доводи позивача відносно того, що з урахуванням приписів Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розрахунковою величиною суддівської винагороди є прожитковий мінімум для працездатних осіб, адже положеннями названого нормативно-правого акту закріплено лише формулу розрахунку суддівської винагороди, одна із складових якої в дійсності є нереалізованою.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що в 2024 році суддівська винагорода розраховувалась виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Діючі судді України не отримують суддівську винагороду виходячи із розрахункової величини прожитковий мінімум для працезданих осіб, встановлений ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», який становить 3028грн.
В контексті наведеного слід врахувати, що положення ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» наразі є чинними, неконституційними у встановленому законодавством порядку не визнавались.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 03.12.1998 № 17-рп/98, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні, діяльність якого передусім спрямована на забезпечення народного представництва, прийняття законів та здійснення інших повноважень відповідно до Конституції України.
Згідно із статтею 147 Основого Закону питання про відповідність Конституції України, законів України віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду України.
Пунктом 1 частини першої статті 150 Конституції України визначено, що до повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
За змістом частини першої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Аналогічні положення закріплені й у статті 1 Закону України «Про Конституційний Суд України», якою регламентовано, що Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.
До повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів ВРУ, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (пункт 1 частини першої статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України»).
До повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, перевірка на предмет відповідності Конституції України всіх без винятку правових актів ВРУ і Президента України як за їх юридичним змістом, так і за дотриманням конституційної процедури їх розгляду, ухвалення та набрання ними чинності. Разом з тим такі повноваження Конституційного Суду України обмежуються виключно вирішенням питань щодо відповідності цих актів Конституції України, а не щодо їх законності.
Таким чином, питання про відповідність Конституції України положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», у тому числі, щодо встановлення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду України.
Подібний правовий висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2024 у справі №990/189/24, який, на думку суду апеляційної інстанції, необхідно врахувати під час надання оцінки спірним правовідносинам.
Здійснюючи розгляд спірних правовідносин суд апеляційної інстації також акцентує увагу на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10) від 26.06.2014, у якому зазначено таке: «Дійсно, як стверджували заявники, у 2007 та 2008 роках Конституційний Суд України дійшов висновку, що зміни та доповнення до основного законодавства не могли вноситися за допомогою відповідних законів про Державний бюджет України, оскільки ці закони стосувалися радше фінансування, ніж матеріальних прав. Суд не погоджується із твердженнями заявників про те, що згідно із рішеннями Конституційного Суду України до відповідних нормативно-правових актів не можна вносити зміни. Конституційний Суд України розкритикував юридичну техніку, що використовувалася Парламентом для внесення таких конкретних змін та доповнень, проте демократично обраний Парламент зберігає право щодо виконання своїх законодавчих функцій відповідно до Конституції та зміни встановлених розмірів виплат на певний період часу. Заявники також не довели, що внаслідок ухвалення рішень Конституційного Суду України виникають сумніви щодо законності рішень національних судів…» (див. п.37 рішення).
З наведеного убачається, що демократично обраний парламент зберігає право змінювати встановлені розміри виплат на певний період часу, що він і зробив, приймаючи Закони України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Згідно із рішенням Конституційного Суду України від 17.10.2002 № 17-рп/2002 (справа щодо повноважності Верховної Ради України) парламент за своєю природою є представницьким органом державної влади, що здійснює законодавчу владу, а тому жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони; повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях парламенту під час її сесій.
З метою роз'яснення понять «рішення» та «акт», які вживаються у статті 91 Конституції України, Конституційним Судом України 14.10.2003 прийнято рішення № 16-рп/2003, в якому зазначено, що прийняття рішень Верховною Радою України здійснюється виключно на її пленарних засіданнях і являє собою процес формування та вираження волі парламенту України; рішення Верховної Ради України є результатом її волевиявлення і ухвалюються на колегіальній основі; волевиявлення Верховної Ради України з питань, віднесених до її відання, реалізується шляхом голосування народних депутатів України; під терміном «акти», який вживається у статті 91 Конституції України, треба розуміти рішення Верховної Ради України з питань, віднесених до її компетенції, тобто документи, що приймаються визначеною Конституцією України кількістю голосів народних депутатів України у формі законів, постанов тощо.
Крім того, до виключної компетенції Верховної Ради України належить: прийняття законів про визнання такими, що втратили чинність інших законів; внесення змін до чинних законів; прийняття законів про визначення порядку та строків набрання чинності законів.
Отже, застосування у досліджуваних правовідносинах показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб віднесено саме до виключної компетенції Верховної Ради України.
Варто також зауважити, що згідно із статтею 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства; виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків; держава прагне до збалансованості бюджету України. (див. постанову Верховного Суду від 24.07.2023 у справі № 420/6671/18).
Тож, враховуючи, що стаття 95 Конституції України містить імперативну норму щодо видатків і встановлює, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір та цільове спрямування цих видатків, апеляційний адміністративний суд уважає за необхідне зазначити, що здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням іншого показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який на законодавчому рівні на певний бюджетний рік не застосовується до суддівської винагороди, призведе до порушення положень статті 75 Конституції України.
Крім того, слід врахувати низьку економічну спроможність держави здійснювати соціальні виплати в умовах повномаштабної збройної агресії російської федерації та введення в Україні воєнного стану, адже в першу чергу видатки Державного бюджету України повинні бути спрямовані на забезпечення обороноздатності України та захисту її суверенітету.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2018 у справі №5-р/2018 зазначено, що держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства.
З даного приводу Конституційний Суд України чітко зазначив, що в умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії російської федерації проти України (див. абзац 2 п.п. 5.2 п.5 мотивувальної частини рішення від 12.10.2022 № 7 р(ІІ)2022).
Іншими словами, в умовах воєнного стану та у зв'язку з досягненням інших суспільних цілей розсуд держави є істотно ширшим.
У рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 зазначено, що обмеження суддівської винагороди є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану.
Крім того, суд апеляційної інстанції вказує, що застосування під час розрахунку суддівської винагороди судді у відставці такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні, не є скасуванням чи звуженням змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод позивача.
Аналогічний підхід щодо еквівалентності спеціального права судді висвітлено у рішення ЄСПЛ у справі "Хонякіна проти Грузії" (Khoniakina v. Georgia) від 19.06.2012, заява № 17767/08 (пунктах 77,78 ), рішення ЄСПЛ у справі Savickas and others v/ Lithuania, Application no. 66365/09, від 15.10.2013 (пунк.94).
У пункті 91 рішення Європейського суду з прав людини по справі Savickas and others v/ Lithuania, Application no. 66365/09 Суд зазначив, що стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не може бути тлумачиться як надання людині права на заробітну плату в певному розмірі.
У досліджуваних правовідносинах немає “законних сподівань» та “легітимних очікувань» в призмі підвищеного розміру суддівської винагороди, які підпадають під захист статті 1 Першого Протоколу до Європейської Конвенції з прав людини (див. також п. 38 рішення ЄСПЛ у справі “Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10) від 26.06.2014).
Питання відносно наявності підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня календарного року було предметом дослідження Великої Палати Верховного Суду у справі №240/9028/24 (постанова від 24.04.2025).
Здійснюючи розгляд такої справи Велика Палата Верховного Суду вказала, що окремими приписами законів України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2023 та з 01.01.2024 відповідно встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
Наведені приписи абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
За наслідком розгляду справи №240/9028/24 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зазначивши про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Вищеозначене спростовує доводи ОСОБА_1 та висновки суду першої інстанції про те, що позивач має право на перерахунок довічного грошового забезпечення судді у відставці, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого станом 01.01.2024 становить 3028 грн.
З урахуванням наведеного колегія суддів уважає неправильним висновок окружного адміністративного суду щодо задоволення позовної заяви ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено апеляційним судом у даній справі.
Межі перегляду судом апеляційної інстанції справи визначено статтею 308 КАС України, відповідно до частини 1 якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Як установлено колегією суддів, викладені Одеським окружним адміністративним судом в рішенні від 28.04.2025 у справі №420/39421/24 висновки не відповідають обставинам справи, а тому такий судовий акт підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 у справі №420/39421/24 - скасувати.
Прийняти у справі нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді Н.В. Вербицька О.І. Шляхтицький