П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/31105/24
Головуючий І інстанції: Радчук А.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 12.12.2024р.) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
04.10.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ ДПС у Одеській області, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.05.2024р. №0403967-2408-1515-UА51090090000065506 - про визначення податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 549 358,46 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.06.2024р. позивачем було отримано податкове повідомлення-рішення щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, на загальну суму 549358,56 грн. Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач 30.07.2024р. оскаржив його до ДПС України в порядку положень ст.56 ПК України, однак рішенням ДПСУ №28622/6/99-00-06-01-03-06 від 23.09.2024р. вказану скаргу було залишено без задоволення.
Так, у своєму позові позивач посилається на те, що відповідно до оскаржуваного податкового-повідомлення рішення, контролюючим органом була визначена сума податку за ставкою 1%. При цьому, відповідачем не зазначено, яким же саме чином ним було класифіковано належні позивачу будівлі, при обранні ставки податку на нерухоме майно.
Натомість, на переконання позивача, обрахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2023 рік за адресою: АДРЕСА_1 має відбуватися:
- з застосуванням до будівлі літера «Ю» (зерносховище), «Т» (зерносховище) ставки податку у розмірі 0,1%;
- до будівлі літера «Д1» (наземний критий гараж), літера «А1» (наземний критий гараж), літера «Х» (гаражний навіс) пільги у розмірі 100%.
На підтвердження зазначених обставин, позивачем у позовній заяві було повідомлено, що рішенням Саф'янівської сільської ради №899-УІІ від 30.06.2021р. було визначено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2022 рік, зокрема, але не виключно: застосовуються пільги для фізичних осіб у розмірі 100% для таких видів будівель - Гаражі (код 1242), Гаражі наземні (код 1242.1), Гаражі підземні (код 1242.2); Для будівель для зберігання зерна (код 1271.2) та Будівель силосних та сінажних (код 1271.1) застосовується ставка податку у 0,1%.
Відповідно до довідки про технічне обстеження ТОВ «Одеське БТІ» від 20.12.2021р. №б/н під час проведення технічного обстеження за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, село Саф'яни, вулиця Ярослава Мудрого, буд.14, було встановлено призначення таких споруд: будівля літера «Ю» використовується, як «зерносховище» літера «Ю» згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (код 1271.3 Будівлі для зберігання зерна); будівля літера «Т» використовується, як зерносховище літера «Т» згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (код 1271.3 Будівлі для зберігання зерна); будівля літера «Д1» використовується, як наземний критичний гараж літера «Д1» згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (код 1242.1 Гаражі наземні); будівля літера «А1» використовується, як наземний критичний гараж літера «А1» згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (код 1242.1 Гаражі наземні); будівля літера «X» використовується, як гаражний навіс літера «X» згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (код 1242.1 Гаражі наземні).
Також, позивач зазначає й про те, що 01.02.2022р. між ним (Зерновий склад) та ТОВ «Солагро» (Поклажодавець) було укладено договір складського зберігання зерна №01-02/22, відповідно до умов якого «Поклажодавець» зобов'язаний передати зерно, а «Зерновий склад» зобов'язаний прийняти його на зберігання на умовах, визначених цим Договором. Вказана інформація та підтверджуючі документи надавалися до органів податкової служби ще у 2022 році з метою проведення звірки та врахування різниці ставки податку на 1 кв.м. на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 .
На думку позивача, в даному випадку, застосуванню підлягає виключно лише підпункт «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, відповідно до якого, не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Вважаючи спірне рішення податкового органу неправомірним та таким, що ґрунтується на невірному тлумаченні діючого законодавства, позивач оскаржив його у судовому порядку.
Відповідач надав свої письмові заперечення проти позову, в яких просив у задоволенні позову відмовити, оскільки при проведенні перевірки було встановлено численні порушення позивачем норм Податкового Кодексу України, а тому, відповідно, усі податкові повідомлення-рішення, податкова вимога та рішення про застосування штрафних санкцій прийняті правомірно.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року (ухваленому в порядку письмового провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 17.05.2024р. №0403967-2408-1515-UА51090090000065506.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, представник відповідача 06.01.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального і процесуального права, та просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2024р. та прийняти нове - про відмову у їх задоволенні в повному обсязі.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2025р. вкзану вище апеляційну скаргу відповідача залишено без руху.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС в Одеській області та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
22.01.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
05.02.2025р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому представник позивача категорично заперечував проти її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги відповідача, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.
Судом 1-ї інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - ОСОБА_1 був власником (у т.ч. співвласником) об'єктів нерухомого майна, зокрема 140/175 часток у праві спільної часткової власності на Комплекс нежитлових будівель та споруд площею 14814,6 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області у справі №2-4560-09 від 30.06.2009р.
Сторонами не заперечується, що у спірний (перевіряємий) період ОСОБА_1 був власником (у т.ч. співвласником) об'єктів нерухомого майна, зокрема:
нежитлова будівля, загальною площею 428 кв.м;
комплекс, площею 11851,68 кв.м, право власності припинено 12.08.2022р. на підставі договору купівлі- продажу від 12.08.2022р. реєстр. №2377;
комплекс, площею 8326,78 кв.м, право власності припинено 17.10.2022р. на підставі договору купівлі- продажу від 17.10.2022р. реєстр. №3131;
комплекс, загальною площею 8199,38 кв.м, дата державної реєстрації 17.10.2022р.
Отже, позивач у спірний період був (є) власником об'єктів нежитлової нерухомості.
При зверненні до суду із даним позовом позивач наполягає на відсутності у нього обов'язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на підставі положень п. «ж» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України. Також позивач заперечує щодо обраної відповідачем ставки податку.
Також, до суду 1-ї інстанції, разом із позовною заявою, подано Договір складського зберігання зерна №01-02/22 від 01.02.2022 року, укладений між позивачем (Зерновий склад) та ТОВ «Солагро» (Поклажодавець), відповідно до умов якого «Поклажодавець» зобов'язаний передати зерно, а «Зерновий склад» зобов'язаний прийняти його на зберігання на умовах, визначених цим договором.
На підтвердження належності об'єкта нежитлової нерухомості (будівлі, приміщення) саме до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення» позивач надав довідку ТОВ «Одеське БТІ» від 20.12.2021р. №б/н про технічне обстеження, відповідно до якої, під час проведення технічного обстеження за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, село Саф'яни, вул.Ярослава Мудрого, буд.14, було встановлено призначення таких споруд:
будівля літера «Ю» використовується, як зерносховище літера «Ю» згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (код 1271.3 Будівлі для зберігання зерна);
будівля літера «Т» використовується, як зерносховище літера «Т» згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (код 1271.3 Будівлі для зберігання зерна);
будівля літера «Д1» використовується, як наземний критичний гараж літера «Д1» згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (код 1242.1 Гаражі наземні);
будівля літера «А1» використовується, як наземний критичний гараж літера «А1» згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (код 1242.1 Гаражі наземні);
будівля літера «X» використовується, як гаражний навіс літера «X» згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (код 1242.1 Гаражі наземні).
Також, на підтвердження своїх доводів, позивачем було надано до суду Висновок експерта (спеціаліста) №12-08/2024 від 12.08.2024 року, відповідно до якого «По другому питанню: Відповідно до діючих вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва можливий виділ в натурі в окремий об'єкт нерухомості, з присвоєнням індивідуальної поштової адреси, належні на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 140/175 часток у спільному майні (комплекс нежитлових будівель та споруд) загальною площею 14814,6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 , що розташовані на земельній ділянці орієнтовною площею 4,84 га (48 400 кв.м.) та складаються з наступних будівель та споруд: складається з: літ. А1 гараж, площею 2287,8 кв.м., літ.Б1 - будівля, площею 643,5 кв.м., літ. В1 - будівля, площею 122,7 кв.м., літ. Г1 - будівля, площею 321,1 кв.м., літ. Д1 з прибудовами літ. д, д1 - гараж, площею 2918,9 кв.м., літ. Е1 з прибудовою літ. е - будівля, площею 106,6 кв.м., літ. 31 - будівля, площею 1082,3 кв.м., літ. К1 - будівля, площею 16,0 кв.м., літ. Х гаражний навіс, площею 295,7 кв.м., літ. «Ю» - «зерносховище» площею 875,6 кв.м., які розташовані на земельній ділянці, орієнтовною площею 4,84 га».
29.06.2024р. позивачем було отримано податкове повідомлення-рішення щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, на загальну суму 549358,56 грн.
Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач 30.07.2024р. оскаржив його до ДПС України в порядку положень ст.56 ПК України, однак рішенням ДПСУ №28622/6/99-00-06-01-03-06 від 23.09.2024р. вказану скаргу було залишено без задоволення.
Отже, спірним у межах цих правовідносин є питання чи є нерухоме майно, що належить позивачу, об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та чи вірно відповідачем було застосовано ставку цього податку.
Не погоджуючись з такими діями та з рішенням податкового органу, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності спірного рішення відповідача.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, в цілому погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими та заснованими на законі, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.
Як чітко визначено ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тож, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє, зокрема, оскаржувані рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним, закріпленим процесуальним законом критеріям.
Як передбачено приписами пп. 54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв'язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Так, згідно визначеного п.266.7 ст.266 ПК України порядку обчислення суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
У відповідності ж до вимог пп. 266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити, визначені в абзаці першому цього підпункту, що надсилаються платнику податку, повинні містити щодо кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, зокрема, але не виключно, інформацію про адресу місцезнаходження об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості, його площу, ставки та надані фізичним особам пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в 10-денний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Надаючи оцінку правомірності нарахуванню позивачу податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, судова колегія виходить з наступного.
Як визначено нормами пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України, платниками податку - є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Так, як встановлено з матеріалів справи судами обох інстанцій, позивач у спірний (перевіряємий) період був власником об'єктів нежитлової нерухомості, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема:
нежитлова будівля, загальною площею 428 кв. м (а.с. 21-24);
комплекс, площею 11851,68 кв.м, право власності припинено 12.08.2022р. на підставі договору купівлі- продажу від 12.08.2022 року реєстр. №2377 (а.с. 25-30);
комплекс, площею 8326,78 кв.м, право власності припинено 17.10.2022р. на підставі договору купівлі- продажу від 17.10.2022 року реєстр. №3131 (а.с. 32-38);
комплекс, загальною площею 8199,38 кв.м, дата державної реєстрації 17.10.2022 року.
У свою чергу, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, звертає увагу на те, що приписами пп.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України чітко визначано, що не є об'єктом оподаткування.
Так, зокрема, згідно з пп.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, не є об'єктом оподаткування:
є) будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку;
ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Відповідно до норм пп.266.3.1, 266.3.2. п.266.3 ст.266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
А як вбачається зі змісту пп.266.4.2 п.266.4 ст.266 ПК України, сільські, селищні, міські ради встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).
Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів нежитлової нерухомості, встановлюються залежно від майна, яке є об'єктом оподаткування.
Так, відповідно до вимог пп. 266.4.3 п. 266.4 ст. 266 ПК України, пільги з податку, передбачені підпунктами 266.4.1 та 266.4.2 цього пункту, для фізичних осіб не застосовуються до:
об'єкта/об'єктів оподаткування, якщо площа такого/таких об'єкта/об'єктів перевищує п'ятикратний розмір неоподатковуваної площі, встановленої підпунктом 266.4.1 цього пункту;
об'єкта/об'єктів оподаткування, що використовуються їх власниками з метою одержання доходів (здаються в оренду, лізинг, позичку, використовуються у підприємницькій діяльності).
Згідно з пп.266.5.1 п.266.5 ст. 266 ПК України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Як визначено нормами пп. 266.6.1 п.266.6 ст.266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Так, як слідує зі змісту позовної заяви, позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилається на розповсюдження на нього, як власника нерухомого майна, пільги, передбаченої п.п. "ж" п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, оскільки належна йому нежитлова будівля використовуються виключно у «сільськогосподарській діяльності».
Як вже зазначалося вище, позивачем до суду 1-ї інстанції разом із позовною заявою було подано договір складського зберігання зерна №01-02/22 від 01.02.2022 року, укладений між ним (Зерновий склад) та ТОВ «Солагро» (Поклажодавець) (а.с.43), за умовами якого «Поклажодавець» зобов'язаний передати зерно, а «Зерновий склад» зобов'язаний прийняти його щ на зберігання на умовах, визначених цим Договором. Зерно згідно цього Договору - плоди зернових, зернобобових та олійних культур, які використовуються для харчових, насіннєвих, кормових та технічних цілей. Зерновий склад приймає від Поклажодавця: пшениця. Конкретна назва, кількість зерна, що передається на зберігання, його якісні показники та інші характеристики зазначаються у складських документах, що видаються Зерновим складом Поклажодавцю.
Як встановлено з матеріалів справи, позивачем, на підтвердження належності об'єкта нежитлової нерухомості (будівлі, приміщення) до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення» було надано довідку ТОВ «Одеське БТІ» від 20.12.2021 року №б/н про технічне обстеження (а.с. 41), відповідно до якої, під час проведення технічного обстеження за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, село Саф'яни, вулиця Ярослава Мудрого, буд. 14, встановлено призначення таких споруд:
будівля літера «Ю» використовується, як зерносховище літера «Ю» згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (код 1271.3 Будівлі для зберігання зерна);
будівля літера «Т» використовується, як зерносховище літера «Т» згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (код 1271.3 Будівлі для зберігання зерна);
будівля літера «Д1» використовується, як наземний критичний гараж літера «Д1» згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (код 1242.1 Гаражі наземні);
будівля літера «А1» використовується, як наземний критичний гараж літера «А1» згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (код 1242.1 Гаражі наземні);
будівля літера «X» використовується, як гаражний навіс літера «X» згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (код 1242.1 Гаражі наземні).
Надаючи оцінку наведеним обставинам справи, судова коелегія зазначає наступне.
Так, в силу вимог підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.
Як загально відомо, Законом України від 23.11.2018 року №2628-VIII, який набрав чинності 1 січня 2019 року, було внесено зміни до ПК України й підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України було викладено в такій редакції: «не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку».
Отже, зміст норми підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України фактично дає підстави для висновку, що її застосування передбачає наявність умов:
власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є «сільськогосподарським товаровиробником» (юридичною та/або фізичною особою),
об'єкт нерухомості (будівля, споруда) віднесений до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000,
додаткова умова - безпосереднє використання власником (без здачі в оренду, лізинг, позичку).
Також, при цьому, одночасно слід зауважити, що загальні підходи до визначення поняття сільськогосподарського виробника сформульовані у постановах Верховного Суду від 1 квітня 2021 року у справі №820/6752/16, від 17 лютого 2021 року у справі №820/3707/17, від 24 квітня 2020 року у справі №540/2206/19, від 10 квітня 2020 року у справі №823/1751/17.
Так, у цих постановах Верховний Суд зазначив, що відповідно до пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, «сільськогосподарський товаровиробник» для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Тобто, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»).
Разом з тим, визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься і у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18.01.2001 року №2238-III, під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Більш того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також й поняття «виробники сільськогосподарської продукції».
Так, згідно з абзацом 2 ст.1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Таким чином, зміст наведених норм права дає підстави вважати, що поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечить його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів відповідно до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.
Вказане свідчить, що в розумінні підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, право на пільгу зі сплати податку мають особи (як юридичні, так і фізичні), які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власно-виробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.
Відповідно, статус сільськогосподарського виробника також має персоніфікований характер, оскільки таким статусом наділяється особа, яка займається сільськогосподарською діяльністю. Такий статус виникає відповідно до норм законодавства і не може передаватися на підставі укладених між сторонами цивільно-правових угод.
Вказаний висновок відповідає й правовим висновкам Верховного Суду, сформованим у постанові від 3.11.2023 року у справі №120/1337/21-а.
Відповідно до вимог ст.957 Цивільного кодексу України, за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.
Отже, в контексті вищенаведеного, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції дійшла висновку, що Договір складського зберігання зерна №01-02/22 від 01.02.2022 року, укладений між позивачем (Зерновий склад) та ТОВ «Солагро» (Поклажодавець), не свідчить про безпосереднє (самостійне) використання належних позивачу об'єктів нерухомості у межах сільськогосподарської діяльності. Т.т. позивач, в даному випадку, не є «сільськогосподарським товаровиробником».
Разом з тим, матеріалами справи беззаперечно підтверджено, що належне позивачу нерухоме майно класифікується як «Будівлі сільськогосподарського призначення» (код 127) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000. Отже, наявна перша умова для застосування пільги.
Однак, відсутні такі умови, як власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, та додаткова умова - безпосереднє використання такого об'єкту власником у вказаних цілях (без здачі в оренду, лізинг, позичку).
У постанові Верховного Суду від 11 квітня 2023 року по справі №380/2434/20, суд касаційної інстанції зазначив, що передбачена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пільга стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.
З урахуванням викладеного, оскільки позивачем не було належним чином доведено обставин використання належних йому об'єктів нерухомості у межах власної сільськогосподарської діяльності, то відповідно, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, погоджується із висновками контролюючого органу про те, що у спірний період позивач мав обов'язок зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та пільга, передбачена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, на нього не розповсюджується.
Що ж стосується ставки податку, то колегія суддів з цього приводу зазначає наступне.
Так, у відзиві на позов зазначено, що нарахування проводилось згідно рішення Саф'янівської сільської ради №899-7 від 30.06.2021 року за ставкою 1% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Однак, у позові зазначено, що рішенням Саф'янівської сільської ради №899-УІІ від 30.06.2021р. визначено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2022 рік, зокрема але не виключно: Застосовуються пільги для фізичних осіб у розмірі 100% для таких видів будівель - Гаражі (код 1242), Гаражі наземні (код 1242.1), Гаражі підземні (код 1242.2); Для будівель для зберігання зерна (код 1271.2) та Будівель силосних та сінажних (код 1271.1) застосовується ставка податку у 0,1%.
З урахуванням викладеного, обрахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2023 рік, на переконання позивача, має відбуватися:
- з застосуванням до будівлі літера «Ю» (зерносховище), «Т» (зерносховище) ставки податку у розмірі 0,1%;
- до будівлі літера «Д1» (наземний критий гараж), літера «А1» (наземний критий гараж), літера «Х» (гаражний навіс) пільги у розмірі 100%.
Надаючи оцінку наведеним обставинам справи, суд 2-ї інстанції зазначає наступне.
Так, як вже було зазначено вище, згідно пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Як вбачається зі змісту рішення Саф'янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області від 30.06.2021 року №899-VІІІ «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки Саф'янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області Код згідно з КОАТУУ 5122085900», відповідно до ст.266 ПК України, п.24 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим рішенням встановлені на території Саф'янівської сільської ради ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з додатком 3, які застосовуються з 01.01.2023 року.
Згідно Додатку 3, ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з 01.01.2023 за Класифікацією 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» 1271.3 Будівлі для зберігання зерна встановлена на рівні 0,1 % за 1 кв. метр (відсотків розміру мінімальної заробітної плати).
Про те, згідно наданого відповідачем, разом із відзивом, Розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, по об'єктам оподаткування, які належать позивачу ОСОБА_2 , контролюючим органом визначена сума податку за ставкою 1,00 % (а.с.99).
При цьому, відповідачем взагалі не зазначено, яким же саме чином ним було класифіковано будівлі, що належать позивачу, при обранні ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У відповідності з ч.2 ст. 74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд також звертає увагу й на те, що обов'язок доказування правомірності свого рішення в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень положеннями частини другої статті 77 КАС України покладається на відповідача.
Натомість, відповідач, в даному випадку, в межах спірних правовідносин, здійснюючи нарахування податку, належним чином не довів наступне: чим саме він керувався при визначенні позивачу розміру податкового зобов'язання, який документ щодо класифікації будівель і споруд використав, чому на стадії податкового адміністрування (контролю) не отримав інформацію щодо класифікації будівель від компетентної установи, що вказує на не дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень п.п.1, 2, 3, 5, 6, 8 частини 2 ст.2 КАС України при прийнятті рішень.
Судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, також враховує й той факт, що позивач у 2023 році звертався до ГУ ДПС в Одеській області із заявою щодо врахування ставки податку, які затверджені рішенням Саф'янівської сільської ради, та згідно Довідки БТІ від 20.12.2021 року, копії яких (рішення та довідки) були надані відповідачу.
Таким чином, враховуючи зазначені обставини, судова колегія, оцінивши надані сторонами докази, вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що хоч нежитлові будівлі, які належали у спірний період позивачу на праві власності, і є об'єктами оподаткування та не звільнені від оподаткування відповідно до пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, однак оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене відповідачем без дотримання вимог закону, а тому, відповідно, є наявними правові підстави для його скасування.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Отже, за таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку про те, що позовні вимоги дійсно підлягають задоволенню.
До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції суттєвих порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, в цілому вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки.
Наведені ж в апеляційній скарзі відповідача доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права, в зв'язку із чим, суд 2-ї інстанції не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в цій апеляційній скарзі.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів також керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу відповідача - без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.195,308,311,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 20.10.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко