П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 509/458/25
Головуючий І інстанції: Рязанова К.Ю.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Саратського районного суду Одеської області від 27 серпня 2025 року (смт.Сарата, дата складання повного тексту судового рішення - 27.08.2025р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції м.Одеса про скасування постанови, -
27.01.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Саратського районного суду Одеської області з позовом до УПП в Одеській області, в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову від 17.01.2025р. серії ЕНА №3878282 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу - 340 грн., а також провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити за відсутністю у його діях складу зазначеного правопорушення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.01.2025р. інспектором 1 взводу 3 роти 2 батальйону УПП в Одеської області старшим лейтенантом поліції Вилковим Д.В. було винесено оскаржувану постанову серії ЕНА №3878282 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі - 340 грн. Однак, позивач не згоден із прийнятою постановою, вважає її безпідставною, протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки останній не вчиняв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, а відповідачем, всупереч вимогам ст.ст.245,280 КУпАП, при винесенні спірної постанови не було належним чином з'ясовано чи було вчинено дане адміністративне правопорушення, та чи наявна саме його вина у вчиненні такого правопорушення.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги категорично не визнав та мотивовано просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 27 серпня 2025 року (ухваленим у відкритому судовому засіданні) у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 08.09.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Саратського районного суду Одеської області від 27.08.2025р. та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
22.09.2025р. до П'ятого апеляційного адміністративного суду надійшли матеріали справи.
29.09.2025р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
17.01.2025р. інспектором 1 взводу 3 роти 2 батальйону УПП в Одеської області ДПП старшим лейтенантом поліції Вилковим Д.В. прийнято постанову серії ЕНА №3878282 про притягнення позивача - ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі - 340 грн.
Згідно з вказаною постановою, 17.01.2025р. о 15:47 год. в с.Петродолинське на трасі М-15 29 км, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «BMW X5» д.н.з. « НОМЕР_1 », рухався зі швидкістю 83 км/год в зоні дії дорожнього знаку 3.29 (максимальне обмеження швидкості 50 км/год), чим порушив п.12.9 (б) ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП.
Не погоджуючись із правомірністю винесення відповідачем постанови від 17.01.2025р. серії ЕНА №3878282 про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржувана постанова від 17.01.2025р. серії ЕНА №3878282 була прийнята УПП в Одеській області з дотриманням приписів чинного законодавства України, що свідчить про відсутність підстав для її скасування.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Даним конституційним положенням кореспондує ч.1 ст.8 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII.
У відповідності до п.8 ч.1 ст.23 Закону №580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Як визначено ст.35 цього Закону, поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993р. №3353-ХІІ, встановлюють «Правила дорожнього руху» (затв. постановою КМУ від 10.10.2001р. №1306 із змінами та доповненнями).
У силу положень ч.5 ст.14 Закону №3353-ХІІ, учасники дорожнього руху зобов'язані знати та неухильно дотримувати вимог цього Закону, ПДР України та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За змістом п.п.1.3, 1.9 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
За визначенням ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) є протиправна, винна (умисна або необережна) дія або ж бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Положеннями ч.1 ст.122 КУпАП передбачено відповідальність водіїв транспортних засобів за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на 20 км/год., порушення вимог дорожніх знаків і розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів та ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Порушення даної норми, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить - 340 грн.
Диспозиція ч.1 ст.122 КУпАП передбачає притягнення до відповідальності водіїв, зокрема, за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на 20 км/год., порушення вимог дорожніх знаків, а також розмітки проїзної частини доріг.
У відповідності до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених ч.2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час та місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
У той же час, ст.7 КУпАП передбачено те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами та посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів та зміцнення законності.
Положеннями ст.280 КУпАП закріплено обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Доказами ж в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису або ж засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст.251 КУпАП).
Як вбачається зі змісту ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе за наявності події адміністративного правопорушення та вини цієї особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами, на підставі своєчасного, всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи.
При цьому, виходячи із закріпленого в ч.4 ст.129 Конституції України принципу змагальності та рівності сторін у судочинстві, обов'язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається саме на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.
Згідно з ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах стосовно оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Належними є докази, які містять інформацію відносно предмета доказування.
Предметом же доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи та підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Слід зазначити про те, що положеннями КУпАП передбачено спрощений порядок фіксування адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, за умов якого протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, при цьому посадова особа має право винести безпосередньо постанову в справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до матеріалів адміністративної справи, протокол про вчинення адміністративного правопорушення, як один із можливих доказів по справі, не складався, однак відповідачем надані інші беззаперечні докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.
Так, як встановлено колегією суддів з матеріалів справи та вже зазначалося вище, підставою для прийняття спірної постанови від 17.01.2025р. серії ЕНА №3878282 стало перевищення водієм - ОСОБА_1 обмежень швидкості, тобто порушення вимог п.12.9 (б) ПДР України, що, у свою чергу, є вчиненням ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.
Саме такий склад правопорушення зазначено у спірній постанові про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та саме за це до нього було застосовано штрафні санкції, що передбачені ч.1 ст.122 КУпАП. При цьому, у складеній відповідачем постанові від 17.01.2025р. серії ЕНА №3878282 вказано серійний номер, а також назву технічного засобу, яким здійснювалося вимірювання швидкості руху керованого автомобіля - «TruCAM» (серійний номер ТС000790).
Як вбачається зі змісту позовної заяви, одними із основних доводів позивача ОСОБА_1 фактично є неправомірність використання поліцейськими лазерного вимірювача швидкості руху «TruCAM» LTI 20/20 (серійний номер ТС000790) та, як наслідок, відсутність інших доказів того, що він, рухаючись на власному транспортному засобі, перевищив допустиму швидкість руху.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості поданої апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу, що п.12.4. ПДР України чітко встановлено обмеження швидкості руху транспортних засобів у населених пунктах - не більше 50 км/год.
Відповідно до п.12.6 ПДР України, поза населеними пунктами на всіх дорогах та на дорогах, що проходять через населені пункти, що позначені знаком 5.51, дозволяється рух із швидкістю: транспортним засобам, якими керують водії із стажем до 2 років, - не більше 70 км/год, а іншим транспортним засобам: на автомобільній дорозі, що позначена дорожнім знаком 5.1 - не більше 130 км/год., на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою - не більше 110 км/год., на інших автомобільних дорогах - не більше 90 км/год.
При цьому, водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в п.п.12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або ж на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до пп. «и» п.30.3 ПДР України (п.12.9 цих же Правил).
Що ж стосується представленого під час судового розгляду справи в суді попередньої інстанції відеофайлу (1737128748_МС000_0117_154548.avi) та відповідної роздруківки з приладу вимірювання швидкості «TruCAM» LTI 20/20 (серійний номер ТС000790), то колегія суддів з цього приводу зазначає наступне.
Пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону №580-VIII визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням ПДР його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Як передбачено ст.31 цього Закону, поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
За приписами ст.40 Закону №580-VIII, поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг та будівель автоматичну фото- і відеотехніку, використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку повинна бути розміщена на видному місці.
Водночас, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Так, «TruCAM» - це лазерний вимірювач швидкості, який здійснює вимірювання процесу порушення встановленого швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб та номерний знак. При цьому, «TruCAM» автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, а також розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів та мотоциклів.
Правильність використання приладу лазерного вимірювання швидкості «TruCAM» LTI 20/20, серійний номер ТС000790, виробництва «Laser Technology Inc.», США, підтверджується наявністю свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки за №22-01/32394, виданого 11.11.2024р. ДП «Укрметртестстандарт», відповідно до якого, даний засіб є придатним до застосування.
Придатність до застосування даного засобу вимірювальної техніки фактично і не оспорюється позивачем.
У свою чергу, свідоцтво про повірку №22-01/32394 чинне на момент фіксації правопорушення (17.01.2025р.), що підтверджується копією відповідного документа, наявному у матеріалах справи.
На підставі позитивних результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України, наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 05.04.2012р. №437 було затверджено тип засобу вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний «TruCAM» LTI 20/20, який зареєстровано в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером «У3197-12».
Міжповірочний інтервал становить не більше 1 (одного) року.
Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.11.2015р. №1362, даний пристрій «TruCAM» виключений з Державного реєстру засобів вимірювальної техніки.
Водночас, чинним законодавством не передбачено повторного проходження даної процедури (сертифікації) для приладів, які вже були завезені на територію України та введені в експлуатацію. Тобто, зазначена процедура проводилася виключно відносно тих засобів вимірювальної техніки, що планувалося серійно виробляти в Україні або ж ввозити на територію України відповідними партіями.
Отже, лазерні вимірювачі швидкості «TruCAM», які були введені в експлуатацію до моменту виключення їх з Державного реєстру, дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки.
Належність таких доказів слідує зі змісту ст.251 КУпАП, відповідно до якої доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність або ж відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З наданого до суду першої інстанції відеозапису з приладу «TruCAM» LTI 20/20 (серійний номер ТС000790), а фотознімку «TruCAM» №1737128748_МС000_0117_154548.jmx, здійснений приладом «TruCAM ІІ» вбачається, що транспортний засіб Реу Р.В. «BMW X5» д.н.з. « НОМЕР_1 » рухався зі швидкістю 83 км/год.
При цьому, колегія суддів зазначає, що з постанови у справі про накладення адміністративного стягнення від 17.01.2025р. серії ЕНА №3878282 чітко вбачається, що згідно зі ст.283 КУпАП в ній містяться відомості про технічний запис, яким здійснювалося вимірювання швидкості - «TruCAM» LTI 20/20 (серійний номер ТС000790), час встановлення такого адміністративного правопорушення та накладення адміністративного стягнення, а тому наданий УПП в Одеській області ДПП відеозапис (у тому числі роздруківка з відповідного відеозапису) вважається належним та достатнім доказом вчинення адміністративного правопорушення.
При цьому, такий відеозапис є якісним та надає можливість чітко та однозначно констатувати даний факт. Відеоматеріали з місця події, що були надані відповідачем до матеріалів цієї справи та досліджені судом, без сумнівів є доказами в адміністративній справі і безпосередньо свідчать про наявність правопорушення.
Судова колегія, окрім іншого, враховує, що інформаційно-вказівні знаки запроваджують або ж скасовують певний режим руху та інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об'єктів, територій, де діють спеціальні правила (пп. «ґ» п.8.4 ПДР України).
Так, згідно із п.5.70 ПДР України, дорожній знак «Фото-, відеофіксування порушень ПДР» інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями ПДР за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.
Разом із тим, жодними нормами КУпАП та Закону №580-VIII, у тому числі, ч.1 ст.40 цього ж Закону, не передбачено обмеження поліції використовувати фототехніку і відеотехніку виключно в межах дії будь-яких дорожніх знаків.
Дорожній знак 5.70 ПДР України «Фото-, відеофіксування порушень ПДР» лише інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями ПДР за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів. Він відноситься до категорії інформаційно-вказівних знаків.
У той же час, Закон №580-VIII не зобов'язує встановлювати такі знаки перед ділянкою, на якій використовуються засоби фото- та/або відеофіксації порушень ПДР України.
Таким чином, обставини наявності чи відсутності вказаного дорожнього знаку жодним чином не свідчать про відсутність у водія транспортного засобу обов'язку дотримуватися запровадженого ПДР України швидкісного режиму.
Разом із цим, посилання позивача на те, що інспектор допустив порушення через те, що тримав лазерний вимірювач швидкості «TruCAM» в руках, суд апеляційної інстанції оцінює критично та відхиляє, оскільки відповідно до листа ДП «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» від 01.10.2019р. №22-38/49, лазерний вимірювач «TruCAM» відноситься до «ручних» вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для тримання в руках під час вимірювань.
Окрім основного («ручного режиму роботи»), лазерний вимірювач швидкості також може бути встановлений і на триногу.
Вказаний вище лазерний вимірювач швидкості «TruCAM» LTI 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, а також номерний знак. Даний прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних або ж легкових транспортних засобів, а також мотоциклів. Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому, враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м.
Колегія суддів наголошує, що виробник приладу «TruCAM» (LTI, США) застосував алгоритм шифрування AES з метою посилення достовірності доказової бази дорожньої поліції в суді, у разі оскарження факту порушення. Правильність реалізації у приладі «TruCAM» зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації. Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі «TruCAM», але, також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії. Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом «TruCAM», а тому достовірність інформації про порушення правил дорожнього руху може бути перевірена в будь-який момент після її фіксації приладом «TruCAM», у тому числі під час її пред'явлення в якості речового доказу (електронного доказу) в суді.
Отже, згідно з технічними характеристиками, прилад, за допомогою якого проводився замір швидкості - «TruCAM» LTI 20/20, спроможний робити фото- та відеозйомку, а тому його покази можливо розцінювати як беззаперечний доказ по справі.
При цьому, у даному конкретному випадку, порушення позивачем ПДР України зафіксовано пристроєм вимірювання швидкості «TruCAM» в ручному режимі, а не в автоматичному, а тому вимоги ч.2 ст.40 Закону №580-VIII не розповсюджуються на спірні відносини. Приписи ч.2 ст.40 вказаного Закону щодо розміщення інформації на видному місці стосується виключно розміщеної автоматичної фототехніки і відеотехніки.
У контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів наголошує, що окремі дефекти спірного рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо його протиправності і, як наслідок, бути підставами для його скасування. Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна встановити зміст цього рішення (зокрема, й порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), то таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч.ч.2,3 ст.283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених ч.2 цієї статті, має містити відомості про дату, час та місце вчинення правопорушення, а також транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак).
За таких умов, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана позивачем постанова винесена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені КУпАП, обґрунтовано, тобто із урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо та своєчасно, а тому підстави для її скасування - відсутні.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З огляду на зазначене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.286,308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Саратського районного суду Одеської області від 27 серпня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку
Повний текст постанови виготовлено 20.10.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко