П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/1644/25
Перша інстанція: суддя Величко А.В.,
повний текст судового рішення
складено 23.07.2025, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року за адміністративним позовом Приватного підприємства «ФЕДОРІВКА-2018» до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування Розпорядження відповідача від 01.11.2024 року №195-рл в частині; зобов'язання вчинити певні дії, -
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява приватного підприємства «ФЕДОРІВКА-2018» до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнання протиправним та скасування Розпорядження №195-рл від 01 листопада 2024 року Головного управління Державної податкової служби в Миколаївській області в частині анулювання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), виданої позивачу з реєстраційним номером - 14150414202001128, терміном дії з 24.07.2020 року до 24.07.2025 року, адреса місця зберігання: Україна, Миколаївська область, Веселинівський район, село Федорівка, вулиця Радгоспна, будинок 35;
- зобов'язання Головного управління Державної податкової служби в Миколаївській області видалити з Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального інформацію щодо анулювання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), виданої позивачу з реєстраційним номером - 14150414202001128, терміном дії з 24.07.2020 року до 24.07.2025 року, адреса місця зберігання: Україна, Миколаївська область, Веселинівський район, село Федорівка, вулиця Радгоспна, будинок 35.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до пункту 6 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», який набрав чинності 27.07.2024 року, контролюючий орган має право анулювати ліцензію лише за наявності умови, що за ліцензію не сплачено чергові платежі протягом трьох місяців, наступних за місяцем, в якому набрав чинності цей Закон. Водночас позивач сплатив усі платежі за ліцензією № 14150414202001128, терміном дії з 24.07.2020 року до 24.07.2025 року на зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки). Тобто відповідач не мав права анулювати позивачу вищевказану ліцензію, оскільки ним було сплачені чергові платежі за ліцензію своєчасно. Тому оскаржуване розпорядження є протиправним і підлягає скасуванню, що і стало підставою для звернення до суду.
Відповідач у відзиві на позов просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що на виконання пункту 6 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону № 3817-ІХ і статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі - Закон № 481/95-ВР) у зв'язку з несплатою позивачем чергового платежу за ліцензію йому було прийнято розпорядження від 01.11.2024 № 195-рл про анулювання ліцензії на зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) реєстраційний №14150414202001128 терміном дії з 24.07.2020 року до 24.07.2025 року.
Відповідач наголосив на тому, що плата за ліцензію (внесення чергових платежів за неї) не може зараховуватись автоматично у зв'язку з відсутністю в інтегрованій картці платника нарахувань із зазначенням реквізитів відповідних ліцензій. Інформація відображена в ІКП не є документом, який пройшов обов'язкову реєстрацію в системі електронного документообігу відповідача, у посадових осіб відповідача відсутня можливість прийняти до виконання таку інформацію. Крім цього, оскільки Закон № 3817-ІХ та Закон № 481/95-ВР застосовуються у межах, спосіб та строк визначені в Законі № 3817-ІХ, відповідач правомірно прийняв оскаржуване розпорядження.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано Розпорядження №195-рл від 01 листопада 2024 року Головного управління Державної податкової служби в Миколаївській області в частині анулювання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), виданої Приватному підприємству «ФЕДОРІВКА-2018» з реєстраційним номером - 14150414202001128, терміном дії з 24.07.2020 року до 24.07.2025 року, адреса місця зберігання: Україна, Миколаївська область, Веселинівський район, село Федорівка, вулиця Радгоспна, будинок 35.
Зобов'язано Головне управління Державної податкової служби в Миколаївській області видалити з Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального інформацію щодо анулювання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), виданої Приватному підприємству «ФЕДОРІВКА-2018» з реєстраційним номером - 14150414202001128, терміном дії з 24.07.2020 року до 24.07.2025 року, адреса місця зберігання: Україна, Миколаївська область, Веселинівський район, село Федорівка, вулиця Радгоспна, будинок 35.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Героїв Рятувальників, 6, м. Миколаїв, 54005 ідентифікаційний код 44104027) на користь приватного підприємства «ФЕДОРІВКА-2018» (с. Григорівське, Вознесенський р-н, Миколаївська обл., 56550, ідентифікаційний код 42674154) судові витрати в розмірі 2422,40 грн.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач - Головне управління Державної податкової служби в Миколаївській області подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Апелянт не погоджується з вказаним рішенням суду та вважає його незаконним, прийнятим через неправильно установлені обставини, що мають значення для справи, в тому числі внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів, а також внаслідок неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Підставою для прийняття оскаржуваного розпорядження є нібито несплата позивачем чергового платежу за ліцензію з посиланням на п. 6 Розділу XIII Перехідних положень Закону № 3817-ІХ. Судом встановлено, що позивач сплатив усі платежі за ліцензією № 14150414202001128, терміном дії з 24.07.2020 року до 24.07.2025 року на зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки). Відповідач анулював позивачу ліцензію, оскільки не отримав підтвердження сплати чергового платежу за ліцензію своєчасно, при цьому посилався на те що єдина інформаційна система в якій міститься така інформація не є доказом своєчасної оплати ліцензії.
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального, визначаються Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 року №481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР).
Згідно з вимогами ч.1 ст.15 Закону № 481/95-ВР, оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.
Приписами ч.7 ст.15 Закону № 481/95-ВР встановлено річну плату за ліцензії на право зберігання пального у розмірі 780 гривень.
У відповідності до вимог ч.ч.8, 10 ст.15 Закону № 481/95-ВР, суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.
Ліцензії на право оптової торгівлі пальним видаються терміном на п'ять років органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України.
Частиною 33 ст.15 Закону № 481/95-ВР визначено, що ліцензія видається за заявою суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.
Згідно з вимогами ч.44 ст.15 Закону № 481/95-ВР повідомлення про необхідність внесення чергового платежу за ліцензію автоматично формується та направляється органом ліцензування суб'єкту господарювання (у тому числі іноземному суб'єкту господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) за 30, за 20, за 10 та за 5 днів до настання терміну сплати за відповідну ліцензію в електронній формі засобами електронного зв'язку.
За приписами ч.46 ст.15 Закону № 481/95-ВР, ліцензія анулюється шляхом прийняття органом, який видав ліцензію, відповідного розпорядження на підставі, зокрема, несплати чергового платежу за ліцензію.
Ліцензія анулюється та вважається недійсною з моменту одержання суб'єктом господарювання (у тому числі іноземним суб'єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) розпорядження про її анулювання в електронній формі засобами електронного зв'язку.
Згідно положень ст.16 Закону № 481/95-ВР, контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, визначеної законами України.
Контроль за сплатою річної плати за ліцензії здійснюється органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України видавати ліцензії на виробництво спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, і пального, оптову торгівлю спиртом, оптову та роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, і пальним, на зберігання пального. Для здійснення контролю суб'єкт господарювання (у тому числі іноземний суб'єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) подає зазначеному органу копію платіжного доручення з відміткою банку про сплату.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що системний аналіз вказаних вище норм дає підстави для висновку, що під несплатою чергового платежу за ліцензію варто розуміти бездіяльність суб'єкта господарювання, яка полягає у не здійсненні ним своєчасного та в повному обсязі перерахування коштів на відповідний бюджетний рахунок, призначений для вказаного платежу.
Матеріалами справи підтверджено, що у період з 2021 по 2024 роки позивачем проведені оплати за ліцензію, і, зокрема, відповідно до платіжної інструкції № 153 від 18.03.2024 року ПП «ФЕДОРІВКА-2018» перерахувало кошти у розмірі 780,00 грн за сплату ліцензії за 2024 рік. Таким чином, дані обставини свідчать про те, що позивачем здійснено сплату за ліцензію до закінчення граничного терміну сплати, а тому позивач не може нести відповідальність у вигляді анулювання ліцензії з підстав несплати чергового платежу за ліцензію.
Щодо посилань відповідача на припис п. 6 Розділу XIII Перехідних положень Закону № 3817-ІХ, суд зазначає наступне.
Так, зазначений Закон № 3817-ІХ набрав чинності 27 липня 2024 року.
Згідно з вимогами абз.1 п.3 Розділу XIII Перехідних положень Закону № 3817-ІХ, ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, видані відповідно до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» до 1 січня 2025 року, вважаються чинними та підтверджують право на провадження відповідного виду (видів) господарської діяльності до завершення строку, на який їх було видано (для ліцензій, виданих на визначений строк), або до дня припинення їхньої дії в порядку, визначеному цим Законом.
Відповідно до вимог п.6 Розділу XIII Перехідних положень Закону № 3817-ІХ, суб'єкт господарювання, який починаючи з дня введення воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, до дня набрання чинності цим Законом здійснював господарську діяльність на підставі ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, строк дії якої закінчився у цей період, та який не отримав нової ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, зобов'язаний протягом трьох місяців, наступних за місяцем, в якому цей Закон набрав чинності:
подати заяву про отримання нової ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності у порядку, визначеному Законом України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального";
сплатити не сплачені протягом зазначеного періоду чергові платежі за ліцензію на право провадження відповідного виду господарської діяльності, у тому числі за період з дня закінчення строку дії раніше виданої/наданої ліцензії до останнього дня третього місяця, наступного за місяцем, в якому набрав чинності цей Закон, або до дня отримання нової ліцензії.
Суб'єкт господарювання, який у період, визначений абзацом першим цього пункту, здійснював господарську діяльність на підставі ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, строк дії якої не закінчився у такий період, але за якою не сплачено чергові платежі, зобов'язаний протягом трьох місяців, наступних за місяцем, в якому набрав чинності цей Закон, сплатити не сплачені протягом зазначеного періоду чергові платежі за ліцензію на право провадження відповідного виду господарської діяльності.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначена норма встановлює строки внесення плати за ліцензію для суб'єктів господарювання, які не сплатили чергові платежі.
Враховуючи, що за обставин цієї справи не встановлено заборгованості позивача з плати за ліцензію, зазначена норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
При цьому, визначені ст. 15 Закону №481/95-ВР заходи щодо анулювання дії ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) можуть бути застосовані контролюючим органом до суб'єкта господарювання лише у випадку несплати чергового платежу за ліцензію.
Ненадання суб'єктом господарювання до територіального органу Державної податкової служби України, який видав йому ліцензію на право зберігання пального, копії платіжного доручення про сплату річної плати за ліцензію з відміткою банку про її сплату не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату таким суб'єктом річної плати за ліцензію, а, відтак, і не є підставою для застосування до суб'єкта господарювання відповідальності у вигляді анулювання дії ліцензії, оскільки, анулювання ліцензії здійснюється лише у випадку несплати річної плати.
Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначає, що наведені вище правові норми Закону № 481/95-ВР пов'язують настання наслідків у вигляді анулювання ліцензії саме з несплатою відповідних платежів за ліцензію, а не за ненадання квитанції до контролюючого органу.
Отже, суд дійшов вірного висновку про визнання протиправним та скасування розпорядження № 195-рл від 01.11.2024 «Анулювання ліцензії з 24.07.2022» в частині анулювання ПП «ФЕДОРІВКА-2018» ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) №14150414202001128.
Щодо позовної вимоги про видалення з Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального інформацію щодо анулювання ліцензій.
Відповідно до вимог п.29 ст.1 Закону України 3817-IX, Єдиний реєстр ліцензіатів та місць обігу пального - складова інформаційно-комунікаційної системи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, що містить перелік суб'єктів господарювання, яким надано ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним у розрізі суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на таких місцях на підставі наданих ліцензій.
Відповідно до вимог ч.1 ст.35 Закону України 3817-IX, адміністратором та держателем Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Створення та функціонування Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального, у тому числі його програмно-технічних засобів, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, міжнародної технічної допомоги та з інших джерел, не заборонених законом. Власником Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального, у тому числі його програмно-технічних засобів та виключних майнових прав на його програмне забезпечення, є держава в особі держателя зазначеного реєстру. Внесення відомостей до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального здійснюється за результатами проведення обробки (перевірки) інформації, зазначеної у заяві про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, в автоматичному режимі або посадовою особою органу ліцензування на підставі рішення суду, що набрало законної сили (п.4 ч.3 ст.35 Закону України 3817-IX).
Відповідно до вимог п.3 ч.5 ст.35 Закону України 3817-IX, відомості Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального можуть змінюватися/виключатися органом ліцензування на підставі рішення суду, що набрало законної сили.
Пунктом 65 ст.1 Закону України 3817-IX передбачено, що орган ліцензування: - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, - у частині здійснення ліцензування виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального, вирощування тютюну, ферментації тютюнової сировини, а також у частині здійснення в автоматичному режимі ліцензування роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки; - територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, - у частині здійснення ліцензування оптової торгівлі спиртом етиловим, спиртовими дистилятами, алкогольними напоями, сидром та перрі (без додавання спирту), тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пальним, роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пальним, зберігання пального.
З аналізу наведених положень видно, що інформація щодо анулювання ліцензії на право на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) вноситься до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального.
Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з метою повного відновлення прав позивача слід зобов'язати Головне управління ДПС в Миколаївській області з Єдиного державного реєстру суб'єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним запису про анулювання ліцензії з реєстраційним номером №14150414202001128 з терміном дії з 24.07.2020 року до 24.07.2025 року на право: зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), виданої ПП «ФЕДОРІВКА-2018» з 24.07.2020 по 24.07.2025р.
Доводи викладені у апеляційній скарзі про те, що для здійснення контролю суб'єкт господарювання (у тому числі іноземний суб'єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) подає зазначеному органу копію платіжної інструкції на перерахування плати чергового платежу за ліцензію з відміткою банку/небанківського надавача платіжних послуг про дату її виконання є безпідставними.
Ст.54 Закону №3817 зазначено, що суб'єкт господарювання зобов'язаний забезпечити сплату чергової річної плати або щоквартальної частини річної плати за надану ліцензію на право провадження відповідного виду господарської діяльності до початку кожного наступного річного (квартального) періоду та повідомити відповідний орган ліцензування про внесення чергового платежу за ліцензію в паперовій або в електронній формі у порядку, встановленому статтею 42 ПКУ.
Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.
Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко