П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/19952/25
Перша інстанція: суддя Аракелян М.М.,
повний текст судового рішення
складено 14.07.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, -
23 червня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, у якому представник позивача просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 07.08.2024 року № 2054 в частині застосування до старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0129221) інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 2 Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області дисциплінарної відповідальності та накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 19.08.2024 року № 1306 ос про звільнення зі служби в поліції за пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0129221) інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 2 Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області;
- поновити старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 з 19.08.2024 на службі в Національній поліції на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 2 Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області;
-стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу, а саме за період з 19.08.2024 по день проголошення рішення суду;
-рішення суду в частині поновлення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 з 19.08.2024 на службі в Національній поліції на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 2 Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допустити до негайного виконання;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати.
До позовної заяви надана заява про поновлення строку звернення до суду з позовом.
В обґрунтування заяви зазначено, що Дисциплінарним Статутом Національної поліції України встановлено, що у період дії воєнного стану, у разі застосування до поліцейського стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції поліцейський має право оскаржити таке стягнення протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення. Строк звернення до суду з питання поновлення на службі встановлено відповідно до положень ст. 122 КАС України. Підставами заявленого позову є той факт,що причиною службового розслідування і застосування його наслідків є складений відповідно до положень КУпАГІ протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП. Згідно положень ст.14 Статуту та п.2 розділу II Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України» рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності приймається на підставі матеріалів про вчинення поліцейським адміністративного правопорушення і службове розслідування у такому випадку не призначається. Норми чинного законодавства передбачають, що розгляд справ про адміністративне правопорушення, складених з підстав ст.130 КУпАП є виключною компетенцією судових органів, які і мають встановити вину особи, стосовно якої складено протокол, в тому числі наявність події та складу адміністративного правопорушення. Остаточною постановою Одеського апеляційного суду від 13.02.2025, отриманою засобами Укрпошти 30.04.2025, що набрало законної сили, провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП закрито на підставі п.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Судом надана правова оцінка усім наявним доказам в матеріалах справи про адміністративне правопорушення та встановлена відсутність належних, достовірних та допустимих доказів, які підтверджують вину у скоєнні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Тривалий розгляд справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності з підстав ч.1 ст.130 КУпАП, об'єктивно став перешкодою для своєчасного звернення до суду з вимогами про визнання наказів Головного управління Національної поліції в Одеській області про застосування дисциплінарного стягнення і звільнення зі служби з поліції, поновлення на роботі та стягнення грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу у встановлений законом строк. Такі події ніяким чином не залежали від волі позивача. Ці обставини є поважною причиною для поновлення строку на звернення до суду. Норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку на звернення до суду. Такі причини визначаються у кожному конкретному випадку з огляду на обставини позову за змістом позовних вимог. Посилаючись на визначені законом завдання адміністративного судочинства, наявність неврегульованих спірних питань, виконуючи приписи постанови Одеського апеляційного суду від 13.02.2025, - строк пропущений з об'єктивних причин і підлягає поновленню.
Ухвалою Одеського окружного адміністратвиного суду від 30.06.2025 року позовну заяву залишено без руху з підстав необхідності подання суду заяви про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду із зазначенням інших причин поважності його пропуску та підтверджуючих доказів; надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви 10 днів з дня отримання копії ухвали.
09.07.2025 року представник позивача подала заяву про поновлення строку звернення до суду, у якій просить поновити ОСОБА_1 строк на звернення до адміністративного суду з позовними вимогами до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання наказів протиправними та їх скасування, поновлення на службі у поліції, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу
У заяві зазначено, що підставами заявленого позову є той факт, що причиною службового розслідування і застосування його наслідків є складений відповідно до положень КУпАП протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП. Норми чинного законодавства передбачають, що розгляд справ про адміністративне правопорушення, складених з підстав ст.130 КУпАП є виключною компетенцією судових органів, які і мають встановити вину особи, стосовно якої складено протокол, в тому числі наявність події та складу адміністративного правопорушення. Презумпція вини - це правова норма, згідно з якою особа, яка вчинила правопорушення вважається винною, якщо не буде доведено інше. У випадку звільнення з посади, де має значення презумпція вини, звільнення може відбуватися на підставі вчиненого правопорушення, при цьому відсутність вини повинен довести звільнений. Недоведена подія та вина особи прирівнюються до доведеної невинуватості цієї особи. Постановою Одеського апеляційного суду від 13.02.2025, отриманою засобами Укрпошти 30.04.2025, що набрало законної сили, провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП закрито на підставі п.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. В той же час судом надана правова оцінка усім наявним доказам в матеріалах справи про адміністративне правопорушення та встановлена відсутність належних, достовірних та допустимих доказів, які підтверджують вину ОСОБА_1 у скоєнні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Тривалість з розгляду справи про адміністративне правопорушення ніяким чином не пов'язано з діями ОСОБА_1 . Саме результати розгляду справи є правовою підставою для визнання наказів відповідача протиправними, їх скасування із застосуванням відповідних наслідків у вигляді поновлення на роботі і саме поінформованість особи про висновки, встановлені судом, є моментом, з якою об'єктивно виникло право у ОСОБА_1 на звернення до суду. Отже, термін розгляду справи про адміністративне правопорушення безпосередньо унеможливило вчинення ОСОБА_1 процесуальних дій у визначений законом строк (ст.122 КАС України). Наведена обставина є об'єктивною, незалежала від волі ОСОБА_1 і є доказом поважності причин порушення ОСОБА_1 процесуальних строків на звернення до суду з відповідним позовом. Поряд з цим, протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку зі збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого ст ст.55, 124, 129 Конституції України, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод. Питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини. Позивач фактично був позбавлений гарантованого Конституцією України, Законами України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права на доступу до правосуддя в строки, визначені ст.122 КАС України, яке полягає, насамперед, у безперешкодному отриманні судового захисту.
Ухвалою Одеського окружного адміністратвиного суду від 14 липня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у поновленні строку для звернення до суду з позовом. Адміністративну позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу повернуто позивачеві.
Не погодившись з ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати вищезазначену ухвалу суду від 14 липня 2025 року у справі №420/19952/25 про повернення позовної заяви та направити справу до Одеського окружного адміністративного суду для вирішення питання про відкриття провадження по справі.
Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з вимогами ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Частинами 1,2 ст.122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
За загальним правилом, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
З огляду на наведене, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, мають зв'язок дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Слід зазначити, що встановлений ст.122 КАС України строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З урахуванням вищевикладеного, чинне законодавство встановленими строками обмежує звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків має на меті досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Згідно з вимогами ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
У справі «Белле проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Крім того, з аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, зазвичай, якщо:
1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа «Мушта проти України»);
2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справа «Устименко проти України»);
3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справа «Брумареску проти Румунії»).
Отже, чинне законодавство встановленими строками обмежує звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків має на меті досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (п.п. 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03).
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач у заяві на поновлення строку звернення до суду посилається на те, що постановою Одеського апеляційного суду від 13.02.2025, отриманою засобами Укрпошти 30.04.2025, що набрало законної сили, провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП закрито на підставі п.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово досліджував питання можливості притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, які (або частина яких) у той же час можуть містити ознаки адміністративного правопорушення, а також обов'язковості врахування у такому випадку рішення суду, ухваленого за наслідками вирішення питання про вчинення цією особою адміністративного правопорушення і її вини у його вчиненні.
На даний час позиція Верховного Суду із цього питання є усталеною та її суть з різних боків розкрито у постановах: від 06 березня 2019 року в справі №816/1534/16, від 17 липня 2019 року в справі №806/2555/17, від 22 жовтня 2019 року в справі №480/3950/18, від 23 жовтня 2019 року у справі №804/4480/17, від 29 листопада 2019 року в справі №824/832/18-а, від 13 лютого 2020 року в справі №1.380.2019.000121, від 05 березня 2020 року у справі №815/4478/16, від 24 вересня 2020 року в справі №420/602/19, від 19 травня 2022 року в справі №480/4079/18, від 26 травня 2022 року в справі №420/3630/20, від 07 липня 2022 року у справі №460/5545/20 та інших.
В основу мотивів цих судових рішень покладено висновки про те, що адміністративна та дисциплінарна відповідальність є різними, окремими і самостійними видами відповідальності поліцейського. Порядок і підстави притягнення поліцейського до конкретного виду юридичної відповідальності здійснюється за окремими процедурами, урегульованими різними нормативно-правовими актами. Притягнення чи не притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності не може бути обумовлено наявністю чи відсутність складу іншого правопорушення чи фактом притягнення до іншого виду відповідальності. Відсутність факту притягнення поліцейського до адміністративної відповідальності не виключає наявності в його діях дисциплінарного проступку, за який уповноважена особа у порядку Дисциплінарного статуту має право застосувати такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення зі служби в поліції. Відповідно, у випадку закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, - це є свідченням відсутності складу адміністративного правопорушення, проте не дисциплінарного проступку.
У цьому ж контексті слід зауважити, що за правилами частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Однак, за позицією Верховного Суду, звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Для спростування преюдиційних обставин, учасник процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази (подібні за змістом висновки наведено в постановах Верховного Суду від 30 серпня та 22 вересня 2022 року у справах №904/1427/21, №420/4977/20).
Варто зазначити, що строк звернення до адміністративного суду - це встановлений законом проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і за захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Строки адміністративного судочинства спрямовані саме на якнайшвидше здійснення такого захисту шляхом суворого їх дотримання судом та особами, які беруть участь у справі.
Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, у випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення є виключно наявність поважних причин, якими визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Колегія суддів зазначає, що поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції зазначає, що у межах розгляду справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності суд не досліджує питань наявності в її діях ознак дисциплінарного проступку, адже, як зазначалося, дисциплінарне провадження має іншу мету, процедуру та правила оцінки дій і матеріалів, то висновки такого суду (його правова оцінка) не є обов'язковими для суду, який розглядає справу щодо оскарження індивідуального акту про притягнення цієї особи до дисциплінарної відповідальності. Це ж стосується дисциплінарного органу, який, вирішуючи питання наявності або відсутності у діях особи ознак дисциплінарного проступку, керується виключно правилами та вимогами, встановленими для дисциплінарної процедури, однак не втручається у питання винуватості цієї особи у скоєнні адміністративного правопорушення за правилами і в порядку КУпАП.
Отже, обставина прийняття Одеським апеляційним судом постанови від 30.04.2025 року не може бути визнана судом поважною причиною пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з позовом, оскільки розгляд справи про адміністративне правопорушення жодним чином не впливає на можливість подання до адміністративного суду позову з зазначеним предметом.
Колегія суддів також акцентує, що в постанові від 08 грудня 2022 року по справі №990/102/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Колегія суддів під час апеляційного розгляду з'ясувала, що апелянтом не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав до поновлення строку на звернення до суду із даним позовом.
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (п.п.6, 7 ч.5 ст.44 КАС України).
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та/чи інтересів.
Колегія суддів наголошує, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як зазначено в п.41 рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 р. у справі «Пономарьов проти України», вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
З підстав, визначених статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 241, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька