21 жовтня 2025 р. Справа № 440/14244/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2025, головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко, повний текст складено 04.08.25 по справі № 440/14244/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд: визнати протиправними дії військової частина НОМЕР_1 щодо визначення з 25.02.2022 по 06.06.2023 розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням ОСОБА_1 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 25.02.2022 по 06.06.2023, визначивши розміри його посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням всіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що визначені з розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, та раніше проведених виплат.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо здійснення нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 25.02.2022 по 19.05.2023 з урахуванням визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 у розмірі 1762,00 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 25.02.2022 по 31.12.2022, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 - 2481,00 грн, за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 - 2684,00 грн, та провести виплату різниці з урахуванням фактично сплачених сум. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 06.06.2023, ухвалити в цій частині нове рішення про визнання протиправними дій, зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 20.05.2023 по 06.06.2023, визначивши розміри його посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 01.01.2023 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням всіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що визначені з розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 01.01.2023, та раніше проведених виплат.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025, яке залишено в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі №320/29450/24, визнано неправомірними дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови №481. Також визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови №481 стосовно внесення у травні 2023 року змін до пункту 4 Постанови №704. Пункт 2 Постанови №481 визнано протиправним у зв'язку з його невідповідністю нормі п.2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII. Звертає увагу, що пункт 2 Постанови №481 стосовно внесення змін до п.4 Постанови №704 в частині обрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, зокрема, визначення розрахункової величини в фіксованому розмірі 1762,00 грн суперечить нормам розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII та не підлягає застосуванню. Наголошує, що грошове забезпечення військовослужбовців з 20.05.2023 має обраховуватися відповідно до норм Конституції України та Закону України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023, 2024 та 2025 календарного року.
Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач з 25.02.2022 по 06.06.2023 проходив військову службу у Збройних Силах України, перебуваючи на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .
На запит позивача від 15.07.2024 за №217/24, відповідач листом від 19.07.2023 №11085 повідомив позивача про те, що грошове забезпечення військовослужбовців розраховувалось, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного станом на 01.01.2018, у розмірі 1762,00 грн.
Стверджуючи про наявність підстав для перерахунку грошового забезпечення (з урахуванням усіх його складових) за період з 25.02.2022 по 06.06.2023, позивач звернувся до суду з позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправних дій військової частини НОМЕР_1 щодо здійснення нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 25.02.2022 по 19.05.2023 з урахуванням визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 у розмірі 1762,00 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт.
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 25.02.2022 по 31.12.2022, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 - 2481,00 грн, за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 - 2684,00 грн, та провести виплату різниці з урахуванням фактично сплачених сум.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог за період з 20.05.2023 по 06.06.2023, суд першої інстанції виходив з того, що Постановою №481 визначено обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб виходячи з розміру 1762 гривні, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому з 20.05.2023 у відповідача були відсутні правові підстави для обчислення грошового забезпечення позивача із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги позивача вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення в належному розмірі за період з 20.05.2023 по 06.06.2023, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній позивачем частині.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній позивачем частині, з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 4 статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 р. (далі по тексту - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Так, п.2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
На момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) п. 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із п. 6 постанови № 103, а саме: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, станом на 01.03.2018 п. 4 постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Отже, з 29.01.2020 року є нечинною редакція пункту 4 Постанови №704 в редакції Постанови №103, та застосовується первісна редакція пункту 4, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14".
Тобто, фактично з прийняттям постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 розрахункову величину для обчислення розміру посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями було змінено з «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року» на «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року».
Однак, 20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, якою внесені зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та викладено у наступній редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14".
Таким чином, починаючи з 20.05.2023 пункт 4 Постанови №704 було викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.
Натомість, з урахуванням змін, внесених Постановою №481, пункт 4 Постанови №704 передбачає обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розрахункової величини 1762,00 грн.
За таких обставин, у спірних правовідносинах у відповідачів відсутні правові підстави для перерахунку розміру грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023 по 06.06.2023, визначивши розміри його посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 01.01.2023 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням всіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що визначені з розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 01.01.2023, та раніше проведених виплат.
Як наслідок, позивачу правомірно обчислено розмір грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 06.06.2023, виходячи з розрахунковою величини, визначеної Урядом, у розмірі 1762,00 грн.
Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 суперечить нормам закону, колегія суддів відхиляє за необґрунтованістю, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин постанова Кабінету Міністрів України №481 була чинною, у передбаченому законом порядку не була скасована, а тому підстав застосування попередньої редакції постанови Кабінету Міністрів України №704, у суду немає.
Посилання апелянта на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 є необґрунтованими, оскільки згідно з частиною 2 статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Відтак, визнання у судовому порядку пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023 нечинним не породжує для позивача юридичних наслідків, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними.
Дана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.06.2025 у справі №280/8605/24, від 03.07.2025 у справі № 280/8605/24.
Інші аргументи, зазначені сторонами по справі, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в оскаржуваній позивачем частині.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 по справі № 440/14244/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий