14 жовтня 2025 р.Справа № 440/6277/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.06.2025, головуючий суддя І інстанції: А.Б. Головко, м. Полтава, по справі № 440/6277/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Полтавській області
про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі-відповідач), в якій просить:
-визнати протиправними та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 17.05.2019 року № Ф-3297-51/3599.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 по справ №440/6277/23 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 17.05.2019 року № Ф-3297-51/3599.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані з проведенням експертизи, в сумі 15055,74 грн.
Головне управління ДПС у Полтавській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що висновки суду про задоволення позову не відповідають обставинам справи, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 по справ №440/6277/23 винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 19.12.2014 року по 15.05.2019 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець.
З 31.03.2015 року позивач призваний на військову службу по мобілізації, з 25.04.2016 року по 15.02.2022 року проходив військову службу за контрактом.
17.05.2019 року Головним управлінням ДФС у Полтавській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3297-51/3599 на загальну суму 21030,90 грн.
Позивач не погодився із вимогою Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 17.05.2019 року № Ф-3297-51/3599 та звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вимога Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 17.05.2019 року № Ф-3297-51/3599 є протиправною та підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані положеннями Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 291.3 статті 291 ПК України передбачено, що юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регулюються Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
08.06.2014 року набрав чинності Закон України від 20.05.2014 № 1275-VII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації».
Наведеним Законом розділ VIII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» доповнено пунктом 9-2.
Так, відповідно п. 9-2 розд. VIII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» під час особливого періоду, визначеного Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених п. 2 ст. 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», якщо вони не є роботодавцями.
Цей пункт застосовується з першого дня мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію", та протягом усього особливого періоду.
Під час особливого періоду, визначеного Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" для платників єдиного внеску, визначених у статті 4 цього Закону, призваних на військову службу під час мобілізації або залучених до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їхньої військової служби зупиняється застосування норм статті 25 цього Закону.
Інструкція Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, містить положення аналогічного змісту.
Так, відповідно до п. 7 розд. ІV вказаної Інструкції протягом особливого періоду, визначеного Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники, визначені підпунктами 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов'язків, якщо вони не є роботодавцями.
Отже, зазначені платники звільняються від виконання обов'язків платника єдиного внеску, якщо вони не є роботодавцями, з першого календарного дня місяця призову на військову службу під час мобілізації платника до останнього календарного дня місяця, в якому платника було демобілізовано або завершено його лікування (реабілітацію).
Таким чином, за змістом п. 9-2 розд. VIII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08.07.2010 №2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначальним для звільнення платника від виконання обов'язків, визначених п. 2 ст. 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», є призов на військову службу під час мобілізації або залучення до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу.
Крім того, відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначені положеннями Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII.
Так, відповідно до ст. 1 зазначеного Закону мобілізаційна підготовка - комплекс організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових та інших заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України, інші військові формування), сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій до своєчасного й організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави і захисту її території від можливої агресії, забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.
У той же час, під особливим періодом положення зазначеного Закону розуміють період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Так, за висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 25.04.2018 у справі № 205/1993/17-ц (касаційне провадження № 61-1664св17), після оприлюднення Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17.03.2014 №303/2014 в Україні діє особливий період, а саме починаючи з 17.03.2014.
Так, з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 призваний на військову службу по мобілізації 31.03.2015 року ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З 25.04.2016 року по 15.02.2022 року проходив військову службу за контрактом.
Брав участь в операції об'єднаних сил на території Донецької та Луганської областей у забезпеченні безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації у період з 12.11.2019 по 12.12.2019 та з 05.01.2020 по 18.03.2020.
Відповідно до ч. 3 ст. 39 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, не припиняється державна реєстрація підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців. У разі непровадження ними підприємницької діяльності у період проведення мобілізації нарахування податків і зборів таким фізичним особам - підприємцям не здійснюється.
Отже, платники єдиного внеску, призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», якщо вони не є роботодавцями.
Колегія суддів зазначає, що на фізичну особу-підприємця, прийнятого на військову службу за контрактом під час виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду, поширюється пільга щодо звільнення від сплати єдиного внеску, передбачена п. 9-2 ч. 2 розд. VIII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Так, за змістом пояснювальної записки до проекту Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду», метою його прийняття є, зокрема, запровадження норм щодо поширення соціального захисту на військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом, передбачений законодавством для військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації.
Окрім того, в силу вимог пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є, зокрема роботодавці військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «;Про військовий обов'язок і військову службу».
Отже, сплата єдиного внеску роботодавцем позивача за контрактом (Міністерство оборони України в особі командира військової частини) виключає стягнення цього внеску за цей період з позивача як підприємця.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 у справі № 260/117/19.
З огляду на вищезазначене, доводи апелянта що фізичні особи -підприємці, які прийняті на військову службу за контрактом, не звільняються від сплати єдиного внеску за себе є безпідставним.
Враховуючи вказане, у контролюючого органу не було правових підстав для нарахування позивачу боргу за несплату платником єдиного внеску з 09.02.2018 по 19.04.2019.
Таким чином, колегія суддів підтримує висновки суду першої інстанції, що вимога Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 17.05.2019 року № Ф-3297-51/3599 є протиправною та підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Щодо посилань апелянта на те, що витрати на проведення експертизи спричинили безпідставний фінансовий тягар при розподілі судових витрат, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції були обґрунтовані витрати, які були понесені позивачем у зв'язку з проведенням експертизи.
Так, в матеріалах справи міститься рахунок на оплату експертизи №3572 (02) №1484 від 30.10.2023 року справі №440/6277/23 та платіжна інструкція №157872700 від 29.11.2023 року на суму 15055,74 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про стягнення витрат з відповідача у зв'язку з проведенням експертизи в сумі 15055,74 грн.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення-без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 по справі № 440/6277/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій
Повний текст постанови складено 20.10.2025 року