20 жовтня 2025 р. Справа № 520/21479/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 (ухвалене суддею Пановим М.М.) по справі № 520/21479/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, що полягали у застосуванні до пенсії ОСОБА_1 , яка перерахована та виплачувалася на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.12.2022 у справі № 520/10391/22, коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених ст. 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 та виплаті пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01.01.2025 та з 01.03.2025 із застосованими коефіцієнтами зменшення пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» від 03.01.2025 № 1; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 недоотриману частину пенсії, яка призначалася і виплачувалася на виконання рішення Харківського адміністративного суду від 27.12.2022 у справі № 520/10391/22, у сумі 62008,80 грн. за кожний місяць, починаючи з 01.01.2025 та з 01.03.2025; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нараховувати і виплачувати пенсію у сумі 98280 грн., яка нараховувалася і виплачувалася ОСОБА_1 до 01.01.2025 без урахування коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03 січня 2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.12.2022 у справі № 520/10391/22.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 позов задоволено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 "Про визначення порядку виплати пенсій деяких: категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", Кодексу адміністративного судочинства України та на невідповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Харківській області та отримує пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України "Про прокуратуру".
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.12.2022 по справі № 520/10391/22, яке набрало законної сили 27.01.2023, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок призначеної пенсії ОСОБА_1 за вислугу років, згідно зі ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ (в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12.07.2001) з 12.08.2022, з розрахунку 90% від розміру заробітної плати згідно довідки Харківської обласної прокуратури від 12.08.2022 № 21-134 про розмір заробітної плати, виданої ОСОБА_1 , відповідно до якої фактично нарахована заробітна плата ОСОБА_1 на посаді заступника керівника обласної прокуратури (заступника прокурора області) станом на 01.01.2022 складає 109200 грн., без обмеження максимального розміру заробітної плати для перерахунку пенсії за вислугу років та проводити виплати перерахованої пенсії за вислугу років без обмежень граничного (максимального) розміру виплати перерахованої пенсії та без обмежень перерахунку та виплати перерахованої пенсії за вислугу років.
На виконання вказаного рішення суду Головним управлінням ПФУ в Харківській області було здійснено перерахунок пенсії позивача з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати без обмеження максимального розміру заробітної плати для перерахунку пенсії згідно з довідкою Харківської обласної прокуратури від 12.08.2022 № 21-134.
З 01.01.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області знижено позивачу розмір пенсії, у зв'язку із застосуванням коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» від 03.01.2025 №1.
Вважаючи дії відповідача щодо обмеження розміру пенсії у зв'язку із застосуванням коефіцієнтів до суми перевищення пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» з 01.01.2025 протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо застосування до пенсії ОСОБА_1 , яка перерахована та виплачувалася на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.12.2022 у справі № 520/10391/22, коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених ст. 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 та щодо виплати пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01.01.2025 та з 01.03.2025 із застосованими коефіцієнтами зменшення пенсії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» від 03.01.2025 № 1, є протиправними.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 64 Конституції України, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Згідно із ст. 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ (далі Указ № 64/2022), у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану».
Отже, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, не обмежується конституційне право громадян на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.
Пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачає, що основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Так, пенсійне забезпечення окремих категорій громадян регулюється спеціальними законами з урахуванням особливостей умов праці, характеру, складності і значущості виконуваної роботи, ступеня відповідальності, певних обмежень конституційних прав і свобод тощо.
Статтею 501 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 05.11.1991 №1789-ХІІ були врегульовані питання пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих.
Судовим розглядом встановлено, що позивачеві пенсія за вислугу років призначена на підставі положень статті 501 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ, частина перша якої встановлювала, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
14.10.2014 прийнято Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ.
Питання пенсійного забезпечення почали унормовуватись статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697- VІІ.
За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо, (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8- рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11.10.2005 № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення, (рішення № 5-рп/2002).
22.05.2008 Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 № 5- рп/2005, згідно з яким «...конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Визнання законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянин Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
Виходячи з викладеного, у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.
Застосовуючи зокрема наведені рішення Конституційного Суду України на підставі судового рішення позивачу призначено пенсію за нормами Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 90% від заробітної плати без обмеження її максимальним розміром.
Призначення пенсії та її розмір не є предметом судової оцінки у межах цієї справи.
Статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році в період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 № 379/95-ВР "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 46 Закону № 4059-IX, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1, яка застосовується з 01.01.2025, пунктом 1 якої установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону України «Про прокуратуру» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.
Для осіб, пенсії яким призначено (перераховано) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, та які мають право на пенсію відповідно до Закону № 1058-IV, і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону № 1058-IV, перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону № 1058-IV.
Таким чином, положеннями статті 46 Закону № 4059-IX та Постанови № 1 запроваджено тимчасове (на 2025 рік) застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) коефіцієнтів зменшення пенсії, тобто вказаними положеннями законодавства фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, що встановлено Законом України «Про прокуратуру», який є спеціальним у законодавчому регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення працівників прокуратури.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що фактиний розмір виплаченої позивачу пенсії в січні 2025 року склав 36271,20 грн. Обмежуючи розмір виплати нарахованої ОСОБА_1 пенсії, відповідач керувався положеннями статті 46 Закону № 4059-IX та Постанови № 1.
Як зазначено вище, у Постанові № 1 дійсно йдеться про розповсюдження дії її положень до правовідносин із обмеження розміру пенсії, призначеної, зокрема, за Законом України «Про прокуратуру» та передбачає, що пенсії, розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення.
Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що насамперед Законом України «Про прокуратуру» врегулювано питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури.
Так, частиною 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697- VII передбачено, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.
Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76- VIIІ внесені зміни до частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014, зокрема частину двадцяту викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України №7-р(ІІ)/2019 визнано неконституційним положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697- VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України та встановлено, що частина двадцята статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції.
Таким чином, із урахуванням вищевикладеного, з 13.12.2019 частина 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої Кабінет Міністрів України мав встановити певний порядок перерахунку пенсії, не діє, а діє її первинна редакція, що автоматично надає пенсіонерам право на перерахунок пенсії.
У вказаному Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що в Основному Законі України встановлено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (стаття 6).
Згідно із приписами Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України; до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, прийняття законів (стаття 75, пункт 3 частини першої статті 85).
Відповідно до ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; судоустрій, судочинство, статус суддів; організація і діяльність прокуратури (пункти 6, 14).
Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади; до його повноважень належить, зокрема, вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечення проведення фінансової політики та політики у сфері соціального захисту; розроблення і здійснення загальнодержавних програм економічного, соціального розвитку України (частина перша статті 113, пункти 2,3,4 статті 116 Конституції України).
Конституційний Суд України зазначив, що метою функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову є, зокрема, розмежування повноважень між різними органами державної влади, що означає самостійне виконання кожним із них своїх функцій та здійснення повноважень відповідно до Конституції та законів України (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.07.016 № 5-рп/2016).
Частина 20 статті 86 Закону в первинній редакції передбачала низку підстав для перерахунку призначених пенсій. Проте згідно з чинною редакцією оспорюваного положення Закону умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури вже не врегульовуються Законом, а повноваження щодо їх визначення делеговано Кабінету Міністрів України. З огляду на це Конституційний Суд України, перевіряючи на відповідність Конституції України положення частини двадцятої статті 86 Закону, виходив із такого.
У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя, ухваленій на її 724-му засіданні 6 жовтня 2000 року, № Rес (2000)19 зазначено, що "у країнах, у яких прокуратура є незалежною від уряду, держава має вжити ефективних заходів для того, щоб гарантувати закріплення в законі суті й обсягу незалежності прокуратури" (пункт 14).
Конституційний Суд України у Рішенні від 03.10.2001 № 12-рп/2001 зазначив, що стале забезпечення фінансування судів з метою створення належних умов для їх функціонування та діяльності суддів, а також, зокрема, органів прокуратури, робота яких тісно пов'язана з діяльністю судів, є однією з конституційних гарантій реалізації прав і свобод громадян, їх судового захисту (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини).
Відповідно до частини 2 статті 92 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України вважав за доцільне конкретизувати свою юридичну позицію, викладену в Рішенні від 03.10.2001 № 12-рп/2001, вказавши, що стале забезпечення фінансування судів з метою створення належних умов для їх функціонування потребує також сталого фінансування органів прокуратури, зокрема, належного соціального захисту їх працівників та осіб, які вийшли на пенсію. Потреба у належному соціальному захисті працівників органів прокуратури випливає з характеру покладених на них службових обов'язків у зв'язку з виконанням ними функцій держави, є гарантією незалежності їх діяльності у ефективному судовому захисті прав громадян.
Враховуючи міжнародні стандарти діяльності органів прокуратури та юридичні позиції Конституційного Суду України, метою нормативного регулювання, зокрема питань соціального захисту працівників прокуратури, є уникнення втручання інших органів влади в діяльність прокуратури з метою додержання принципу поділу влади та закріплення виключно на рівні закону питань пенсійного забезпечення працівників прокуратури.
До повноважень Кабінету Міністрів України законодавець відніс право визначати умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури без закріплення на законодавчому рівні відповідних критеріїв, чим поставив у залежність фінансування пенсійного забезпечення прокурорів від виконавчої влади. Таке нормативне регулювання призводить до втручання виконавчої влади в діяльність органів прокуратури, а також до недотримання конституційної вимоги щодо здійснення органами державної влади своїх повноважень у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.
Конституційний Суд України констатував, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що "права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади (у даному випадку Кабінету Міністрів України) Основним Законом України не передбачено. Таке делегування порушує вимоги Конституції України, згідно з якими органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19 Основного Закону України).
До аналогічних висновків Конституційний Суд України дійшов у рішеннях від 09.10.2008 № 22- рп/2008, від 23.06.2009 № 15-рп/2009" (абзац 2 підпункту 3.2 пункту З мотивувальної частини Рішення від 20.05.2010 № 14-рп/2010).
Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що оспорюване положення Закону порушує конституційні засади поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу і судову, призводить до порушення регулювання основ соціального захисту прокурорів, оскільки за його змістом регулювання порядку перерахунку призначеної пенсії працівникам прокуратури має здійснюватися актом Кабінету Міністрів України, а не законом України. Отже, положення частини 20 статті 86 Закону суперечить статті 6, пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі, умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом, а у разі наявності колізії між правовими актами різної юридичної сили слід застосовувати ієрархічний підхід, що ґрунтується на ієрархічній системі нормативно-правових актів, основу якої складає Основний закон держави - Конституція України, всі інші закони приймаються на підставі та відповідності до Конституції України та не можуть їй суперечити; в свою чергу підзаконні нормативно-правові акти приймаються на підставі та у відповідності до законів України.
Слід також зазначити, що Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Отже, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Водночас зазначений бюджетний закон фактично обмежує розмір пенсії позивача, що порушує гарантії, закріплені у статті 46 Конституції України.
Закон України про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Відповідно до 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46 Конституції України).
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначена у відповідності до Закону України «Про прокуратуру», можлива лише у випадку внесення відповідних змін до цього Закону. Інші нормативно-правові акти застосовуються лише у випадку їх прийняття відповідно до законів, що регулюють спірні правовідносини.
Отже, застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, яким пенсія призначена за Законом України «Про прокуратуру», положень статті 46 Закону № 4059-IX та Постанови № 1, якими передбачено виплату таких пенсій, із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої іннстанції, що дії відповідача щодо виплати ОСОБА_1 пенсії у січні 2025 року із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону № 4059-IX та пунктом 1 Постанови № 1, є протиправними, а позовні вимоги ОСОБА_1 обгрунтовані та підлягають задоволенню.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що вимоги апеляційної скарги відповідача не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 по справі № 520/21479/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін