21 жовтня 2025 р. Справа № 480/8444/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Бегунца А.О. , Калиновського В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 (головуючий суддя І інстанції: О.А. Прилипчук) у справі №480/8444/24
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у перерахунку та виплаті недоотриманих сум грошового забезпечення допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період служби з 25 квітня 2022 року по 17 вересня 2024 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок суми грошового забезпечення, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 25 квітня 2022 року по 17 вересня 2024 року, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", на відповідні тарифні коефіцієнти, визначені додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у перерахунку та виплаті недоотриманих сум грошового забезпечення допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 за період служби з 25.04.2022 по 19.05.2023.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату суми грошового забезпечення, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 25.04.2022 по 19.05.2023 , визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", на відповідні тарифні коефіцієнти, визначені додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
ІНФОРМАЦІЯ_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати таке рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог скарги посилається на неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Зазначає, що відповідач фінансується з державного бюджету, отримує фінансування для виплати грошового забезпечення військовослужбовців, виходячи з розміру 1762 грн.
Посилається, що позивач у спірні періоди в повному обсязі отримував грошове забезпечення за виконання своїх службових обов'язків.
Вважає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 діяв на підставі та в межах наданих йому повноважень, в інтересах служби та у спосіб, передбачений чинним законодавство.
Крім того, посилається на те, що позивачем пропущено строк для звернення до суду, а тому суд безпідставно не застосував наслідки його пропуску.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на те, що скарга ґрунтується на припущеннях, а також на відсутність доказів, якими підтверджується позиція апелянта, просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
З урахуванням наведеної вище норми ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 25 квітня 2022 року зараховано до списків особового складу відділу, на всі види забезпечення і вважати таким, що посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків, відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) №35 від 25.04.2022.
30.08.2024 позивач звернувся до відповідача із рапортом, в якому просив повідомити розмір прожиткового мінімуму, що застосовувався при розрахунку грошового забезпечення за період служби.
Відповідно до довідки від 02.09.2024 № 259 з 25.04.2022 по 31.08.2024 для обрахунку грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових потреб, розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальними) званням військовослужбовців, відповідно до п. 4 постанови Кабінету міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» розраховувався шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 , а з 19.05.2023 року розраховувався виходячи з розміру 1762 грн. та визначався шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (а.с.15).
15.09.2024 позивач звернувся із рапортом, в якому просив провести відповідний перерахунок та виплату недоотриманих сум грошового забезпечення грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових потреб за весь час служби (а.с.19).
Листом від 17.09.2024 №359 відповідач повідомив, що підстав для перерахунку немає (а.с.17).
Позивач, вважаючи, що відповідачем протиправно, починаючи з 25 квітня 2022 року, розраховано грошове забезпечення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, а не 01 січня відповідно 2022, 2023 та 2024 року, звернувся з позовом.
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що у період з 25.04.2022 по 19.05.2023 грошове забезпечення позивача мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, відповідно.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За приписами частини першої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704 (далі по тексту - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та
оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову №103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: “4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України №103 втратив чинність у зв'язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18.
Тобто, з 29 січня 2020 року відновлена дія пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018.
Отже, з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", оскільки з цієї дати позивач мав право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ.
Таким чином, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 пункт 6 постанови КМ України № 103 втратив чинність та була відновлена дія п.4 постанови КМ України № 704 у первісній редакції.
Тобто з 29.01.2020 відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.
Водночас установлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 28 лютого 2023 року у справі № 380/18850/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 380/10075/21.
Колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 дійшов таких правових висновків:
Так, у рішенні суду зроблено наступні висновки:
- з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
- встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
У подальшому такий висновок був підтриманий Верховним Судом у постановах від13 грудня 2022 року у справі № 240/12647/21, від 27 лютого 2023 року у справі №640/11131/21, від 07 червня 2023 року у справі № 340/2148/21, від 19 червня 2023 року у справі № 380/17402/21.
Верховний Суд у постанові від 04.04.2023 у справі № 120/5264/22 вказав, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020 рік не містить.
Верховний Суд у постанові від 13.12.2022 року у справі №240/12647/21 зазначив, що п.8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 за №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" встановлено у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. Вказано, що в свою чергу, Закон України від 14.11.2019 за №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" №1082-IX таких застережень щодо застосування, як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять.
Колегія суддів зазначає, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" №1928-IX та Закон України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" №2710-IX застережень щодо застосування, як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2022 та 2023 роки не містять.
Законами України "Про Державний бюджет України" №1928-ІХ, №2710-ІХ у 2022-2023 роках установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2022, 2023 - 2481,00 грн. та 2684,00 грн., відповідно.
Статтею 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, з огляду на ч.3 ст.7 КАС України, з 01.01.2020 не підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, як такі, що не відповідають положенням Законів №294-ІХ, 1082-IX, № 1928-ІХ, №2710-ІХ (правовим актам вищої юридичної сили), згідно з якими прожитковий мінімум, як базовий державний стандарт, був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19.06.2023 у справі №160/14974/21.
Таким чином при визначенні розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням з 01.01.2020 необхідно використовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Так, щороку протягом спірного періоду прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, збільшувався.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.01.2019 № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати останню правову позицію Верховного Суду, яка в свою чергу відображена у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 06.11.2023 у справі № 300/1947/22, від 22.11.2023 у справі № 160/8725/21, від 10.01.2024 у справі № 400/3128/23.
За останньою правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року.
Отже, враховуючи викладене, грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня календарного року.
Разом з тим, грошове забезпечення позивача у період з 25.04.2022 року по 19.05.2023 року обчислене відповідачем без урахування зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня відповідного календарного року, що призвело до виплати позивачу грошового забезпечення в меншому розмірі, ніж встановлений законодавством, чим порушені права позивача на належне грошове забезпечення.
Належних доказів на спростування наведеного вище відповідачем не надано до суду.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач фінансується з державного бюджету, отримує фінансування для виплати грошового забезпечення військовослужбовців, виходячи з розміру 1762 грн. не спростовують наведених вище висновків.
Окрім того, обмежене фінансування державного органу, в даному випадку відповідача, в якому позивач проходив службу, не впливає на право позивача щодо виплати йому грошового забезпечення у належному розмірі.
Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням наведеного вище, доводи апеляційної скарги про те, що позивач у спірні періоди в повному обсязі отримував грошове забезпечення за виконання своїх службових обов'язків, а відповідач діяв на підставі та в межах наданих йому повноважень, в інтересах служби та у спосіб, передбачений чинним законодавство, є необґрунтованими.
Колегія суддів звертає увагу, що виплата грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Відтак, перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення, зокрема, додаткових видів грошового забезпечення, у т.ч. допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання протиправною відмову відповідача у перерахунку та виплаті недоотриманих сум грошового забезпечення допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань позивачу за період служби з 25 квітня 2022 року по 19.05.2023 року та зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату суми грошового забезпечення, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 25.04.2022 року по 19.05.2023 року, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", на відповідні тарифні коефіцієнти, визначені додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо строку звернення до суду.
Частиною 1 ст.5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до ч.1 ст.122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписи ст.122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Разом із тим, такі правовідносини регулюються ст.233 КЗпП України, адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення ст.233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ст.122 КАС України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Отже, у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір, застосуванню підлягають приписи КЗпП України.
Згідно з ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, ч. ч. 1, 2 ст.233 КЗпП України викладено в такій редакції:
“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, дія норми ст.233 КЗпП України (в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022) може поширюватися тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383 “Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.06.2023.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, з 01.07.2023 строк звернення до суду з позовом про виплату заробітної плати регламентується ст.233 КЗпП України та складає три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.
З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23 (постанова від 21.03.2025).
У зазначеній постанові судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).
Як вже зазначалося вище, вимоги позивача, які стосуються періоду до 19.07.2022 року не обмежуються будь - яким строком звернення до суду, а щодо періоду його вимог з 19.07.2022 суд приходить до висновку щодо поважності, викладених позивачем підстав пропуску строку звернення до суду, оскільки останнім наведено належні обґрунтування такого пропуску.
Окрім того, отримавши письмову відповідь від відповідача про відмову у перерахунку його грошового забезпечення, датовану 17.09.2024 №359 (а.с.17), позивач без зайвих зволікань, в межах тримісячного строку, звернувся до суду з позовом (25.09.2025).
Відтак, колегія суддів приходить до висновку щодо правильності висновків, викладених в ухвалі Сумського окружного адміністративного суду від 09.10.2024 року про поновлення строку звернення до суду.
Таким чином, враховуючи викладені вище обставини в своїх сукупності, слід дійти висновку щодо необґрунтованості доводів апеляційної скарги про пропущення позивачем строку звернення до суду з позовом.
З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, врахуванню у даній справі підлягають висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається суд апеляційної інстанції вище та які є релевантними до спірних відносин у даній справі.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення в частині задоволення позову без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 у справі №480/8444/24 в частині задоволення позову залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді А.О. Бегунц В.А. Калиновський