21 жовтня 2025 р. Справа № 520/29849/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Калиновського В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2025 (головуючий суддя І інстанції: Пасечнік О.В.) у справі №520/29849/24
за позовом ОСОБА_1
до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону по не проведенню індексації перерахованого грошового забезпечення та спричинення моральної шкоди;
- зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону (код ЄДРПОУ 39969443) провести (розрахувати) індексацію перерахованого грошового забезпечення за період з лютого 2018 року по вересень 2024 року включно і стягнути зазначену суму на користь позивача;
- стягнути з Держави Україна (державного бюджету України) на користь позивача моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.;
- стягнути на користь позивача судові витрати по справі.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2025 року позов залишено без задоволення.
ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати таке рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що рішення суду прийнято з неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в цьому рішенні обставинам справи.
Вважає, що судом не встановлено дійсного предмету та підстав позову, що вплинуло на хибність висновків суду.
Зазначає, що позовні вимоги в частині зобов'язання нарахування та стягнення індексації грошового забезпечення за весь період (лютого 2018 року по вересень 2024) обумовлені реальним виконанням відповідачем рішення суду - постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2024 у справі №520/6483/22 в рамках проведення виконавчих дій.
Вважає, що період порушених прав позивача по не проведенню індексації перерахованого та виплаченого грошового забезпечення склав час з лютого 2018 року (місяць, з якого рішенням суду по справі №520/6483/22 встановлено факт порушення обрахунку грошового забезпечення позивача) по вересень 2024 року (місяць остаточного усунення порушення відповідачем шляхом перерахунку і виплати належного розміру грошового забезпечення).
Зазначає, що предмет індексації являє собою грошове забезпечення, виплачене восени 2024 року, а не складові, що виплачені та проіндексовані за час проходження служби до січня 2020 року, як помилково порахував суд.
Вказує, що виплата недонарахованих об'ємів основного грошового забезпечення лише у вересні 2024 року та їх отримання позивачем не в статусі особи, що проходить військову службу жодним чином не позбавляє обов'язку відповідача, як органу, де проходив військову службу позивач, провести належну індексацію виплаченого із запізненням грошового забезпечення.
Обґрунтовуючи вимоги в частині стягнення моральної шкоди, спричиненої душевними стражданнями, посилається на негативну поведінку (неправомірні дії та бездіяльність) органів прокуратури України, зокрема відповідача.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи №520/29849/24 визначено склад колегії суддів: Русанова В.Б. - головуючий суддя; судді: Калиновський В.А., Бегунц А.О.
У зв'язку із відпусткою судді Бегунца А.О., протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи №520/29849/24 визначено склад колегії суддів: Русанова В.Б. - головуючий суддя; судді: Спаскін О.А., Калиновський В.А.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на необґрунтованість доводів скарги та невідповідність їх фактичним обставинам справи, просив відмовити у задоволенні скарги позивача.
Також відповідачем заявлено клопотання про розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження, за участю його представника.
Надаючи оцінку клопотанню, колегія суддів приходить до наступного.
З матеріалів справи вбачається, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2025 прийнято в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Отже, апеляційний розгляд зазначеної категорії справ, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, здійснюється в порядку письмового провадження.
Практика Євпропейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "Varela Assalino contre le Portugal", заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Судом апеляційної інстанції створено учасникам процесу у даній справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог КАС України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в апеляційній скарзі, запереченні на неї не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників.
Враховуючи обставини цієї справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними в справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, предмет та підстави позову, склад учасників справи, колегія суддів не вбачає обґрунтованих підстав для розгляду справи в судовому засіданні за участі сторін.
У зв'язку з цим, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження за участі його представника задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 до 28.01.2020 проходив військову службу в органах прокуратури України.
Позивач вважає, що у період за період з лютого 2018 року по вересень 2024 року включно йому не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача по не проведенню індексації перерахованого грошового забезпечення та спричинення йому моральної шкоди, позивач звернувся з позовом.
Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення вимог позивача.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі по тексту - Закон України №2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону№2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі по тексту - Закон України № 2011-XII).
Приписами ч.ч.1-3 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з Преамбулою до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 3 липня 1991 року №1282-XII (далі по тексту - Закон №1282-XII) цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до ст.1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону №1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Отже, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст.4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка згідно змінам, внесених згідно із Законом № 911-VIII від 24.12.2015).
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення, у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст.5 Закону №1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Згідно із ст. 6 Закону №1282-ХІІ у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Постановою Кабінету Міністрів України №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017, в редакції від 24.02.2018, яка набрала чинності з 01.03.2018, (далі по тексту - постанова №704) змінено систему виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та розміри тарифних ставок.
Відповідно до п.4 постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Колегія суддів зазначає, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року.
Відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, індекс споживчих цін (індекс інфляції) в березні 2018 року становив 101,1%, в квітні 2018 року становив 100,8%, в травні 2018 року 100,0%, в червні 100,0%, в липні 99,3%, в серпні 100,0%, в вересні 101,9%, в жовтні 101,7%.
Отже, лише у жовтні 2018 року поріг індексації 103% (100,8% х 100,0% х 100,0% х 99,3% х 100,0% х 101,9% х 101,7% х 100) було перевищено, отже у позивача виникає право на індексацію заробітної плати. При цьому, оскільки індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року, то індексацію необхідно проводити з грудня 2018 року.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31.05.2022 у справі №400/4491/20, від 09.06.2022 у справі №600/524/21-а.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України, зокрема Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі по тексту - Порядок №1078).
Згідно абзаців 3-5 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Відповідно до абзацу 6 пункту 5 Порядку №1078 до визначеної (згідно абзаців 4 та 5 пункту 5 Порядку №1078) суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації (103 відсотка).
З аналізу приписів п.1, абз.4,6 п.5 Порядку №1078 слід дійти висновку про те, що нарахування і виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Колегія суддів зазначає, що з 01.03.2018 набрала чинності Постанова № 704, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає нарахуванню і виплаті.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі №825/694/17.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що у період з лютого 2018 року по січень 2020 року включно позивачу виплачувалась індексація грошового забезпечення, а за період з лютого 2020 року по вересень 2024 року включно останній вже не проходив військову службу в Спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Східного регіону.
Зазначені обставини слугували підставою для відмови в задоволенні позову.
Разом з тим, слід зазначити, що суд першої інстанції не врахував, що спірним в межах даної справи є питання наявності у позивача права на отримання індексації на суми грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого на виконання судового рішення, а не індексація доходу під час проходження служби.
В свою чергу, надаючи оцінку доводам апелянта щодо протиправності бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону по не проведенню індексації перерахованого грошового забезпечення за період з лютого 2018 по вересень 2024, колегія суддів зазначає наступне.
Так, з аналізу норм вищезазначеного Закону №1282-XII та Порядку № 1078 вбачається, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема: оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Базовим місяцем для нарахування сум індексації вважають місяць, у якому відбувається підвищення зарплати на будь-яку суму за рахунок збільшення його постійних складових.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2024 року у справі №520/6483/22, зокрема, зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону перерахувати, зарахувавши до вислуги років період навчання у Національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого м. Харків, та виплатити ОСОБА_1 відповідні складові щомісячних основних, додаткових, одноразових видів грошового забезпечення, в яких враховується надбавка за вислугу років за період з 01.02.2018 по 28.01.2020, та винагороду за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оброни, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації чи в антитерористичній операції за період з 22.10.2018 по 28.01.2020, з урахуванням раніше виплачених сум.
Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Східного регіону на виконання судового рішення нараховано та виплачено позивачу 12 522, 38 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 26.09.2024 року №1099 (а.с.37).
Факт перерахування вказаних коштів підтверджується матеріалами справи, а також позивачем.
Отже, в даному випадку невиплачене позивачу грошове забезпечення за період з 01.02.2018 по 28.01.2020 за постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2024 року у справі №520/6483/22 є фактично різницею, що не виплачувалося йому під час проходження служби в органах прокуратури.
Натомість, враховуючи, що позивачем за вказаний період отримувався дохід, колегія суддів дійшла висновку, що подальше його збільшення за рішенням суду не підлягає індексації.
Подібні правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 15.11.2018 у справі №820/828/16, які в силу ч.5 ст.242 КАС України підлягають врахуванню у даній справі.
Окрім того, колегія суддів враховує, що з 28.01.2020 позивача звільнено з посади та з органів прокуратури (а.с.24), а відтак із вказаної дати останній вже не проходив службу у відповідача.
Доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для проведення індексації грошового забезпечення нарахованого та виплаченого на виконання судового рішення за спірний період, колегія суддів відхиляє, оскільки Законом №1282-ХІІ та Порядком №1078 не передбачено можливості проведення індексації заборгованості належними працівнику виплатами.
Отже, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про проведення (розрахування) індексації перерахованого грошового забезпечення за період з лютого 2018 року по вересень 2024 року включно і стягнення відповідних сум на користь позивача, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав проведення (розрахування) індексації перерахованого грошового забезпечення за спірний період і стягнення відповідних сум, однак з інших мотивів, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позову.
Щодо стягнення моральної шкоди.
Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Колегія суддів зазначає, що судом не встановлено неправомірних дій (бездіяльності) відповідача та порушення ним прав позивача, а тому відсутні підстави для стягнення з Держави Україна (державного бюджету України) на користь позивача моральної шкоди в розмірі 50 000 грн.
Відтак, посилання в апеляційній скарзі на негативну поведінку (неправомірні дії та бездіяльність) органів прокуратури України, зокрема відповідача, в якості обґрунтування вимог про стягнення моральної шкоди, є необґрунтованими.
Щодо підсудності справи.
Так, позивач подав заяву, в якій просив при вирішенні справи по суті розглянути питання дійсної підсудності по справі стосовно другої вимоги у вигляді стягнення моральної шкоди та за наявності підстав скасувати рішення суду першої інстанції і направити справу в цій частині для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю або скасувати рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у даній частині.
Згідно з ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.
Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
При цьому, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Згідно з ч.5 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Колегія суддів звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08 квітня 2020 року по справі №180/1560/16-а (180/3464/16-а), згідно з якого: "вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.".
Питання про стягнення моральної шкоди в адміністративній справі не може бути самостійною (окремою) позовною вимогою, якщо вона не пов'язана і не заявлена одночасно з вимогами про визнання дій/бездіяльності протиправними.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 10 березня 2020 року у справі №818/699/17.
Відтак, вимоги про відшкодування шкоди можуть розглядатися за правилами адміністративного судочинства, якщо такі вимоги стосуються шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Судом встановлено, що позивач обґрунтовує необхідність стягнення з Держави Україна (державного бюджету України) на його користь моральної шкоди в розмірі 50 000 грн. негативною поведінкою (неправомірні дії та бездіяльність) органів прокуратури України, зокрема відповідача з питань належного та своєчасного грошового забезпечення, у т.ч. протиправною, як на його думку, бездіяльністю відповідача по не проведенню індексації перерахованого грошового забезпечення.
Відтак, слід дійти висновку, що вимоги позивача про стягнення моральної шкоди стосуються, як на думку позивача, шкоди завданої протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, а тому є такими, що пов'язані з вимогами про визнання бездіяльності відповідача по не проведенню індексації перерахованого грошового забезпечення.
Отже, вимоги позивача про відшкодування шкоди стосуються шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, а тому правомірно розглянуті судом за правилами адміністративного судочинства.
З урахуванням наведеного вище, відсутні правові підстави для скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи в частині стягнення з Держави Україна (державного бюджету України) на користь позивача моральної шкоди в розмірі 50 000 грн. для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю або скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у даній частині.
Відтак, вказана заява є необґрунтованою та не підлягає задоволенню судом.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч.4 ст.317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З урахуванням вимог ст.139 КАС України, а також того, що за наслідками апеляційного перегляду даної справи позовні вимоги не підлягають задоволенню, відсутні правові підстави для розподілу судових витрат, а відтак і для задоволення вимог скаржника про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2025 у справі №520/29849/24 змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову, виклавши його в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2025 у справі №520/29849/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді О.А. Спаскін В.А. Калиновський