Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
21 жовтня 2025 р. № 520/32691/23
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 10 вересня 2018 року по 01 листопада 2023 р. в межах шести місяців у сумі 77481 (сімдесят сім тисяч чотириста вісімдесят одну) грн. 04 коп.;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 10 вересня 2018 року по 01 листопада 2023 року, в межах шести місяців у сумі 77481 (сімдесят сім тисяч чотириста вісімдесят одну) грн. 04 коп.;
- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо відмови у нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по 01 листопада 2023 року, відповідно до закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (зі змінами та доповненнями);
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по 01 листопада 2023 року відповідно до закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІII (зі змінами та доповненнями).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 вересня 2018 року по 09 березня 2019 року в межах шести місяців (180 днів). Зобов'язано ГУ НП в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 вересня 2018 року по 09 березня 2019 року в межах шести місяців (180 днів) у сумі 3 325,38 грн. Визнано протиправними дії ГУ НП в Харківській області щодо відмови у нарахуванні та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по 01 листопада 2023 року відповідно до Закону № 2050-ІІІ. Зобов'язано ГУ НП в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по 01 листопада 2023 року відповідно до Закону № 2050-ІІІ. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Частково не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями (у частині позовних вимог щодо зобов'язання ГУ НП в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 вересня 2018 року по 01 листопада 2023 року, в межах шести місяців у сумі 77 481,04 грн), позивач через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Постановою Верховного Суду від 28.02.2025 касаційну скаргу Мосіна Андрія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задоволено частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року скасовано в частині позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 вересня 2018 року по 01 листопада 2023 року, в межах шести місяців у сумі 77 481 грн 04 коп., а справу в цій частині направлено на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року залишено без змін.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.03.2025 вказана справа передана на розгляд судді Панова М.М.
Ухвалою суду від 28.03.2025 адміністративну справу №520/32691/23 ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 вересня 2018 року по 01 листопада 2023 року в межах шести місяців у сумі 77481 грн 04 коп. прийнято до розгляду.
Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження в порядку ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 10 вересня 2018 року по 01 листопада 2023 року, є протиправною, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Копія ухвали про прийняття справи до розгляду надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до Електронного кабінету, яка міститься в матеріалах справи.
Представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, виходячи з наступного.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 (далі - позивач) проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Харківській області (далі - відповідач) та був звільнений 10.09.2018, що підтверджується копією витягу з наказу ГУ НП в Харківській області від 07.09.2018 №34 о/с.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2023 у справі №520/14160/23, зокрема, зобов'язано Головне управління Національної поліції в Харківській області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 31.10.2017.
01.11.2023, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2023 по справі №520/14160/23 ОСОБА_1 нарахована індексація грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 31.10.2017 у сумі 3375,17 грн., що підтверджується випискою по картці/рахунку.
Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 10 вересня 2018 року по 01 листопада 2023 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У відповідності до присів ст.ст. 59, 60 закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (зі змінами та доповненнями) служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питання проходження служби в поліції.
Згідно положень ч. 10 ст. 62 закону України «Про Національну поліцію», поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України, а також у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченого цим законом та іншими актами законодавства.
Приписами ст. 94 закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.
Поряд з цим порядок, умови, складові та розмір виплати грошового забезпечення поліцейських визначається Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» та Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 квітня 2016 року № 260.
Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Так, відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 2 ст. 117 КЗпП України встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Нова редакція ст. 117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022.
Так, за усталеною практикою застосування положень ст. 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, висновки яких враховано судом при вирішенні даного спору, та сформований з урахуванням того, що редакція ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
У той же час, відповідно до ст. 117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
При цьому, за висновками Верховного Суду, викладеними зокрема у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст. 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Судом встановлено, що на час звільнення позивача зі служби 10.09.2018 з ним не проведено повний розрахунок відповідачем, а саме не нараховано та не виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 31.10.2027.
Як зазначалось судом раніше, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року по справі №520/14160/23 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 31.10.2017; зобов'язано Головне управління Національної поліції в Харківській області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 31.10.2017.
На виконання вказаного рішення суду відповідач здійснив нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 31.10.2017 року в розмірі 3375,17 грн.
Виплата за судовим рішенням відбулася 01.11.2023 у розмірі 3324,54 грн. (з утриманням 1,5% військового збору у сумі 50,63 грн.).
При цьому, звертаючись до суду із даним позовом позивач просить суд зобов'язати відповідача нарахувати ти виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 10 вересня 2018 року по 01 листопада 2023 року, в межах шести місяців у сумі 77481 грн. 04 коп.
Таким чином, враховуючи положення ст. 117 КЗпП України, у спірних правовідносинах період шість місяців затримки розрахунку із позивачем при звільненні становить період з 19.07.2022 по 18.01.2023.
Так, при розрахунку середнього заробітку, суд зазначає про необхідність врахування актуальної позиції Верховного Суду зі спірного питання.
Так, у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 Верховний Суд, проаналізувавши попередні висновки судів касаційної інстанції, дійшов наступних висновків.
Підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, наведений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, був обґрунтований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Така позиція була обумовлена також тим, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Крім того, враховано, що непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Указане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи із середнього заробітку.
Отже, саме з урахуванням того, що ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах підлягали застосуванню критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У той же час, із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності, та одночасно шляхом внесення змін до ст. 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями, усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку.
Таким чином, у спорах щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні належить враховувати норми ст. 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм ст. 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Стосовно періоду з 19.07.2022 слід також враховувати положення чинної редакції ст. 117 Кодексу законів про працю України, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Отже, беручи до уваги наведене вище, враховуючи обсяг позовних вимог, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо нарахування та виплату відповідачем суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, розрахунок якої слід провести шляхом множення кількості днів затримки в межах шести місяців на розмір середньоденної заробітної плати без зменшення отриманого результату.
Суд зазначає, що Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку № 100 передбачено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Відповідно до п. 8 вказаного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Для розрахунку суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні судом враховується розмір середньоденного грошового забезпечення позивача, кількість днів затримки, а також частка виплаченої суми позивачу в порівнянні із сумою, яка була виплачена під час звільнення позивача із служби.
Так, із довідки про доходи від 08.12.2023 №1143, яка видана відповідачем на ім'я ОСОБА_1 , копія якої міститься в матеріалах справи, вбачається, що середньомісячне грошове забезпечення позивача за останні два місяці роботи перед звільненням становить 12504,35 грн. (липень 2018 - 12639,35 грн. + серпень 2018 - 12369,35 грн. = 25008,7/2= 12504,35), а середньоденне грошове забезпечення складає - 403,37 грн. (12504,35/31).
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за шість місяців складає 184 календарні дні (період з 19.07.2022 по 18.01.2023).
Відтак, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 403,37 грн. х 184 = 74220,08 грн.
При цьому, підстав для зменшення розміру суми середнього заробітку, враховуючи актуальну позицію Верховного Суду, із застосуванням принципів співмірності та пропорційності, суд не вбачає.
У відзиві на позов відповідачем зазначено, що ГУНП в Харківській області вже було нараховано та виплачено позивачу компенсацію втрати частини доходів за період з 01.06.2016 по 01.11.2023 у сумі 2 394,38 грн. та було виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.09.2018 по 09.03.2019 у сумі 3 325,38 грн. З урахуванням 18% податку на доходи фізичних осіб та 1,5% військового збору на картковий рахунок позивача АТ КБ Приватбанк було зараховано суму у розмірі 4 604,41 грн, що підтверджується платіжною інструкцією 348 від 29.07.2024, копія якої додана до відзиву.
Отже, з урахуванням виплаченої відповідачем суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 у розмірі 3 325,38 грн., суд дійшов висновку, що сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, яку має нарахувати та виплатити позивачу відповідач, становить 70894,70 грн.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 13, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61002, ЄДРПОУ 40108599) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 10 вересня 2018 року по 01 листопада 2023 р. в межах шести місяців.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 10 вересня 2018 року по 01 листопада 2023 року в межах шести місяців у сумі 70894,70 грн (сімдесят тисяч вісімсот дев'яносто чотири гривні 70 копійок).
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М.Панов