Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
20 жовтня 2025 року справа № 520/21262/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Григоров Д.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,(пош.від.) АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України (вул. Госпітальна, буд. 16,м. Київ,01133, код ЄДРПОУ08356179) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 30.07.2025р. №598/9/18021, яким залишено без змін рішення військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_2 , оформлене довідкою №2025-0515-1238-4099-0 від 15.05.2025р., яким солдат військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби;
- зобов'язати Центральну військово-лікарську комісію Збройних Сил України направити ОСОБА_1 на повторний медичних огляд з подальшим винесенням постанови про визначення придатності до військової служби відповідно до вимог «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року № 402.
В обгрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржуване рішення відповідача, яким залишено без змін постанову госпітальної ВЛК, є незаконним, невмотивованим та підлягає скасуванню, оскільки прийняте без урахування грубих порушень у процедурі медичного огляду, допущених госпітальною ВЛК, а саме: неврахування наданих військовослужбовцем медичних документів та ігнорування наявних в особи діагнозів.
Ухвалою суду від 15.08.2025р. відкрито спрощене провадження у справі без виклику сторін.
Ухвалою суду від 02.10.2025р. витребувано у відповідача - Центральної військово-лікарської комісії Збройних сил України належним чином оформлені документи, які стосуються підстав ухвалення оскаржуваного рішення від 30.07.2025р. №598/9/18021.
Відповідач позов не визнав, надав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого просив в задоволенні позовних вимог відмовити. При цьому, відповідач зазначив, що звернення позивача, адресоване Центральній військово- лікарській комісії Збройних Сил України відповідає терміну “скарга» статті 3 Закону України “Про звернення громадян». В Центральній військово-лікарській комісії Збройних Сил України створена своя військово-лікарська комісія, відповідно до підпункту 2.3.4 пункту 2.3 глави 2 розділу І Положення № 402, ЦВЛК має право розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (ЛЛК) Збройних Сил України. Разом з тим, Положенням № 402 не передбачено обов'язку Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України переглядати постанови підпорядкованих військово-лікарських комісій на підставі необґрунтованих звернень (заяв, скарг), які не містять обґрунтованих, належних доказів про порушення військово-лікарської експертизи, а саме: прийняття постанов підпорядкованими військово-лікарськими комісіями з порушенням Положення № 402, не врахуванням військово-лікарськими комісіями захворювань, травм осіб які оглядаються, прийняття підпорядкованими військово-лікарськими комісіями постанов в формулюваннях, що не відповідають діагнозам.
Відповідач звернув увагу, що згідно вищезазначеної правової норми перегляд постанов ВЛК є правом Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України, яка розглядає скаргу про перегляд постанови ВЛК та приймає рішення про наявність обґрунтованих підстав для перегляду постанови військово-лікарської комісії. У випадку наявності обґрунтованих у скарзі підстав, Центральна військово-лікарська комісія Збройних Сил України переглядає постанову військово-лікарської комісії, скасовує її та приймає нову постанову. У випадку відсутності обґрунтованих у скарзі підстав для перегляду постанови військово-лікарської комісії, постанова ВЛК не переглядається. Відповідно до пункту 3.4 глави 3 розділу І Положення № 402, у разі визнання штатною ВЛК заяви чи скарги щодо перегляду (скасування) постанови ВЛК обґрунтованою, ВЛК штатної ВЛК переглядає оскаржувану постанову ВЛК або приймає рішення про направлення на повторний (контрольний) медичний огляд.
Дослідивши матеріали справи та доводи сторін, суд встановив наступне.
Позивач є військовослужбовцем, проходить на момент звернення до суду військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 . Позивач пройшов військово-лікарську комісію Госпітальної ВЛК № 1 (Військова частина НОМЕР_2 ) та відповідно до постанови ВЛК, оформленої довідкою № 2020-0515-1238-4099-0 від 15.05.2025р. був визнаний придатним до військової служби.
Не погодившись з наведеним, позивач звернувся із скаргою до 20 Регіональної ВЛК, яка, розглянувши скаргу позивача (лист від 15.06.2025р. № 1854/4508), повідомила його про те, що згідно наданих копій медичних документів, постанову госпітальної ВЛК від 15.05.2025р. № 2020-0515-1238-4099-0 прийнято обгрунтовано, відповідно до вимог Положення, підстав для її скасування немає. Також позивачу було роз'яснено можливість звернутися в разі незгоди з зазначеним до Центральної військово-лікарської комісії ЗСУ, що він і зробив. Зокрема, 23.06.2025р. позивач направив до ЦВЛК ЗСУ скаргу, у якій зазначив, про свою незгоду з рішеннями госпітальної ВЛК та Регіональної ВЛК. Позивач посилався на те, що при проведенні огляду комісії не врахували наявність у позивача захворювань: остеохондрозу грудного та поперекового відділів хребта (М42), сколіозу грудного та поперекового відділів (М41), порушення функцій хребта та функцій ходьби та інших захворювань, що підтверджені медичними довідками. Позивач наголошував, що під час проходження огляду ВЛК він надав вказані медичні виписки та результати досліджень, проте уповноважені особи жодним чином не врахували надану інформацію щодо наявності захворювань всупереч нормам чинного законодавства, що є значним порушенням процедури проведення медичного огляду та істотно впливає на визначення ступеню придатності до військової служби.
За наслідками розгляду скарги, відповідач направив позивач лист від 30.07.2025р. № 598/9/18021, згідно якого зазначив, що за встановленим позивачу на момент огляду діагнозом, враховуючи ступені тяжкості захворювань та ступені порушення функцій органів і систем органів, постанову госпітальної ВЛК № 1 ВЧ НОМЕР_2 про ступінь придатності до військової служби, на підставі пунктів «в» статей 10,13,23,64 графи ІІ Розкладу хвороб, згідно довідки ВЛК від 15.05.2025р. № 2020-0515-1238-4099-0 та роз'яснення регіональної ВЛК, оформлене листом від 15.06.2025р. № 1854/4508 прийнято обгрунтовано, відповідно до вимог Положення. При встановленні діагнозу та прийнятті постанови ВЛК всі захворювання, які діагностовано у позивача на момент огляду, зазначено та враховано вірно. Наявність у позивача захворювань, не зазначених у довідці ВЛК, які можуть змінити ступінь придатності до військової служби не підтверджено медичною документацією. Згідно наданих позивачем копій медичних документів, наявність захворювань, які відповідно до вимог Положення зумовлюють непридатність позивача до військової служби, не вбачається.
З врахуванням вищевикладеного позивачу було відмовлено у задоволенні його скарги, з чим він не погодився та звернувся до суду в цій справі.
Дослідивши доводи позовної заяви, судом встановлено, що вони стосуються наявності порушень процедури огляду при проходження ВЛК, а саме: позивач наполягав на тому, що уповноважені особи ВЛК не врахували надану медичну документацію, копії якої позивачем також було надано і до суду, та не врахували інформацію, що містилася в зазначеній документації, яка, на переконання позивача, мала вплив на визначення придатності позивача до військової служби. Позивач наголошував, що встановлюючи порушення процедури оцінки постанови ВЛК в цій справі про його придатність до військової служби, суду не потрібно надавати оцінку діагнозам позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, а лише необхідно співставити відомості, які містяться в медичній документації позивача, у тому числі відомості про термінову евакуацію позивача в бойових умовах із загостренням стану здоров'я, з оскаржуваним рішенням відповідача.
Вирішуючи спір, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Визначення військової служби міститься у частині першій статті 2 Закону № 2232-ХІІ та означає державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 70 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 року № 2801-XII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2801-XII) визначено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, встановлює причинний зв'язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
З метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністерством оборони України 14 серпня 2008 року затверджено Положення № 402, в якій передбачено, що військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при військових комісаріатах і закладах охорони здоров'я Міністерства оборони України, Служби безпеки України та інших військових формувань, а також Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Визначення військово-лікарської експертизи міститься у пункті 1.2 розділу І Положення № 402 та означає:
медичний огляд допризовників, призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов'язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів МОУ (далі - ВВНЗ), учнів військових ліцеїв; колишніх військовослужбовців; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; працівників допоміжного флоту Військово-Морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України);
визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом;
установлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів.
Згідно з абзацами 1-3 пункту 2.1 розділу І Положення № 402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.
Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Відповідно до абзаців 1-5 пункту 2.2 розділу І Положення № 402 штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону; ВЛК евакуаційного пункту; ВЛК пересувної госпітальної бази.
Пунктом 2.3 розділу І Положення № 402 передбачено, що Центральна військово-лікарська комісія є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України.
Як передбачено підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 розділу I Положення № 402 ЦВЛК має право, зокрема: оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; перевіряти роботу підпорядкованих ВЛК з питань військово-лікарської експертизи; витребовувати документи в частині, що характеризують обставини отримання захворювання, поранення, травми, каліцтва, необхідні для прийняття постанови про їх причинний зв'язок, запитувати від військових, цивільних лікувальних закладів, військових частин, військових комісаріатів і ВВНЗ додаткові дані для аналізу, узагальнення та оцінки результатів військово-лікарської експертизи; розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України.
Згідно з підпунктом 2.3.5 пункту 2.3 розділу I Положення № 402 постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Відповідно до підпункту 2.4.5 пункту 2.4 розділу І Положення № 402 ВЛК регіону має право, зокрема: оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. Постанову про придатність до військової служби колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК.
Рішенням штатної ВЛК може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд. (підпункт 2.4.6. пункту 2.4 розділу І Положення № 402).
Постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку (підпункт 2.4.10. пункту 2.4 розділу І Положення № 402).
Главою 3 розділу І Положення № 402 врегульовано порядок подання та розгляду звернень штатними ВЛК, якою відповідно до пункту 2.2 розділу І Положення №402, є Центральна військово-лікарська комісія.
Так, пунктами 3.1 - 3.4 розділу І Положення № 402 передбачено, що вимоги до звернення військовослужбовців та інших осіб, указаних у пункті 1.2 глави 1 розділу I цього Положення, їх права, порядок та строки розгляду пропозицій, заяв та скарг, а також обов'язки штатних ВЛК щодо розгляду звернень регулюються Законом України «Про звернення громадян», Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 28 грудня 2016 року № 735, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 23 січня 2017 року за № 94/29962.
Скарги до штатних ВЛК подаються в строк, визначений Законом України «Про звернення громадян».
Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року № 608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення». Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим. Дії (бездіяльність), рішення, постанови, прийняті ВЛК обласних (Київського міського, ІНФОРМАЦІЯ_2 , ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, оскаржуються в штатних ВЛК. Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК.
У разі визнання штатною ВЛК заяви чи скарги щодо перегляду (скасування) постанови ВЛК обґрунтованою, ВЛК штатної ВЛК переглядає оскаржувану постанову ВЛК або приймає рішення про направлення на повторний (контрольний) медичний огляд.
Пунктом 1.1 розділу ІІ Положення №402 передбачено, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.
Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності, зокрема, до військової служби допризовників, призовників, військовозобов'язаних, резервістів (кандидатів у резервісти).
Постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (далі - Розклад хвороб) (додаток 1), пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2) та таблиць додаткових вимог до стану здоров'я (далі - ТДВ) (додаток 3).
Відповідно до пункту 1.2 розділу ІІ Положення №402 розклад хвороб розроблений відповідно до вимог Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я 10-го перегляду (далі - МКХ-10).
Згідно з пунктом 1.4 розділу ІІ Положення №402, медичний огляд контингентів, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення, проводиться в порядку, визначеному таблицею.
Щодо проходження медичного огляду військовослужбовців під час дії воєнного стану відповідними ВЛК.
Пунктом 3.1 розділу ІІ Положення №402 передбачено, що медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням військового комісара ВЛК військових комісаріатів.
Як вбачається із пункту 3.8 розділу ІІ Положення №402, за статтями (пунктами статей) Розкладу хвороб, які передбачають індивідуальне визначення придатності до військової служби і військової спеціальності, ВЛК щодо військовозобов'язаних, яких призивають на військову службу або приймають на військову службу у добровільному порядку за контрактом, виносить одну із таких постанов: «Непридатний до військової служби у мирний час, обмежено придатний у воєнний час»; «Обмежено придатний до військової служби»; «Придатний (або непридатний) до військової служби за контрактом, за спеціальністю (вказати спеціальність)»; «Придатний (або непридатний) до військової служби в миротворчій місії за спеціальністю (вказати спеціальність)»; «Придатний до військової служби».
Постанови ВЛК військових комісаріатів оформлюються довідкою ВЛК (додаток 4 до Положення) у двох примірниках, яка не підлягає затвердженню штатною ВЛК і дійсна протягом шести місяців з дня медичного огляду. Копія довідки видається на руки особі, яка пройшла медичний огляд.
Після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов'язаного одну із таких постанов:
«Придатний до військової служби»;
«Тимчасово непридатний до військової служби (вказати дату повторного огляду)»;
«Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку».
Згідно з пунктом 20.3 розділу ІІ Положення №402 при медичному огляді військовослужбовців та інших контингентів ВЛК приймаються постанови такого змісту: а) «Придатний» до військової служби; «Непридатний» до військової служби з виключенням з військового обліку; до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час (На воєнний час приймається постанова: «Обмежено придатний до військової служби»).
У воєнний час за статтями (пунктами статей) Розкладу хвороб, що передбачають індивідуальну оцінку придатності або обмежену придатність до військової служби осіб, які пройшли медичний огляд за графами II, III, ВЛК приймає постанову «придатний до військової служби», за винятком статей 2-в, 4-в, 5-в, 12-в, 13-в, 14-в, 17-в, 21-в, 22-в.
Аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що під час дії воєнного стану військовослужбовці підлягають медичному огляду за наявності для цього підстав.
За результатами медичного огляду ВЛК відповідного рівня приймає рішення про придатність чи не придатність військовослужбовця до військової служби, яке оформляється відповідною довідкою.
З аналізу наведених норм права висновується, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються штатні та позаштатні військово-лікарські комісії, які проводять медичний огляд осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу І Положення № 402 з метою визначення придатності за станом здоров'я до військової служби військовослужбовців та установлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), за результатами якого приймають постанови, що оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання ВЛК.
При цьому до штатних ВЛК належать, зокрема, ВЛК регіону, до повноважень яких належить розгляд скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи. ВЛК регіону також мають право оглядати військовослужбовців, скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК та направляти військових на контрольний медичний огляд, а також за їх рішенням може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд.
Водночас постанови регіональних ВЛК можуть бути оскаржені до Центральної ВЛК або до суду.
Разом з цим, відповідно до Положенням № 402 госпітальні та гарнізонні ВЛК не наділені повноваженнями змінювати своє рішення, проте, як визначено у підпункті 2.4.6 пункту 2.4 розділу І Положення № 402, рішенням штатної ВЛК може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд.
Крім того, у разі незгоди із рішеннями госпітальні та гарнізонні ВЛК, особа має право звернутися до ВЛК вищого рівня із відповідною скаргою, а у разі незгоди із ВЛК вищого рівня - звернутися до Центральної ВЛК або до суду.
Судом в цій справі встановлено, що позивач, як військовослужбовець, пройшов військово-лікарську комісію, яка, оглянувши позивача, визнала його придатним до військової служби. Постанова була переглянута в порядку контролю та залишена без змін.
На думку позивача, оскаржуване в цій справі рішення ЦВЛК ЗСУ є протиправним, оскільки, як вважає позивач, він має захворювання, які не було взято до уваги при проведенні огляду ВЛК, членами комісії не було досліджено надані позивачем медичні документи та дослідження, а відповідач, переглядаючи зазначене рішення, так само не взяв до уваги надані медичні документи та не врахував діагнози.
Суд з такими доводами позивача не погоджується та зауважує, що відповідь, надана ЦВЛК ЗСУ від 30.07.2025р. № 598/9/18021, що є фактичним рішенням за наслідками розгляду скарги, містить посилання на наведені позивачем документи і матеріали медичного характеру, зазначені у них діагнози. При цьому, відповідач у своєму листі наголосив на тому, що наявні у позивача захворювання не зумовлюють непридатність до військової служби. Таким чином стверджувати про те, що при розгляді скарги не були враховані наявні документи не можна. При цьому доводів про те, що ВЛК не було витребувано додаткові документи для визначення або підтвердження наявності у позивача захворювань, або про те, що у витребуванні таких документів було безпідставно відмовлено, позовна заява не містить. Доводи позовної заяви про перебування позивача на стаціонарному лікуванні та евакуацію для надання медичної допомоги не є прямими доказами порушення процедури огляду при проходженні ВЛК, а також наявності таких хвороб, які не було встановлено при такому огляді.
В цьому аспекті суд цілком погоджується з доводами позовної заяви, за якими до повноважень суду не належить надання оцінки діагнозу на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби з посиланням на пункт 3.13 глави 3 розділу II Положення №402. Відповідно до цієї норми у спірних питаннях та складних випадках право на винесення остаточного рішення залишається за ЦВЛК. Такий правовий висновок сформований Верховним Судом у постанові від 12.06.2020р. у справі №810/5009/18. Так само, у цьому контексті варто звернути увагу на постанову від 10.02.2022 р. у справі № 160/7153/20 у якій Верховний Суд наголосив, що перевірка правильності прийнятого військово-лікарською комісією рішення виключно за медичними показниками не входить до компетенції адміністративного суду.
Тож, в цій справі судом встановлено, що ухваленні оскаржуваного рішення було досліджено всі надані позивачем медичні документи і дослідження, внаслідок чого підстави для направлення позивача на повторний медичний огляд відсутні. Та обставина, що на підставі розгляду наданих матеріалів, з врахуванням встановленого діагнозу, ВЛК не було зроблено висновок про непридатність позивача до військової служби, не свідчить про обгрунтованість позовних вимог, оскільки, як встановлено судом, процедурні порушення при цьому були відсутні, а суд, як вказувалося вище, розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак, суд не може здійснювати власну оцінку підставам прийняття певного висновку, оскільки, як попередньо зазначалося, суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підстав висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд в межах розгляду справи не вправі надавати власну оцінку на предмет наявності підстав для визнання позивача таким, що не придатний до військової служби. Натомість позивач фактично наполягав, що має такий діагноз, який не було враховано ВЛК, тобто спір в цій частинні йде саме про медичний аспект, які в подальшому може впливати на придатність або непридатність до військової служби.
При цьому суд звертає увагу позивача, що відповідно до приписів ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що за змістом наведеної норми суб'єкт владних повноважень має доводити правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, проте це не позбавляє позивача обов'язку довести інші обставини, за яких сталося порушення його права та, зокрема ті, що стосуються факту і обсягу такого порушення.
В зв'язку з цим суд зазначає, що згідно із сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандартами доказування обставин спору: 1) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Суд відмічає, що у силу ч.4 ст.44, ч.2 ст.78, ч.3 ст.78, п.4 ч.5 ст.160, п.5 ч.5 ст.160, ч.4 ст.161, ч.4 ст.162 КАС України обов'язок повідомлення суду усіх обставин справи та підтвердження доводів про існування цих обставин відповідними доказами покладений, насамперед на учасників справи - сторони спору.
Окрім того, суд згідно з ч.4 ст.9 КАС України обтяжений законодавцем обов'язком встановити об'єктивну істину у кожному спорі за власною ініціативою безвідносно до стану виконання учасниками справи - сторонами спору згаданого вище процесуального обов'язку.
У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024р. у справі №400/1217/23: 1) Обов'язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов'язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.; 4) Посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов'язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов'язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку. Інші доводи висновків суду не спростовують.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.В. Григоров