Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про повернення позовної заяви
20 жовтня 2025 року Справа № 520/27822/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Рубан В.В., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ) до Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Куликівська, буд.12,м. Харків, 61002,код ЄДРПОУ34952461) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції , в якому просить суд визнати незаконною та скасувати:
- постанову державного виконавця Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Торянік Ірини Анатоліївни про відкриття виконавчого провадження №74415379 від 12.03.2024р.;
- постанову про стягнення виконавчого збору від 13.03.2024р. у виконавчому провадженні №74415379;
- постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 12.03.2024р. у виконавчому провадженні №74415379.
Дослідивши матеріали адміністративного позову, суд приходить до висновку про повернення позовної заяви, враховуючи наступне.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлений інший порядок судового провадження.
Особливості провадження у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені статтею 287 КАС України.
За правилами частини 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Отже, якщо законом встановлений інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби визначений у розділі X Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Статтею 3 Закону №1404-VIII передбачений перелік рішень, що підлягають примусовому виконанню на підставі виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень іноземних судів; постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Тобто, примусовому виконанню підлягають, зокрема, виконавчі документи, видані судами у передбачених законом випадках на виконання судових рішень, а також рішення інших органів.
Відповідно до частини 1 статті 74 Закону №1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус особи як сторони у виконавчому провадженні.
Як вбачається з матеріалів, доданих до позовної заяви, предметом оскарження у даній справі є постанова про відкриття виконавчого провадження від 12.03.2024р.; постанова про стягнення виконавчого збору від 13.03.2024р. та постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 12.03.2024р. у рамках виконавчого провадженні №74415379 з примусового виконання виконавчого листа Харківського районного суду Харківської області № 2-1460/2011 виданого для виконання рішення Харківського районного суду Харківської області від 12.04.2011 у цивільній справі № 2-1460/2011.
При цьому, позивач є боржником у вказаному виконавчому провадженні, тобто, згідно положень статті 15 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" є стороною виконавчого провадження.
Разом з цим, за змістом частини 2 статті 74 Закону №1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, виходячи із аналізу норм КАС України та Закону України "Про виконавче провадження", в порядку адміністративного судочинства підлягають вирішенню питання, пов'язані з примусовим виконанням постанов про стягнення виконавчого збору, про стягнення витрат виконавчого провадження та про накладення штрафу, тобто постанов, які є окремими виконавчими документами.
Питання правомірності прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження повинно вирішуватися за загальними правилами, встановленими частиною 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", тобто судом, який видав виконавчий документ.
З урахуванням вище наведеного, суд зазначає, що у даному випадку порядок судового оскарження вказаних дій та рішень виконавця встановлений Цивільним процесуальним кодексом України.
Зокрема, відповідно до статті 447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом.
Згідно статтею 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Відповідно до частини 1 ст. 448 ЦПК України скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Враховуючи, що чинним законодавством встановлений інший порядок судового оскарження рішень державного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, суд дійшов до висновку, що позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання протиправної та скасування постанови державного виконавця Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Торянік Ірини Анатоліївни про відкриття виконавчого провадження №74415379 від 12.03.2024 не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.
При цьому, суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
Частиною 6 статті 21 КАС України передбачено, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частини 1 статті 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Відповідно до ч. 2 ст. 172 КАС України суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об'єднати в одне провадження декілька справ за позовами:
1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача;
2) одного й того самого позивача до різних відповідачів;
3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.
Згідно з ч. 4 ст. 172 КАС України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Пунктом 6 ч. 4 ст. 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Відповідно до ч.6 ст. 172 КАС України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.
Отже, визначальною умовою для роз'єднання позовних вимог є та обставина, що таке роз'єднання сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.
Зазначений припис спрямований на те, щоб суб'єкт правовідносин міг з дотриманням принципів адміністративного судочинства і конкретних обставин скористатися правом на судовий захист.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що суд вправі з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження для забезпечення виконання завдань адміністративного судочинства, тобто, зокрема, для своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Проте таке роз'єднання може мати місце лише у тому випадку, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду у тому суді, який роз'єднав позовні вимоги.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 9901/430/19.
За таких обставин, у цьому випадку роз'єднання позовних вимог з їх подальшим розглядом Харківським окружним адміністративним судом є неможливим.
Враховуючи, що позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог та підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу відсутні, відповідно до п. 6 ч.4 ст. 169 КАС України позовна заява підлягає поверненню особі яка її подала.
Відповідно до ч.8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
На підставі викладеного та керуючись ст. 169, 171, 172, 248, 293, 295 КАС України, суд, -
Позовну заяву - повернути позивачу.
Копію ухвали разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Рубан В.В.